 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Технології створення прийомних сімей (див. пит. 32)
56. Технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя (або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі), які беруть на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Термін перебування дітей у дитячому будинку сімейного типу – до 18-річчя, а у разі подовження навчання у професіно-технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівнів акредитації – до його закінчення, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку. Кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, включаючи рідних дітей. У разі зменшення кількості вихованців внаслідок вибуття їх за віком або з інших причин вирішується питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу або переведення його у статус прийомної сім’ї. Раз на рік місцева служба у справах дітей зобов’язана підготувати звіт про стан виховання, утримання і розвитку дітей, переданих до дитячого будинку сімейного типу. Звіт готується на підставі інформації, отриманої від соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователя дошкільного навчального закладу або класного керівника загальноосвітнього навчального закладу, де навчається дитина, дільничного лікаря-педіатра, дільничного інспектора міліції. Батьки в обов’язковому порядку ознайомлюються з цим звітом. Актуальність створення та функціонування такої форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитячі будинки сімейного типу, більш ніж очевидна. І тому слід погодитися з тими фахівцями, які стверджують, що дитячі будинки сімейного типу мають значні переваги у порівнянні з будь-якими іншими державними інститутами, через те, що у виховному закладі дитина перебуває лише певний час, а вихователі в основному зайняті виключно окремими аспектами виховання. У сім‘ї процес виховання має водночас цілісний та індивідуальний характер і здійснюється доти, доки дитина не залишає родину. Комплексний педагогічний вплив дитячих будинків сімейного типу проявляється у створенні для дитини-сироти нормальних умов сімейного життя, повноцінного родинного оточення. Основним показником ефективності існування такої форми опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, як дитячі будинки сімейного типу, є те, що діти, позбавлені піклування власної родини, знаходять сімейний затишок, батьківську опіку, оточення братів і сестер, повертаються до природньо необхідного для нормального розвитку особистості середовища – сім‘ї. Досвід функціонування дитячих будинків сімейного типу в Україні засвідчує, що їхні соціальні функції як соціального інституту не відрізняються від функціонування звичайної біологічної сім‘ї. Водночас є ряд особливостей, притаманних лише дитячому будинку сімейного типу: батьки біологічно не пов‘язані з прийомними дітьми; батьки-вихователі повинні виконувати обов‘язки не тільки вихователів, а й господарів великої родини тощо. Варто також погодитися з тим, що розширення мережі дитячих будинків сімейного типу як необхідної умови захисту права дітей, позбавлених рідної родини, на сімейне виховання потребує формування системи спеціалізованих служб, зорієнтованих на підготовку та соціальний супровід сімейних форм опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Соціальний працівник стежить за збереженням здоров'я членів соціальної сім'ї. З цією метою пропагує здоровий спосіб життя, створює навчально-методичний комплекс для педагогічного супроводу оздоровчої роботи, бере участь у створенні матеріально-технічної бази для виконання програми "Здорова сім'я", налаштовує взаємодію педагогічного, фізіолого-валеологічного, психологічного напрямів індивідуальних корекційних програм розвитку вихованців; безпосередньо взаємодіє в рамках медико-психолого-педагогічних консиліумів, а також на рівні соціально-диспетчерської діяльності. Соціальний працівник вирішує основні проблеми соціально-правового захисту мешканців дитячого будинку. Основними розділами роботи з соціально-правового захисту є: 1) встановлення юридичного статусу (встановлення батьківських прав, позбавлення батьківських прав); 2) забезпечення прав на отримання соціальної допомоги (стягнення аліментів, розшук батьків, збір документів для виплати пенсій у зв'язку із втратою годувальника, інвалідність і т.д., зв'язок із виправними закладами); 3) захист житлових прав (робота з адміністраціями органів управління з метою забезпечення житлом вихованців, взаємодія з житлово-комунальними службами у вирішенні проблем ремонту квартир вихованців, взаємодія з юридичними службами для складання договорів передачі житла внайм, постановка на пільгову чергу, переоформлення житла у власність, повернення втрачених земельних ділянок); 4) профорієнтаційна діяльність (контакт із міськими і районними центрами зайнятості з метою виявлення потреби в тих чи інших спеціалістах, трудовлаштування в канікулярний час); 5) робота з сім'єю (відвідування родичів і батьків вихованців із метою відновлення і збереження родинних зв'язків, документальне оформлення дозволу відвідування сімей у канікулярний час, постійний контакт з адміністративними органами з метою відслідкування способу життя, який веде рідня вихованців); 6) соціально-правовий захист безпосередньо випускників (вирішення питань, пов'язаних із житлом, кураторство у життєво важливих ситуаціях, соціально-педагогічний супровід випускника в період його становлення, зв'язок із армійськими службами, забезпечення контактів з братами і сестрами, які залишаються в дитячому будинку). Соціальний супровід випускників продовжується навіть після створення ними сімей (підтримка молодих мам, проблеми трудовлаштування і подальшого проживання, раціональне ведення домашнього господарства, розв'язання конфліктів за місцем роботи чи місцем проживання). Таким чином, у дитячих будинках сімейного типу діти та підлітки у процесі самореалізації стають не об'єктами, а суб'єктами соціального виховання. Це вимагає від соціальних працівників переорієнтації власної діяльності, оскільки функції контролю і організації перестають бути головними в їх діяльності. Натомість на перший план виступає всебічний розвиток особистості вихованця, його самореалізація і самоуправління соціально-трудовою адаптацією.
