ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Діяння, пов'язане з ризиком (виправданий ризик)

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута не ризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Підставами виправданого ризику є:

1) наявність об'єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети;

2) неможливість досягнення цієї мети не ризикованим діянням;

3) прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Лише у своїй єдності ці підстави виправдовують вчинення особою діяння, пов'язаного з ризиком.

1. Об'єктивна ситуація, що викликає необхідність досягнення значної суспільно корисної мети, в одних випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території супротивником при військовому ризику тощо), а в інших – в необхідності одержання нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущенні великих збитків чи одержанні значної вигоди (при господарському ризику) тощо.

2.Для ризику потрібно встановитинеможливість для даної особи в обстановці, що склалася, досягти поставленої мети не ризикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує порятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди тощо, то звернення до ризикованого діяння можливе лише за відсутності інших, не ризикованих засобів досягнення зазначених цілей. Якщо буде встановлено, що особа, яка вчинила дане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети не ризикованими діями, але вона цією можливістю не скористалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

3.Здійснення ризикованого діяння припускає вжиття особою необхідних запобіжних заходів, що давали їй достатні підстави обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Такі заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери її поширення, реальних можливостей суб'єкта тощо (наприклад, підготовка й інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми (з погляду суб'єкта) для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Нарешті, вжиті запобіжні заходи повинні дозволяти особі обґрунтовано, а не легковажно (самовпевнено) розраховувати на відвернення шкоди. Це означає, що виправданими можуть визнаватися лише такі ризиковані дії, що не спричиняють з неминучістю заподіяння шкоди. Особливість ризику в тому і полягає, що його вчинення завжди містить можливість заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, проте ступінь такої можливості при обґрунтованому ризику в будь-якому разі не повинна досягати неминучості заподіяння шкоди.

Виправданість ризику виключається,коли для особи очевидно, що, незважаючи на вжиті запобіжні заходи, ризиковані дії неминуче призведуть до заподіяння шкоди.

Ознаками діяння, пов'язаного з ризиком, визнаються:

1) його мета;

2) об'єкт заподіяння шкоди;

3) характер діяння;

4) його своєчасність;

5) межі заподіяння шкоди.

1. Мета. Частина 1 ст.42 КК передбачає, що ризиковане діяння повинно бути вчинене для досягнення значної суспільно корисної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобігання техногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого тощо. Якщо ж особа, заподіюючи шкоду правоохоронюваним інтересам, прагне досягти вузькоегоїстичних, кар'єристських або інших подібних цілей, позбавлених суспільно корисного характеру, такий ризик виправданим не вважається.

Також має велике значення те, що при виправданому ризику поставлена суспільно корисна мета повинна бути значною. Поняття значущості такої мети є оціночним. Проте в будь-якому випадку вона повинна бути настільки високозначимою, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподіюється об'єкту кримінально-правової охорони. Ризиковані дії для досягнення незначної, хоча б і суспільно корисної мети, правомірними не є. Правомірний характер такому діянню надає сама наявність зазначеної мети, незалежно від того, чи вдалося особі цю мету досягти.

2. Об'єктом заподіяння шкоди при виправданому ризику є правоохоронювані інтереси особи, суспільні інтереси або інтереси держави.

3. Характер діяння. Виправданий ризик із зовнішньої сторони збігається з фактичними ознаками якогось злочину, передбаченого КК. Відповідно до ч.1 ст.42 ризиковане діяння може виражатися як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці.

Таке діяння повинно заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам. Ця шкода може бути двох видів: 1) поставлення об'єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або 2) фактичне заподіяння йому шкоди.

4. Своєчасність ризикованого діяння полягає в тому, що воно повинно бути вчинено лише протягом часу існування його підстави (умов виправданого ризику). Якщо ця підстава ще не виникнула або, навпаки, уже минула, то вчинення ризикованого діяння, що спричинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тягти відповідальність на загальних підставах.

5. Межі заподіяння шкоди в ст.42 КК прямо не визначені. Водночас висновок про такі межі можна зробити на основі ч.3 ст.42, де вказується, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Звідси випливає, що поставлення в небезпеку інших цінностей або фактичне заподіяння їм шкоди повинно визнаватися правомірним, якщо така шкода відповідала вимогам, закріпленим у ч.1 ст.42.

Термін завідомо, вжитий у ч.3 ст.42, означає, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, заздалегідь знала про можливість настання передбачених ч.3 ст.42 негативних наслідків.

Перевищення меж заподіяння шкоди (ексцес ризикованого діяння) можливе лише за наявності підстав для вчинення ризикованого діяння, тобто в умовах (у стані) виправданого ризику. Ексцес ризикованого діяння – це заподіяння правоохоронюваним інтересам шкоди, явно не відповідної значимості тієї суспільно корисної мети, до досягнення якої прагнула особа, що ризикувала. У будь-якому разі таким ексцесом визнається завідоме створення загрози для життя інших людей або загрози екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій (ч.3 ст.42 КК).

Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б однієї іншої людини. Таким чином, закон допускає ситуації, коли особа своїми діями може явно створювати загрозу і для свого життя, але не допускає, щоб така погроза була створена для життя інших людей. При цьому, як життя, так і здоров'я інших осіб можуть бути об'єктом ризикованих дій лише за згодою цих осіб. Це випливає з ч.3 ст.28 Конституції України, відповідно до якої жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Загрозою екологічної катастрофи визнається загроза стійких і незворотних негативних змін в довкіллі, спроможних призвести до неможливості проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території.

