ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття держ обвинувачення.

Підтримання державного обвинувачення в суді – одна з основних конституційних функцій прокуратури, яка закріплена в ст. 121 Основного Закону, Законі України «Про прокуратуру» (п. 1 ст. 5), а повноваження прокурора в суді – у статті 264 КПК України. Відповідно до цих нормативно-правових актів участь прокурора у судовому засіданні є обов’язковою, крім випадків: коли розглядаються справи про злочини, передбачені частиною першою статті 27 цього Кодексу; коли він відмовився від підтримання державного обвинувачення. Закріпивши на конституційному рівні за прокуратурою функцію підтримання державного обвинувачення, держава, визначила її важливу роль у захисті прав і свобод людини й громадянина.

На практиці нерідко виникає питання, що слід розуміти під терміном «державне обвинувачення» та на якій стадії кримінального процесу він з’являється? Нажаль, у теорії кримінального процесу ще не вироблено єдиного підходу до розуміння сутності державного обвинувачення та визначення цього поняття. Теж саме стосується і теорії прокурорської діяльності.

Існує точка зору науковців, що «обвинувачення» і зокрема «підтримання державного обвинувачення» є частиною більш широкого виду державної діяльності, а саме – кримінального переслідування осіб, які вчинили злочин. Таку позицію поділяють не всі науковці, обґрунтовуючи це тим, що цей термін за своїм змістом набагато ширший терміна «обвинувачення». Водночас ряд авторів, зокрема В.С. Чельцов, П.М. Давидов, М.В. Жогін, вважають, що обвинувачення формується і здійснюється тільки в ході судового розгляду справи, тобто після призначення справи до судового розгляду, з чим неможливо погодитись адже обвинувальна функція на досудовому слідстві – це те що робить слідчий (відшукує докази винності, оцінює їх, пред’являє обвинувачення, приймає інші процесуальні рішення тощо) та прокурор у формі нагляду.

Існують і інші точки зору. Так, С.А. Альперт вважає, що державне обвинувачення виникає вже на стадії досудового слідства і повною мірою проявляється з моменту притягнення особи як обвинуваченого. Його суб’єктом на даній стадії є слідчий або особи, що проводять дізнання, тобто ті, які формують обвинувачення і пред’являють його. Як бачимо автор не розрізняє поняття «обвинувачення» та «державне обвинувачення».

На думку видатного процесуаліста В.С. Зеленецького державне обвинувачення виникає в тому процесі, де прокурор досліджує обвинувальний висновок і всі матеріали кримінальної справи. Якщо прокурор впевнений, що конкретна особа винна, він приймає рішення про затвердження обвинувального висновку, а отже – про порушення державного обвинувачення. Функція підтримання державного обвинувачення, підкреслює він, виникає у момент затвердження прокурором обвинувального висновку і порушення завдяки цьому державного обвинувачення проти винної особи. Саме з цього моменту прокурор стає державним обвинувачем.

Отже виходячи із наведеного прокурор – єдина процесуальна фігура, якій держава делегує повноваження щодо виконання функції висунення та підтримання обвинувачення, ніхто інший не вправі перебрати її на себе. Такий висновок було зроблено декілька десятиліть тому, втім своєї актуальності він не втратив й досі.

Затвердивши обвинувальний висновок слідчого прокурор закінчує свою наглядову діяльність за законністю дій органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, і висуває державне обвинувачення та відстоює його в суді. Відповідно до кримінально-процесуального законодавства саме в цей момент і відбувається перетворення обвинувачення на державне обвинувачення. Тобто, затвердження прокурором обвинувального висновку слід вважати початком безпосередньої обвинувальної діяльності прокурора в суді.

У юридичній літературі державне обвинувачення визначається: як процесуальна і публічна діяльність прокурора у доведенні перед судом обвинувачення, з метою забезпечення реалізації кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин; як кримінально-процесуальна і публічна діяльність прокурора у доведенні перед судом твердження про вчинення конкретною особою злочину, висунуте у встановленому законом порядку, з метою забезпечення щодо неї реалізації кримінальної відповідальності або звільнення від кримінальної відповідальності; або як сукупність дій прокурора з відстоювання перед судом свого висновку про винність підсудного.

Державне обвинувачення ґрунтується на діяльності органів розслідування, зусиллями яких обвинувачений, викритий у вчиненні злочину, і повинен стати перед судом. Надійшовши до суду, обвинувачення, яке сформульоване в обвинувальному висновку, втілюється в життя за допомогою інших чинників на стадії судового слідства, тобто являє собою основний і єдиний предмет судового дослідження. Тож, сукупність форм і методів реалізації в суді обвинувальної функції створює поняття «підтримання державного обвинувачення». Водночас підтримання державного обвинувачення в суді визнається самостійною сферою прокурорської діяльності, яка характеризується особливими завданнями, повноваженнями, предметом, а також специфічними правовими засобами й методикою їх реалізації.