ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття та види калькуляції

ТЕМА 5. КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ТА ВИДИ КОШТОРИСУ ВИТРАТ

1. Поняття та види калькуляції

2. Методика калькулювання собівартості на першому рівні калькулювання

3. Калькулювання за методами абзорпшен-костинг та директ-костинг.

4. Третій рівень системи калькулювання витрат.

Поняття та види калькуляції

Калькулювання являє собою комплексну систему науково обґрунтованих розрахунків вироб­ничих витрат, пов'язаних з виготовленням продукції (усієї чи окремих її видів), виконанням робіт або наданням послуг.

Голо­вна мета цих розрахунків полягає у визначенні собівартості оди­ниці калькуляційної сукупності (видів готової продукції, її скла­дових частин, виконаних робіт, наданих послуг). У процесі калькулювання визначається економічна вигідність виробництва.

У процесі калькулювання розв'язуються два основних завдан­ня управлінського обліку:

■ на основі витрат на виробництво конкретного виду продукції визначення адекватної, справедливої і конкурентоздатної прода­жної ціни;

■ використання даних про собівартість продукції для прогно­зування і управління виробництвом та витратами.

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його виду діяльності, розміру і форми власності, організується відповідно до таких принципів:

■ науково обґрунтована класифікація виробничих витрат. Для підприємств і організацій сфери матеріального виробництва роз­роблені і затверджені галузеві Методичні рекомендації з форму­вання собівартості продукції (робіт, послуг), в яких наводиться рекомендований перелік калькуляційних статей.;

■ встановлення об'єктів обліку витрат і об'єктів калькулюван­ня. У багатьох випадках об'єкти обліку витрат і об'єкти калькулювання не збігаються.

Об'єктами обліку витрат є місця їх виникнення, види або групи однорідних проду­ктів.

Під об'єктом калькулювання (но­сієм витрат) розуміють види продукції (робіт, послуг) підприємства, які призначені для реалізації на ринку;

■ вибір калькуляційної одиниці;

Калькуляційна одиниця дає можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Еко­номічне призначення калькуляційних одиниць полягає у забезпе­ченні адекватного відображення споживчих якостей продукції (робіт, послуг) та їх кількісних характеристик.

При виборі каль­куляційної одиниці враховуються умови виробництва і спожи­вання продукту, якісні та кількісні параметри.

■ вибір методу розподілу непрямих витрат. Цей принцип над­звичайно важливий для правильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Він встановлюється підприєм­ством самостійно, фіксується в наказі підприємства про облікову політику і є не змінним протягом звітного року;

■ розмежуваннявитрат по періодах. При цьому необхідно ке­руватися принципом нарахування. Його суть полягає в тому, що операції відображаються в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не ув'язуються з грошовими потоками. Доходи і ви­трати, отримані (понесені) у звітному періоді, вважаються дохо­дами і витратами цього періоду незалежно від фактичного часу надходження (або сплати) грошових коштів. Доходи і витрати, які не відносяться до звітного періоду, не пов'язуються доходами (витратами) звітного періоду, навіть якщо грошові кошти по них надійшли або перераховані в даному періоді;

■ відокремлений облік поточних витрат на виробництво про­дукції і капітальних вкладень. До собівартості продукції, що ви­готовляється в даному звітному періоді, не включаються капіталізовані витра­ти;

■ вибір методу обліку затрат і калькулювання. Метод обліку витрат і калькулювання вибирається підприємством самостійно, адже залежить від ряду окремих факторів, зумовлених особливо­стями підприємства, зокрема галузевою належністю, розміром, технологією, яка застосовується, асортиментом продукції тощо.

Розрізняють різнома­нітні види калькуляцій.

1. Директивні (попередні) калькуляції складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних ви­трат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначен­ня величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяль­ності структурного підрозділу тощо.

До них належать

- Планові калькуляції складають на основі планових норм ви­трат у розрахунку не плановий обсяг продукції. Вони визначають максимально допустимий рівень витрат на ви­робництво певної продукції /виконання робіт чи надання послуг (виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рів­ня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства, їх складу і структури).

В основі складання планових калькуляцій лежать затверджені у встановленому порядку вироб­ничі норми використання ресурсів.

- Проектні (кошторисні) калькуляції складають на основі кош­торисних норм витрат використання ресурсів, діючих цін і тари­фів, рівня оплати праці, які діють на момент формування кошто­рису.

Кошторисні калькуляції призначені для економічного обґрунтування нового будівництва, розширен­ня і реконструкції діючих підприємств, виробництв, модернізації виробничого устаткування та будівельної техніки, розробки но­вих технологічних процесів.

Залежно від мети вони складаються з усіх видів витрат або лише за їх окремими видами і дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабе­льність виробництва.

- Нормативні (стандартні) калькуляції складають на основі на­уково обґрунтованих діючих виробничих норм і нормативів ви­трат, які відображають досягнутий рівень техніки, технології, ор­ганізації виробництва і праці. Вони періодично уточнюються у зв'язку зі зміною норм витрат.

Нормативні калькуляції призначе­ні для визначання нормативної собівартості продукції, служать основою для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від установлених нормативів і є діючим засобом управління процесом формування собівартості.

Нормативні калькуляції у порівнянні з плановими, на перший погляд, досить подібні між собою, проте між ними є певні від­мінності. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція — за чинними нормами за кожний окремо взятий період.

2. Наступні калькуляції складають після виготовлення про­дукції, виконання робіт чи надання послуг. До останніх слід віднести звітні або, як їх ще називають, нормативно-звітні калькуляції.

Звітні калькуляції складаються на підставі даних бухгалтерсь­кого обліку про фактичні затрати на виробництво в розрізі каль­куляційних статей витрат і характеризують величину окремих видів витрат на виробництво конкретної продукції. Звітні каль­куляції застосовуються для контролю виконання планового за­вдання зі зниження собівартості продукції. Вони дають змогу оцінювати прогресивність діючих норм витрат ресурсів і ефекти­вність використання коштів підприємства чи організації, є необ­хідним джерелом інформації для планування і економічного ана­лізу собівартості.

3. За рівнем охоплення витрат калькуляції поділяються на:

■ галузеві;

■ виробничі;

■ внутрішньогосподарські;

■ технологічні.

Галузеві калькуляції відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі (наприклад, собівартість елек­троенергії, продуктів харчування, автомобільних перевезень пев­них видів вантажів тощо).

Виробничі калькуляції характеризують собою сукупність ви­трат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт на конкретному підприємстві чи організації.

Внутрішньогосподарські калькуляції складаються на продук­цію окремих цехів основного, допоміжних чи підсобних вироб­ництв.

Технологічні калькуляції уособлюють в собі витрати на окремі деталі, вузли, конструктивні елементи робіт і характеризують рі­вень технології на підприємстві чи в організації.

4.За характером виробництва калькуляції поділяються на:

-ма­сові (періодичні),

- індивідуальні

- проміжні.

Масові (періодичні) калькуляції складаються за певний період часу (квартал, рік) з метою розрахунку середньої собівартості од­ного виробу.

Індивідуальні калькуляції поширені в індивідуальних виробни­цтвах. Вони складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів.

Проміжні калькуляції складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тривалим циклом виробництва. Значного поширення вони набули у будівництві. Прикладом етапів робіт тут можуть служити нульовий цикл, «коробка» будівлі, покриття тощо.

5. За складом витрат, що включаються у собівартість про­дукції, розрізняють:

- калькуляції повної собівартості

- неповної /часткової/ со­бівартості.

Калькуляція повної собівартості включає, крім витрат на ви­робництво продукції, ще й позавиробничі витрати, тобто витрати, пов'язані з її реалізацією. Вона використовується для вирахуван­ня фінансових результатів від реалізації конкретних видів проду­кції та рентабельності її виробництва.

Калькуляція неповної /часткової/ собівартості відображає лише частку витрат, пов'язаних з виготовленням продукції. Цими витратами є так звані змінні витрати, розмір яких залежить від обсягів виробництва. Об­меження собівартості продукції лише змінними витратами дає змогу спростити нормування, планування, облік і контроль, оскі­льки йдеться про прямі витрати. У даному разі собівартість стає більш наочною, а окремі витрати — краще контрольованими.