57. Технологія соціального супроводу прийомних сімей Прийо́мна сім'я́ є однією з форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, що втратили батьків, або їхні батьки в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов'язки, потребують родинного тепла і виховання. Прийомна сім'я — це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Як свідчать наукові дослідження з психології, влаштування нерідних дітей у прийомні сім'ї призводить до появи нових проблем та ускладнень у стосунках між членами родини. Тому ефективне функціонування прийомної сім'ї, відновлення її виховного потенціалу вимагає постійної підтримки. Основними формами роботи соціального працівника щодо реалізації плану соціального супроводу прийомних дітей є: План соціального супроводу - це план спільних дій соціального працівника та прийомних батьків щодо соціалізації прийомних дітей та підтримки прийомних сімей. План соціального супроводу складається соціальними працівниками після підписання угоди про влаштування дитини у прийомну сім'ю відповідно до визначених завдань і містить у собі дві частини. Для прийомної дитини план соціального супроводу (частина перша) складається за такими напрямками: Економічний супровід - діяльність спрямована на підтримку матеріального благополуччя прийомної дитини. Передбачає дотримання своєчасності державних виплат на утримання дитини в прийомній сім'ї та пошук додаткових ресурсів для вирішення актуальних потреб дитини, підтримки її здоров'я, процесу навчання та розвитку. Психологічний супровід - проведення комплексу заходів з реабілітації, реактивації та ресоціалізації прийомних дітей в прийомних сім'ях. Для цього можуть використовуватися такі форми роботи: моніторинг психічного стану та розвитку дитини, психодіагностика (базова, поточна, за запитом, по виходу дитини і з прийомної сім'ї - завершальна), психокорекція, психотерапія (робота з травмою втрати), консультування, організація та проведення тренінгів, моніторинг інтеграції дитини в прийомній сім'ї. Медичний супровід - діяльність спрямована на вирішення питань охорони здоров'я прийомної дитини. Це передбачає: спільне відвідування соціальним працівником, прийомними батьками та прийомною дитиною дільничного лікаря; складання плану медичного супроводу (Додаток 21) та контроль за його виконанням; контроль за використанням коштів, заощаджених на рахунку дитини для спеціального лікування; пошук коштів на медичну допомогу для особливих видів лікування тощо. Педагогічний супровід - діяльність спрямована на вирішення питань навчання прийомних дітей та здобуття ними освіти. Це передбачає: Економічний - включає в себе контроль за своєчасним отриманням прийомними батьками коштів на утримання прийомної дитини в сім'ї, контроль за своєчасним поданням прийомними батьками фінансових звітів, пошук додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім'ї. Моніторинг стану прийомної сім'ї - включає в себе спостереження за психологічним станом членів прийомної сім'ї, аналіз цих спостережень з метою попередження ускладнень, що можуть виникати у сім'ї. За результатами моніторингу вносяться поточні корективи у план супроводу прийомної сім'ї. Моніторинг здійснюється методом відвідувань, телефонних контактів, організації у Службі зустрічей всіх членів сім'ї. Консультативний, методично-навчальний - включає надання консультацій з різних напрямків знань щодо функціонування прийомної сім'ї. Здійснюється згідно плану та за запитом членів сім'ї. Він охоплює такі напрямки - медичний, юридично правовий, соціальний, педагогічно-виховний. Формами його реалізації є надання необхідної інформації, проведення консультацій, груп взаємопідтримки, організація індивідуальних та групових форм навчання з метою підвищення виховного потенціалу прийомної сім'ї. Психологічний (за потребою) - включає в себе систему заходів, спрямованих на корекцію соціально-психологічного клімату прийомної сім'ї. Спочатку слід розробити план соціального супроводу на перший місяць існування прийомної сім'ї, враховуючи найбільш гострі проблеми, які потребують термінового вирішення, далі розробляється план супроводу на півріччя. В подальшому складається щорічний план соціального супроводу. Форми роботи з прийомними сім’ями: Навчання прийомних батьків. Необхідним елементом забезпечення ефективного функціонування прийомної сім'ї є неперервний процес навчання. Досвід переконує, що однією з форм посилення виховного потенціалу прийомної сім'ї є "Літня школа". Завдання "Літньої школи" визначаються відповідно до якісного складу її учасників. Форми роботи школи перш за все повинні