 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» — програмовий твір поета
Я вітаю всіх, хто живе на землі. Волт Вітмен Збірка «Листя трави» В. Вітмена сприймається як єдиний цілісний твір, що має оригінальну побудову і складається з окремих циклів. Перекладач поезії Вітмена Лесь Герасимчук зазначає: тема книги — «це сам Вітмен», сюжет — «Людина і Всесвіт», ідея — «вічне й неухильне торжество людини». Збірка має символічну назву «Листя трави», яку можна перекладати по-різному: «листя», «стебла», «паростки» трави і навіть «аркуші». Отже, назва збірки відображає природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв’язок усього існуючого — від листя трави до зірки, від землі до душі особистості, а також світлі надії письменника на духовне відродження людини й людства, які усвідомили свою сутність і призначення у світі. Ключове місце у збірці «Листя трави» належить поемі стала своєрідним поетичним маніфестом автора. Виразно прочитайте уривки з поеми «Пісня про себе». Поема — У чому особливість поетичного «Я» у вірші? — Що приймає ліричний герой? — Як герой сприймає безкінечність життя — Знайдіть в поезії ознаки верлібру.
Виразно прочитайте 13 вірш «Пісні про себе». Негр цупко тримає віжки четверика, хитається камінь на ланцюгу під хурою, Негр виїздить з каменярні на довгій хурі, несхитний, ставний, ногою зіперся на передок, Блакитна сорочка відкриває могутню шию та груди, вона висмикалася з-під пояса й вільно спадає на стегна, Погляду нього спокійний і владний, він заломлює капелюха набакир, Сонце падає на кучеряве волосся і вуса, падає на чорноту довершеного і прекрасного тіла. Я дивлюсь на цього мальовничого велета, я люблю його, і я не встою на місці, Йду поруч із його четвериком. У мені недремний той, хто леліє життя,— чи вперед я йду, чи вертаюся рвучко назад, Ні старих, ні молодших за себе я не минаю, ні людини, ні речі,— Все приймаю до себе й до пісні цієї. Ви, бики, що гримкочете ярмом та ланцюгом чи спочиваєте в затінку під деревами,— що ви хочете сказати очима? Мабуть, більше за те, що я досі встиг прочитати. Хода моя в далекій моїй цілоденній дорозі наполохала каролінського качура й качку, Вони вгору здіймаються разом і кружляють поволі. Я вірю в ці мети крилаті, І визнаю червоне, жовте, біле, що грають в мені, І розглядаю уважно зелене й фіалкове й густе верховіття, І не назву черепаху нікчемною за те, що вона — черепаха, І сойка в гаях не вивчала гам, а гарно, як на мене, співає, І погляд кобили гнідої виганяє з мене глупоту ганебну.
— Кого зображує автор у 13 вірші «Пісні про себе»? — Чи можна судити про ставлення ліричного героя до зображуваного? — Які ідеї світогляду поета відобразилися в цьому вірші? — Яким є авторське ставлення до життя? — Як ви розумієте рядки «Я шаную зелене, бузкове й вінки кучеряві,— усе це сповнене змісту»? — Які художні прийоми використовує автор?
Виразно прочитайте 17 вірш «Пісні про себе». — Яка головна думка цієї поезії? — Для чого потрібна ця єдність?
Виразно прочитайте 26 вірш «Пісні про себе». Тепер я буду лише слухати, Щоб увібрати в цю пісню усе, що чую, нехай звуки її збагатять. Я чую бравурні співи пташок, шерех пшениці ростучої, балачку пломінців, тріскотіння дров; що варять мені страву, Я чую улюблений мій звук, звук людського голосу, Чую звуки, що ринуть разом, поєднані, злиті чи один за одним, Звуки міста і звуки, що за містом, звуки дня і ночі, Балакучість юнаків з тими, кому вони до вподоби, гучний регіт робочого люду за столом, Лють розірваної дружби, хворого тихий лепет, Суддя руки до столу притис, бліді губи виголошують смертний вирок, «Ра-азом!» — кричать вантажники, розвантажуючи кораблі біля пристані, приспів матросів, що піднімають якір, Бамкання пожежного дзвону, крик «Горить!», в одній веремії зливаються гуркіт помп і пожежних візків із попереджувальними дзвінками та сигнальними вогнями, Паровий гудок і — важко під’їздить ешелон, Повільний марш звучить поперед колони, що вишикувалась по двоє (Це почесна варта якомусь небіжчику, вершки прапорів перев’язані чорним крепом). Я чую віолончель (це скарга юнакового серця), Я чую корнет-а-пістон, його звуки легко влітають у мої вуха І збуджують солодкий до нестями біль у грудях. Я чую хор, це велика опера, Це ж бо справжня музика! вона мене тішить. Мене виповнює тенор, розлогий і свіжий, мов світобудова, Округлі губи формують звук — він рине і по вінця мене наповнює. Я чую добре поставлене сопрано (що ж це вона співає?), Оркестр закружляв мене по орбіті, більшій, ніж орбіта Урана, Він добуває з мене такі поривання, що я й гадки про них не мав, Він — вітрила мої, я торкаю воду ногами, їх лижуть ліниві хвилі, Мене перестрівають окрики прикрі та злі, мені спирає віддих, Медвяним наситившись морфієм, здавилося горло в бухтах смерті,— Ось відпустило нарешті, щоб відчув я загадку із загадок, Яку називають — Буття.
— Який прийом використовує автор? — У чому виражається поліфонія вірша? — Що втілює ця поліфонія?
