 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Фольклор та національний характер.
ІНДЗ На тему: «Поетичний фольклор українців»
Виконала Студентка 021 групи Історичного факультету Сіпун Вікторія Романівна Перевірив: кандидат історичних наук Турков В.В.
Суми-2012 План Вступ ………………………………………………………………………………3 1.Фольклор та його ознаки……………………………………………………….4 2.Фольклор і національний характер……………………………………………5 3.Поетичний фольклор……………………………………………………………6
Висновок ………………………………………………………………………...12 Список використаної літератури ………………………………………………13
Вступ Народна культура та мистецтво українців справедливо вважаються одними з найбагатших надбань культурної спадщини європейських націй. Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів.
Фольклор та його ознаки. Термін „фольклор" походить від англійського folk - рід, народ, lore – знання, що разом означають „народна мудрість, народознавство". Одним із перших цей термін використав англієць В.Томс, котрий 1846 р. під псевдонімом А.Мертон надрукував у часописі "Атенеум" (№ 982) статтю Однією з важливих рис фольклору є зображення внутрішнього світу героїв через „прихований психологізм", тобто через дії і взаємини персонажів з навколишнім середовищем, певні зовнішні обставини тощо. Саме на основі типізації виникають і т. зв. психологічні фольклорні символи-асоціації (тополя-жінка). Психологізмом позначені весільні пісні, голосіння, думи, історичні пісні, казки, балади, ліричні пісні. У цих жанрах наявне відображення психологічного переживання горя (голосіння), і психологічної індивідуалізації героя (думи), і драматизму ситуації (балада). Напевне, найбільший інтерес для психологічного аналізу представляють ліричні пісні, адже їх основ становлять почуття, переживання. Психологізм жанру допомагає передати фольклорне слово, емоційно-забарвлені звертання („милий голубе мій") „серце моє". Фольклор перебуває у тісному зв'язку з обрядами, традиціями. Весільні пісні супроводжують весільний обряд, голосіння-поховальний, жнивні-жниварський. Сьогодення коригує ознаки фольклорності, вносить зміни, доповнення. Сприяють цьому процесу і засоби масової комунікації: преса, радіо,телебачення, Інтернет. Новітнє фольклоротворення часто відображає співвідношення і взаємозалежність індивідуального й колективного,традиційного і новітнього, але неодмінною умовою входження твору у фольклоризацію є його побутування за законами усної традиції. Фольклор та національний характер. У фольклорі виражені етичний та естетичний ідеали народу, найважливіші принципи народної педагогіки. Народна творчість є важливою також для вивчення ментальності її носіїв. Як складова слов'янської словесності, український фольклор містить чимало спільного з усною народною творчістю неслов'янських народів - фіннів, литовців, румунів. Однак, за свідченням науковців, найбагатший фольклор - все ж український, сформований на трипільській культурі у 6 - 4 ст. до н.е.; українці „одарені з природи великими музикальними здібностями і поетичним талантом, мають у порівнянні з іншими східнослов'янськими народами найбагатшу, найбільш розвинену народну поезію"[3,с.42]. Українці, на думку багатьох дослідників, психологів, фольклористів (зокрема Є.Онацького, М.Цимбалістого, М.Шлемкевича, О.Кульчицького, 3. Поетичний фольклор. Характерною ознакою цього різновиду українського фольклору є віршована форма. Він складається з різних видових груп. Це передусім народні пісні. Вони опубліковані у численних збірках українських народних пісень. За походженням, змістом, часовою і функціональною прив'язкою весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні, тобто пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними. Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні. Колядки і щедрівки - величальні пісні, які своїм корінням сягають глибокої передхристиянської давнини. Вони були приурочені до одного з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння. Багата урочистість, обрядовість і пов'язані з цим святом звичаї і вірування в християнський час були значною мірою перенесені на Різдвяні свята, Новий рік, аж до Богоявлення. Наприклад, дуже поширена в народі така щедрівка: Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати: -Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Там овечки покотились, А ягнички народились. В тебе товар весь хороший, Будеш мати мірку грошей. Хоч не гроші,то полова, В тебе жінка чорноброва. Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. З давніх-давен зберегли народні колядки і щедрівки свою магічно - побажальну сутність, величальний пафос. Звичаєм народного колядування охоплювалися всі члени сім'ї. Окремі колядки адресувалися господареві, господині, хлопцеві, дівчині, малим дітям[1,с. 58]. У наш час з'явилися колядки та щедрівки, які ґрунтувалися на біблійних сюжетах. У них йшлося про народження, життя, муки і смерть Христа. Народні звичаї і обряди, пов'язані з весняним пробудженням природи, супроводжувалися співом, іграми і хороводами, що мають в Україні загальну назву-веснянки. Веснянки та гаївки зберегли давній хоровий та ігровий характер. Вони виконувалися разом з іграми, поділом на хори, які переспівувалися між собою; часто пісні хору перепліталися прозовими діалогами, супроводжувалися багатою мімікою, жестами. Наприклад:
Прийди, весно, прийди,
Купальські пісні були поєднані з обрядами, приуроченими до літнього повороту Сонця, розквіту природи, буяння зелені. У купальських піснях йдеться про розпалювання обрядового вогнища і перестрибування через нього, сплітання вінків і пускання їх на воду, палення і топлення купальського деревця, молодіжні ігри. Наприклад: Ой на Купало наметено,
Сімейно-обрядові пісні - це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті. До обрядового фольклору належать також різні приповідки, традиційні прозові формули, побажання, промови. Але основне його багатство становлять пісні. Необрядові пісні - це друга велика група поетичного фольклору. До них належать народні думи, історичні пісні, балади, соціально - побутові, ліричні пісні з особистого і родинного життя, жартівливі й танкові пісні, колискові й дитячі, набожні пісні. Думи - притаманний тільки українському фольклорові вид народної поезії. Вони відзначаються речитативною формою, властивою для голосінь, не рівноскладовістю вірша, відсутністю строфи і оповідним (епічним) способом викладу. Думи розвинулися на ґрунті лицарської історії козацтва й найбільшого розквіту набули в XVI-XVII ст., але своїм корінням сягають традицій епічної творчості доби Київської Русі. Найдавнішу верству становлять думи, що оспівують боротьбу козаків з татарами і турками, про страшну турецьку волю ("Плач невільників", "Моруся Богуславка", "Утеча трьох братів із Азова"), про лицарську смерть козака ("Іван Коновченко", "Федір Безрідний", "Самарські брати"), визволення з неводі, військовий похід ("Самійло Кішка", "Олексій Попович"). У думах оспівується героїзм і патріотизм у боротьбі проти тиранії й поневолення, утверджуються ідеали свободи, справедливості, честі, людської гідності, засуджуються зрадники, що "заради лакомства нещасного" зрікаються свого народу і віри. Поряд з героїчними мотивами у думах проголошуються принципи мирного, звеличується авторитет батька, матері, роду, людей старших. Творцями і виконавцями дум були здебільш самі ж козаки, зокрема талановиті співці, кобзарі, які брали участь у походах, були безпосередніми спостерігачами зображуваних подій. Близькі за змістом до дум історичні пісні, в яких оспівуються певні історичні події й особи, дається загальна характеристика конкретної епохи. Провідною в українській історичній пісенності є тема захисту і визвольної боротьби українського народу з чужоземними поневолювачами. Особливо велику групу складають історичні пісні про захист рідної землі козаками від ординських татаро-турецьких нападників, польсько-шляхетського і московського поневолення. У цю добу народне пісенне слово створило цілу галерею яскравих образів козацьких героїв, у народних історичних піснях знайшли відображення події гайдамаччини, боротьба опришків Карпат і Прикарпаття проти соціального і національного поневолення, скасування кріпацтва, лихоліття першої і другої світових воєн. Народні думи й історичні пісні - це справжній поетичний літопис українського народу. Пісні-балади відзначаються тим, що в них розповідається про події побутового чи соціально-побутового характеру з трагічним кінцем. Значне місце посідає в баладних піснях тема нещасливих сімейних взаємин: мати хоче отруїти нелюбу невістку і отруює при цьому сина; чоловік убиває жінку через наговір матері чи з намови коханки; сестра отруює брата за намовою коханця.