 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Геологічна діяльність вітру.
Вітер – це рух повітряних часточок у горизонтальному напрямку, зумовлений різницею атмосферного тиску в різних місцях. Головною причиною змін атмосферного тиску є нерівномірність нагрівання Сонцем земної поверхні і передачі цього тепла атмосфері. Повітря переміщується із зон високого тиску в зони низького тиску. Різниця тисків спричинена різною температурою полярних і екваторіальних територій. Складні рухи повітряних мас та їх взаємодії значно ускладнюються за рахунок утворення величезних повітряних вихрів – циклонів та антициклонів. Циклони – це повітряні маси, які обертаються в північній півкулі проти годинникової стрілки, причому в центрі цих мас тиск мінімальний. В антициклонах повітряні маси обертаються за годинниковою стрілкою ( у центрі тиск максимальний). Швидкість циклонів біля земної поверхні в тропіках лосягає 60-80м/с. Геологічна діяльність вітру виявляється в усіх кліматичних зонах, але особливо інтенсивна вона в умовах: -аридного клімату, де випаровування в 6 -10 разів перевищує кількість опадів. -збідненого рослинного покриву , який скріплює грунт коренями. -інтенсивного фізичного вивітрювання, яке постачає матеріал для видування. -постійного вітру. Отже, найсприятливішими для геологічної діяльності вітру є зони пустель і напівпустель. Руйнівна діяльність вітру полягає у видуванні часточок гірських порід, тобто дефляції та в механічній обробці їхніх поверхонь, або коразії. Поступальна швидкість вітру визначає його силу. Піщані часточки, які переносяться вітром, вдаряючись об поверхні перешкод, залишають на них ямки,вм’ятини,заглиблення, подряпини. Транспортувальна діяльність вітру виявляється в перенесенні видутого ним матеріалу на ті чи інші відстані, які залежать від його сили і розмірів часточок, що переносяться. Вітер може нести часточки зруйнованої породи як у завислому стані, так і перекочувати їх по поверхні землі. Вітер переносить також різні солі, що призводить до засолення території, на яких вони осідають. Акумулятивна робота вітру. Перенесений вітром матеріал відкладається і утворює своєрідні континентальні еолові форми рельєфу. Вони залежати від місцевих умов : кількості піску, первісного рельєфу, режиму та сили вітру, гірських перешкод на шляху вітру. Якщо піску мало, а вітер має змінний напрямок, то утворюються купчасті піски. Це горби неправильної форми. За малої кількості піску можуть утворюватись горби чіткої серпоподібної форми – бархани. Горби овальної форми називають дюнами( 15-20 а іноді 150-200м). 23.Площинне схилове стікання . Геологічна робота, які здійснюється під час площинного змиву, тим помітніша, чим більший схил, піддатливіші породи, які його складають, і більше дощової або талої води стікає по ньому. Струмені поверхневої води, які не зібрані в певні русла, поступово змивають і переносять дрібні часточки порід із верхніх струмків ділянок у нижні, вологіші. Накопичення осадів у нижній частині схилу називають делювіальним процесом. У період випадання дощів і танення снігу вода стікає по схилах у вигляді суцільної тонкої плівки або густої мережі окремих струмків. Вони захоплюють дрібнозернистий матеріал з якого складають схили, і переносять його в низ. Біля підніжжя схилу течія води уповільнюється і матеріал, який переноситься відкладається біля підніжжя. Такі відклади утворенні силовим стоком називають делювіальними. Делювій – це самостійний генетичний тип континентальних пухких відкладів зі слабковиявленою шаруватістю. Структурний грунт здатний поглинати до 85% річної кількості атмосферних опадів, безструктурний – усього лише до 30%. Для запобігання розмиванню грунтів схили слід орати перпендикулярно до їх найбільшого нахилу. 24 тимчасові руслові потоки та форми їхньої діяльності. Серед тимчасових руслових потоків виділяють тимчасові потоки ярків і тимчасові гірські потоки. Руйнівна й транспортувальна діяльність. Початок утворення ярків здебільшого пов'язаний зі схилами долин річок. Якщо в межах схилу або його брівки є різні природні нерівності, зниження, то під час випадання дощу або танення снігу в них зливаються окремі струмки води, які руйнують ці частини схилу, і на їх місці утворюються різні промивини, водориї. Так на схилах починається процес розмивання або ерозії. Це перша стадія розвитку ярка. В подальшому в таких водориях періодично скупчується все більша і більша кількість води і вони починають ширшати,глибшати, рости вниз, і вгору по схилу. З подальшим поглибленням профіль яру поступово вирівнюється, його гирло досягає основи, в яку впадає потік. Рівень ріки або якогось басейну, в який входить ярок, називають базисом ерозії. У верхівї ярка, яке висуваєься за брівку схилу в межах водо роздільного плато, утворюється перепад. Внаслідок цього виникаючі водотоки зливаються з верхівя ярка водоспадом або утворюють тут стромини. Такий процес росту вгору за течією потоку називають регресивною або назадньою ерозією. В міру руху верхівя ростучого ярка вглиб водо роздільного плато на його схилах утворюються промивини або водориї, які також перетворюється на ярки. Найглибша і найбільш розгалужена мережа ярків утворюється на ділянках залягання гірських порід, які легко розмиваються – лесів, лесоподібних суглинків, пісків, глин. Акумулятивна діяльність. Тимчасових водостоків виявляється низинах ярків й особливо біля його виходу в долину річки або в іншу водойму, де подекуди утворюється конус виносу, складений різним несортованим уламковим матеріалом місцевих порід. На розвитку складної системи ярків відбиваються новітні тектонічні рухи. Внаслідок цього можуть відновлюватися або інтесивнішати ерозійна робота, формуватись молоді ярки в межах давніх, накопичуватись молоді відклади в конусах виносу. Подекуди в лісостеповій і степовій зонах спостерігаються ярко подібні форми з розширеним дном і пологими схилами, які вкриті шаром делювію, іноді рослинністю. Такі форми називають балками. 25 Тимчасові гірські потоки.Розвиваються дещо відмінно від ярків. Їх верхівя розташовані у верхній частині гірських схилів і є системою водориїв та промовин, що зливаються і разом утворюють водозбірний басейн. Нижче по схилу вода рухається в єдиному руслі. Цю ділянку гірського потоку називають каналом стоку. Потоки виносять у долину і передгір’я багато уламкового матеріалу, який у вигляді конусів виносу відкладається на освоєних ділянках грунту. Основними умовами для розвитку таких потоків вважають:- наявність пухких продуктів вивітрювання на водозборі долин. – стрімке падіння долини. – зливи, інтенсивне танення снігу і льоду, які раптово дають великі потоки води. – незначний рослинний покрив. При виході на передгірну частину швидкість гірських потоків зменшується. Вони розгалужуються на численні рукави, внаслідок чого весь принесений уламковий матеріал відкладається. Так утворюється конус виносу тимчасового гірського потоку у вигляді півкола, поверхня якого нахилена від гірського схилу в бік передгірної рівнини. У конусах виносу тимчасових гірських потоків подекуди спостерігається диференціація принесеного матеріалу та зональність його розміщення. Відклади конусів виносу тимчасових гірських потоків в перше виділив в особливий генетичний тип континентальних відкладів і назвав пролювієм( промиваю). Грязекамяні потоки , які формуються під час швидкого танення снігу та льоду або під час великих злив, у середній Азії і на Кавказі називаються – селями, в Альпах - мурами. |