Виразно прочитайте 31 вірш «Пісні про себе». Я вірю, що травинка не менш важлива за поденне зір, І мурашка, і піщинка, і яйце волового очка досконалі так само, І зелена жабка-райка — шедевр, над який немає нічого, І ожина достойна бути окрасою небесних віталень, І щонайдрібніший суглоб моїх пальців насміхається з машинерії усієї, І корова, що ремиґає, схиливши голову, перевершує будь-яку статую, І миша — це чудо, що може одне потрясти секстильйони невірних. Я обіймаю гнейс, вугілля, бородатий мох, плоди, зерно, поживне коріння, Весь обліплений чотириногими та птаством, І недарма я віддалив від себе те, що позаду, Але — коли заманеться — я будь-що прикликаю до себе. Дарма — поквап і соромливість, Дарма глибинні породи пашать на мене правічним жаром, Дарма ховається мастодонт під своїми спорохнілими кістками, Дарма речі тримаються якнайдалі від мене і набирають розмаїтих форм, Дарма океан залягає в западинах і велети-монстри ховаються в хланях, Дарма каня гніздиться високо в небі, Дарма ковзає змія під повзучими рослинами й колодами, Дарма лось ходить лише потаємними стежками у хащах, Дарма гагарка запливає далеко на північ, до Лабрадору,— Я назирці йду, добираюся до гнізда в розколинні бескида. — Яка головна думка поезії? — Яка мета зображення краси природи? — Назвіть прийом, що його найчастіше використовує автор. Наведіть приклади. — З якою метою автор використовує цей прийом? Коментар. «Пісня про себе» не має сюжету в загальноприйнятому значенні. Але вона (як і вся збірка) містить ліричний центр: рух думок, почуттів об’єднує образ ліричного героя. Суб’єкт оповіді «Я» близький постаті творця книги, але не тотожний їй. Сам поет писав: «У мене є лише один центральний образ — узагальнена людська особистість, типізована через самого себе. Але моя книга примушує мене, навіть робить абсолютно необхідним для кожного читача поставити себе на головне місце, стати живим джерелом, головною дійовою особою, яка переживає кожну сторінку, кожне почуття, кожен рядок». Поетичне «Я», образ «Волта Вітмена» — це типізований персонаж, який вбирає в себе характерні риси американців. «Я» поета належить до «усіх епох і всіх земель». Як неможливо окреслити тематичні мотиви будь-якого музичного твору, так неможливо їх визначити і в «Пісні про себе». Можна сказати, що цей твір про людину, природу, життя в усьому його розмаїтті. Це думки, почуття, роздуми автора, голоси природи і, взагалі, голос самого життя, що, зливаючись зі Всесвітом, набуває космічних масштабів. Американського митця В. Вітмена часто називають поетом-новатором. І це справді так. Він суттєво оновив тематику поезії. Серед тем його творів слід назвати оспівування життя, людини, демократії, людства («мільйонних мас»), краси природи тощо. Окрім того, Вітмен почав оспівувати місто, за що його вважають попередником урбаністичної поезії («Свій похід починай, Індустріє!»). У поезії Вітмена можна знайти риси романтизму. В його творах часто використовуються образи моря, ночі, зірок, які традиційно використовували романтики. Окрім того, природа у Вітмена — живий організм, а все живе має душу. Це, як відомо, ознаки пантеїзму. Причому у Вітмена він носить романтичний характер. Поет вірить у рівність людей, в існування «наддуші», частинки якої є в кожного живого організму й завдяки чому підтримується нерозривний зв’язок людини та природи. У цьому виявилися риси його трансценденталістичного світогляду. Зазначимо, що, використовуючи традиційні мотиви, письменник часто по- новому висвітлює їх. Якщо романтики оспівували пору юності, а її швидкоплинність викликала у них сум, то Вітмен возвеличує пору зрілості. Наприклад, у поезії «Діти Адама» поет з великою любов’ю розповідає про старого батька, котрий має п’ятьох синів. Як відомо, романтики із задоволенням змальовували обличчя, волосся й особливо очі, що були віддзеркаленням людської душі. А Вітмен зображує різні органи тіла: живіт, стегна, вигини ніг, хребет тощо. Але в його творах це не є натуралізмом, оскільки «божественне сяйво від нього [тіла] струмує з голови до ніг». Мова збірки Вітмена «Листя трави» шокувала сучасників поета, оскільки в цих віршах автор насмілився поставити поряд слова різних стилів, дозволив собі змішування лексики іншомовної, книжкової, наукової з розмовною. Взагалі, мова поезії надзвичайно емоційна, образна, і кожне слово, на думку дослідника Л. Герасимчука, «несе ту поетичну потенцію, яку йому задано нести автором». Зміни відбулися й у формі творів. Американський поет прагнув відійти від класичних форм віршування, тому й відмовився від традиційних розмірів, рим, надав перевагу вільному віршу — верлібру. В. Вітмен часто використовує анафори, синонімічний паралелізм, питальні й окличні речення, повтори. Велику роль у ритмомелодиці відіграють паузи. Їх може бути декілька у віршованому рядку де автор виділяє головні склади, навколо яких ґрунтуються ритмічні одиниці. Ритмічність віршів підсилюється однорідністю їх синтаксичної побудови. Ритми поета намагаються передати симфонію життя, а разом із тим і складну картину людського буття.
1. Дослідницьке завдання. — Знайдіть у віршах В. Вітмена особливості поетичної майстерності автора. VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ |
