 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Латинська мова та юриспруденція
Мова права - це латинська мова .Прикладом може слугувати римське право. Ті норми та принципи , які розробили і сформулювали римські iuris prudentes ( мудреці права , юристи ) майже два тисячоліття тому, стали основою сучасного правового мислення . З вулиць і форумів Риму до нас дійшли , наприклад такі слова , як адвокат , спонсор , плебісцит , вето , легітимний , кримінальний . Копітка , невпинна робота римських юристів , що реалізувалася у створенні сотень праць з різних питань права , призвели до створення таких ємних і точних дефініцій , максим , сентенцій , що їх вивчали і вивчають всі , хто обрав своєю діяльністю " ars boni et aequi " ( мистецтво добра і справедливості) . Властиві латинської мови стислість , змістовність , точність , виразність відтворюються в латинських юридичних висловах - цих витончених конструкціях античного інтелекту . Відкрийте збірник " Латинські юридичні вислови " - і ви знайдете висловлювання майже з усіх питань права . Це не просто юридичний лексикон , але загальнолюдське надбання , яке довело право на існування своєї довгої і славної долею. Вивчаючи Римське право і його матеріальну оболонку - латинська мова , майбутній юрист має можливість проникнути в суть і дух права . Один з найвідоміших юристів античності Цельс писав: " Scire leges non est verba tenere vim ac mentem " - знання законів полягає не в тому , щоб пам'ятати їх слова , а в тому , щоб розуміти їх силу і розум (сенс) . Саме робота з першоджерелом допомагає осягнути vim ac mentem права , і яскрава образність , виразність , лаконізм латинської мови роблять таке осягнення більш успішним. Вирішенню даного завдання присвячено даний посібник. Все, починаючи з граматичних прикладів і вправ і кінчаючи фразами і текстами , побудовано на дійсному матеріалі , взятому з творів римських юристів чи з латинських джерел більш пізнього часу. Джерела правових принципів і практики давніх римлян беруть початок від Законів Дванадцяти таблиць (449 р. до н. е.) та Кодифікації Юстиніана (530 р.). Римське право, що збереглося в Зведеннях Юстініана, продовжувало діяти у Візантійській імперії та сформувало основу для подібних кодифікацій в Західній Європі. У найширшому своєму сенсі римське право використовувалося майже в усій Європі до кінця XVII ст. Основними розділами права Стародавнього Риму, зібраними в кодексах Юстініана та Феодосія, були Ius Civile, Ius Gentium, та Ius Naturale. Ius Civile (цивільне право") було збіркою цивільних законів, суб'єктами його були громадяни Риму. Судочинством поміж римськими громадянами завідували міські претори (лат. Praetores Urbani). Ius Gentium («право народів») являло собою сукупність законів, суб'єктами яких виступали іноземці та їх відносини з римськими громадянами. Судову владу тут представляли претори іноземні (лат. Praetores Peregrini). Ius Naturale («природнє право») містило в собі природні закони, тобто такі, що вважалися спільними для усього буття. Активне використання латинської мови як мови ділових паперів на українських землях пов'язують з канцелярією князяДанила Галицького. Після того, як у 1254 році Данило Галицький прийняв королівський титул, він значно посилив контакти з країнами Західної Європи. У XIV столітті в Галичині з'явилися перші латиномовні акти для внутрішнього використання. Під час правління Данила Галицького (1201–1264), зокрема після того, коли він став королем, латинська мова була однією з офіційних канцелярських мов Галицько-Волинської держави. Актова латина, представлена у XІV–XVIII ст., збереглася у майже семи тисячах томів рукописних судово-адміністративних книг Львова, Галича, Жидачева, Белза, Перемишля та інших міст. До середини XV століття в Галичині латина повністю витіснила староукраїнську в адміністративній та судовій сферах. Ю.Ф. Карський уважав навіть, що в XVI ст. у Західній Русі (в Україні й Білорусії) легше було знайти людину, яка знала латинську й грецьку мови, ніж церковнослов'янську. Єзуїт Петро Скарга в книзі «О jedności Kościoła Bożego»» (1-ше вид. 1577 p., 2-ге — 1590 p.) писав:
«За допомогою слов'янської мови ніхто ніколи вченим бути не може, бо вже її нині ніхто не розуміє. Немає в світі народу, який би нею, так, як у книгах, розмовляв; мова та своїх правил, граматик і словників не має і мати не може. Тому-то руські попи, коли хочуть щось у слов'янській зрозуміти, мусять звертатися до польської за перекладом». Згодом, Мелетій Смотрицький поставив за мету створити справжню повноцінну граматику. На Волині та в Наддніпрянщині роль латинської мови в цих сферах була значно меншою, оскільки тут з кінця XVI століття як мова адміністрування утвердилася польська. Нерчинський договір 1689 року був написаний латиною. Б.Хмельницький, І.Мазепа та інші політичні діячі України часто листувалися з іноземцями латинською мовою. Традиція використовувати латину та латинське письмо для української мови в діловій документації зберігається в Україні в поодиноких випадках і в XVI–XVII століттях. Такі записи української мови латинкою є важливим джерелом для реконструкції тодішної української фонетики, оскільки кириличні пам'ятки, скуті традицією, не так точно передають розмовну мову. Вивчення латинської мови на юридичному факультеті має бути пов’язане із спеціальними дисциплінами , такими як основи римського цивільного права та ін. Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів. На грунті римського права склалися численні поняття цивільного права . Юридичні терміни терміни і поняття , що набули поширення в усіх країнах (наприклад: арбіртраж , вето , прокуратура та багато інших ) найкраще засвоюються під час вивчення римського права. Юристи Вивчають також судову медицину. В своїй діяльності їм доводиться мати справу з рецептами , написаними латинською мовою , знайомитися з історією хвороби , висновками судових лікарів і медичних експертів. Активне засвоєння інтернаціональної латинської лексики та фразеології – це важливе завдання юриста , який вивчає латинрську мову. 4.1.