ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Податкова політика на макро-та мікроекономічному рівнях, її сутність та принципи розробки

Податкова політика держави є невід'ємною складовою фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в комплексі з іншими методами її регулювання.Система оподаткування — частина загальної податкової політики держави.

Загалом податкова політика — це система відносин, які складаються між платником податку і державою, а також стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах.

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють податкову політику на макроекономічному рівні, тобто державну податкову політику, і на мікроекономічному рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні підприємства, фірми (юридичних і фізичних осіб).

Кожен рівень має свої особливості, завдання, мету і методи її досягнення.

Якщо розглядати податкову політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації наповнення дохідної частини бюджету держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні потрібно враховувати функції, які виконують податки.

Головною функцією є фіскальна. Ефективність її залежить від того, наскільки гнучкою вона може бути залежно від конкретної ситуації та стану розвитку економіки держави. Основна вимога при виконанні фіскальної функції — повнота збору податків згідно зі строками, визначеними чинним законодавством. У деяких випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності (приміром, підтримки інвестування деяких видів діяльності для прискорення розвитку галузі в цілому, агропромислового сектору держави тощо), тимчасової підтримки виробництва деяких товарів та виробів (наприклад, вітчизняних лікарських препаратів — інсуліну) або вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит або встановити інші строки сплати податків. Якщо ці акції проводяться на підставі економічно обґрунтованих розрахунків, то в майбутньому це дозволить отримати економічний ефект і збільшити надходження податків до бюджету.

Сутність іншої функції — розподільчої — полягає у встановленні справедливості при стягненні податків. Тобто потрібно підходити до платників податків з урахуванням умов їх діяльності. Це стосується як фізичних і юридичних осіб, так і регіонів у цілому. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги потребує структура виробництва регіону, найбільша питома вага виготовлення певної продукції з точки зору розмірів сплати податків. Наприклад, найбільші податки повинні сплачувати ті регіони, де монопольно виробляється високоприбуткова продукція (горілчане та тютюнове виробництво), і найменші — де випускаються товари першої необхідності або продовольчі. Розвиток промислового виробництва також сприяє збільшенню загальної суми отриманих податків у цілому по регіону (наприклад, у промислових регіонах — Східна Україна — більше, ніж у сільськогосподарських регіонах — Південна та Західна Україна). Особливе значення мають рівні зайнятості населення та се-редньоподушного доходу. Причому тут виділяються два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з другого — зростання обсягів реалізації товарів і сплата податків з ціни виробу. Тобто при виконанні цієї функції потрібна гнучка політика у визначенні розмірів податків, що стягуються до бюджету з різних платників.

Зміст соціальної функції полягає в тому, що повинна змінюватись структура сплати податкових та інших обов'язкових платежів, особливо між тією частиною, яка йде до державного бюджету, та тією, що залишається в місцевому. Але для цього необхідно чітке визначення загальних витрат держави, їх структури та шляхів економії (при виконанні функцій держави в повному обсязі). З урахуванням особливостей розвитку економіки регіону або освоєння нових територій та залучення для цього інвестиційних коштів держава може створювати вільні економічні зони, тобто території, на яких діють найсприятливіші для розвитку підприємництва умови.

З урахуванням особливостей фінансової політики та наявності великої кількості джерел наповнення державного бюджету державну податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому значеннях.

У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає у формуванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна поділити на два блоки:

• безпосередньо податки з юридичних і фізичних осіб;

• використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску цінних паперів, підписування на позики тощо. Сутність державної внутрішньої позики полягає в тому, що держава тимчасово бере у населення (іноді й у підприємств) кошти і зобов'язується їх повернути з відсотками за користування. Але в будь-якому разі ці кошти повертають населенню з державного бюджету. Однак головним джерелом надходжень до бюджету залишаються податки. Тому державні внутрішні позики можна визначити також як податки, сплата по яких з боку держави відстрочена у часі.

У вузькому значенні під державною податковою політикою розуміють систему оподаткування, яка складається з системи податків, об'єкта та суб'єкта оподаткування, ставок оподаткування, механізму їх сплати та вилучення, строків сплати тощо.

Виходячи із загальної фінансової політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

1. Забезпечення реалізації головних напрямів державної фінансової політики на основі ефективного здійснення державної податкової політики, її напрямів та умов реалізації. Державна податкова політика при досягненні кінцевого результату повинна мати те саме спрямування, що й державна фінансова політика.

2. Стабільність нормативно-правового забезпечення, яке регулює податкову систему держави, зменшення різних доповнень до законів. Підзаконні акти не повинні суперечити головним законам або указам Президента.

