 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Історичний аспект розвитку виконавчої влади та поділу влад
Для пізнання сутності того або іншого юридичного явища, яким є також виконавча влада, на думку авторів лекції, необхідно підійти до історії їх створення, загальних передумов, які стали підставами їх існування в історичні часи, дослідити їх генезис у порівнянні, що ми і зробимо під час висвітлення цього питання. Історія розробки теорії розподілу влад як доктрини пов'язана з тією історичною ситуацією, коли йшла боротьба за владу різних соціальних спільнот у різних державах у різні часи. На виникнення цієї концепції, як вказують А.А. Корж та О.В. Негодченко у навчальному посібнику "Теория разделения властей в истории развития конституционализма", істотно вплинула розроблена в античні часи теорія змішаного правління, яка була сформульована у IV ст. до н.е. Ця теорія ще була далекою від теорії розподілу влад. Про виконавчу владу в її сучасному розумінні в ті часи і не йшлося, а поняття "влада" взагалі мало розпливчасті риси. На той час грецькі поліси знаходилися у стані боротьби олігархії і демократії, яка мала загальногрецький характер. Кожна держава являла собою окремі ворогуючі сторони: бідну більшість та багату меншість. У цих умовах і виникла ідея компромісу між ворогуючими сторонами - створення змішаного правління, державного устрою, який задовольняв би інтереси і тих й інших. Важливим елементом життя деяких грецьких держав (Спарта, Крит) стала подвійна царська влада, рада старійшин і народні збори. У Спарті одночасно правили дві царські династії. У воєнний час вони виконували функції воєначальників, у мирний - займалися судовими та релігійними справами. Обидва царі входили до складу ради старійшин. Народні збори, які охоплювали усіх повноправних громадян, відігравали у цій системі другорядну роль, вони затверджували рішення, прийняті царями і старійшинами. У цій системі існували спеціальні наглядові органи - ефори, які складали особливу колегію з п'яти осіб і яких щорічно переобирали на народних зборах. У їх руках знаходилася необмежена влада. Були випадки, коли ефори без згоди народних зборів та ради старійшин усували від влади царів. Як можна побачити в ті історичні часи ще не було державної влади та її органів у її сучасному розумінні, але деякі проблеми взаємодії елементів управління державою та компроміси між ними вже існували. Царська влада уособлювала собою монархію, якій разом з тим належало виконання законів, рада старійшин - олігархію, демократичні начала мали свій прояв у владі ефорів, тому що останні обиралися з народу. Сучасна проблема розподілу влад почала формуватись у концепцію у ХУІІ-ХУІІІ ст. нашої ери і пов'язана вона з прізвищами таких філософів як Д.Локк, Ш.Монтеск'є. Перший з них державний устрій вбачав в наявності трьох влад: законодавчої (парламент), виконавчої (суди та армія) і "федеративної", тобто тієї влади, яка здійснює відносини між державами (король, міністри). Головною, на думку філософа, з цих властей повинна бути законодавча. Монтеск'є бачить розподіл влад як поділ їх на законодавчу (призначення якої сформулювати право у вигляді законів, обов'язкових для усіх громадян), яка належить народу або його представникам; виконавчу, що належить монарху і до якої можуть входити міністри та інші посадові особи, підпорядковані королю; судову, яка повинна карати злочинців і вирішувати спори між приватними особами. У консервативній варіації теорії розподілу влад, яку розробив Б.Констант на початку XIX ст., в основу була поставлена не різниця функцій цих влад, а різниця суб'єктів владарювання. Виділялися: - влада короля; - виконавча влада, яку здійснювали міністри; - влада палати перів; - влада виборної палати; - судова влада. Найбільш важливою частиною цієї теорії є розділення виконавчої і королівської влади. Влада виконавча є "активною", а влада королівська - "нейтральною". Завдання королівської влади - недопущення зловживань з боку інших влад. Згідно з цією теорією король стримує: - виконавчу владу зміщенням з посад міністрів; - спадкову владу, яка належить перам, - призначенням нових перів; - владу виборної палати правом її розпуску; - судову владу правом помилування. Це вчення знайшло своє правове закріплення в Конституціях Бразилії та Португалії. Німецький філософ Гегель у своїй книзі "Філософія права" виділяв три влади: - владу визначати загальне - законодавча влада; - урядову владу; - владу, яка являє собою суб'єктивність держави, - це влада короля. Судову владу Гегель зараховує не до державних органів, а до інститутів громадянського суспільства. Кант визначав, що розподіл трьох функцій влади має у своїй основі закони мислення, а конкретно складається з трьох силогізмів: - велика посилка - законодавча влада, яка створює загальне правило; - мала посилка - виконавча влада, яка підводить окремі випадки під загальне правило; - висновок - судова влада, яка робить висновок з підведення окремого випадку під загальне правило. Як правило, конституції держав визначають три влади, однак у деяких вона виявляється у модифікованому вигляді. Так, в окремих державах Латинської Америки додатково названа четверта влада - виборча. Вона належить виборцям (громадянам, які досягли встановленого віку). У проектах конституцій цих держав визначається п'ята влада - контрольна, яка повинна належати Генеральному контролеру і підпорядкованому йому апарату. Ураховуючи те, що Україна з набуттям незалежності успадкувала нерозвинену систему розподілу повноважень, яка не має нічого спільного з радянською партійною адміністративно-командною системою, можна зазначити, що ця проблема ще протягом багатьох років буде актуальною для нашої держави. |
