 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Тема: Історія розвитку кримінологічної науки в Україні
Лекція 2. Кримінологія – юридична наука: Аргументи «ЗА»: 1. Користується понятійним апаратом кримінально-правових наук; 2. Кримінологи переважно юристи; 3. Нерозривно пов’язана з правом; 4. Є обслуговуючою для кримінального права наукою, оскільки кримінальне право саме по собі неспроможне вирішити своїми засобами питання розроблення системи заходів протидії злочинності; 5. Результатом криміналістичних досліджень є вдосконалення законодавства; Аргументи «Проти»: 1. Кримінологія не вивчає конкретні правові норми; 2. Немає нормативно-правової урегульованості, як більшість юридичних наук; 3. Вивчає цілий ряд проблем, що не є юридичними і застосовує при цьому не правові засоби пізнання – питання причин та умов злочинності, її соціальної природи, формування особи злочинця та його ролі у механізмі вчинення злочину, формування системи загально-соціальних заходів профілактики злочинності, віктимологічні проблеми тощо;
І.К. Туркевич, А.І. Долгова, О.В. Сахаров
Кримінологія – соціологічна наука: Аргументи «ЗА»: 1. Злочинність як основна наукова проблема кримінології є соціальних явищем і предметом соціології; 2. Переважно використовує соціологічні методи пізнання; Аргументи «Проти»: 1. Хоча соціологія і вивчає т.зв. види девіантної поведінки, але вивчає її на високому рівні абстракції, не вдаючись до з’ясування природи механізмів виникнення, змісту такої поведінки, а тим більше – не визначає методи та засоби протидії їй; 2. Не має такого прикладного завдання – вирішувати проблеми профілактики злочинів, розроблення заходів ресоціалізації злочинців, забезпечення соціального та правового контролю за ними та за особами, які входять у групу ризику. А.Ф. Зелінський, О.М. Яковлєв, Ю.Д. Блувштейн Кримінологія – комплексна соціально-правова наука: Аргументи «ЗА»: 1. Використовує здобутки багатьох, перш за все - соціологічної та юридичної наук, комплексність підкреслюється багатоаспектним предметом кримінології; Аргументи «Проти»: 1. У визначення поняття науки не бажано включати зміст її предмета, це окреме питання і воно виходить за межі поняття науки; 2. Комплексність може бути притаманна будь-якій науці, залежно від того, що включати в такий комплекс. Туркевич, А.П. Закалюк А.П. Закалюк: Кримінологія – самостійна теоретико-прикладна суспільна наука про природу, сутність, закономірності виникнення, суспільного прояву злочинності та запобігання їй.
О.М. Джужа: Кримінологія – комплексна наука про злочинність, її сутність та історичні форми прояву, детермінанти, стан, структуру і динаміку, особу злочинця, жертву злочину, а також засоби протидії злочинності та іншим, пов’язаним з нею антисоціальним явищам.
Основним предметом кримінології є злочинність. Інші елементи предмету покликані всебічно розкрити суть основного предмету, є органічно-пов’язаними з ним. Елементи предмету кримінології можна згрупувати наступним чином. 1. Сутність, природа та форми злочинності як соціального явища. Злочинність як історично мінливе соціальне і кримінально-правове явище, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. 2. Особа злочинця – виступає як система демографічних, соціально-рольових, психологічних, інших властивостей суб’єктів злочинів. 3. Детермінація злочинності (причини та умови) – є сукупністю економічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових та інших чинників, які обумовлюють злочинність як свій наслідок. 4. Запобігання або попередження злочинності – є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопорушення.
Крім того, до предмету кримінології треба віднести елементи, що сприяють розкриттю змісту названих вище елементів – методології кримінології, прогнозування злочинності, історія кримінології, «фонові» антисоціальні явища, віктимологія.
Основні функції кримінології: 1. Загально-пізнавальна (описова) – кримінологія вивчає і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, відображає їх властивості та ознаки, дає їх науковий опис. 2. Аналітична (пояснювальна) – розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об’єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення. 3. Прогностична – вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно-значущих процесів та явищ кримінологія прогнозує їх майбутній стан. 4. Прикладна (практично-перетворювальна) – кримінологічні описання пояснення і прогнозування, так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов’язаними з протидією злочинності. Основні завдання кримінології: 1. Дослідження та визначення наявних, розвитку нових кримінологічних проблем та формування стратегій, принципів, напрямів, предметних форм їх вирішення. 2. Розроблення кримінологічних засобів безпосередньо запобігання злочинності, окремих її видів та проявів, насамперед – методик за засобів кримінологічного аналізу, прогнозу та планування таких засобів, засобів кримінологічної безпеки, кримінологічної експертизи проектів нормативних актів, оцінки практичної діяльності в цьому напрямку. 3. Зміцнення зв’язку наукових досліджень з практичною діяльністю по протидії злочинності, надання цій діяльності більшою наукової обґрунтованості. Щоб отримати системне уявлення про наукову інформацію певної науки, необхідно здійснити її системний розподіл, який повинен проводитися з дотриманням системних принципів та ознак. На підставі аналізу системного значення всіх елементів системної побудови має бути визначений системо утворюючий критерій, що обумовлює структуру, основні зв’язки та змістовну якість системи. Структура кримінологічних знань та уявлень визначається за наступними критеріями (підставами): - Центральний елемент системи кримінології – наукова інформація про злочинність як основний елемент предмета кримінології; до сукупності знань щодо злочинності входять про приороду та поняття, основні форми, показники злочинності, інформація про її сучасний стан; - Інформаційний комплекс знань про детермінацію злочинності – передумови, причини та умови; - Комплекс знань про особу злочинця та про механізм злочинної поведінки; - Комплекс знань про засади та механізми запобігання злочинності; - Комплекс знань про кримінологічне прогнозування та планування заходів протидії злочинності; - Комплекс знань про окремі види (групи) злочинів; А.П. Закалюк «Курс сучасної української кримінології: теорія і практика» кн. 1 «Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки» 2007 р.
Тема: Історія розвитку кримінологічної науки в Україні 1. Виникнення кримінології як науки. 2. Розвиток кримінологічних досліджень у радянський період. 3. Стан кримінологічних досліджень на сучасному етапі. САМОСТІЙНО Можна підготувати доповіді по цим питанням.
Тема: Методологія та методи кримінології
1. Поняття методології кримінологічної науки. 2. Методи та методики кримінологічних досліджень.
Лекція 3. Методологія- це вчення про шляхи, методи наукового дослідження. Метод- прийом, спосіб дослідження. Методика - сукупність методів дослідження; процедура, техніка дослідження.