3. Економічна зацікавленість. У сплаті податків повинні бути зацікавлені як платники (юридичні та фізичні особи), так і держава, яка має піклуватися про зростання добробуту населення, виконання в повному обсязі соціальних функцій та ін.

4. Соціальна справедливість як щодо юридичних осіб, так і щодо фізичних. Наприклад, ставки податків, тарифів або інших обов'язкових платежів повинні бути однакові для всіх платників.

5. Рівнонапруженість податкового тиску як щодо всіх платників податкових та інших обов'язкових платежів, так і в регіональному аспекті. Дотримання цього принципу пов'язане із суттєвим зменшенням пільг при встановленні податків різних видів.

6. Принцип вигідності для держави та платника податку. Сутність цього принципу полягає в тому, що платник податку повинен отримати від суспільства таку частину благ або послуг, яка задовольняла б його уяву про їх вартість. Під загальним благом розуміють ті вигоди, які платник податку може отримати і які фінансуються за рахунок бюджету. Відповідно до цього фінансування державного бюджету повинно проводитись за рахунок тих платників, які сплачують більші податки. Тобто податки можна розглядати як ціну послуги держави. Позитивним є те, що розмір податку пов'язується з витратами бюджету. Цей принцип має місце при встановленні митних тарифів, державного мита, сплати в соціальні фонди (соціального страхування, обов'язкового пенсійного страхування тощо).

7. Економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи. Насамперед це залежить від ставлення платника податків до виконання своїх податкових зобов'язань, а також від продуктивності праці самих податківців, від ефективності організації їх праці, ступеня технічного оснащення.

8. Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати зміни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності нормативно-правової бази. Головним при здійсненні цього принципу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень. Платник податку повинен бути впевнений, що та діяльність, яку він розпочинає і яка, за його підрахунками, буде ефективною, не стане для нього збитковою після початку роботи.

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий розподіл залежить від циклічності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов'язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюються друга та третя частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої частини — споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов'язкових платежів залежать передусім від цінової політики держави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від стану ринку послуг. Третя частина — заощадження — залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в установах банку).
З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридичних осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніша (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробникам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об'єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

У сучасних умовах у державах з різними рівнями економічного розвитку застосовуються різні підходи до здійснення державної податкової політики, які умовно можна поділити залежно від таких економічних теорій:

1) на підставі теорії Дж. Кейнса — "ефективний попит";

2) на підставі теорії А. Лаффера — "економія пропозиції".

учасний стан податкової політики:

проблеми і шляхи їх розв’язку

Із здобуттям незалежності Україна самостійно визначає стратегію соціально-економічного розвитку, розробляє та формує незалежну фінансову політику в контексті загальнодер­жавної економічної політики. Однією зі складових фінансової полі­тики є фіскальна політика, частиною якої є податкова політика [1, с.139].

Актуальність проблеми реформування податкової політики зумовлена тим, що у ході здійснюваних в Україні за роки незалежності реформ відбулися глибокі соціально-економічні перетворення. Разом з тим непослідовність процесів реформування, відсутність цілісної концепції державної економічної політики, значні структурні диспропорції в економіці призвели до глибокої і затяжної соціально-економічної кризи суспільства. Одним з важливих факторів кризових явищ в Україні стала невиважена податкова політика держави, у результаті якої відбулося гальмування інноваційно-інвестиційних процесів, що у свою чергу призвело до зниження рівня реальних податкових надходжень.

Дану проблему досліджує безліч як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, зокрема це: Ревун В.І., Єфименко Т.І., Музиченко О.В., Мельник О.Я., Андрущенко В. Л., Василик О. Д., Єфименко Т. І., Мельник П. В., Соколовська А. М.,. Крисоватий А. І. та інші. Незважаючи на значні здобутки у дослідженні вказаної проблеми, низка питань щодо реформування податкової політики України вимагають досліджень і наукових розробок.

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу.

Для досягнення цієї мети необхідне реформування податкової політики, а саме перетворення її з суто фіскального інструменту на ефективний засіб соціально – економічної стратегії держави. Податкова система має стимулювати інноваційну та інвестиційну діяльність, що потребує зменшення податкового тиску, посилення захисту платників податків, максимальне спрощення процедури оподаткування [3].

Однак, в сучасних умова податкова система України має ряд недоліків:

1) Значна складність та суперечливість податкової системи;

2) Фіскальна спрямованість податкової системи і недостатня орієнтація регулюючої функції на стале економічне зростання ;

3) Складна, неоднорідна та нестабільна нормативно-правова база оподаткування, а також неузгодженість та суперечливість окремих законодавчих норм;

4) Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно з доходами бюджету, що формуються за рахунок їх справляння;

5) Значна нерівномірність розподілу податкового тягаря через наявність великої кількості податкових пільг та існування різноманітних схем ухиляння від сплати податків;

6) Непрозорість податкового регулювання;

7) Діяльність Міністерства Фінансів, Державної податкової служби, Держмитслужби щодо реалізації державної податкової політики є недостатньо узгодженою і ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин;

8) Корумпованість і каральний зміст податкових відносин.