Нерідко в сюжетах балад відіграють важливу роль фантастичний елемент, метаморфози; заклята свекрухою невістка перетворюється на тополю; нещасливо видана заміж дочка пташкою прилітає до матері. У багатьох випадках сюжети і мотиви баладних пісень передаються від одного народу до іншого, тобто мають мандрівний характер (наприклад, пісні про розбійників). Водночас у складанні баладних пісень важливу роль відіграє і власний національний матеріал, в тому числі й історичний. Так, на основі історичного буття українського народу складалися балади про татарський чи турецький полон, козацьку смерть у чистому полі, убивство паном дівчини, яка не схотіла йому покоритися (про Бондарівну), пісні про опришків. Ліричні пісні - це народнопоетичні твори, в яких основна увага спрямована на розкриття внутрішнього світу людини, її переживань і настроїв, зумовлених обставинами соціального чи побутового характеру. У змісті, мотивах, образах ліричних пісень відбилися різні аспекти і прояви як суспільного, так і приватного життя. Тому вони поділяються на дві великі групи: суспільно-побутові та родинно-побутові. Жартівливі й гумористичні пісні складають значну частину народнопісенного репертуару. Вони належать до різних груп народних пісень, у тому числі й до обрядових. Але особливо насичені жартівливо-гумористичним елементом, молодечею безжурністю і веселістю короткі одно і двострофові пісеньки-співанки, що нерідко виконуються як приспівки до танцю. Найбільш поширені з них - коломийки, козачки, шумки, частівки, яким властивий танковий ритм. Пісенний фольклор відображає традиційне піклування людей про дітей, їх виховання. Воно виявляється в численних колискових піснях і забавлянках, які виконуються для дітей дорослими, а також у піснях і приспівках, що їх співають самі діти. Сюди належать і р ігрові дитячі пісні та вірші (заклички, примовки, лічилки, скоромовки)[5,с.62].
Висновок Отже, з вище сказанного можна сказати, що наша українська культура є частиною скарбниці світової культури, особливо це стосується народної поетичної творичості. Вона представляється нам передусім у вигляді народних піснень. За своїм походженням, змістом, весь цей багатий і різноманітний народнопісенний матеріал, у свою чергу, поділяється на низку груп і циклів. До найбільшої з них належать обрядові пісні − пісні, виконання яких пов'язане з обрядами, особливо з календарними і сімейними. Календарно-обрядові пісні тісно пов'язані з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що в давнину мали на меті задобрювання божеств, сил природи. Найвиразніше виділяються в українському фольклорі календарні пісні зимово-новорічного циклу - колядки і щедрівки, весняного - веснянки, літнього - купальські, жниварські пісні. Також до поетичного фольклору можна віднести необрядові пісні, які включають в себе історичні думи, історичні пісні, пісні-балади, ліричні пісні.
Список використаної літератури 1.Бабишин С. Д. Дитячий фольклор в історико-педагогічному аспекті / С. Д. Бабишин // Народна творчість та етнографія. – 1990. – № 1. – С. 58-60. 2.Гайдар Т. Жанри фольклору та відображення в них виховного ідеалу українців / Тетяна Гайдар // Українська мова та література в школі. – 2002. – № 3. – С. 9-12. 3.Гунчик І. Оказіонально-обрядовий фольклор в дослідженнях українських вчених / Ігор Гунчик // Народна творчість та етнографія. – 2002. – № 5-6. – С. 31-43. – Бібліогр.: с. 42-43. 4.Денисюк І. Народна специфіка українського фольклору / Іван Денисюк // Слово і час. – 2003. – № 10. – С. 41-50. – Поч. див.: 2003. – № 9. – С. 16-25. 5. Дмитренко М. Міфологічна школа в українській фольклористиці / Микола Дмитренко // Дивослово. – 2005. – № 7. – С. 60-62. – Бібліогр.: с. 62. http://www.ebk.net.ua
|