Сукупність теоретичних передумов методів та засобів наукового дослідження становить предмет методології науки або методології наукового пізнання. Методологія має такі 3 складові: 1. Теоретичні передумови пізнання; 2. Методи пізнання; 3. Засоби реалізації останніх. Методологія кримінології складається із загальнонаукових принципів, вимог, критеріїв наукового пізнання загалом, методологічних особливостей галузей суспільних наук, методологічних та методичнихположень, методів, способів власного кримінологічного опрацювання. Методологія кримінологічного дослідження залежить від предмета та об'єктів дослідження, завдань, що ставляться перед дослідником. При визначенні методологічних основ кримінологічного дослідження необхідно врахувати загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади. Принципово важливим є врахування наступних моментів: • Злочинність розглядається як соціальне явище і, відповідно, при її вивченні використовуються методи соціальних наук - соціології, соціальної психології тощо. • Злочинність аналізується у взаємозв'язку та взаємодії з іншими процесами та явищами і завжди розглядається у контексті суспільних відносин. • Злочинність, злочини, їх детермінти розглядаються в їх динаміці та зміні. • Злочинність, злочини та інші соціальні явища розглядаються у аспекті внутрішніх та зовнішніх протиріч. 2. Визначення методів пізнання - одна з умов виокремлення науки як самостійної системи знань, свідчення достатнього розвитку її теорії. Метод - елемент теорії, результат теоретичного обгрунтовання способу пізнання, який звернутий до потреб дослідження. Метод визначає доктринальні засади та спосіб здобуття наукових знань, але не є інструментом цього процесу. Методи реалізуються через систему певних операцій, інструментів, процедур. Останні являють собою методику наукового дослідження. Якщо метод - це спосіб, напрям дослідження, то методика - це техніка дослідження. В основі методології кринінологічної науки лежить загальних метод пізнання. - філософський діалектичний метод. До методичних положень, які випливають з цього методу, належать філософські закони: • Розвитку та взаємозв'язку явищ, процесів у суспільстві; • Єдності та боротьби протележностей; • Переходу кількісних змін у якісні; • Заперечення; • Тощо. На основі цих законів та категорій опрацьовуються теоретичні засади інших методів пізнання. Методи наукового пізнання кримінології можна поділити на такі групи: 1. Загальнонаукові методи: • Синтез - метод складання, об'єднання елементів, ознак прояву об'єкта в єдине ціле - інтегрування, результатом якого може бути утворення типу, системного утворення тощо. • Аналіз - мисленне або реальне розєднання цілого на складові елементи. Результатом може бути структурування об'єкта дослідження до більш глибокого вивчення структурних складових. • Сходження від абстрактного до конкретного - перехід від абстрактного знання про об'єкт до більш повного конкретного уявлення про його властивості, прояви, ознаки, функції. • Логічний - грунтується на правилах та законах логіки як сукупності теорій про способи доведення та спростування. Найбільш універсальним є метод логічної відповідності теоретичних висновків логіці соціальних подій та процесів. • Висунення та перевірка гіпотез - побудоване на припущенні судження про недостатньо відоме явище, його походження та розвиток. Наукова гіпотеза є методом розвитку наукового пізнання - від узагальнення наявного теоретичного знання до логічного продовження його розвитку у сфері, де знання є недостатніми. • Порівняння - визначення ознак, властивостей об'єкта пізнання в його порівнянні з іншими об'єктами (порівняння злочинності в різних країнах, особливостей злочинної поведінки жінок та чоловіків, соціально-економічних передумов злочинності різних регіонів). Вирізняють застосування методу схожості та методу різниці, а також методу контрольної групи, що полягає у паралельному вивченні двох груп об'єктів, що порівнюють за певною ознакою. • Історичний - забезпечує вивчення злочинності в історичному розвитку з визначенням тенденцій, стійких характеристик об'єктів; часто застосовується разом з порівняльним методом. • Системно-структурний - вивчення об'єкта як елемента складної організованої системи, яка має певну структуру, що містить взаємопов'язані елементи. Злочинність одночасно є частиною системи "суспільство" і сама являє собою складну систему. Все це потребує вивчення з використанням системного та структурного аналізу. 2. Міжгалузеві методи:
• Спостереження - безпосереднє (з використанням природних органів сприйняття людини), посереднє (з використанням спеціальних пристроїв), зовнішнє, внутрішнє (введення суб'єкта "у середину" умов чи відносин). • Експерименту - дослідне відтворення відносин та умов функціонування обєкту пізнання, при якому здійснюється послідовно фіксація та контроль за станом об'єкта. Кримінологічний експеримент є різновидом соціального експерименту, але його застосування є певною мірою обмеженим. Неприпустимо провокувати злочин, брати експериментальної участь у злочині. Труднощі пов'язані з реальною експериментальною зміною соціальних умов, факторів, кримінологічної обстановки. • Опитування - анкетування та інтерв'ю. • Вивчення документів (за відповідними анкету ми, програмами, схемами).
• Психологічне спостереження - для вивчення вчинків, психомоторних реакцій, жестів, форм самовиразу, реакцій на подразники тощо; • Психологічне тестування; • Психологічний експеримент.
• Статистичний аналіз - зведення та групування статистичних даних, їх аналіз, визначення зв'язку та залежностей кількісних та якісних показників; • Оцінка достовірності вибіркової сукупності та репрезентативності висновків.
Тема: Злочинність як об'єкт кримінологічного вивчення 1. Природа та сутність злочинності. 2. Визначення поняття злочинності та її основних рис. 3. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання. 4. Латентна злочинність: види, причини, способи виявлення. 5. Основні тенденції злочинності в Україні в сучасний період.
Лекція 5. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання Злочинність як мінливе явище має ряд характеристик, що під впливом різних факторів змінюються як якісно, так і кількісно. Такі характеристики традиційно називають показниками злочинності. Показники злочинності підлягають вимірюванню для отримання уявлення про розміри, міру змінюваності злочинності у часі, просторі, величину майбутнього прояву тощо. Вимірювання злочинності за основними показниками здійснюється через збір, накопичення та опрацювання відповідної статистичної інформації. Суб'єктами реєстрації злочинів є органи МВС та прокуратури. Джерелами статичної інформації є: 1. Статистичні звіти відповідних правоохоронних органів про зареєстровані злочини та виявлених злочинців; 2. Статистичні звіти судових органів про кримінальні справи, розглянуті у суді та при винесенні вироку; 3. Статистичні картки первинного обліку про злочин та особу злочинця; 4. Показники соціально-демографічної та економічної статистики; 5. Інформація про інші правопорушення, стан фонових явищ; 6. Матеріали узагальнення кримінальних справ, "відказних" матеріалів та заяв про вчинення злочину; 7. Результати соціологічних та кримінологічних опитувань, експериментів та спостережень. На підставі отриманої інформації отримують статистичні дані про: кількість зареєстрованих злочинів, у тому числі окремо - за ступенем тяжкості, характером суспільної небезпеки; кількість розкритих та нерозкритих злочинів; кількість виявлених осіб, що вчинили злочин, у тому числі окремо - неповнолітні, раніше судимі, жінки, у стані сп'яніння, у групі тощо; дані про кількість потерпілих та характер спричиненої їм шкоди; окремі дані про кількість та характер організованих груп, злочинних організацій тощо. До основних показників злочинності, які піддаються кримінологічному вимірюванню, відносяться: рівень, динаміка, питома вага, структура; географія злочинності. Окремі вчені пропонують визначати і ціну злочинності як окремий показник. Рівень злочинності - визначена в абсолютних числах загальна кількість злочинів, вчинених на певній території за певний проміжок часу та осіб, що їх вчинили. Показник рівня злочинності не дає правильного уявлення про її реальну фактичну поширеність на певній території, оскільки на це число впливає перш за все кількість та віковий показник населення тієї території, де вимірюється рівень злочинності. Для врахування показника населення на території вимірювання злочинності застосовується показник інтенсивності злочинності, що вимірюється за допомогою коефіцієнтів інтенсивності злочинностіта злочинної активності. Коефіцієнт інтенсивності - це відносний статистичний показник поширеність злочинності на певній території, що показує кількість злочинів на кожні тисячу, десять або сто тисяч населення. КЗ = ЗЛ * 1000/N КЗ - коефіцієнт інтенсивності; ЗЛ - кількість злочинів; N - чисельність населення території в період вимірювання; 1000 - кількість населення, з розрахунку на яку вимірюється КЗ.
Коефіцієнт злочинної активності - відносний статистичний показник поширеність осіб, що вчинили злочини серед населення певної території. КЗА = О*1000/N О - кількість осіб, що вчинили злочини; N - чисельність населення території в період вимірювання; 1000 - кількість населення, з розрахунку на яку вимірюється КЗА. КЗА може бути розрахований не на все населення вимірюваної території, а на кількість осіб, що досягли віку 14 років, що є більш коректним, оскільки кримінальна активність населення т. зв. "відповідального віку"є більш показовою і реально відображає таку активність. Динаміка злочинності - показник, що відображає зміни рівня, інтенсивності, структури та інших ознак злочинності протягом певного часу. Розрізняють поточний аналіз (співставлення даних за рік з даними за попередні роки) та систематичний аналіз (співставлення даних з виділення відповідних часових періодів, важливих для розвитку суспільства). Динаміка - рух злочинності в часі в бік її зменшення, збільшення чи стабілізації. При вивченні злочинності в динаміці обраховують так званий темп приросту, який враховує ступінь зростання та ступінь зниження злочинності і показує наскільки зріс чи знизився рівень злочинності у відповідний період порівняно з іншим періодом, який називають базою порівняння. Визначення бази порівняння здійснюється залежно від способу вимірювання динаміки: 1. Базовий спосіб - вирахування відповідного показника у кожному році заданого періоду порівняно з обраним базовим постійним роком. 2. Ланцюговий спосіб - вирахування показника кожного року порівняно з аналогічного величиною попереднього року. Структура злочинності - кількісно-якісний показник, який визначає співвідношення різних окремих груп злочинів, які формують види злочинності із загальним рівнем злочинності, а також окремих груп злочинців у загальній кількості виявлених осіб, що вчинили злочини. Структура злочинності визначається за методом порівняння, згідно з яким співвідносяться кількісні та якісні характеристики окремих категорій злочинів та окремих категорій злочинців, класифікованих за різними статистичними, кримінально-правовими та кримінологічними критеріями. Питома вага злочинності - кількісний показник, який визначає співвідношення окремих видів злочинності із загальним рівнем злочинності і враховуються за формулою у відсотках: ПВ = ЗВ*100%/ЗЗ ЗВ - кількість злочинів певного виду; ЗЗ - загальна кількість зареєстрованих злочинів. Традиційно злочинність структурують за такими підставами: Щодо злочинів: - ступінь суспільної небезпеки злочинів; - об'єкт посягання; - форма вини; - ознаки співучасті та множинності; - мотивація злочинної поведінки; - географія злочинності; - найбільша поширеність окремих видів злочинів. Щодо злочинців: - вік та стать; - соціальний статус та зайнятість; - стан сп'яніння під час вчинення злочинів; - ознаки співучасті та множинності; - громадянство тощо. Географія злочинності - це так званий комплексний показник, що на основі інших показників - рівня, інтенсивності, структури, динаміки - відображає поширеність злочинності на вимірюваній території відповідного регіону з урахуванням адміністративно-територіальних, соціально-дкмографічних, соціально-економічних та інших чинників. Ціна злочинності - показник, що відображає рівень матеріальної шкоди від злочинності, що включає кількість потерпілих, вартість на лікування та оплату пенсійного забезпечення потерпілих, різного роду компенсаційні виплати потерпілим, у тому числі - моральна шкода, економічна шкода (як прямі збитки так і втрачена вигода), а також витрати держави на боротьбу зі злочинністю тощо. Латентна злочинність - це сукупність злочинів різних видів, що були вчинені, але не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винуватих осіб до відповідальності.
Лекція 6. Суспільна небезпека латентної злочинності: 1. Суттєво викривляє уявлення про реальний стан злочинності; 2. Зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності; 3. Послаблює результативність протидії злочинності; 4. Породжує довіру громадян до спроможності правоохоронних органів забезпечити захист їх прав та свобод. Причини існування латентної злочинності (далі - ЛЗ): 1. Непрофесіоналізм та неефективність правоохоронних органів у здійсненні діяльності по реагуванню на вчинення злочинів та заяви потерпілих. 2. Корупція державних, правоохоронних, судових органів. 3. Криміналізація правоохоронних органів. 4. Легалізація кримінальної діяльності. 5. Тиск на потерпілих та свідків. 6. Удосконалення способів приховування злочинів, у тому числі - за допомогою правоохоронних органів. 7. Недовіра громадян до правоохоронних та судових органів.
Види ЛЗ: 1. Природна - сукупність злочинів, про які невідомо правоохоронним органам через відсутність зверння потерпілого чи свідка із заявою про вчинення злочину або ж високий ступінь приховування злочину злочинцем. 2. Штучна - сукупність злочинів, про вчинення яких відомо правоохоронним органам, але з різних причин такі злочини не отримали реєстрації в офіційному порядку. 3. Гранична (виділяють окремі науковці) - сукупність злочинів, про вчинення яких невідомо потерпілому або факт вчинення злочину не сприймається чи не усвідомлюється потерпілим як такий. У західній кримінології виділяють такі види ЛЗ: - Злочини, нікому не відомі; - Антисуспільні злочинні дії, які не визнається такими (підліткового злочини); - Прихована сфера злочинних кар'єр (мова йде про рецедивну, професійну злочинність).
Рівні латентності окремих видів злочинів виділяють в залежності від характеру та очевидності наслідків певних видів злочинів, ступеня їх природної приховуваності, ступеню сприйняття злочинного характеру потерпіли чи свідками: 1. Низький рівень латентності - вбивства, тілесні ушкодження, розбійні напади, бандитизм. 2. Середній рівень - статеві злочини, крадіжки, хуліганство, порушення правил безпеки руху. 3. Високий рівень - шахрайство, хабарництво, інші службові злочини, господарські злочини. Способи виявлення ЛЗ: 1. Виявлення громадської думки про стан латентної злочинності. 2. Експертна оцінка спеціалістів. 3. Вивчення документів правоохоронних, контрольно-ревізію них органів, медичних закладів. 4. Аналіз діяльності правоохоронних органів щодо реагування на заяви про злочини, розслідування, судовий розгляд справ. 5. Порівняльний аналіз статистичних даних про зареєстровані злочини певного виду з даними про злочини інших видів з матеріалами медичних закладів. 6. Аналіз перевірок інших органів - прокуратури, реізійних органів. 7. Співставлення даних про злочини та інші види правопорушень. 8. Співставлення даних про заявленння громадян в рівні інстанції у тому числі - у засоби масової інформації. 9. Опитування населення. Формула ЛЗ: Лз = Нз + Нрз + Зв Нз - незареєстровані злочини; Нрз - нерозкриті злочини; Зв - злочини, за якими невинесені обвинувальні вироки.
Формула загальної латентності злочинності: Зл = Зф - Звр Зл- загальна латентність; Зф. - злочинність фактична; Звр. - злочинність врахована.
Тема: Детермінація злочинності 1. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину. 2. Науково-теоретичні підходи до вивчення причинності у кримінології. 3. Класифікація детермінант злочинності. 4. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період. Проблеми детермінації злочинності - основна наукова кримінологічних проблема, оскільки від обгрунтованності, точності та предметності виявлення тих чинників, які обумовлюють існування та розвиток злочинності залежить виконання основного завдання кримінології - вироблення науково-обґрунтованих заходів протидії злочинності. Детермінація злочинності як складний, багаторівневий, комплексний процес являє собою процес обумовлення існування злочинності, який проявляється через взаємозв'язок та взаємообумовленість сукупності явищ, процесів, фактів, проявів. Детермінанти - це ті явища, процеси, прояви, події соціального буття, які обумовлюють злочинність як явище. Процес детермінації - це складна взаємодія різноманітних форм зв'язків - функціональних (відображає об'єктивну жорстку відповідність у співіснуванні та мінливості двох факторів), статистичних (зміна характеру розподілу одного фактора в залежності від зміни іншого), короляційних (як різновид статистичного - зміни стану одного об'єкта корелюються зміною стану іншого), зв'язків станів (певний стан фактора, явища в даний момент, при даних умовах необхідно визначає стан цього фактора в інший момент), причинних (генетичний породжуючий зв'язок). Відповідно до різновидів детермінуючих зв'язків виділяють різновиди детермінації: причинну, обумовлюючу, корелятивну, функціональну тощо. При вивченні злочинності найбільш важливими є причинна та обумовлююча детермінація. В систему кримінологічної детермінації включаються такі детермінанти: причини, умови, кореляти. Вони відрізняються за механізмом дії в процесі детермінації злочинності. Причини - це явища, процеси, які породжують, спричинюють інше явище - наслідок. Умови - явища, процеси, обставини, які не породжують злочинність як наслідок але сприяють чи створюють можливості для виникнення або прояву причини. Зв'язок між умовами, причинами та наслідком є обумовлюючим, дія умов не є необхідною, а імовірною, прояв умов можливий у певних обставинах місця та часу. Умови поділяються за характером впливу на причину: - умови, що сприяють формування причини; - умови, що сприяють реалізації причини. Кореляти - показники, які пов'язані з причинами та умовами короляційним зв'язком, що відображає відповідність змін певних явищ та процесів між собою без породжуючого впливу на наслідок (e.g. демографічний стан суспільства та показники злочинності). Сукупність зазначених детермінант утворює детермінуючий комплекс.
Лекція 7. Стосовно співвідношення детермінант злочинності як соціального масштабного явища та конкретних злочинних проявів треба мати на увазі, що причини та умови конкретних злочинів виступають первинним елементом системи криміногенних детермінуючих факторів. Але система таких факторів не може бути зведена до арифметичної суми причин всіх злочинів, що входять в сукупність. Вона наділена якісно новими інтегральними властивостями, непритаманними окремим злочинам. Процес детермінації включає (системно) відповідні рівні детермінації - від особливого до загального. Детермінанти окремих злочинних проявів набувають ознак узагальнення, втрачають свою індивідуальну значимість, набуваючи ознак суспільних тенденцій та протиріч, в яких переважають ознаки соціальної типовості та соціальної абстракції. В такому вигляді вони виявляються як соціальні причини та умови злочинності в цілому, а на рівні вищого узагальнення - як соціальні передумови суспільних явищ, окремим різновидом яких є злочинність. Складність та багатозначність процесу детермінації злочинності як явища так само складного та багатоаспектного обумовили різні підходи кримінологів щодо вивчення причин злочинності. Виділяють 3 підходи: 1. Щодо розуміння природи, причин та умов злочинності: • Біологічний підхід: злочинність породжуються психофіхичними факторами - конституція, психіка, емоції, темперамент, інтелект, моторика, реактивні можливості тощо. • Психологічний: злочинність породжується психологічними факторами сформованими в процесі соціалізації і трансформованими через свідомість людини у суспільну свідомість - психологічні оцінки, ціннісні орієнтації, моральні принципи, уподобання та інтереси. • Матеріалістичний: злочинність породжується обєктивними факторами - економічними, соціально-культурними, політичними тощо - реальними явища та процесами суспільного життя. • Комплексний: злочинність породжується сукупністю факторів - фізіологічна і психічна організація людини і середовища, в якому вона перебуває. 2. Щодо структури причинного зв'язку та механізму взаємодії детермінант: • Умовний: під причиною розуміється будь-яка необхідна та достатня умова (фактор) даного наслідку або ж сутність факторів, за яких мав місце наслідок. В межах підходу розрізняли одної акторами та багатофакторний підходи. • Традиційний: причиною злочинності є зовнішній силовий вплив, як фізичний, так і психічний чи психологічний. Характерний для вивчення причин конкретного злочину чи окремої їх категорії - злочини в стані афекту, злочини неповнолітніх, вплив віктимної поведінки потерпілих. • Традиційно-діалектичний: причинами злочинності є соціально-психологічні детермінанти, обумовлені соціальними умовами формування суспільної свідомості. Обов'язково враховуються послідовність впливу послідовність впливу фактор на наслідок - т. зв. ближнього та віддалені причини. • Інтеракціоністський: соціальна взаємодія середовища та особи при певних умовах є процесом походження індивідуальної чи масової злочинної поведінки шляхом певної трансформації первинних характеристик середовища та особи внаслідок чого виникають нові соціальні стани середовища та людини: середовище криміналізується, включає злочинність, а особа набуває кримінального досвіду і стає особою злочинця. Взаємодія включає внутрішній (різних матеріальних умов життя, різних психологічних характеристик осіб - потреб ціннісних орієнтацій моральних правил) та зовнішній прояв (середовище та населення, різних типів осіб). 3. Щодо характеру зв'язку причин злочинності та соціального середовища: • Мікроструктурний: причини злочинності випливають з мікросередовища існування особи - сім'я, формальні та неформально колективи, найближче оточення. • Макроструктурний: злочинність породжується явищами та процесами, що виникають та розвиваються у мікросередовищі на макрорівні - рівні всього суспільства, держави, соціальних інститутів. У кримінологічній науці класифікація детермінуючих факторів злочинності здійснюється за різними критеріями залежності від мети та завдань досліджень. Найбільш поширеними є наступні класифікації: 1. За функціональним призначенням факторів поділяються на причини, умови, кореляти. 2. За рівнем функціонування детермінантюи злочинності поділяються на детермінанти злочинності, детермінанти окремих видів злочинності, детермінанти окремих злочинів 3. За сферою дії (за змістом) поділяютья на політичні, економічні, соціальні управлінські, правові, етнічні, культурологічні, морально-етичні, релігійні тощо. 4. За значенням у процесі детермінації: корінні, головні, другорядні. 5. За природою: об'єктивні (матеріальні), субєктивні (психологічні). Економічні фактори, які впливають на основні детермінани злочинності: - залишається незадовільним майнове та побутове становище більшості населення; - пропорційне розшарування населення за майновими станом; - інфляційні процеси, знецінення майнових заощаджень; - кризові явища в економіці, спад виробництва; - корупція, тінізація економіки; - занепад села, що тягне за собою підвищення рівня урбанізації; - посилення міграційних процесів; - безробіття, нестача кваліфікованих працівників; - недобросовісна конкуренція, монополізм в окремих сферах економіки. - розбалансованість банківської системи. Політичні фактори: - відставання політичного розвитку суспільства або його штучне гальмування; - зростання політичної нестабільності, що тягне за собою економічну та правову нестабільність; - політична корупція; - відсутність політичної відповідальності влади; - нехтування представниками влади, принципом рівності перед законом не тільки у правах, а й у обов'язках. - протиріччя між гілками державної влади; - лобіювання в органах влади незаконних інтересів окремої частини членів суспільства. Соціально-культурологічні фактори: - скорочення державної підтримки освітньо-культурного розвитку дітей та молоді; - занедбання процесу виховання соціально-позитивних орієнтацій; - негативне масове пропагандистське спрямування ЗМІ; - неефективність діяльності громадських інституцій у різних сферах соціального життя; - відступ від норм соціальної справедливості в різних сферах громадського життя; - загострення міжнаціональних відносин; - ослаблення сімейних зв'язків, збільшення кількості розлучень; - негативний вплив різних субкультур через ЗМІ; - деградація суспільних цінностей, етнічних, культурних, релігних традицій.
Правові фактори: - недосконалість законодавства, що дає можливість обходити правові норми або нехтувати ними через відчуття безкарності; - неефективність загальносоціальної профілактики правопорушень; - неефективність діяльності правоохоронних органів через непрофесіоналізм, корупцію, недофінансування діяльності тощо; - відсутність правової культури населення. Соціально-психологічні фактори: - зміцнення кримінально-психологічних стереотипів поведінки під впливом інших чинників, соціально-політичного та соціально-економічного змісту; - нехтування основними моральними принципами, відсутність соціально-позитивних життєвих установок; - неспроможність та/або небажання задовольняти потреби та добитися особистого розвитку соціально-позитивними діями без порушення норм та правил співжиття; - пропаганда благополучного становища окремої частини населення без наголошенння на способах збагачення; - психологічні установки вседозволеності культового насильства; - пропаганда кримінальної субкультури; - зміцнення відчуття безкарності та безвідповідальність; - зростання психологічних навантажень, конфліктних та стресових ситуацій; - цинізм та аморальність, зведені до ролі життєвих принципів.
Лекція 8.Особа злочинця як об'єкт кримінологічного вивчення 1. Типологія особи злочинця та мотивація злочинної поведінки. 2. Структура особи злочинця.
Соціальний тип особи - закономірно складена у даній системі суспільних відносин сукупність соціально-типових якостей та властивостей, що проявляються у певних способах діяльності особи, яка виступає як типова для даного суспільства соціальна фігура. З позиції типологічного підходу злочинець вивчається як особливий соціальний тип особи, носій суттєвих та відносно стійких соціально-психологічних властивостей та рис, що закономірніо сформувалися під впливом негативних елементів соціального середовища. Соціальний аспект особи - це процес, в основі якого лежить перетворення зовнішніх соціальних відносин у внутрішню структуру особистості: її потреби, інтереси, установки, орієнтацію, спрямованість тощо. Особа злочинця - це такий соціальний тип, специфіка якого виражається не тільки і особливостях соціальних детермінант, що лежат в основі формування у неї ознаки суспільної небезпеки, але й у тих рисах та якостях, що утворюють особливість її духовного світу та поведінки, визначаючи специфіку сприйняття та оцінки оточуючих соціальних умов. Особа злочинця - це сукупність біологічних, моральних, соціально-рольових, психологічних, соціально-значимих ознак та властивостей певних дефектів соціалізації, що постійно змінюються, мають динамічний характер, набувають максимально негативного значення, виявляючись у вчинення злочину та будуть певною мірою типово-притаманними його суб'єкту, тим самим наділяючи їх ознакою суспіної небезпеки. Стосовно особи злочинця суспільна небезпека виступає як соціальна властивість особи, що виражається у реальності загрозі охоронюваним кримінальний законом соціальним цінностям і як процес реалізації цієї властивості - у злочиній діяльності. Суспільна небезпека є суттєвим та необхідним компонентом соціальної характеристики злочинця. У ній закріплені усталені властивості, які в соціальній дійсності закономірно відображаються у соціальному обличчі, спрямованості та рольових функціях осіб, що вчинили злочин. Класифікація - усталене групування досліджуваних явищ, за атрибутивними ознаками, будується на жорстких критеріях груп та підгруп, кожна з яких займає певне фіксоване місце. Класифікація основана на схожості об'єктів у кожній групі, що визначається наявністю спільних рис. Це певний статистичний розподіл сукупності осіб, що вчинили злочини на певні групи з використанням такого критерію як статистична поширеність однієї чи декількох ознак. Найбільш поширеними є наступні критерії: 1. Стать; 2. Вік; 3. Освіта; 4. Сфера зайнятості; 5. Наявність постійного місця проживання; 6. Наявність постійного джерела доходів; 7. Громадянство; 8. Стан сп'яніння особи на момент вчинено злочину; 9. Наявність судимості; 10. Ознака групового вчинення злочину; 11. Наявність повторності злочинної поведінки; 12. Поділ за видами злочинів: вбивці, хулігана тощо.
