 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Поема «Мойсей» - «другий заповіт українського народу» (Ю.Шерех). 12
Висловлювання про письменників та їх твори Про І. Котляревського(1769-1838) та поему «Енеїда»: «… історичні обставини поставили під знак питання подальше майбутнє української мови, а також і всієї української культури, коли перед самим народом постало запитання : «Бути чи не бути?», «Енеїда» Котляревського відповіла на повний голос :«Бути!» 1798 рік – нова українська література (вихід перших трьох частин поеми «Енеїда»). Котляревськийутвердив, що українська мова «годиться і для найвищих стилів».
«Енциклопедія життя українського народу» , «енциклопедія української старожитності» (М. Сумцов).
Звернення письменника до «живої народної мови за тих обставин – було актом громадянської мужності, явищем винятково прогресивним…. Поет уперше узаконив живу, соковиту народну мову, повнокровний народний образ» (О.Гончар)
«Наталка Полтавка – праматір українського народного театру … зразок народної поезії в драматичному творі…»(І.Карпенко - Карий)
Г.Квітка – Основ’яненко (1778 -1843) та повість «Маруся»: Квітка – Основ’яненко – «батько української прози». «Оживлений любов’ю до України» (І. Срезневський) «… творець людової повісті , один із перших того роду творців у європейських письменствах» (І.Франко).
«….основоположник української сільської повісті» (І. Франко).
«…прикрасив би будь-яку літературу, за вірністю живописання з натури і глибиною сердечного почуття», звеличив «внутрішній образ українського народу» (П. Куліш).
«Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе , я написав «Марусю» (Г. Квітка – Основ’яненко про сентиментальну повість «Маруся»).
Українська мова «має свою силу, свою красу, що твори, написані нею, годі переповісти іншою мовою, має свої звороти, гумор, іронію» (Карпенко -Карий). Т.Г. Шевченко (1814-1861) «Коли хто говорить : Люблю Бога, а брата свого ненавидить – лже - отце» (епіграф – цитата із Біблії до поеми «І мертвим, і живим , і ненародженим …»).
«Сміливий маніфест слова проти темного царства» (І.Франко про поему Шевченка «Сон»). «… се велике оскарження «темного царства» за всі теперішні й минувші кривди України» (І. Франко).
«він – поет не тільки пригнобленого українського народу, а й усього багатостраждального людства» (Ю.Віргінія).
П. Куліш (1819 – 1897) Автор «Граматики» - першого букваря - та читанки; першого українського журналу «Основа». Автор першого історичного роману – «Чорна рада».
Разом з І. Пулюєм переклав українською мовою «Новий Заповіт».
Франко назвав його «духовним керманичем», головним сподвижником українського руху в Галичині 60-70-х років ХІХст.
Марко Вовчок (1833-1907) «Обличитель жестоких людей неситих» (Т.Г.Шевченко ).
«Ясна зоря нашого письменства» (І. Франко).
«Тут ніби говорив сам народ, і його мова, сповнена такої меланхолії, вражала своєю простотою, гуманністю і мелодійністю… Її слово вперше показало російському світові болячки кріпосного стану і разом з тим дало змогу читачам глибоко зазирнути в душу селян» (І.Франко).
І. Нечуй – Левицький (1838-1918) «Іван Левицький – се великий артист (митець)зору, се колосальне , усеобіймаюче око України» (І.Франко).
«І. Нечуй – Левицький малює в «Кайдашевій сім’ї» гірку картину розпаду українського патріархального устрою під впливом індивідуалістичних змагань кожного члена» (І. Франко).
Повість «Кайдашева сім’я» «…оздоба українського письменства ».. (І. Франко).
Повість «Кайдашева сім’я»«арена людських пристрастей»(Є.Гуцало).
«Кайдашева сім’я» - соціально – побутова сатирично - гумористична повість – хроніка; реалізм. «На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля».
І. Карпенко– Карий (1845 - 1907) «… він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література» (І.Франко ). Іван Франко вважав, що творчий доробок І. Карпенка –Карого «наповняє нас почуттям подиву до його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його такою кількістю живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя».
"Яке щастя, що Івана Карповича саме вчасно вигнали зі служби: маємо тепер письменника й артиста…І яке лихо, що не вигнали були свого часу Мирного.." (Є Чикаленко).
«Поети єсть сіль землі, гордість і слава того народу, серед котрого з’явилися» (Карпенко - Карий). Панас Мирний (1849- 1920) – основоположника українського соціально - психологічного роману і повісті.
"Хочеться мені слави запобігти в письменстві? Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава – Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені й була слава, я більшої не хочу" (П. Мирний).
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І Франка , «змальовано майже столітню історію українського села».
За визначенням академіка Білецького, «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».
«Роман цей справді – народний твір, … але це вже не просто пісня про наше гірке безталання, а велична симфонія» (М. Наєнко).
Поштовхом до написання роману – нарис «Подорожжя від Полтави до Гадячого»; прототипом є розбійник Василь Гнидка.
І. Я. Франко(1856-1916) « Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові – лірикові, співцеві кохання і настроїв…Взагалі Франко - лірик високої проби і його ліричні вірші просяться часто в музику» (М. Коцюбинський).
"Це був велетень, таких людей у житті я більше не стрічав.." (М.К. Вороний).
І. Франко (з передмови до поеми «Мойсей») : «Основною темою я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні». Композиція поеми: пролог і 20 пісень.
Поема «Мойсей» -«…нерукотворний пам’ятник українській і світовій літературі» (О.Білецький).
Поема «Мойсей» - «другий заповіт українського народу» (Ю.Шерех).
«І.Франко – універсальний геній, що зарядив поневолену українську націю державотворчою енергією» (Д.Павличко).
І.Франко збагатив український класичний реалізм і заклав основи нового напряму –модернізму.
"Франко – поет національного сорому, та не того, що спахне востаннє й згасне в чаді дальшого занепаду, а того, що революціонізує свідомість, змушує глибоко заглянути у власну душу й розгоряється в полум'я відродження" (С. Петлюра).
М.Коцюбинський (1864-1913) Великий Сонцепоклонник або Сонях.
«Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку..» (С.Єфремов).
«Вінцем творчості» назвав Єфремов новелу «Intermezzo».
О.Ю. Кобилянська (1863-1942) «О. Кобилянська була великою письменницею , бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі..» (В. Земляк).
О. Кобилянська започаткувала символізмяк модерністську течію в українській літературі повістю «Земля».
В. Стефаник (1871-1936) 12 |