Римське право Римське право — правова система Стародавнього Риму, що діяла в Римській державі (царського, республіканськогоперіодів і періоду імперії) та Візантії. Розвиток римського права охоплює понад тисячу років юриспруденції, від Законів Дванадцяти таблиць (бл. 439 р. до Р. Х.) до лат. Corpus Iuris Civilis (528-35 рр.) імператора Юстиніана І. Це римське право, Кодекс Юстиніана, діяло у Східній Римській імперії (331–1453), а також послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях, включаючи латиноамериканські. Виділяють такі великі періоди в розвитку римського права: — період докласичного римського права (754–367 рр. до н. е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм2 цього права. Цікавою у зв'язку з цим є характеристика договорів, які укладаються в цей період: сторонами їх виступають не окремі особи, а сім'ї, роди; об'єктами стає не тільки рухоме і нерухоме майно, але й знаки поваги, урочистості, військові послуги, жінки, діти, танці, свята, ярмарки; неможливо відмовитися від подарунка, а його прийняття спричиняє необхідність віддарувати дарувальника; — період класичного римського права (367-27 рр. до н. е.), який характеризується розквітом римського приватного права; — період післякласичного римського права (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.) характеризується як період утворенняПрокуліанської та Сабініанської школ права, прийняття конституцій імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства. У V столітті західна частина Римської імперії розпалася напередодні вторгнення германських племен, які потім заснували власні держави-наступниці. У сфері права вони дотримувались індивідуального принципу, яким самі римляни керувалися тисячу років до того, і не намагалися застосовувати германське родове право до своїх романізованих підданих. Згодом вони уклали збірки з римського права, в основу яких було покладено спрощені посткласичні переробки класичних юридичних праць та витяги зі зводів імператорських законів, переважно з кодексу Феодосія 438 року н. е. Найважливішою з-поміж цих варварських збірок була книга «Закон римських вестготів» («Lex Romano Vizigothorum»), оприлюднена королем вестготів Аларихом ІІ у 506 році н. е. Ця збірка з національного права галлів залишалася для Заходу основним джерелом вивчення римського права аж до ХІ століття. Східна частина Римської імперії, переважно грекомовна, продовжувала існувати до 1453 року. В цей час впливовою стає Бейрутська школа права. У 527 році Юстиніан, скориставшись відродженням юридичної науки в правничих школахКонстантинополя і Бейрута, уповноважив свого радника Трибоніана відродити право в його сталій формі. Найвагоміша складова його кодифікації — Дігести, або Пандекти, — антологія витягів з праць юристів-класиків, хоча третину її складають витяги з Ульпіана, а шосту частину — з Павла. Витяги зібрано в розділи, кожен з яких присвячується окремій темі, і ці розділи в певному порядку вміщено в п'ятдесяти книгах. Усі разом вони десь у півтора рази більші за Біблію, хоча тут подано всього лише двадцяту частину опрацьованих уривків. Порядок розділів такий само, як в едикті, однак у розміщенні фрагментів якоїсь очевидної послідовності не спостерігається. Упорядникам наказали позначати джерело, звідки було взято той чи інший уривок, але дозволялось і робити необхідні зміни для виключення неактуальних випадків, суперечностей, повторів. Починаючи з шістнадцятого століття обсяг так званих вставок, або лат. emblemata Triboniani, залишається предметом суперечок. Кодекс — це звід імператорських законів, що ґрунтуються на кодексі Феодосія, але до нього включено і багато фрагментів з пізніших законодавств, а особливо законодавства самого Юстиніана — деякі його закони стали предметом дискусій, які не вщухають починаючи з класичного періоду. Закони, розміщені в розділах у хронологічному порядку, заповнюють дванадцять томів. Два основних зводи були доповнені чотиритомною збіркою «Інституції», укладеною на основі підручника Гая. Повна праця, що пізніше стала відомою під назвою «Corpus iuris civilis» («Звід цивільних законів»), включала також «Нові закони», або «Novels», — законодавство, запроваджене Юстиніаном у 534 році, після завершення укладання кодексу. Своєю кодифікацієюЮстиніан надав усьому праву статутної форми. Розробивши її, він зробив її загалом формою свого власного права, і всі його частини (і навіть інституції) відтоді набули однакової юридичної сили. Посилання на ранні матеріали та коментарі було заборонено. Однак у дійсності величезна праця, виконана переважно латиною, справила незначний вплив на грекомовних правників східної імперії (хоча в IX столітті з'явився грецький її варіант, «Basilica»). Здається, століттям пізніше було надіслано копії і до Італії, але з огляду на їх обсяг та складність ними не користувалися до часів відродження юридичної науки в Болоньї ХІІ століття. Болонські доктори ставилися до текстів Юстиніана з тим само благоговінням, що й до Святого Письма, і прокоментували весь «Corpus iuris civilis», забезпечивши його роз'ясненнями та перехресними посиланнями, які було зібрано у «Великий глосарій Аккурсійський» (бл. 1240). Відтоді стало неможливо зрозуміти оригінальні тексти без глосарія, він вважався дуже авторитетним джерелом і завжди копіювався разом з оригіналом. Упорядники глосарія дотримувалися тієї думки, що в «Corpus iuris» десь можна знайти відповідь на будь-яке можливе питання стосовно права чи управління. Важливо було знайти підтвердження в тексті, але його в «Corpus iuris» можна було знайти де завгодно.
|