Типологія - групування об'єктів за суттєвими та найбільш вірогідними ознаками, що характерні для досліджуваних об'єктів без жорсткого розмежування однієї групи від інших. Типологія фіксує те головне, без чого немає особи злочинця, відкриває стійкість зв'язки між суттєвими властивостями і тим самим виявляє закономірності, властиві злочинцю як типу. За підходом А. І. Долгової особи, що вчинили злочин поділяються на два типи: 1. Криміногенний 2. Випадковий Для криміногенного типу злочинців характерно: - формування особи в умовах інтенсивного протиправного аморально гол впливу середовища; - передуюча сукупність аморальних вчинків та правопорушень; - звикання до негативної оцінки своєї поведінки, використання соціально-психологічних механізмів самозахисту; - несприйняття ціннісно-нормативної системи суспільства. В межах криміногенного типу виділяються наступні підтипи: 1. Послідовно-криміногенний - злочинна поведінка обумовлюється стійкими антисуспільними поглядами, установуами та орієнтаціями особи, злочин випливає зі звичайного стилю поведінки, конкретне середовище використовується у злочинних цілях. 2. Ситуативно-криміногенний - характеризується аморальною поведінкою та систематичним незлочинним порушенням закону, неналежним виконанням соціальних функцій та ролей. Злочини в значній мірі обумовлені несприятливим характером оточуючого середовища та конкретних життєвих ситуацій. При цьому враховуєься вплив негативних властивостей особи злочинця на прийняття рішення вчинити злочин, особа не відмовляється використати ситуацію у злочинних інтересах. 3. Ситуативний - формується у більш сприятливому середовищі, негативні властивості виражені в значній мірі, суттєво впливають дефекти взаємодії особи та середовища у складних соціальних ситуаціях, однозначний переважаючий вплив ситуації на злочинну поведінку. Але все ж таки особа намагається виправдати своб поведінку та засуджувати чужу.
Лекція 9. Н. Ф. Кузнєцова, Г. Ф. Міньковський називають типологічного класифікаційне і не бачать в цьому різниці. Злочинці поділяються на певні типи за такими критеріями: 1. За стійкістю криміногенної спрямованості особи: випадкові, ситуаційні, нестійкі, злісні, особливо небезпечні. 2. За характером та змістом мотивації: з негативно байдужим ставленням до людських цінностей, прав, свобод (насильницький тип); з корисливою спрямованістю (корисливий тип); з байдужим ставленням до своїх соціальних обов'язків та функцій (асоціальний тип); з легковажно-безвідповідальним ставленням до вимог та обов'язків (необережний тип); орієнтовний на абсолютний пріоритет власних потреб та інтересів (споживацький паразитарний тип). Структура особи злочинця будується на підставі уявленняпро структури особи загалом та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її елемента. Структура особи злочинця складається з наступних блоків: 1. Ознаки формування, соціалізації особи. Складовими цього блоку є: освіта та її рівень; наявність спеціальності; відомості про риси, набути у батьківській сім'ї (у тому числі – соціальні), ставлення батьків та їх участь у формуванні та вихованні особи; ознаки, риси, звички, набуті у дитинстві, юнацтві, у теперішній час, у тому числі - у безпосередньому оточенні в сім'ї, за місцем проживання, місцем проведення вільного часу; характер занять у вільний час. 2. Ознаки соціального статусу та соціальних ролей: соціальне становище, рід занять, характер виробництва (навчання); сімейний стан, наявність дітей, можливість їх утримання та виховання; соціальні житлові умови, їх придатність для нормального проживання; належність до соціальних груп суспільно-прийнятної спрямованості; належність до груп асоціальної ао антисуспільної спрямованості; соціальні плани (перспективи) особи на майбутнє. 3. Демографічні ознаки, що мають соціальне, психологічне значення: стать; вік. 4. Психофізіоллгічні особливості: реакції; особливості темпераменту. 5. Показники фізичного здоров'я: загальний стан (фізичні вади, що безпосередньо впливають на можливість соціальної адаптації); хронічні захворювання; захворювання, що є наслідком антисоціальної поведінки. 6. Показники психічного здоров'я. 7. Індивідуальні психологічні риси: риси характеру. 8. Ознаки, пов'язані із вчиненням особою злочину: ознаки складу злочину; об'єкти посягання; способи досягнення злочинної мети; мотиви вчинення злочину; роль особи у злочиному діянні; ознаки ставлення особи до вчиненного, у тому числі до доказів, потерпілого, завданої шкоди; наявність колишніх судимостей; характеристика злочинів (кваліфікація), за які особа була раніше засуджена. Попередження злочинів 1. Поняття, мета, завдання та рівні попередження. 2. Організаційні та правові засади попередження злочинів. 3. Система попередження злочинів. Класифікація заходів попередження злочинів. 4. Суб'єкти попередження злочинів. Щодо співвідношення та наукової дискусії щодо терміну "боротьба зі злочинністю": 1) Долгова А. І.: боротьба зі злочинністю - найширше поняття, що означає загальнодержавну соціально-політичну системну діяльність всієї системи державних органів та громадських організацій, спрямовану на подолання злочинності. Це поняття включає загальну організацію боротьби зі злочинністю, попередження злочинності та правоохоронну діяльність. 2) Закалюк А. П.: це поняття означає супротив злочинності, відтворює загальну сутність діяльності, але не розкриває форм, напрямів, завдань, функцій супротиву і тому не може застосовуватися до позначення діяльності з усунення чи нейтралізації причин злочинності, бо нелогічно нищить супротив причинам та умовам. Щодо термінів "профілактика" і "попередження": 1) Ці терміни є синонімами і застосовуються для позначення діяльності з усунення, послаблення чи нейтралізації причин та умов злочинності і не включають діяльність по виявленню злочинів та репресивну діяльність (Кузнєцова Н. Ф.). 2) Ці терміни не є синонімами, позначають різну за змістом та термінами здійснення діяльність - профілактика здійснюється щодо осіб, які ще не вчинили злочин, але є певні передумови для цього, і відповідно, не йдеться про конкретний злочин, а про послаблення криміногенних факторів як таких. Попередження спрямоване на перешкоджання здійснення здійснення злочинного наміру конкретною особою, а припинення спрямоване на пресікання вже розпочатого злочину (Зелінський А. Ф.). Щодо термінів "попередження" та "запобігання" 1) Ці терміни є синонімами і визначаються такими за словниками 2) Закалюк А. П погоджується, що за сутністю це синоніми, але рекомендує все ж таки використовувати термін "запобігання", оскільки зазначає, що в словниках є певні смислові відмінності. Туркевич І. К.: попередження злочинності - діяльність державних органів, громадських організацій та окремих громадян, що носить системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на усунення або нейтралізацію причин та умов злочинності та окремих злочинів. Долгова А. І.: попередження злочинності - цілеспрямований вплив держави, суспільства, фізичних та юридичних осіб на процеси детермінації та причинності злочинності з метою недопущення витягнути у злочинність нових осіб, вчинення нових кримінальних діянь, розширення криміналізації суспільних відносин. Є. Алауханов: профілактика злочинності - це особливий вид соціального управління, покликаний забезпечувати безпеку охоронюваних законом цінностей, яка полягає в розробці та здійсненні системи цілеспрямованих заходів по виявленню та усуненню причин злочинів, умов, що сприяли їх вчиненню, а також здійсненню запобіжного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки. Запобігання злочинності (Закалюк А. П.) - самостійно. Голін В. В.: запобігання злочинності - це сукупність різноманітних видів діяльності та заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативиних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Основні цілі попередження злочинів: 1. Усунення, послаблення чи нейтралізація шляхом здійснення певних позитивних соціальних заходів різного спрямування. 2. Обмеження дії негативних процесів та явищ, супроводжуючих злочинність (фонові явища). 3. Вплив на криміногенні фактори, що обумовлюють формування криміногенної спрямованості особи. 4. Превентивний вплив на осіб, що проявили себе у протиправній поведінці. Основні завдання попередження злочинів: 1) Виявлення та вивчення детермінуючих криміногенних факторів. 2) Вивчення криміногенних факторів формування особи злочинця. 3) Виявлення осіб, що можуть бути об'єктом профілактичної діяльності. 4) Розробка та здійснення превентивних заходів по усуненню чи нейтралізації детермінант злочинності залежно від рівня попереджувальної діяльності. Рівні попередження злочинності: 1. Загальне попередження злочинності. 2. Видове (спеціальне) попередження окремих видів злочинності або попередження в спеціальних групах. 3. Індивідуальне попередження злочинів.
