 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Розповідь на тему: «Як Володимир Червоне Сонечко Русь хрестив»
Робота на Всеукраїнський історико-літературний конкурс «Моя Батьківщина. 1025-річчю хрещення Київської Русі присвячується» Розповідь на тему: «Як Володимир Червоне Сонечко Русь хрестив» у номінації: «Хрестителі України-Русі – рівноапостальний князь Володимир та його дружина – візантійська царівна Анна» Підготував Мамай Владислав Юрійович (29.08.1998 р.н., Сумська область, Глухівський район, с. Береза, вул. Леніна, 9, кв. 16), учень 9 класу Березівського навчально-виховного комплексу: загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – дошкільного навчального закладу «Веселка» Глухівської районної ради Сумської області вул. Дзержинського 1а, керівник вчитель історії Зайцева Неллі Валеріївна. Контактні телефони: 0952510463, E-mail: berezanvk@mail.ru, nelly1988.29@mail.ru Розповідь на тему: «Як Володимир Червоне Сонечко Русь хрестив» У цьому році ми святкуємо річницю визначної події – 1025-ти річчя Хрещення Русі. І тому, нам, молодому поколінню, неймовірно захотілося дізнатися справжню історію хрещення. Саме справжню, яка опирається на документи і знахідки, а не той мінімум, що ми вивчаємо за підручниками. Ми спробували опрацювати деякі історичні джерела та цікаві факти з історії хрещення Русі і дізналися неймовірні подробиці з життя хрестителів України-Руси – Володимира Великого та його дружини Анни.
Після смерті Святослава Ярополк княжив у Києві, Олег - у древлян, а Володимир - у Новгороді. У перші роки князювання Володимир був запеклим поганином. У 978 р. він виступив проти свого брата Ярополка, убив його і заволодів Києвом. Ставши князем у Києві, Володимир виконував усі поганські приписи, виступав на різних усенародних святах, наказував відновляти старі й ставити нові статуї поганським богам, карав тих, хто не хотів поклонятися поганським ідолам. За шість років князювання Володимир здійснив чотири великих походи, у яких вивчав релігію християнських держав, переконуючись, що «його боги» не мають значного психологічного впливу на мораль воїнів, оскільки за давнім звичаєм у кожного з них є свої, окремі боги. Володимир став великим князем, а його держава була однією з найбільших у Європі. Давні літописці зазначали, що він мав багато наложниць, а з п’яти офіційних жінок чотири були християнками (грекиня, болгарка, дві чешки), які впливали на Володимира. Господь готував йому велику світлу дорогу. «Де збільшився гріх, там, - за словами апостола, - зарясніла благодать» (Рим. 5, 20). І «поглянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і зійшла на нього благодать Всевишнього, і зародилася думка в серці його, коли він зрозумів усю суєту ідольської спокуси, і почав шукати єдиного Бога, сотворивши все видиме і невидиме» (із служби святого рівноапостольного Володимира Великого). І Володимир вирішив прийняти нову віру, щоб не тільки впровадити вишу культуру того часу, якою була християнська релігія, у свою країну, а за її допомогою згуртувати різні племена біля Києва й об’єднати їх в одну націю - руську. Щоб справа набрала всенародного розголосу, Володимир покликав на нараду впливових бояр і послав посланців до різних держав, щоб переконатися, котра віра найкраща. Посланцям найбільше сподобалося грецьке богослужіння у святому Софіївському соборі в Царгороді. Тому вирішили прийняти віру з Греції.
«З Божою волею Володимир захворів і нічого не бачив. Він не знав, що йому робити і дуже переживав. Цариця йому сказала: «Коли хочеш видужати, швидше охрестися; коли ж не охрестишся, то не відстане від тебехвороба». На це Володимир відповів: «Коли це правда, то великий Бог християнський!» І Володимир наказав себе охрестити. Тоді єпископи із священиками охрестили його, давши ім’я Василій. Як тільки єпископ поклав руку на князя, той відразу прозрів… Зрадівши такому несподіваному одужанню, Володимир прославив Бога й сказав: «Аж тепер я пізнав правдивого Бога!» Усе це бачила й дружина Володимира, і багато з них охрестилися. Князь охрестився в церкві Св. Василія. Та церква стоїть посеред Корсуня, на корсунському торгу, а замок Володимира — край церкви і донині, а замок цариці — за олтарем». Закінчується це літописне оповідання про хрещення князя Володимира цікавим зауваженням: «Не знаючи про це, (деякі) неправдиво говорять, ніби Володимир охрестився в Києві, інші кажуть, що у Василеві (Василькові), а інші люди оповідають інше». Усенародне хрещення було важкою справою. Потрібно було відповідно підготувати народ до цього важливого акту. Для цього треба було мати священиків, які знали мову й звичаї наших предків. Щойно після відповідного приготування можна було приступити до вселюдного охрещення мешканців міста Києва. Знову перед нами постало запитання: «Де ж відбувалося хрещення киян?» Одні історики переконані, що у водах Дніпра. Інші небезпідставно твердять, що кияни хрестилися в річці Почайні, яка впадає в Дніпро. А в Синопсисі Інокентія Гізеля (XVII ст.) місцем охрещення є Хрещатик. І, мабуть, усі праві! Тому що хрещення проходило всюди й поетапно. Таїнство хрещення відправляли священики. Потрібних священиків прислали з Візантії та Болгари, мову яких розуміли наші предки. У болгар Володимир узяв і потрібну кількість богослужбових книг, які переклали брати Кирило і Мефодій. Можливо, і Закарпатська Русь дала допомогу в духовних отцях, бо в них християнство поширили два слов’янські брати, рівноапостольні Кирило і Мефодій сто років до того. А якщо вважати правдоподібним факт, який описав літописець, що нашим предкам направив священиків сам патріарх Фотій, який трудився в Греції сто років раніше (6 лютого 891 р.), то все стане на свої місця. Але, як слушно зазначив церковний історик І. Огієнко, народ не просто відрікся від прабатьківської віри. Даремно літописець намагається нас переконати, що народ хрестився з радістю. У той же час не можна не взяти до уваги й інший факт, що князь повернувся з походу на Корсунь славним переможцем на чолі вірної дружини, з жінкою, грецькою царівною, свояком наймогутнішого тоді у світі грецького імператора. Авторитет Володимира значно зріс. Тому він насмілився знищити стару віру, порушити народну святиню. Отже, в 988 році київський князь Володимир зі своєю дружиною Анною у водах Дніпра та його притоки Почайни хрестили Русь. На землі російські зійшло православ'я. І ось уже майже 1025 років живе Україна-Русь під покровом віри Христової. Ми вирішили дізнатися більше про царівну Анну. Опрацювавши додаткову літературу та інтернет-ресурси, нами було з’ясовано, що Анна була єдиною сестрою правлячого імператора Василя II Болгароубійци ( 976 - 1025) і його брата-співправителя Костянтина VIII ( 976 - 1028). Народилася вона всього за 2 дні до смерті свого батька, імператора Романа II, що відзначив візантійський історик Іоанн Скилица, завдяки чому стала відома дата її народження: 13 березня 963 року.
Згідно з «Повістю минулих літ», Володимир, захопивши Корсунь, зажадав у візантійських імператорів сестру за дружину, погрожуючи піти на Константинополь. Te погодилися за умови його хрещення. Коли Володимир прийняв цю умову, імператори умовили Анну відправитися до «тавроскіфами», як називали візантійці росіян. З плачем царівна попрощалася з близькими, кажучи: «Іду, як в полон, краще б мені тут померти.»
А ось сирійський історик XI століття Ях'я Антіохійський зауважив, що Анна активно брала участь у поширенні православ'я на Русі, «побудувавши багато церков». В церковному статуті Володимира йдеться про те, що князь радився з дружиною в справах церковних: «сгадав аз з своєю княгинею Анною». Ще ми дізналися, що Анну в літописі іменували не як зазвичай - княгинею, а царицею, зберігаючи за нею гідність члена імператорської родини. Цариці, в звичайному розумінні титулу як дружини царя, з'явилися на Русі лише при Івана Грозного. Літопису нічого не повідомляють про її дітей, перераховуючи докладно синів Володимира і їхніх матерів. Можливо у неї була дочка, але точних даних немає. Ми з'ясували, що княгиня Анна ввела в церковний ужиток щорічне святкування дня Успіння Богородиці - відразу ж по завершенні восени 996 року будівництва Десятинної церкви. За наполяганням княгині Володимир придбав скит для російських ченців на святій горі Афон. Вона ж опікувалася про пристрій лікарень і богаділень, піклуючись про прожиток незаможних киян.
Що до головної місії Анни, то вона стала першою просвітителькою на Русі. Її стараннями створювалися спеціальні училища для навчання російських священиків. Ікони та церковне начиння, привезені Ганною з Візантії, стали еталоном для копіювання їх російськими живописцями і ремісниками. Займалася просвітництвом Ганна і в великокнязівської сім'ї: всі сини Володимира охоче прийняли християнство і стали поширювати його у своїх володіннях. Навіть Рогнеда, одна з колишніх дружин Київського правителя, перетворилася на ревну християнку і за прикладом Анни принесла нову віру на Полоцьку землю. Пізніше Рогнеда відкриє перший жіночий монастир на Русі і першої ж візьме постриг. Ангельська душа Анни відлетіла до Господа у році 6519-му від створення світу за візантійським літочисленням, що відповідає 1011/1012 (новий рік починався з 1 вересня). І було їй 48 років. Можливо, причиною її смерті стала епідемія. Володимир Святославович замовив для неї каменерізам-вірменам з Візантії розкішний мармуровий саркофаг витонченої різьблення. І встановив його в прибудові Десятинної церкви. Після цього, в тій же церкві Пресвятої Богородиці з'явився ще один саркофаг - князя Володимира.
Отже, наші пошуки істини увінчалися успіхом. Ми дізналися про невідомі нам факти з життя хрестителів Київської Русі, і зробили певні висновки, що за правління Володимира Великого та його дружини Анни Київська Русь стала справжньою християнською державою, хоча й до цього було багато спроб хрестити державу. Завдяки християнізації, Русь приєдналися до інших європейських держав і вийшла на світовий рівень культурного розвитку. Ми пишаємося досягненнями наших пращурів, бо вони відкрили нам двері в майбуття. |
Ця історія з хрещенням розпочалася ще тоді, коли блаженна княгиня Ольга не змогла навернути до християнства свого сина князя Святослава. Зміцнюючи державу, він багато років провів у походах. Весною 971 р. в Болгарії князь отримав поразку від візантійського імператора Іоанна Цімісхія. Тому він хотів знищити в Київській Русі одновірців свого противника. Князь послав гінця в Київ з указом спалити всі християнські храми, пообіцявши «згубити» християн.
Нас зацікавило питання: «Де й коли охрестився князь Володимир?» Якщо взяти за найпевнішу вірогідність літопис і відомості з підручника, то князь охрестився в 988 р. в завойованому ним грецькому місті-фортеці Корсуні (древній Херсонес). Він послав посланців до царів Василя і Константина, які не виконали угоду про воєнну допомогу проти Варди Фоки, і наказав передати: «Я взяв ваше славне місто, але коли ви не віддасте за мене сестру Анну, то з вашим містом Царгородом я зроблю те саме, що з Херсонесом». Почувши це, царі обіцяли умовити Анну, а Володимиру переказали: «Охрестися, тоді пошлемо свою сестру до тебе». Володимир відповів: «Хай охрестять мене ті (священики), хто прибуде разом із сестрою вашою». Царі погодилися і послали до Володимира сестру Анну, а на руську кафедру митрополита Михаїла з почтом, клиром, багатьма святими мощами й іншими святощами.
За повідомленням Скіліци, смерть 24-річного Романа II була викликана «виснаженням плоті ганебними і сластолюбівий вчинками», але за чутками він був отруєний. Імператором став командувач військами Сходу Никифор II Фока, відразу одружився на матері Анни, цариці Феофано.
Й арабський історик XI століття Абу Шоджі ар-Рудравері підтримує версію літописі про вирішальну роль Анни у хрещенні князя Володимира: «Жінка чинила опір віддати себе тому, хто розходиться з нею у вірі. Почалися про це переговори, які закінчилися вступом царя русів в християнство.»
А ще від Анни пішла на Русі і мода на прикраси зі скла. Візантійські майстри, які займалися варінням скла для вітражів Десятинної церкви, віддавали відходи у вигляді крапель різнокольорових всіляких форм і розмірів місцевим умільцям, які, надавши їм оправу, перетворювали ті в прикраси.
Подібної честі не здобували навіть візантійські імператори, намісники Бога на землі. Їх ховали поза церковних стін. Анна ж з Володимиром подібними почестями прирівнювалися до святих, бо подружжя разом хрестили і освічували народ російський.