Загроза надзвичайної події – це загроза аварії, катастрофи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів ураження тощо, що можуть призвести до людських або матеріальних втрат.

Ексцес ризикованого діяння підлягає кваліфікації за статтями КК, які передбачають відповідальність за умисне або необережне заподіяння шкоди різноманітним об'єктам кримінально-правової охорони.

6. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації

Згідно з ст.43 КК визнається правомірним і, отже, не є злочинним вимушене заподіяння певної шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Підставою заподіяння шкоди виступає її вимушеність. Вона має місце, коли в особи, яка входить до складу злочинної групи, виникла необхідність брати участь у вчиненні злочину, і була відсутня реальна можливість (без ризику розкрити свій зв'язок із правоохоронними органами і тим самим піддати себе небезпеці) відмовитися від участі в підготовці або вчиненні злочину в складі такої групи. Вчинення особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, злочинного діяння, не зумовленого зазначеною вище необхідністю, не підлягає під дію ст.43, і ця особа має нести кримінальну відповідальність на загальних підставах.

Участь особи в організованій групі чи злочинній організації може вважатись виконанням спеціального завдання, про яке йдеться у ст.43 і яке дає особі право на правомірне заподіяння шкоди лише за умови документального оформлення такого завдання і відображення його у документах відповідної оперативно-розшукової справи. Документальне оформлення спеціального завдання необхідне як у випадку проникнення особи до складу організованої групи чи злочинної організації, так і у разі укладення угоди з особою, яка вже є членом такої групи чи організації.

Виконання спеціального завдання особою, яка до укладення угоди про співробітництво з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) вже була членом організованої групи чи злочинної організації, не звільняє цю особу від кримінальної відповідальності за злочини, вчинені нею до укладення угоди й отримання спеціального завдання. Це саме стосується і особи, яка діяла з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за власною ініціативою, без спеціального завдання відповідних органів.

Заподіяння шкоди на підставі ст.43 має ознаки, що характеризують:

1) суб'єкт заподіяння шкоди;

2) його об'єкт;

3) мету заподіяння шкоди;

4) характер дії (бездіяльності);

5) межі заподіяння шкоди.

1. Суб'єкт заподіяння шкоди. Це лише особи, які відповідно до чинного закону виконують спеціальне завдання в складі організованої групи або злочинної організації. До них належать: 1) негласні працівники оперативних підрозділів або особи, які співробітничають з ними, що проникли до злочинної групи (п.8 ч.1 ст.8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); 2) штатні і позаштатні негласні працівники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, введені під легендою прикриття в організоване злочинне угруповання (ч.3 ст.13 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»); 3) учасники організованих злочинних угруповань, притягнуті до співробітництва спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю (ст.14 цього Закону).

Необхідно зауважити, що закон забороняє залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їхнім пацієнтом чи клієнтом. Тому не може визнаватись правомірним виконання медичними працівниками, священнослужителями, адвокатами спеціальних завдань у складі організованих груп чи злочинних організацій, члени яких є їхніми пацієнтами чи клієнтами, а вчинення цими особами злочинних діянь за таких обставин розглядатися з урахуванням положень, передбачених ст. 43 КК України.

2. Об'єкт заподіяння шкоди – інтереси особи, суспільства, держави, що охороняються кримінальним законом (наприклад, недоторканість громадянина, його власність, громадська безпека, порядок управління, державна таємниця тощо).

3. Метою заподіяння вимушеної шкоди є попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

4. За своїм характером дії (бездіяльність) особи, яка заподіює шкоду в складі організованої групи або злочинної організації, повинні збігатися з ознаками якогось злочину, за винятком тих, що передбачені в ч.2 ст.43 КК (наприклад, особа може вчинити крадіжку, вимагання, завдати потерпілому побоїв тощо).

5. Межі заподіяння шкоди визначаються ч.2 ст.43 КК. Особа може, беручи участь у злочинній організації, заподіяти будь-яку шкоду, тобто навіть вчинити злочин. Виняток складаютьтри види злочинів, вчинення яких свідчить про перевищення допустимих меж.

Перевищення меж заподіяння шкоди – це вчинення особою в складі організованої групи або злочинної організації одного з трьох видів злочинів: 1) умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством над потерпілим; 2) умисного тяжкого злочину, пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому; 3) умисного особливо тяжкого і тяжкого злочину, пов'язаного з настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Під насильством над потерпілиму даному випадку слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство (застосування чи погроза застосування щодо потерпілого фізичної сили, зброї, інших знарядь, що можуть заподіяти шкоду життю чи здоров’ю потерпілого).

Під тяжкими чи особливо тяжкими наслідками у ч.2 ст.43 слід розуміти наслідки (смерть людини, шкоду для здоров’я людей, майнову шкоду тощо), які визнаються тяжкими чи особливо тяжкими відповідно до норм КК про відповідальність за вчинення того чи іншого умисного тяжкого злочину (див. Ч.3 ст.146, ч.3 ст.204, ч.3 ст.206, ч.3 ст.355 тощо).

Відповідальність за перевищення меж заподіяння шкоди визначена в ч.3 ст.43 КК. Насамперед, особі ні за яких умов не може бути призначене покарання у виді довічного позбавлення волі. Якщо такій особі призначається позбавлення волі на певний строк, то його розмір не може перевищувати половини максимальної санкції, передбаченої за вчинення злочину. Але навіть у цьому випадку виконання спеціального завдання розглядається як обставина, яка пом'якшує покарання (п.9 ч.1 ст.66 КК).