Лекція 9. Загальна організація попередження злочинності включає: 1.Інформаційно-аналітичну діяльність; 2.Кримінологічне прогнозування; 3.Визначення стратегії попередження злочинності; 4.Програмування попередження злочинності; 5.Створення та вдосконалення правової бази попередження злочинності; 6.Координація діяльності суб'єктів попередження злочинності; 7.Організацію та розвиток наукових досліджень в цій сфері; 8.Підготовка професійних кадрів та підвищення їх кваліфікації; 9.Формування правової культури населення.
Правову базу попередження злочинності становлять: 1)Норми законів, що регулюють репресивну діяльність держави щодо виявлення, припинення, присікання злочинів, а також щодо попередження рецедиву злочинів (КК, КПК, КВК, КпАП тощо) 2)Закони, що визначають превентивних обов'язки окремих органів та служб в межах регламентації їх загальної компетенції (ЗУ "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про СБУ"; 3)Закони, які регламентують превентивну діяльність в окремих суспільних сферах: ЗУ "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" тощо; 4)Міжнародно-правові акти, ратифіковані ВРУ: Кримінальна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією, Конвенція ООН проти організованої злочинності, Конвенція проти корупції тощо; 5)Державні комплексні програми по профілактиці правопорушень.
Система заходів попередження злочинів - це багаторівнева система різних за змістом, характером та масштабом здійснення державних та громадських заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію причин та умов злочинності. Заходи попередження злочинів класифікаються за різними критеріями: 1)за соціальним рівнем здійснення превентивної діяльності: - загально-соціальне попередження - система заходів по усуненню чи нейтралізації детермінант злочинності, що впливають на все населення Загально-соціальне попередження полягає в тому, що його здійснення знімає суспільні протиріччя, підвищує стандарти життя населення, створює легальні можливості для самореалізації людини; сприяє нормальному функціонуванню всіх державних та соціальних інституцій, оздоровленню морального клімату у суспільстві тощо. - - Спеціально-кримінологічне попередження - сукупність заходів цілеспрямованого впливу на криміногенні фактори, пов'язані з певними видами злочинної поведінки з окремими соціальними групами населення, сферами діяльності чи об'єктами підвищеної вірогідності вчинення злочинів. Воно здійснюється спеціальними суб'єктами і вимагає спеціальних кримінологічних знань і складається з 3 цільових напрямків: кримінологічна профілактика, відвернення злочинів, присікання злочинів 2) за обсягом та спрямованістю превентивної діяльності: - загальне попередження - спрямоване на усунення чи нейтралізацію детермінант злочинності в цілому; - особливе попередження - спрямоване на усунення чи нейтралізацію детермінант окремих видів злочину; - індивідуальне попередження - спрямоване на осіб, що вчинили злочини та на осіб, схильних до протиправної поведінки. 3) за масштабом здійснення превентивної діяльності: - загальнодержавна - в межах країни; - регіональна - в межах областей, регіонів; - місцева - в межах конкретних населених пунктів; - об'єктна - в межах окремих об'єктів. 4) за характером (змістом) превентивної діяльності: - організаційно-управлінські; - соціально-економічні; - соціально-політичні; - ідеологічні; - освітні; - правові тощо. 5) за суб'єктом: -державні -громадські 6) за правовим регулюванням: - правові; - неправові
Суб'єкти попередження злочинів Суб'єкти попередження злочинів - сутність державних органів, громадських організацій, громадян, що цілеспрямовано здійснюють на різних рівнях та в різних масштабах управління, планування превентивної діяльності, виконання превентивних заходів і у зв'язку з цим мають певні права, обов'язки та несуть відповідальність за досягнення превентивних цілей. За специфікою компетенції та змісту превентивної діяльності суб'єкти попередження поділяються на загальні та спеціальні. До загальних суб'єктів відносяться органи, установи та організації, для яких превентивна діяльність є похідною від основної компетенції. Такі суб'єкти здійснюють планування, правове забезпечення, окремі заходи спеціально-кримінологічного характеру, до них можна віднести заклади освіти, медичні заклади, ЗМІ, заклади культури та спорту, контрольно-ревізйні органи, органи юстиції тощо. До спеціальних відносяться органи та організації, які безпосередньо здійснюють превентивні заходи, які є основою їх діяльності. Сюди відносяться органи МВС, прокуратури, СБУ, митні органи, ОВП, УВП, податкові органи тощо. Особливості превнивної діяльності окремих спеціальних суб'єктів 1) МВС: адміністративні, оперативно-розшукові, слідчі, охоронні, профілактичні заходи, зміст та характер заходів, залежить від служб, що їх здійснюють: органи БОЗ, державна служба БЕЗ, карний розшук, слідчі, ДАІ, ППС, кримінальна міліція у справах неповнолітніх тощо. Форми попередження злочинів органами МВС: 1.Виявлення та усунення детермінант (причин та умов), 2.Аналіз кримінологічної ситуації, 3.Кримінологічний контроль у різних сферах - торгівля, наркоманія тощо. 4.Спеціальні превентивні операції, 5.Профілактичний облік, 6.Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. 2) Органи прокуратури: 1.Участь прокурора у розроблені програм та планів профілактики злочинів; 2.Прокурорський нагляд; 3.Превентивна діяльність слідчого по виявленню причин та умов і реагування на них тощо. 3) Судові органи: 1.Виявляють причини та умови і здійснюють відповід реагування на них; 2.Здійснюють аналіз судової практики та узагальнення інформації про детермінанти; 3.Реагування на причини та умови правопорушень при розгляді адмінтративних, цивільних, кримінальних справ.