Дані недоліки призвели до таких проблем у системі оподаткування України, як: податкова заборгованість платників перед бюджетом і державними цільовими фондами; бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ; ухилення від оподаткування; нерівномірне податкове навантаження, найбільша частка якого покладена на законослухняних платників [3,с.229].

На підставі зазначеного та з урахуванням сучасних економічних умов, ми можемо стверджувати, що основним пріоритетом податкової політики в перспективі має стати: створення сприятливих умов для розвитку підприємницької та інвестиційної діяльності, а також їх ефективного захисту.

Для реалізації пріоритетів розвитку податкової політки, необхідно здійснювати комплекс стимулюючих заходів, які передбачають: зниження податкового тиску, стимулювання інноваційної діяльності, сприяння розвитку малого підприємництва, підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, поліпшення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, декриміналізація податкового законодавства [5].

Податки можуть відігравати роль стимуляторів або дестимуляторів економічних процесів у державі, залежно від особливостей податкової політики, яка сформована у державі. Характерним і дестабілізуючим фактором для України сьогодні є значна кількість податків, безсистемне надання пільг, значний податковий тягар, часті зміни податкового законодавства.

Для податкової політики нашої держави поки що характерне те, що:

- по-перше, нові податки ніде на підприємствах, у районах або містах не апробуються;

- по-друге, не відпрацьовуються ставки оподаткування, а тому Верховна Рада України змушена знову й знову змінювати їх;

- по-третє, в економічну систему України впроваджується податкова система розвинутих ринкових країн, що не враховує особливостей нашої економіки.

Метою реформування податкової політики України є зміна податкової системи для забезпечення стабілізації економіки, забезпечення доходів державного бюджету та забезпечення соціально-культурного розвитку держави, посилення регулюючої функції податків.

Дослідження суті та особливостей податкової політики України дозволяє зробити певні узагальнюючі висновки і пропозиції щодо її реформування: прагнення України увійти до Європейського Союзу вимагає узгодженості віт­чизняного податкового законодавства до законодавчих вимог у сфері оподаткування, що існують у ЄС; необхідна посту­пова лібералізації податкової політики в напрямі зменшення податкових ставок і надання податкових пільг за основними податками в Україні, детінізації доходів підприємців і населення, а також більш ефективного адміністру­вання податків; створення умов для реалізації принципу соціальної спра­ведливості у оподаткування; забезпечення рівно­мірного розподілу податкового навантаження; запровадження диференці-ації ставок податку на додану вартість у розрізі товарів першої необ­хідності та широкого вжитку, а також уведення прогресивної шкали оподаткування за податком із доходів фізичних осіб; розширення бази оподаткування та зменшення податкових витрат; необхідно ухвалити Податковий кодекс України; розробка ефективних механізмів і процедур податкового адміністрування; належна діяльність правоохоронних органів щодо виявлення і протидії податковим правопорушенням; Україна має активніше залучатися до ведення дискусій із податкової проблематики на міжнародному рівні з метою формування позитивного іміджу України на міжнародно-правовій арені [5].

Головною метою податкової політики України є форму­вання достатнього державного бюджету і стимулювання економічного. Головним завданням податкової політики України на сучасному етапіє ефективне застосування елементів системи оподаткування, виходячи зі стратегічних пріоритетів соціаль­но-економічного розвитку України.

Розв'язання існуючих проблем податкової системи України має відбуватися через послідовну реалізацію страте­гічних цілей реформування податкової системи України, а саме: підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу; легалізація тіньового сектору; активізація інвестиційних про­цесів в економіці; розробка простих і зрозумілих податкових норм для суб'єктів господарювання; скорочення витрат плат­ників на нарахування і сплату податків і держави на їх адміністрування; адаптація податкового законодавства України до законодавства ЄС; забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків; запровадження інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби в національному масштабі; автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій [7, с.115].

Отже, виходячи з дослідження сутності проблем і стратегічних цілей реформування податкової політики України, виникає необхідність удосконалення податкової політики України за такими напрямами: підвищення ефективності системи адміністру­вання; вдосконалення законодавчого забезпе-чення податкової системи шляхом розробки і прийняття Податкового кодексу України; детінізація економіки та боротьба з корупцією в системі адміністру-вання податківшляхом поси­лення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та корупцію у системі держаних органів влади; реформування спрощеної системи; реформування системи відрахувань до фондів соціального страхування шляхом запровадження єдиного соці­ального податку.