забезпечувати для її учасників можливість вільного обміну думками, поновлення знань з виховання дітей та урегулювання взаємостосунків у сім'ї, налагодження партнерських стосунків. Позитивно зарекомендували себе такі види роботи під час проведення "Літньої школи": Представлення інтересів прийомних дітей та прийомних сімей. Представлення інтересів (пер. з англ. advocacy) - комплекс заходів з метою впливу на зміну рішень. Представлення інтересів за своєю суттю є процесом, орієнтованим на досягнення певних цілей, а тому відіграє важливу роль у відновленні соціальної справедливості, забезпеченні політичних і громадянських свобод, наданні права голосу, врахуванні точки зору прийомних сімей та дітей тощо. Візити без попереднього повідомлення. Важливою формою соціальної роботи та складовою процесу моніторингу за прийомною сім'єю є окремі візити соціального працівника без попередження [15, c. 41]. Прийомні батьки повинні усвідомити з самого початку можливість таких відвідин. Недоцільно мати постійну програму візитів без попереднього повідомлення, якщо на це немає причин. Водночас, якщо за прийомними батьками здійснюється ретельний нагляд з певних причин, вони повинні бути відомі прийомним батькам. Розширені зустрічі по оцінці. Такі зустрічі проводяться один раз наприкінці року. Метою їх є аналіз та обговорення відповідності опіки прийомної дитини її потребам. Такі зустрічі можуть проводитися як на житловій площі прийомних батьків, так і в інших місцях. Завершення перебування дитини в прийомній сім'ї. Настає час, коли дитина має піти з прийомної сім'ї. Це може статися з наступних причин:
58. Проблеми наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, поширення захворювань, що передаються статевим шляхом ВІЛ/СНІДу у молодіжному середовищі та шляхи їх подолання. Шкідливі звички молоді, куріння, алкоголь, наркоманія настільки міцно увійшли в життя сучасного підлітка, що боротися з ними з кожним роком стає все важче і важче. Всесвітня організація охорони здоров’я веде активну боротьбу з курцями і наркоманами, деякі країни прийняли закони про покарання курців, ввели заборони на куріння в громадських місцях, а головне ввели обмеження за віком. Все це діє і в нашій країні, тільки заборони, як відомо, тільки розпалюють інтерес і потяг до шкідливих звичок. На сьогоднішній день статистика така, що відсоток дорослого курця населення закономірно знижується, але відсоток хлопчиків і дівчаток, у яких є шкідливі звички підлітків, значно збільшився за останній час. Причому кількість дівчат, що вживають тютюн, уже зрівнялася з таким серед юнаків. Про шкоду куріння сказано багато, настільки багато, що вже ніхто не звертає уваги, і підлітки часто не розуміють всієї серйозності наслідків куріння. Особливо згубно позначається куріння на молодий, ще незміцнілий організм дітей-підлітків. У нашій країні курити починають вже з 8-9 років, в такому віці велика ймовірність стати завзятим курцем в майбутньому. Тому необхідно проводити профілактику куріння як можна з більш раннього віку і доступно пояснювати дітям, як шкідливі звички підлітків впливають на їх організм, і до яких наслідків це може призвести. Алкоголізм — це ще один бич сучасної молоді, шкідливі звички підлітків. Як і куріння, вживання алкоголю починається ще з раннього шкільного віку, коли хлопчики починають пробувати алкогольні напої, а в більш дорослому віці (13-14 років) у них вже починає розвиватися залежність. Дівчатка в цьому питанні приєднуються трохи пізніше, починаючи з підліткового віку. У цей час серед підлітків поширене так зване девіантну поведінку, вони прагнуть наслідувати дорослому поведінці. А оскільки культура нашого суспільства залишається на низькому рівні, то і від підростаючого покоління нічого доброго не залишається чекати. Особливо згубно алкоголь впливає на м’язову систему, серцево-судинну, ну і звичайно, на нервову. Постійно надходить алкоголь в організм руйнує нервові клітини, викликаючи загальмованість, зниження пам’яті, уваги і в кінцевому підсумку призводить до деградації особистості. А також медики говорять про те, що регулярне вживання алкоголю негативно впливає на потенцію, що з віком може привести до статевої неспроможності і безплідності. Це ж стосується і представниць прекрасної статі, вживаючи алкоголь і тютюн, вони руйнують вже з народження закладені в яєчниках яйцеклітини, які потенційно є їх дітьми. Таким чином, дівчата, не підозрюючи цього, починають вбивати своїх дітей, ще не встигнувши подумати про них. До того ж, вищеназвані шкідливі звички підлітків бувають часто пов’язані з ранньою вагітністю