ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Загострення англо-німецьких суперечностей.

Напрями зовнішньої політики США.

Тридцяті роки позначилися глибокою кризою у міждержавних відносинах. Економічні потрясіння 1929 - 1933 рр. не лише дестабілізували світове господарство, а й поляризували світ: США знову повернулися до традиційної для них політики ізоляціонізму, вважаючи, що Європа - цей постійний генератор воєнних конфліктів - заважає економічному процвітанню Америки.

Відтоді, як під час англо-американської війни 1812-1814 рр. європейці захопили Вашинґтон і спалили Білий дім, Сполучені Штати вже ніколи не відчували загрози своїй національній безпеці ззовні. Майже вся Західна півкуля належала до сфери інтересів США й їх це цілком влаштовувало; гасло панамериканістів «Америка для американців!» дедалі частіше звучало як «Америка - для північноамериканців». Безпека країни стала не просто доконаним геополітичним фактом, а й філософією пересічного громадянина США.

Америка намагалася проводити багатополюсну політику, активно діючи по всьому світі. Важливим кроком Білого дому стало встановлення у 1933 р. дипломатичних відносин із СРСР та початок економічного співробітництва з Москвою. Того ж року Ф. Рузвелт проголосив політику «доброго сусіда» щодо країн Латинської Америки, де американські інвестиції успішно витісняли британських, японських та німецьких конкурентів.

Проте 30-і рр. поклали край самозаспокоєнню США. На Сході набирала сили Японія, загрожуючи американській військовій монополії в Тихому океані, Європа була збурена фашистським режимом в Італії та нацистським - у Німеччині. В Америці були достатньо обізнані з «Майн кампф» А. Гітлера, де відверто йшлося про досягнення світового панування, зокрема й над США, щоб зрозуміти, що відтепер жодна країна не може почуватися у цілковитій безпеці.

У США гучніше стали лунати голоси «втручальників» - тих, хто вважав, що й цього разу Америці не вдасться перечекати війну в Європі й необхідно до неї належно готуватися. Проте у серпні 1935 р. в США було прийнято закон про нейтралітет, який означав перемогу ізоляціоністів над «втручальниками».

Навіть за умов офіційно проголошеного конгресом ізоляціоністського курсу країни, США не були лише пасивним спостерігачем. У цьому, до певної міри, віддзеркалилися суперечності між ізоляціонізмом американських обивателів і прагненням адміністрації президента Ф. Рузвелта до виведення США на шлях світового лідерства. Без активної зовнішньої політики ця мета залишалася недосяжною, адже епіцентром найважливіших подій, що відбувалися у післяверсальському світі, залишалася Європа.

Загострення англо-німецьких суперечностей.

Велика Британія, відокремлена від континенту Ла-Маншем, відчувала себе, як і Америка, у цілковитій безпеці. Вона тривалий час відігравала роль стримувача французьких претензій на лідерство на континенті, що стало вакантним після поразки Німеччини. Британська зовнішня політика в цілому була доброзичливо налаштована щодо Німеччини. Проте на Туманному Альбіоні були свідомі того, що переможену, але не зломлену Німеччину варто тримати на безпечній відстані. До середини 1934 р. британцям це вдавалося, але зі зміцненням Німеччини стала зростати й напруженість між двома країнами. Велика Британія зі значним запізненням помітила, що А. Гітлер зі спринтерською швидкістю відроджує армію та флот, мобілізуючи всі національні ресурси. Саме змагання у військовій сфері, а не, як це було раніше, боротьба за ринки сировини чи конкуренція товарів, спричинили загострення англо-німецьких відносин. У 1934 р. через швидке посилення німецької військової авіації британський уряд прийняв рішення про збільшення впродовж п'яти років чисельності королівських військово-повітряних сил на 41 ескадрилью (понад 800 бойових літаків). У Лондоні віддавали собі звіт у тому, що якщо А. Гітлер випередить Англію в цьому напрямі, то наздогнати Німеччину буде вже неможливо й Британські острови будуть зручною мішенню для ударів німецької бомбардувальної авіації. З огляду на те, що в 1935 р. Німеччина офіційно повідомила про існування в неї забороненої Версальським договором військової авіації, ці кроки були хоч і запізнілими, але життєво необхідними.

Дошкульним ударом по престижу Великої Британії стало зазіхання Німеччини на святая святих Англії - її першість на морі. Як і у випадку з авіацією, у Лондоні «раптом» виявили, що Німеччина давно нехтує статтями Версальського договору, які обмежували її військово-морський флот. Німеччина таємно будувала надводні кораблі, створювала підводний флот. Це звісно, лякало англійців, а заяви німців, що їхні субмарини не воюватимуть проти торгових суден, наштовхували на думку, що якраз проти них вони і воюватимуть.