ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Мова як історична категорія. Зовнішні і внутрішні протиріччя як джерело розвитку мови.

Лекція № 3. Походження мови. Взаємодія мов і закономірності їх розвитку

План

1. Мова як історична категорія. Зовнішні і внутрішні протиріччя як джерело розвитку мови.

2. Теорії походження мови.

3. інтеграція і диференціація як основні процеси історичного розвитку і форми взаємодії мов діалектів.

4. Основні етапи розвитку мови.

5. Перспективи розвитку мов у майбутньому. Штучні мови.

Происхождение языка. Философские и филологические теории. Донаучные и научные теории. Логосическая теория происхождения языка. Доктрина "общественный договор". Трудовая теория происхождения языка. Универсальная грамматика - 2 часа

Мова як історична категорія. Зовнішні і внутрішні протиріччя як джерело розвитку мови.

Наша попередня лекція стосувалася питань... Представлені до розгляду питання пересвідчують нас у тому, що розвиток мови якнайповніше повязаний з суспільством, а отже, з історією цього суспільства, з тією суспільною ситуацією, потреби якої обслуговує мова, з тими соціальними функціями, які виконує мова.

Філософія пояснює будь-який поступальний розвиток (еволюцію) єдністю і боротьбою протиріч. Мова ж як суспільне явище, як історична категорія розвивається з певними обєктивними законами.

Мовознавці розрізняють зовнішні та внутрішоні закони розвитку мови, які, діалектично взаємодіючи між собою, сприяють наступальному розвитку.

Зовнішні закони розвитку мови – це закономірності зміни її функцій і структури під впливом екстра-лінгвістичних чинників: зміни економічного і соціального ладу суспільства, торгівельних контактів, міграції населення, війн. Зовнішні закони розвитку мови визначають її історичний розвиток, вони перш за все змінюють зовнішню структуру мови. Наприклад, взаємозвязки і взаємовідношення літературно-писемної та народнодіалектної мови.

Внутрішні закони – це історичні зміни внутрішньої структури мови, це мовні, внутрішні зміни одиниць та категорії мови. Так, внутрішнім законом укр. мови як мови флективної є опрощення складу слова. Скажімо, слова жир, мир ми сьогодні розуміємо як слова з необхідною основою (на зразок хата, книга), насправді ж ці слова історично утворені від інфінітивів жити, миритися за допомогою досить продуктивного історично –р– , спеціальний суфікс –ес– мав значення множини (пор. колесо від коло і т.д.). На певному етапі суспільного розвитку зовнішній поступ мови у змінених умовах суспільного ладу вступає у протиріччя з внутрішнім розвитком мови. Що обслуговує потреби цього суспільства, що у кінцевому результаті призводить до змін (історичних) внутрішньої структури мови.

2. Теорії походження мови

Існує декілька теорій походження мови. Теорії походження мови, з якими має справу мовознавець, можна умовно розділити на донаукові та наукові (науково-філософські та такі, що не створені у межах філософії та філології). Теорії походження людської мови легко приводяться у відповідність до панівного напрямку суспільної думки на певному етапі розвитку суспільства, оскільки суспільство не може обминати осмислення походження мови.

В міфології будь-якого народу є міфи про походження мови. Ці міфи переважно повязують походження мови і походження людини.

Логосична теорія походження мови виникла на ранніх етапах розвитку цивілізації і існує у кількох різновидах: біблейський, ведичний, конфуціанський. Оскільки історики постійно опрацьовують літературу давню, середньовічну, працюють з філософськими книгами тих часів, то розуміння цих джерел є неможливим без розуміння логосичної теорії походження мови.

Сутність логосичної теорії можна коротко розкрити так: в основі світу, що зароджується лежить духовне начало; дух, що впливає на матерію (вона у цей час знаходитьс яу хаотичному стані), творить, упорядковує її форми (геологічні, біологічні, соціальні). Кінцевим результатом, актом творення духа, який впливає на інертну матерію, є людина.

На позначення цього духовного начала, „духа” древні вживали терміни „бог”, „логос”, „слово”. „Слово” існувало до сотворіння людини і безпосередньо керувало інертною матерією. У біблейський традиції носієм „слова” є єдиний бог. І кожний із семи днів творіння світу відбувалось відбувалось не руками бога, а його словом. Спочатку було Слово – твердять біблійні легенди. Сотворивши людину, бог передає їй дар слова, а людина, ставши за образом і подобою божою, потім сама починає творити слова.

Логосичну теорію походження мови (а в побутовому розумінні народів Європи – біблійну теорію мови) в ХУ–ХУІІ ст. поступово засиупає новий погляд на мову, у основі якого лежить філософська доктрина „суспільний договір”. Це теорія соціальна, яка пояснює появу мови суспільниими потребами, які виникають у звязку із суспільною працею: унаслідок розвитку свідомості людини. Діодор Сіднійський писав: „Спочатку люди жили невлаштованим і подібним до тваринного життям”, виходили розрізнено на пасовища і харчувалися смачною травою та плодами. Коли звірі на них нападали, необхідність навчила їх допомагати одне одному, і, збираючись разом від страху, вони поступово почали пізнавати один одного. Голос їх ще був нечленороздільним, але поступово вони перейшли до членороздільних слів і, встановивши один з одним символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих спілкування відносно всього”. А далі уже обєднувались у групи на різних територіях, на основі різних мов. Мова тут розглядається як осмислений винахід і творіння людей. У ХУІІІ ст. теорія ця була підтримана А.Смітом і Ж.Ж.Русо.