дівчаток-підлітків, що також є великою соціальною проблемою. Наркоманія — одна з найнебезпечніших шкідливих звичок, поширених серед молоді, викликає руйнування організму людини та руйнування його особистості. За статистичними даними серед російської молоді 70% опитаних хоча б раз пробували наркотики. Наркотики, як і алкоголь, викликають залежність, яка розвивається значно швидше і надає негативну дію на всі органи. Наркоманія є супутником багатьох захворювань, таких як гепатит або СНІД. Соціальні наслідки шкідливих звичок молоді представляються багатьма факторами. До них можна віднести: низьку культуру населення, деградацію суспільства, зниження працездатного і фертильного населення, епідемії інфекцій, ранні вагітності та багато іншого. Заходи для підвищення ефективності боротьби з наркоманією: Профілактика і зниження алкогольної залежності серед дітей і підлітків Профілактика куріння та інших форм поведінки залежності у підлітків Рівень поширення ВІЛ інфекції в Україні – один із найвищих в Європі. На початок 2012 року в Україні було офіційно зареєстровано 204 тисячі 403 ВІЛ інфікованих. Щодня в Україні офіційно реєструється 52 випадки інфікування ВІЛ. Вісім людей щоденно помирає в Україні через СНІД. Кількість нових зареєстрованих випадків інфікування ВІЛ зростає в Україні щороку. Якщо за підсумками 2009 року кількість нових випадків інфікування становила 19 тисяч 800 осіб, в 2010 році - 20 тисяч 500 осіб, в 2011 році вона становила вже більше 21 тисячі осіб. Особливо швидкими темпами інфікування ВІЛ та іншими хворобами, що передаються статевим шляхом зростає серед молоді. Уразливість молоді до ВІЛ/СНІД є результатом низки чинників, таких як: зміни в суспільстві і соціальних цінностях, руйнування традиційних сімейних норм, рання статева активність, відсутність поінформованості та знань про ризики для здоров'я, про безпечну і відповідальну сексуальну поведінку. Одна із головних причин такого стану речей – недостатня поінформованість молоді про ризики для їх здоров’я, шляхи передачі ВІЛ та інших інфекцій, які передаються статевим шляхом, та методи їх профілактики. Лише 44.8% дівчат і 42.8% хлопців у віці 15-24 років мають правильні всебічні знання про ВІЛ/СНІД. Відсоток молодих людей у віці 15-24 років, котрі мали ризиковані статеві контакти протягом останнього року (з випадковим партнером) становить 69.5% серед дівчат і 95.9 серед хлопців. З них тільки 72.7% дівчат і 74.4% хлопців використовувати презервативи під час останнього ризикованого статевого контакту. Профілактичними заходами є: • забезпечення масштабної первинної профілактики поширення ВІЛ-інфекції серед населення, передусім серед молоді, через проведення освітньої та роз'яснювальної роботи із залученням засобів масової інформації та мережі Інтернет з пропаганди здорового способу життя, духовних, морально-етичних, культурних цінностей та відповідальної поведінки;
59. Основні технології з формування здорового способу життя дітей та молоді Забезпечення належного рівня здоров'я населення є пріоритетним завданням будь-якої держави, її системи охорони здоров'я, про що наголошено в стратегічних документах міжнародного та національного рівнів. Проблему здоров’я світова спільнота зарахувала до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює навіть подальше існування людства як біологічного виду. Головним пріоритетом демократичних держав є збереження і зміцнення здоров’я населення. На сучасному етапі розвитку суспільства пріоритетним напрямом є формування у молоді моральних цінностей, що виробила цивілізація протягом тисячоліть свого існування. Сьогодні молодь вкрай неграмотна в питанні здорового способу життя. Наркоманія, паління, вживання алкоголю, токсикоманія – часто це вбачається кращим дозвіллям серед певної частини юнаків та дівчат. Як не дивно, молодь вкрай неграмотна в питанні здорового способу життя, тому роботу по формуванню здорового способу життя слід розвивати і вдосконалювати відповідно до вимог, що ставить перед нами сьогодення. А для цього доцільно вивчати, переосмислювати і перебудовувати різні ділянки культурно-освітньої роботи, впроваджувати новаторські ідеї, світовий досвід. Здоровий спосіб життя (ЗСЖ) - спосіб життя окремої людини з метою профілактики хвороб і зміцнення здоров'я. В англійській відповідає як Healthy lifestyle (те саме що і ЗСЖ), так і Health promotion (зміцнення здоров'я). Основними цілями роботи по пропаганді здорового способу життя є: Навчання здоровому образу життя повинно бути системним і повинна сприяти гармонійному розвитку психофізичних здібностей молоді. Така робота передбачає:
|