Причини та умови конкретного злочину. Механізм злочинної поведінки 1.Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види. 2.Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки. 3.Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки. 4.Віктимна поведінка у механізмі злочинного прояву. Механізм злочинної поведінки (далі - МЗП) - це зв'язок та взаємодія зовнішніх факторів об'єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів та станів особи, що детермінуюють рішення вчинити злочин, скерувують та контролюють його виконання (Кудрявцев В.Н.) Окремі науковці, зокрема Закалюк А. П., критикують це визначення спираючись на власне розуміння детермінант злочинності. Структура МЗП за В. Н. Кудрявцевим: 1.Мотивація злочину 2.Прийняття рішення вчинити злочин (окремі вчені приєднують сюди і планування злочину) - це питання необхідно вирішувати залежно від виду злочину та механізму його вчинення; 3.Виконання рішення; 4.Посткримінальна поведінка.
Структура МЗП за А. П. Закалюком: 1.Формування криміногенної орієнтації та мотивації; 2.Опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин; 3.Реалізація злочинного наміру та настання суспільно-небезпечних наслідків. NB: такий підхід для визначення структури механізму злочинної поведінки викликає ряд моментів, які необхідно уточнити: 1.Враховуючи поняття мотивації, яке дається автором підходу, важливо визначитися, чи може "процес формування мотиву" формуватися. 2.Чи формується криміногенна орієнтація особи безпосередньо в процесі формування мотиву та мети поведінки. 3.Чи обумовлює така структура механізм необережного злочинного прояву. Види МЗП В залежності від наявності чи відсутності ланки мотивації, тривалості і ступеня усвідомлення мотивації розглядають механізми: 1.Умисної продуманої поведінки: 2.Умисної ситуативної поведінки; 3.Умисної афективаної поведінки; 4.Необережної злочинної поведінки. Кожному виду злочинної поведінки притаманні дії відповідного типу: 1)Вольові 2)Імпульсивні 3)Рефлекторні 4)Інстинктивні Рефлекторні та інстинктивні дії не потребують мотивації, усвідомлення мети та регуляції поведінки, а вчиняються автоматично, вибір варіанта поведінки доведений до рівня стереотипу неусвідомленої звички.
Лекція 10. Для умисних продуманих злочинів характерно усвідомлення характеру діяння та наслідків, чітке формування мети, домінування певного мотиву. Для ситуаційних умисних злочинів характерна напівсвідома згорнута мотивація, коли мета виникає миттєво, прийняття та реалізація рішення є спонтанними. Змістовна характеристика окремих ланок механізму злочинної поведінки (МЗП) Першою ланкою за Кудрявцевим є мотивація - процес виникнення, формування, розвитку, зміни, мотивів. Даньшин І. М. : мотивація - сукупність або система психологічних детермінант, що виконують роль внутрішньої причини злочину. Мотивація за Закалюком - самостійно. Кузнєцова Н. Ф. : мотивація - психічне явище, що характеризує особу, та являє собою сукупність мотивів у їх розвитку, взаємодії та реалізації. Мотив - спонукання (бажання) реалізувати певні потреби, або задовольнити певний інтерес, або підтвердити певну психологічну установку. Мотиви породжуються певними внутрішніми та зовнішні ми факторами, які називаються мотивоутворюючими. До них відносять: 1.Потреби 2.Інтереси 3.Почуття або емоції 4.Ціннісні орієнтації Потреби складають основу формування соціальної установки та спрямованості особи. Формуються у процесі соціалізації особи під впливом різних об'єктивних факторів соціально-економічного, соціально-культурного та соціально-психологічного змісту з трансформацією через свідомість особи, а також з урахуванням біологічних особливостей особи. Потреби поділяються на біологічні та соціальні. За соціальною значимість потреби поділяються на нормальні (загальноприйнятні), деформовані та збочені. В кримінологічному сенсі значення мають деформовані та збочені потреби. Серед мотивів, що формуються на основі потреб - корисливі, хуліганські, сексуальні, прагнення набути авторитету, прагнення дл влади, самоствердження тощо. Інтерес - специфічне ставлення особи до об'єкта через його значимість та емоційну привабливість. Мотив злочину формується, як правило, на основі особистих інтересів, що не співпадають або суперечать суспільним інтересам, і в результаті чого особа стоїть перед вибором бажаної та обов'язкової поведінки. Внаслідок конфлікту інтересів виникають певні мотиваційні спонукання до певних дій (корисливих, хуліганських, службових тощо). Почуття або емоції як ознака психологічної структури особистості не єлементом злочинної поведінки безпосередньо. Щоб стати таким елементом вони повинні усвідомлюватися особою в якості мотивів поведінки. Серед мотивів, що формуються на основі почуттів - помста, ревнощі, гнів, агресвність, образи, злість, заздрощі, ненависті тощо. Ціннісні орієнтації та установки особи - соціально-обумовлена система ставлення особи до явищ та подій соціального середовища. Ціннісні орієнтації є складовим елементом загальної соціальної спрямованості особи і саме в цьому аспекті впливає на формування криміногенних властивостей особи в цілому. Окремі ціннісні орієнтації та установки лежать в основі поведінки особи і безпосередньо визначають характер і мотивацію такої поведінки (фанатизм, екстремізм, шовінізм, релігійний фанатизм тощо). Класифікація мотивів: 1.За сферою формування: • Суспільні • Особисті 2. За змістом формування: • Політичні • Корисливі • Насильницько-егоїстичні • Легковажно-безвідповідальні • Лякливо-малодушні тощо 3. За змістом мотивів умисних злочинів виділяють такі спонукання: • Корисливі, зневажливе ставлення до норм суспільства, вороже ставлення до суспільства та людей через заздрість, особисті невдачі тощо. • Збочені потреби в самореалізації • Агресивність та жорстокість, фанатизм • Тощо. 4. За змістом мотивів необережн злочинів виділяють такі спонукання: • Зневажливо-легковажно ставлення до обов'язків та правил поведінки; • Завищенна самоцінка; • Прагнення уникнути несприятливих наслідків у випадку невиконання обов'язків; При аналізі механізму злочинної поведінки необхідно відрізнятиметься мотив та мету такої поведінки. Мета - усвідомлений, спроектований, бажаний результат. Мотив - внутрішній стрижень діяння, спрямовуючий його на досягнення мети, наприклад, мета - позбавлення життя, мотив - ревнощі або помста. Другою ланкою МЗП є прийняття рішення вчинити злочин. В межах даного процесу здійснюється остаточний вибір варіанта поведінки, прогнозування наслідків реалізації мотиву та мети, планування поведінки з урахуванням ситуації, власних можливостей, інших осбставин, вибір засобів. Структура процесу прийняття рішення про злочинну поведінку: 1.Підготовчий етап - переробка інформації, розробка варіантів поведінки, врахування ситуації та інших умов, оцінка варіантів поведінки. 2.Основний етап - вибір остаточного варіанту поведінки, вибір окремих е |
Соціологічні: