ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Міжгалузеві та промислові комплекси.

Термін «галузь» вживається переважно в трьох значеннях:

1) на макроекономічному рівні для позначення великих сфер ма­теріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і т. д.);

2) для позначення великих складових частин (добувна, обробна, паливна, машинобудівна, хімічна);

3) для позначення більш дрібних складових частин (нафтова, вугільна в складі паливної промисловості).

У процесі становлення постіндустріального суспільства поряд з галузевою класифікацією народного господарства виділяють і досліджують міжгалузеві комплекси, які утворюють своєрідний напрям вертикальної, галузевої (більш точно — надгалузевої) си­стематики продуктивних сил регіону.

Процес формування міжгалузевих комплексів — це об'єк­тивна закономірність розвитку продуктивних сил.

Прогресивне поглиблення суспільного й територіального поділу праці супроводжується відповідним посиленням інтеграційних тенденцій. Об'єктивно формуються порівняно відособлені групи галузей і виробництв з найбільш тісними економічними і виробничими зв'язками, які найбільшою мірою взаємопов'язані та взаємозалеж­ні у своєму розвитку.

Отже, міжгалузевий комплекс— це сукупність видів діяльності, здійснюваних у певному місці і об'єд­наних у певну групу (підсистему) тісними виробничими комер­ційними та іншими зв'язками.

Міжгалузеві комплекси формуються як у виробництві, так і у сфері обслуговування, а також в інфраструктурних галузях.

У народногосподарській практиці традиційно виокремлюють такі міжгалузеві комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, хімічний, машинобудівний, лісопромисловий, агропромисловий, будівельний, транспортний, соціальний, військово-промисловий.

Останнім часом цей перелік помітно зростає: рекреаційний, мо-регосподарський, зовнішньоекономічний, комплекс природоко­ристування, інформаційний, управлінський та ін.

Слід зазначити, що більша частина таких міжгалузевих комплексів не має відповідних управлінських структур чи органів і виконує функції методичного інструменту (чи засобу) для аналізу структури господарства.

Міжгалузеві комплекси можуть мати певні «перекриття». Так, сільськогосподарське машинобудування є одночасно складовою частиною агропромислового комплексу і машинобудівного. Курортне господарство у приморських регіонах одночасно розгля­дають у складі морегосподарського та рекреаційного комплексів.

Таке перекриття може мати для аналізу господарства регіонів відповідну змістову орієнтацію: чим більше перекривають один одного міжгалузеві комплекси регіону, тим більш взаємозв'язаним та комплексним є його господарство, і навпаки.

Наприклад, Одеська область має серед інших високорозвинуті агропромисловий та машинобудівний галузеві комплекси, які майже не перекриваються. Інакше кажучи, машинобудування регіону лише незначною мірою обслуговує агропромисловий комплекс, і це ознака недостатньої сформованості та взаємопов'язаності всього господарського комплексу Одещини.

Як міжгалузеві можна вирізнити такі типи відносин за такими властивостями галузей: 1) наявність тісних виробничих, комер­ційних та інших зв'язків; 2) вирішення актуальних економічних проблем; 3) об'єднання ланок в єдину виробничо-технологічну систему; 4) випуск взаємопов'язаної продукції; 5) виконання пе­вної функції в економічній системі; 6) загальне управління.

За характером зв'язків між галузями вирізняють 4 типи міжга­лузевих комплексів.

До міжгалузевих комплексів першого типу належать галузі, підприємства яких пов'язані послідовною і (або) паралельною переробкою певного типу сировини, включаючи і її видобування (вирощування). До них належать агропромислові і рибопромислові, лісопромислові комплекси.

До міжгалузевих комплексів другого типу належать однорідні галузі, зв'язки між підприємствами яких виникають на основі виробництва взаємо-замінюваної продукції (послуг).Наприклад, паливно-енергетич­ний комплекс, транспортний тощо.

Міжгалузевий комплекс третього типу — це комплекси, що складаються із сукупності кількох галузей, діяльність підприємств яких спрямована на вирі­шення певної господарської або регіональної проблеми. Наприклад, продовольчий, рекреаційний комплекси.

До четвертого типу належать програмні міжгалузеві комплекси — комплекси галузей, зв'язки між підприємствами яких здійснюють, щоб досягти певної мети, заданої їм економікою, соціальною, екологічною або науково-технічною проблемами. До них відносять міжгалузеві комплекси перших трьох видів, наприклад, продовольчий, паливно-енергетичний комплекс, формування яких регулюється відповід­но до певної програми.

Ядро міжгалузевого комплексу представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні економічні і соціальні функції. Складовими ядра можуть бути галузеві комплекси. До міжгалузевого комплексу входять галузі виробництва і сфери послуг.

Залежно від просторових масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на міждержавні, макроекономічні і територіальні.

Міждержавні міжгалузеві комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох (як мінімум двох) господарських міжгалузевих комплексів різних країн. Наприклад, у системі країн СНД формуються військово-промисловий, космічний комплекси.

Макроекономічні міжгалузеві комплекси складаються і функціонують як міжгалузеві утворення в структурі всього народного господарства країни, розв'язуючи, як правило, загальнодержавну економічну, соціальну, екологічну, політичну або науково-технічну проблеми.

Міжгалузеві територіальні комплекси являють собою підсистеми інтегральних територіально-господарських і в багатьох випадках відповідних їм народногосподарських комплексів.

Так, АПК Київської області є одночасно елементом галузевої структури цієї області і підсистемою АПК України.

Промислові комплекси.

Основа особливість їх - спільність території, на якій вони розміщені. Територіальна організація промисловості зумовлена формуванням виробничо-територіальних об'єднань двох типів: промислових угруповань та про­мислових комплексів.

Промислові угруповання - це сукупність кількох підприємств, об'єднаних не виробничо-технологічними зв'язками, а транспортно-гео­графічним положенням, спільністю використання об'єктів інфраструктури і всієї системи обслуговування.

Промислово-територіальні комплекси —поєднання на певній території промислових підприємств, взаємопов'язаних економічно (спільним використанням місцевих природних ресурсів, єдністю виробничої і соціальної інфраструктури), а на вищих ступенях розвитку — і технологічно (кооперуванням і комбінуванням виробництва).

Територіальними формами промислово-територіальних комплексів є

· промислові пункти,

· промислові центри,

· промислові вузли та

· промислові райони.

Вони є основою формування територіально-виробничих комплексів. Розрізняють

інтегральні (багатогалузеві) промислово-територіальні комплекси

комплекси однієї або кількох суміжних галузей промисловості (наприклад, лісопромисловий, вугільно-металургійний, нафтопереробний або промисловий комплекс Донбасу).

Промисловий пункт — промислове підприємство разом з поселенням, яке виникло при ньому. Розглядається як приклад простого (елементарного) виробничого комплексу. Промислові пункти найчастіше виникають при шахтах, рудниках, металургійних І невеликих машинобудівних заводах.

Промисловий центр — місто або селище міського типу, де зосереджено кілька промислових підприємств і які є основною спеціалізованою містоутворюючою галуззю; одна з територіальних форм промислово-територіальних комплексів.

Промислові центри бувають одногалузеві, малогалузеві, а також багатогалузеві, які в результаті концентрації виробництва поступово стають промисловими вузлами.

Промисловий вузол — зосередження на обмеженій території виробничо-територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується планомірно. Підприємства промислового вузла об'єднані між собою економічними і виробничими зв'язками, єдиною виробничою та соціальною інфраструктурою. Це забезпечує в межах промислового вузла ефективніше використання економічних і природних ресурсів, застосування ресурсозберігаючих і безвідходних технологій і в кінцевому результаті — ефективний випуск промислової продукції порівняно з окремо розміщеними підприємствами. Промислові вузли охоплюють один значний або декілька близько розташованих промислових центрів і промислових пунктів у межах локальної системи розселення.

Наприклад, місто Донецьк можна вважати промисловим вузлом, тому що тут діє кілька взаємопов'язаних підприємств вугільної, металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисло­вості.

Промисловий район — складна виробничо-територіальна система, що формується на основі взаємодії підприємств кількох галузей, розміщених в окремих пунктах, центрах, вузлах, які мають чітко виражену індустріальну спеціалізацію. Матеріальною основою промислового району, його каркасом виступають певні цикли взаємопов'язаних груп виробництв. Промислові райони поділяються на галузеві (спеціалізовані) і багатогалузеві (інтегральні). Утворення галузевих промислових районів пов'язане зі спорідненістю І територіальною єдністю підприємств переважно однієї групи галузей (райони видобутку вугілля, нафти, газу, виробництва чорних чи кольорових металів та ін.). Якщо на певній території складаються вигідні передумови для розміщення підприємств різних галузей промисловості, які взаємодіють між собою, то у цьому випадку формується багатогалузеве промислове утворення — інтегральний промисловий район.

Наприклад, Донецьку, Дніпропетровську та інші області, промисловість яких має спільний характер, називають Донець-ко-Придніпровським промисловим районом.

Істотний додатковий економічний ефект мають промислові комплекси, підприємства яких об'єднані тісними виробничими й технологічними зв'язками. Зокрема, промислові комплекси мають можливість повніше й раціональніше організувати охорону навколишнього середовища (ком­плексна переробка сировини, зменшення відходів, спільні очисні споруди тощо).

Формування промислових комплексів спричиняє скорочення загальних розмірів території, яка належить розміщенню промислових об'єктів.

Порівняно з одинарним розміщенням підприємств, територія, що відводиться під забудову, скорочується в середньому майже на третину. Підприємства можуть спільно використовувати під'їзний транспорт, трубопроводи, електромережі, різні інженерні споруди і складське господарство, водне господарство та ін.

На території, де функціонує промисловий комплекс, формується відповідна мережа об'єктів сфери обслуговування - комунальні, культурно-побутові, медичні, освітні, дошкільні та інші заклади.

Стосовно промисловості необхідно розрізняти

районні (регіональні) і

вузлові (локальні) комплекси.

Вони відрізняються за спеціалізацією, струк­турою й масштабами виробництва, особливостями формування тощо. Форму­вання промислових районів і вузлів відбувається під впливом загальних та регіональних особливостей.

Регіональний промисловий комплекс- це розміщена на певній території група підприємств - комбінатів, фабрик, заводів, пов'язаних між собою виробничими зв'язками на основі викори­стання єдиної сировинної бази та єдиною програмою розвитку в інтересах вирішення важливого народногосподарського завдання. Такі комплекси формуються найчастіше в районах високої концентрації вигідних для освоєння природних ресурсів. Прикладом регіонального комплексу можуть бути комплекси в районах Донбасу та Придніпров'я в межах України (на базі вугільних і рудних родовищ), Середньообський (на основі нафтогазових родовищ Західно-Сибірської низовини), Саянський (на базі електроенергії Саяно-ШушенськоїГЕС та родовищ мінеральних ресурсів), Курської магнітної аномалії- КМА (на основі розроблюваних залізних руд) і низки інших.

Формування регіональних промислових комплексів передбачає розви­ток не лише головних галузей спеціалізації, але й допоміжних виробництв загального призначення. До них належать: енергетичне господарство, буді­вельна база, ремонтне господарство, транспорт, водне господарство й деякі інші галузі матеріального виробництва. Залежно від спеціалізації району розвиваються різні групи допоміжних виробництв. Так, райони кольорової металургії повинні бути добре забезпечені енергетичною базою, а райони машинобудування - допоміжними виробництвами для розвитку відповідних галузей машинобудівного комплексу.

З метою раціональної територіальної організації регіональних про­мислових комплексів потрібно здійснювати централізацію і вдосконалення енергетичного господарства, розвивати ефективну будівельну базу в райо­нах зосередженого будівництва. Необхідна також централізація ремонтної справи на базі створення спеціалізованих ремонтних підприємств та центра­лізація транспортного господарства.

Отже, енергетичне господарство, будівельна база, ремонт і транспорт у регіональних промислових комплексах виконують важливі допоміжні функції, без котрих неможливо отримати комплексно-пропорційний роз­виток виробництва.

Ефективність розвитку регіональних промислових комплексів у різних країнах досягається на основі чіткої організації виробничих процесів у технологічних циклах, дотримання раціональної структури виробництва й тісного взаємозв'язку окремих галузей промисловості.

Приміром, в одному з найбільших районів промисловості ФРН - Рурсько­му, де основу комплексу становлять ресурси кам'яного вугілля, кам'я­ної солі, вапняків, будівельних матеріалів, поліметалів та водних ресурсів, сформувалися вугільно-металургійний, вугільно-хімічній, нафтохімічний (на базі довізної нафти), машинобудівний і хімічний цикли виробництв. Високий рівень комплексності Руру забезпечує монополіям великі при­бутки й ефективність виробництва.

Основними умовами економічної ефективності регіональних промислових комплексів є:

1)широке залучення до господарського обігу природних, економічних, сировинних і трудових ресурсів з метою виконання важливого народно­господарського завдання;

2)раціональний поділ праці між певними ланками регіонального про­мислового комплексу, поглиблення спеціалізації підприємств;

3)формування єдиної транспортної мережі з метою ефективності транс­портних перевезень у межах промислового району;

4)централізація допоміжних виробництв, які обслуговують, на великих підприємствах;

5)створення потужної бази будівельної індустрії.

У межах регіональних промислових комплексів, що охоплюють значну територію (промислові райони), функціонують певні локальні промислові утворення, представлені промисловими центрами й вузлами. Система локальних промислових груп і комплексів утворює каркас промислового району, його територіальну структуру.

Локальні промислові комплекси- це найбільш прогресивна форма організації промисловості мікрорайонного масштабу. Вони є взаємо­пов'язаним поєднанням промислових підприємств на невеликій території, яке забезпечує найбільш ефективне використання природних багатств, трудових ресурсів і основних фондів на основі технологічної спільності виробництва, широкого розвитку виробничих зв'язків у формах комбіну­вання й кооперування. Найбільш широко локальні промислові комплекси відображені у формі виробничих об'єднань.

Об'єднання промислових підприємств здійснюється за такими основ­ними принципами:

- технологічна спільність виробничих процесів та однорідність випу­щеної продукції;

- розвиток кооперованих зв'язків між головним підприємством і його філіалами;

- послідовна переробка сировини на базі комбінування виробничих процесів;

- використання продукції спільним споживачем (за наявності одного типу виробництва). Головною умовою формування локальних промислових комп­лексів у формі об'єднань є територіальна наближеність підприємств.

Джерелом додаткового економічного ефекту при формуванні локальних промислових комплексів можуть слугувати такі заходи:

поглиблення спеціалізації об'єднаних спільним виробництвом підприємств;

концентрація сировини і відходів;

скорочення транспортних витрат у результаті збільшення кількості внутрівузлових зв'язків;

концентрація проектно-конструкторських робіт; скорочення апарату управління.

Типи промислових утворень:

1) комплекси переробної індустрії(машинобудівні, текстильно-промислові);

2) гірничо-металургійні комплекси (пірометалургійні чорних і кольо­рових металів, гірничохімічні, рідкометальні);

3) енергопромислові (гідроенергопромислові, вуглепромислові);

4) нафтогазохімічні (нафтохімічні, газохімічні);

5)біопромислові (індустріально-аграрні, лісопромислові, океанічні).

За умовами формування всі промислові комплекси поділяються на три групи:

1) ті, що сформувалися на основі сировинних або паливно-енергетичних ресурсів;

2) на базі забезпечення трудовими ресурсами або інтересами транспортно-географічного положення;

3) на основі природних і трудових ресурсів.

Найбільш повною видається типологія промислових комплексів за ознакою спеціалізації виробництва (функціональна ознака).

За цією ознакою виокремлюють три типи промислових комплексних утворень: комплекси добувної промисловості, обробної промисловості та комплекси мішаного типу (видобуток і обробка).

Комплекси добувної промисловостіформуються в районах видобутку вугілля, нафти, газу, руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічної сировини. Прикметною рисою цього типу комплексів є переважання видобутку сировини над її обробкою й вивезенням сировини в інші райони.

Комплекси обробної промисловості охоплюють такі основні типи виробничих процесів у групах галузей: металургія-машинобудування; *металургія-хімія;металургія-машинобудування-хімія;нафтохімія-хімія; машинобудування; машинобудування-хімія; машинобудування-текстильна промисловість; машинобудування-хімія-текстильна промисловість; текстильна промисловість.

Комплекси на базі видобутку й обробки сировини (змішаний тип) представлені такими типами виробничих процесів: вугільно-енергетичні, вугільно-металургійні, вугільно-хімічні, вугільно-металургійно-машинобудівні, вугільно-металургійно-хімічні, нафтогазохімічні, гідроенерго-промислові, гірничо-металургійні, гірничоенергопромислові, гірничо-хімічні, лісопромислові.

Згідно зі значенням у народному господарстві й участю в територіаль­ному поділі праці, промислові комплекси поділяються натри групи:

1)комплекси міжрайонного значення, розвиток яких має вагомий уплив на формування структури виробництва, спеціалізації господарства і виробничо-територіальних зв'язків усіх районів країни;

2)комплекси районного значення, створені з метою комплексно-пропорційного розвитку господарства економічного району й удоскона­лення його територіальної організації;

3)комплекси локального характеру виробництва -промислові вузли, що розглядаються як ''опорний каркас" промислових регіонів (локальні міські та локальні кущові утворення).

На основі оцінки умов і факторів розвитку промисловості, а також різних ознак комплексоутворення, пропонується класифікувати про­мислові комплекси за трьома ознаками: розмір території, походження і тип сировини, спеціалізація (основний виробничий напрямок) (рис. 11).

За розміром території варто виділяти макро-, мезо- і мікрокомплекси;

за походженням і типами промислової сировини - комплекси мінеральної орієнтації, агропромислові, лісопромислові й морепромислові;

за основною спеціалаацією - паливно-енергетичні, металургійні, машино­будівні, хімічні, лісопереробні, будівельно-індустріальні, комплекси легкої та харчової промисловості.