У кінці 70-х років минулого століття нім. філософ Л.Нуаре висунув робочу теорію походження мови або теорію трудових викриків. Цю теорію підтримав К.Бюхер. Л.Нуаре справедливо зазначив, що мислення і дія були первинно нерозривними. Оскільки перш ніж люди навчилися виготовляти засоби праці, вони упродовж тривалого часу випробували на різних обєктах дію різних природних предметів.

Під час спільної праці викрики полегшують і організовують трудову діяльність. Коли жінки прядуть, а чоловіки крокують, готуючись до війни, вони люблять супроводжувати свою працю більш чи менш ритмічними викриками, вигукамию Ці вигуки, спочатку довільні, поступово перетворились у символи трудових процесів. Первинна мова, таким чином, представляє собою набір дієслівних коренів.

Теорія трудових викриків. Таким чином, представляє собою варіант вигукової теорії походження мови. Втім, теорія трудових вигуків є теорією соціальною як і теорія соціального договору.

Окрему групу теорій походження мови складають теорії біологічні. Такі теорії пояснюють походження мови еволюцією людського організму – органів чуття, мовленнєвого апарату і мозку. Позитивним у них є те, що вони розглядають виникнення мови як результат тривалого розвитку природи, заперечуючи тим самим божемтвенне походження мови.

Серед біологічних найбільш відомими є дві – звуконаслідувальна (ономатопея) та вигукова. Звуконаслідувальна теорія пояснює походження мови еволюцією слухових органів, які сприймають крики тварин (переважно домашніх). За цією теорією, мова виникла як наслідування тварин (гіржання коней, бекання овець) або як вираження вражень від предмета, що що називає людина. Лейбніц, наприклад, пояснюючи походження слів, вважав, що у латинській мові мед названий словом mel, бо воно приємне для слуху; слово Lowe (лев) вказує на швидкість. Цю теорію підтримував і Гумбольдт, Балли, Гримм. Теорія ця дуже давня, вона народилась ще в античному світі під назвою теорія вау-вау. Її основи були закладені давньогрецьким філософом Платоном.

Звуконаслідувальна теорія спирається на два постулати:

1) перші слова були звуконаслідуваннями;

2) у слові звучання є символічним, значенян відображає природу речей.

Дійсно, у мові єзвуконаслідувальні слова та заборона на слова унаслідок тотожнення звучання слова і його значення (напр. побажання мисливцям та рибалкам: ні пуха ні пера! ні піря ні луски!). Однак скільки у мові є звуконаслідувальних слів? І чи завжди ці звуконаслідувальні слова мають однакове звучання у різних мовах? Качка для українця кричить кря-кря (кряче); для англійця кван-кван, для француза кан-кан, для датчанина рап-рап. Росіянин кішку кличе кіс-кіс, українець – киць-киць.

Теорія ця набула поширення у філософії ХІХ – на початку ХХ ст., але своїм корінням вона сягає у сиву давнину. Ще епікурці (ІІІ ст. до н.е.) вчили, що виникнення мов повязане з природньою потребою людей – у звуках виражати свій душевний стан і що перші слова інтелектуального вираження у звуках (почуття).

Вигукова (рефлексна) теорія пояснює походження мови тими переживаннями, які відчуває людина. Перші слова, за цією теорією, – мимовільні вигуки, викрики, рефлекси. Вони емоційно виражали біль, страх, радість, голод. У ході подальшого розвитку ці вигуки набули символічного значення, обоязкового для всіх членів даного співтовариства. На цю рефлексну теорію приставали Дарвін, О.О.Потебня.

Якщо у звуконаслідувальній теорії поштовхом був зовнішній світ (звуки тварин), то вигукова теорія стимулом для виникнення слів вважає внутрішній світ істоти, її емоції. Спільним для цих теорій є визнання поряд із звуковою мовою мови жестів, яка виражала більш поняття. Ігнорування соціального фактора цими теоріями призвело до скептичного до них ставлення: звуконаслідувальну теорію жартома називають теорією „гав-гав”, вигукову – теорією „тьху-тьху”. Дійсно, у цих теоріях біологічна сторона вочевидь перебільшується.

Очевидно, що кожна з цих теорій має свої вади. Наука, все ж таки вважає, що мова виникла тоді, коли виникла свідомість, розуміння людиною свого існування, свого відношення до зовнішнього світу і звязків предметів зовнішнього світу між собою. Свідомість виникла у суспільстві, у суспільно-необхідній діяльності, коли людина почала відкривати для себе нові властивості предметів, даючи їм певні назви. Звуковий комплекс, стаючи таким самим суспільним надбанням, як камінь чи собака, перетворюється на слово. Його ознаками стають 1) позначення будь-якої суспільної потреби; 2) називання загального уявлення; 3) постійне поєднання у свідомості звукового комплексу і його значення. Завдяки своїй узагальнюючій функції слово починає позначати і предмети, які в цей момент відсутні. Слово стає компонентом мисленнєвої діяльності людини.