 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Необов’язкові елементи зовнішнього оформлення 12
Види, типи, призначення зовнішніх елементів видання До зовнішніх елементів видання належать: • обов’язкові: обкладинка, палітурка; • необов’язкові: корінець, суперобкладинка, форзац, футляр, ляссе. Форзац є необхідним для всіх видань, що випускаються в палітурці. Видавничий цикл роботи над зовнішніми елементами зводиться до трьох етапів: 1) поставлення завдання, 2) створення і перегляд ескізів, 3) опрацювання проекту оформлення з урахуванням технічних характеристик видання і перевірка якості його поліграфічного відтворення. Видавнича і друкарська документація вимагає наявності повної характеристики зовнішнього оформлення видання, що включає: • перелік елементів зовнішнього оформлення: обкладинка (палітурка), суперобкладинка, футляр, ляссе; • тип (за ГСТУ 29.4-2001); • оформлення суперобкладинки; • форма корінця; • наявність канта; • способи поліграфічного виконання: виготовлення друкарської форми (складання, репродукція), спосіб друку, фарбність, спосіб оздоблення, матеріали тощо.
Обов’язкові елементи книжково-журнального видання – обкладинка і палітурка – мають подвійне призначення. По-перше, вони скріплюють аркуші, захищають їх від ушкодження і бруду, чим роблять видання міцнішим. По-друге, вони дають читачеві початкову загальну інформацію про видання. Типи обкладинок, їх оформлення Обкладинка – покриття блока видання (тобто комплекту скріплених між собою аркушів чи зошитів), що складається з двох боковин, а у виданнях обсягом понад 68 сторінок має корінцеву частину. Обкладинка скріплюється з блоком видання без форзаців. На її боковинах розташовують текстові й зображальні (штрихові, півтонові і комбіновані) елементи будь-якого ступеня мальовничості, що характеризують видання і виконують інформативно-рекламну функцію. Видання в обкладинці комплектують двома способами (Рис. 1):
- вкладанням (внакидку). Обкладинка бігується по корінцю, надягається на зошити, вкладені один в один, і прошивається в корінцевому згині дротовими скобами (кінцями усередину брошури); таке кріплення застосовують у виданнях малого і середнього форматів при обсязі не більше 68, або у виданнях великого формату обсягом до 128 сторінок або товщиною до 5-7 мм.
- підбиранням (урозпуск). Блок комплектується зі сфальцьованих зошитів підйомкою, тобто аркуші накладаються один на одний у стопку; блок зшивається нитками або прошивається скобами у корінцевому полі на відстані не більше 5 мм від краю; а обкладинка надягається на блок. Уздовж корінця обкладинки роблять чотири біги: два на відстані, що дорівнює товщині блока видання, і два на відстані не більше 5 мм від попередніх. Корінець обкладинки приклеюється до корінця блока, відбігована частина на передній боковині – до першої сторінки блока, а на задній боковині – до останньої сторінки блока.
Типи палітурок, їх оформлення Палітурка – основна частина зовнішнього оформлення видання, виготовлена з цілісного аркуша картону чи картонних боковин, обклеєних покривним палітурним матеріалом; яка з’єднується з блоком за допомогою форзаців. Палітурка міцніша за обкладинку, але тривкість різноманітних типів залежить від матеріалу й особливостей конструкції.
Палітурки поділяються за конструкцією (цілісна чи складена, обрізна чи з кантом) і покривним матеріалом (картон, папір з покривним шаром, штучна або натуральна тканина, шкіра, пластмаса) на 5 типів. У складених палітурках із тканини виготовляють, як правило, лише корінець, а картонні боковини покриваються папером чи палітурним матеріалом на паперовій основі.
Палітурка складається з двох боковин, корінця, зовнішнього матеріалу для оклеювання боковини (або всієї палітурки) і відстава або шпації – смужки щільного паперу чи тонкого картону, що наклеюється на корінець палітурки зі зворотного боку (відстав збільшує тривкість і пругкість корінця) (Рис. 4). Суцільна палітурка, що складається з однієї деталі, має обмежене застосування Необов’язкові елементи зовнішнього оформлення Корінець – конструктивний елемент видання, що характеризує його товщину. Розрізняють корінець книжкового блока (місце скріплення зошитів або аркушів видання) та оправи (обкладинки чи палітурки).
Корінець може бути незадрукованим або містити певну інформацію. Стандарт не визначає товщину корінця, при якому його можна залишати чистим.
Виготовлення корінця залежить від способу скріплення блоку видання. Якщо він зшивається без марлі, корінець обклеюється звичайною (в один-два шари) або тонкою дубльованою марлею, тканиною чи нетканим матеріалом (для дорогих видань). Інший варіант обклеювання корінця блока – окантування його папером (гладким або гофрованим), нетканим матеріалом, тканиною.
Розмір корінця визначається форматом і обсягом видання. Висота дорівнює висоті блоку видання, а ширина – товщині блоку з урахуванням кількості сторінок (зошитів у блоці) і ваги паперу із додаванням 7 мм на клеєне скріплення блоків або 9 мм для зшитих. Суперобкладинка – легка паперова, тканинна чи целофанова обгортка, яка надягається на обкладинку або палітурку видання для запобігання ушкодження, охоплює їх зовні і тримається за допомогою клапанів (Рис. 6). Перші суперобкладинки виготовлялися з щільного паперу темного кольору і не мали малюнків і текстів. Потім на їхній лицьовій стороні стали розміщувати назву книги і деякі відомості про неї, що могли точно повторювати зміст титульного аркуша. Суперобкладинка складається з двох боковин, двох клапанів і корінцевої частини. Розміри кожного елемента суперобкладинки визначаються форматом і обсягом видання; клапани становлять не менше 2/3 ширини блока. Якщо до суперобкладинки припресовується полімерна плівка, тоді ширина клапанів (для видань середніх форматів) має бути не менше 90 мм. Іноді суперобкладинка приклеюється до корінця обкладинки. Існують такі види суперобкладинок: • звичайна або подвійна; • бандероль, у вигляді вузької стрічки посередині книжкового блоку; • обкладинка-закладка з фальцюванням по кромках переднього обрізу; • із висічкою фасонного отвору. Форзац– це сфальцьований аркуш щільного паперу в один згин, що служить для скріплення блока видання з палітуркою. Форзац може бути незадрукованим (із білого або кольорового паперу, фарбованої маси), зафарбованим, або на ньому розміщають одно-, багатокольорові тематичні або декоративно-орнаментальні зображення. Під час розрахунку мальовничого поля форзаца, що випускається під обріз, враховують запас на підрізку не менше 3-5 мм. Для друкування тематичних або орнаментальних зображень виготовляються оригінали, що відповідають вимогам до оригіналів обкладинки. Деякі видання в палітурці або книги, призначені для повільного читання, наприклад, енциклопедії, книги з мистецтва доповнюються стрічкою-закладкою(ляссе), приклеєною під капталом до корінця книжкового блоку. Матеріалом для закладок служить шовкова тасьма, шовкова чи віскозна стрічка. Колір ляссе найчастіше червоний чи білий. Довжина має перевищувати довжину книжкового блока на 30-50 мм, а ширина дорівнювати 3-8 мм (Рис. 7, а). Паперова закладка на кінці стрічки (Рис. 7, б) має бути виготовлена з цупкого паперу або пластмаси з урахуванням стильових особливостей видання. Ляссе на кінці може мати марку (Рис. 7, в), орнамент, колір та конфігурація якої гармоніює з стилем видання. Медальйон для закладки (Рис. 7, г), як правило, виготовляється завтовшки 1 мм. Зображення на медальйоні може бути будь-яким. В об’ємних словниках, довідкових виданнях на передньому бічному полі блока іноді роблять наліпки і висічки, завдяки яким легше знаходити слова на ту чи іншу літеру. У каталогах часто потрібно передбачати можливість виймати окремі аркуші, доповнювати видання новим матеріалом або видаляти з нього застарілий. З цією метою блок видання комплектують не зі сфальцьованих зошитів, як це робиться звичайно, а з двосторінкових аркушів. У виданнях, що випускаються в особливому оформленні, можливі інші особливості конструкції блока. Наприклад, зустрічаються видання, де різноманітні елементи книжкового блока надруковані на неоднакових за форматом і кольором аркушах. Верхній обріз блока (або верхній і бічний) може бути пофарбований у колір, що гармоніює з кольором обкладинки. Цей прийом має декоративне значення. Іноді обріз блока торшонують, тобто роблять його поверхню нерівною, хвилястою. У виданнях для дітей нерідко відмовляються від прямокутної форми книжкового блока. Додатки, виготовлені не з паперу, є свого роду інструментами для практичної роботи. Наприклад, у книгах із технічного редагування – лінійки для спеціальних розрахунків; у навчальних виданнях – диски, магнітофонні стрічки, платівки із записом завдань чи творів у виконанні дикторів, текстів іноземною мовою з правильною вимовою, компакт-диски з комп’ютерними програмами і вправами; у підручниках іноземних мов аудіоелементи можуть бути рівноправною і навіть домінуючою частиною видання.
Для додатків в одних випадках достатньо паперової кишені, що приклеюється до заднього форзацу, в інших, наприклад, для аудіовізуальних видань, необхідний футляр або коробка, матеріал, конструкція і зовнішнє оформлення яких мають бути ретельно продуманими.
Для комплектних видань виготовляються футляри, в які вкладаються всі комплектуючі. Наприклад, серія видань «Видатні художники», що випускається у вигляді окремих журналів, присвячених кожному художнику, потім вкладається у спеціальний футляр. Але у футляр нерідко вкладається окреме видання, що має художню або історичну цінність. 2. Зовнішнє оформлення Державні стандарти вимагають застосування на обкладинці (палітурці) таких обов’язкових елементів, як прізвище автора та назва видання, які виділяються збільшеним кеглем, мальованою гарнітурою, особливим накреслення або вирівнюванням, кольором, декоративними елементами. Крім цього стандарти обумовлюють необхідність деяких відомостей у конкретних випадках: • у разі відсутності титульного аркуша всі вихідні відомості розміщують на передній боковині палітурки чи на першій сторінці обкладинки; • видавнича марка, назва серії, номер періодичного та продовжуваного видання має міститися на обкладинці (суперобкладинці) чи палітурці; • у комплектному виданні вихідні відомості наводять не лише на кожному виданні комплекту, а й на футлярі, папці, обкладинці; • у малоформатних виданнях і виданнях малого обсягу для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку всі вихідні відомості, крім імені автора й назви, можна розміщувати на останній сторінці видання, чи на третій, четвертій сторінці обкладинки; • у мініатюрних виданнях обов’язкові відомості допускається розміщувати на третій чи четвертій сторінці обкладинки; • у продовжених, періодичних і серіальних виданнях на першій сторінці обкладинки (палітурки) у верхньому правому куті проставляється міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN); • штрихкодова позначка розміщується на четвертій сторінці обкладинки (суперобкладинки) чи на задній боковині палітурки у нижньому лівому або правому куті; • надвипускні та випускні дані допускається переносити з останньої сторінки на другу, третю чи четверту сторінку обкладинки; • друга сторінка обкладинки, один з клапанів чи задня боковина суперобкладинки можуть бути заповнені анотацією і макетом анотованої каталожної картки; • індекс УДК у наукових періодичних виданнях на все видання в цілому наводять на другій сторінці обкладинки, якщо відсутній титульний аркуш; • випускні дані наводять на останній сторінці видання, чи на звороті титульного аркуша, чи на другій, чи на третій, чи на четвертій сторінці обкладинки; • бібліографічну смужку у періодичних виданнях розміщають вертикально вздовж корінця видання на четвертій сторінці обкладинки в постійно відведеному для неї місці, у виданнях у палітурці її наводять у нижній частині останньої сторінки; у виданнях без обкладинки – на останній сторінці; • на корінці суперобкладинки можуть бути розміщені ті ж відомості, що і на корінці самого видання, але деякі дані можуть скорочуватися, оскільки корінець має лише інформаційне призначення і не є підставою для бібліографічного опису. Хоча у багатотомних виданнях на корінці обов’язково потрібно вказувати номер тому; • можливі скорочення дуже довгих заголовків творів 17-18 ст., зміни імен на палітурці чи суперобкладинці. У технічних часописах – знову ж, у зв’язку з можливістю поміщати тут самостійні публікації – на обкладинках зустрічаються матеріали, що не мають відношення до змісту не тільки даного номера, але і видання в цілому (приклади). Перша сторінка обкладинки (палітурки) продовжуваних видань, крім назви і номеру випуску, за стандартом може містити також приватну назву випуску; при відсутності титульного аркуша – підзаголовні дані, назву організації, від імені якої випускається видання, або організації-видавця. На другій, третій і четвертій сторінках обкладинки (палітурки) продовжуваних видань розміщають такі вихідні відомості: • у виданнях не українською мовою вихідні відомості в перекладі на цю мову або транслітерації, якщо немає місця для цих відомостей усередині видання; • підзаголовні дані – на другій сторінці, якщо відсутній титульний аркуш або сполучений титульний аркуш і немає місця для них на першій сторінці; • дані про головного (відповідального) редактора при відсутності титульного аркуша або сполученого титульного аркуша – на другій чи третій сторінці обкладинки; • надвипускні і випускні дані.
Анотація, як елемент вихідних відомостей, може бути надрукована в складі макета анотованої каталожної картки на звороті титульного аркуша, на другій чи четвертій сторінці обкладинки, на передньому клапані суперобкладинки, або на її задній боковині для більш широкого і повного розкриття переваг видання, особистості автора, тобто з рекламною метою. Відомості про відновлення періодичного видання з зазначенням його колишньої назви та останнього номера (випуску) видання-попередника наводять українською мовою в анотації на звороті титульного аркуша чи на другій сторінці обкладинки першого номера (випуску) відновленого видання. Передплатний індекс (індекс видання, розповсюджуваного за передплатою) рекомендується розміщувати на четвертій сторінці обкладинки чи задній стороні палітурки зі словом "індекс". У виданнях, які випускаються без обкладинки, передплатний індекс наводять на останній сторінці видання. На першій сторінці обкладинки (палітурки) елементи розташовують за такою схемою (приклади): Шрифтовий напис на палітурці (обкладинці) має насамперед інформаційне значення. Тому гарнітура шрифту має бути не тільки чіткою, але і привабливою, а вся композиція (розміри різноманітних елементів напису, інтервали між ними) – логічна й обґрунтована. У композицію обкладинки (палітурки) часто входять, крім шрифту, зображальні елементи – орнаментальні, емблематичні (або символічні), тематичні, сюжетні. Обкладинки та суперобкладинки лакують, целофанують або припресовують до них прозорі плівки. В зовнішньому оформленні видань навіть вузькоутилітарне завдання – зробити видання достатньо міцним – пов’язане з естетичним сприйняттям: колір і фактура матеріалу для палітурки або обкладинки – компоненти його художнього образу. Назву і номер періодичного чи багатотомного видання при достатній товщині повторюють на корінці обкладинки (палітурки), іноді у скороченій формі. Власну назву, якщо вона є в окремих випусках, розташовують під назвою видання після номера випуску. Текст на корінці повинен бути чітким як за шрифтовим оформленням, так і за композицією окремих груп (ім’я автора, назва, номер тому, логотип). Тому не рекомендується обтяжувати композицію корінця декоративними елементами, що не несуть прямого інформаційного навантаження. Якщо видання випускається в суперобкладинці або із зображальним форзацом, тоді для цілісності оформлення важливий розподіл змісту оформлення всіх зовнішніх елементів. Наприклад, суперобкладинка – перший елемент видання, який бачить читач, до того ж на ній можна надрукувати матеріал будь-якої складності, тому на ній розміщується найбільш розгорнута декоративна композиція. Суперобкладинка може мати як рекламне (декоративне) призначення, так і інформаційне. У ювілейних, подарункових виданнях обкладинку можна вважати обов’язковим елементом. Особливо цінні видання захищають подвійною суперобкладинкою: нижньою – з паперу, верхньою – з прозорої плівки. На корінці суперобкладинки друкують найважливішу інформацію з першої сторінки (назву твору і прізвище автора), адже читач повинен її отримати, не знімаючи книгу з полиці. Стисла анотація з коротким викладом змісту на суперобкладинці може бути розміщена як на передньому клапані, так і на задній боковині чи клапані. Крім цього, на задньому клапані видавництво нерідко рекламує інші видання. Суперобкладинка для науково-технічного видання може бути дана тільки у випадках необхідності рекламувати книгу або підкреслити винятковість факту її випуску. На корінці футляру також слід розміщувати важливі для читача дані – назву, автора, номер тому багатотомного видання. Всі елементи зовнішнього оформлення повинні розроблятися системно, при цьому завжди треба пам’ятати про «ієрархії цілей», виходити з того, яке з завдань у кожному конкретному випадку важливіше. Редакторська перевірка й оцінка змісту зовнішнього оформлення здійснюється у такій послідовності: 1. Відповідність всіх обов’язкових відомостей зазначеним у авторському оригіналі. 2. Однаковість повторювання в різних місцях одних і тих самих шрифтових елементів. 3. Розташування елементів відповідно до ескізу з урахуванням вимог Державних стандартів. 4. Перевірка помилок художника при виготовленні оригіналів обкладинки (палітурки), суперобкладинки. 5. Кольороподіл і суміщення кольорів. 12 |
