ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Економічні умови розвитку та розміщення

Чорна металургія України

Чорна та кольорова металургія України. Кольорами позначено рівень виробництва продукції металургії різними областями України. Темножовтогарячий — понад 2 000, Жовтогарячий — 1 300—1500, жовтий — 240—450, світложовтий — до 5 (грн/1 жителя).

Історія

Початком виробництва заліза в Україні прийнято вважати 4-5 ст. до н. е.

За доби Київської Русі було досягнуто доволі високого для свого часу рівня виробництва і обробки заліза. У 14-18 ст. на Поліссі, Галичині і Прикарпатській Україні розвиненим було виробництво заліза у руднях.

У XIV - XVIII століттях на території України виробництво заліза в горнах і невеличких домницях було поширене на Поліссі, в Галичині, також на Полтавщині й Харківщині. 1830 р. в Україні нараховувалося 153 кустарні підприємства, які витоплювали чавун з місц. болотяних руд на деревному вугіллі.^{[Джерело?]}

На Поліссі наприкінці XVIII століття з'явилися перші доменні печі невеликого розміру, в яких виплавляли чавун для виливків з місцевих болотних руд на деревному вугіллі. Однак, у зв'язку з виснаженням мінерально-сировинних ресурсів наприкінці XIX - поч. ХХ століть всі ці домни було закрито. ^[1]

Намагання розвинути Ч. м. з кінця 18 ст. на Донбасі на місцевих рудах і антрацитах не дали бажаних наслідків, хоч збудовано ряд металургійних заводів, наприклад, Луганський (1795—1796), Петровський (1858—1861), Лисичанський (1869—1870) та ін. Розвиток Ч. м. на Донбасі стримували технологічні труднощі витопу чавуну на антрациті, а також заг. госп. відсталість, брак робітничих кадрів тощо.

Після реформи 1861 змінилися умови розвитку Ч. м. в Україні й актуальною стала справа створення Ч. м. на коксівному вугіллі. Металургія Уралу з її відсталою технікою не задовольняла тоді існуючих господарських потреб Російської Імперії, тому розпочато розбудову чорної металургії на півдні, зокрема в Україні.

Заводське виробництво чорних металів почало швидко розвиватись на території України в останні 30 років XIX століття разом з промисловою розробкою покладів кам'яного вугілля в Донбасі і залізних руд у Криворізькому та Керченському басейнах. 1872 збудовано великі заводи чорної металургії в Юзівці й Суліні. На цих заводах ще використовували місцеві руди Донбасу. При кін. 1870-х pp. виявлено великі поклади високоякісних залізних руд на Криворіжжі, згодом побудовано залізниці, що сполучали Донбас з Криворіжжям, Никополем та портами Чорного й Азовського морів. Разом з цим в Україні почала швидко розвиватися Ч. м.; збудовано нові зав.: Олександрівський у Катеринославі (1887), Дніпровський у Кам'янському. (1889), Петровський у Єнакіевому (1897), трубопрокатні у Катеринославі (1896), Маріуполі (1897), Макіївці (1899) та ін. 1900 року в Україні вже нараховувалося 15 великих заводів з річною продукцією близько 1,5 млн. т металу.^{[Джерело?]} Ч. м. України швидко розвивалася: 1870 давала 2,4 % заг. продукції Російської Імперії, 1890 — 27,3 %, 1900 — 47,8 %. Перші металургійні зав. будовано на Донбасі, тобто поблизу покладів кам'яного вугілля, пізніше, коли техніка витопу чавуну стала досконаліша, переважно у районах родовищ залізної руди (на Криворіжжі) і на шляху між Криворізьким і Донецьким басейнами: у Катеринославі, Олександрівському, Никополі та ін.

Після швидкого піднесення у 1890-х pp. Ч. м. України на поч. 20 ст. почала частково занепадати. У висліді світової екон. кризи в 1900—1903 pp. багато підприємств збанкрутувало, припинився до деякої міри і приплив чужоземних капіталів, які доти майже повністю фінансували Ч. м. України. На поч. 20 ст. помітний наростаючий процес концентрації капіталу; тоді виник великий пром. синдикат «Продамет», що об'єднував 12 найбільших підприємств Ч. м. та зосереджував майже 80 % продажу металу. Однак, не зважаючи на деяке сповільнення розвитку і повторні екон. кризи, Ч. м. України й далі розвивалася; розбудовано ще кращі залізничі сполучення між Донбасом і Кривбасом; швидким темпом розвивалася також сировинна база, збільшувалася експлуатація покладів залізних руд у Криворіжжі, коксівного вугілля на Донбасі, марганцевої руди у Никополі, вапняків і доломітів на Донбасі та Придніпров'ї. 1913 року в Україні діяв 21 великий металургійний завод, на яких знаходилося у експлуатації 42 доменні, 72 мартенівських пічі, 28 конверторів та близько 70 прокатних і трубних станів. Продукція металургійних заводів України становила 68 % загальноросійського виробництва чавуну, 58% сталі, 57 % прокату. ^[2]

І pp.

За першої світової війни більшість підприємств Ч. м. в Україні зруйновано, і з 1920 вироблялося порівняно з 1917 тільки 0,5 % чавуну, 1,7 % сталі та 1,8 % прокату. Передвоєнного рівня досягнуто лише у 1928—1929 pp.

З введенням п'ятирічок радянська влада надавала великого значення розвиткові Ч. м. як основної бази для всієї промсти. Держплан СССР вважав обов'язковим якнайскоріше розвинути металургійну базу на Сході СССР (Магнітогорський і Кузнецький комплекси) коштом розвитку Ч. м. України. Проти таких настанов протестував укр. Держплан і деякі укр. економісти (зокрема Діменштейн та ін.). Дискусія закінчилася деяким компромісом: вирішено підсилити розвиток Ч. м. України, але одночасно ще швидше розбудовувати рос. осередки.

За цим планом за першої п'ятирічки розпочато будову ряду великих підприємств, напр., «Запоріжсталь» у Запоріжжі, «Азовсталь» у Маріуполі, «Криворіжсталь» та ін., що їх введено в експлуатацію на поч. другої пятирічки. Реконструйовано й вже існуючі зав.: Дніпровський, Макіївський та ін., збудовано Харцизький і Никопільський трубні зав. У 1928—1940 рр. введено в дію 28 доменних і 42 мартенівські печі, 12 електропечей, 6 конверторів та 32 трубопрокатні стани. 1940 Україна давала 64,7 % чавуну, 48,6 % сталі та 49,6 % прокату СССР і затруднювала 153 000 робітників.

З 1941 року

За другої світової війни Ч. м. України була в значній мірі зруйнована. Велику частину устаткування вивезено на Схід, решту знищили рад. і нім. війська. Відбудова Ч. м. після війни в Україні відбувалася повільно, і тільки 1950 року частково досягнено передвоєнного рівня. За перших повоєнних п'ятирічок Ч. м. України користувалася досить значними капіталовкладеннями, що уможливило деяку реконструкції давніших підприємств на новій технічній базі та будову нових зав. Так, у 1945—1950 pp. введено в дію 10 потужних доменних печей, 27 мартенівських печей, на зміну 30-40-тонним прийшли нові, потужністю 150 — 200, а навіть 300-тонні. За 1950—1970-і pp. приблизно 30 % всесоюзних капіталовкладень одержувала укр. Ч. м.; за цей час введено в дію 32 доменні печі (у тому ч. 4 об'ємом 2 000 м³ та по одній 2 300 м³ і 2 700 м³), 36 мартенівських печей (у тому числі 11 місткістю 650 і 900 т), 18 кисневих конверторів, 53 прокатних станів, 17 нових станів на трубопрокатних зав. тощо. У. прокатних цехах на станах всіх типів значно збільшено продуктивність шляхом удосконалення нагрівання металу, збільшення ваги і габаритів зливків та скорочення циклу прокату. Значно сконцентровано виробництво. Питома вага України у заг.-союзному виробництві становила 48 % чавуну, 40 % сталі, 41 % готового прокату і 36 % сталевих труб. Виробництво основних видів продукції Ч. м. УССР таке (в млн т):

Не зважаючи на кількісне збільшення виробництва в абсолютних числах питома вага Ч. м. України у заг.-союзному виробництві зменшується.

Починаючи з 1970-х pp. ці тенденції виразно посилюються. Ч. м. України відсунено на дальший план; продукція чавуну й сталі навіть зменшується. Не зважаючи на факт, що в Україні збудовано за попередні роки ряд великих зав. чи скорше — комплексів виробництва (найбільший Криворізький металургійний комплекс ім. Леніна, друге за величиною підприємство Ч. м. в СССР після Магнітогорського металургійного комбінату), устаткування більшости підприємств Ч. м. застаріле, собівартість палива та сировини вища, ніж у сх. осередках, видайність праці зменшується.

Почавши з 1979, Статистичне Управління УРСР не публікує повних даних про Ч. м. в Україні (їх подається тільки для всього СССР). 1971—1975 виробництво прокату збільшилося всього на 0,4 %, за 1976—1980 — на 0,2 %, сталевих труб на 0,4 % і 0,1 %.

Розміщення Ч. м. в Україні пов'язане з розміщенням вугілля і залізної та марганцевої руд. В Україні є три райони Ч. м.: Дніпровський, Донецький та Приазовський; два перші — основні, вони постали за останні десятиліття 19 ст., Приазовський виник в кін. 19 ст. Нині найважливішим є Придніпровський район (див. Дніпровський пром. район); його підставою є величезні родовища руд — залізної у Кривому Розі і марганцевої у Никополі, відносно недалека відстань від коксівного вугілля Донбасу та вигідне положення на перехресті шляхів Дніпрового і Донбас — Кривий Ріг. Найважливішим вузлом Дніпровського району є Дніпропетровський вузол, який включає три осередки: Дніпропетровське (найбільше пром. м. України; найбільші зав.: Дніпропетровський металургійний зав. ім. Петровського — один з найбільших заводів в Україні, Дніпропетровський металургійний зав. ім. Леніна та ін.), Дніпродзержинське (найбільший зав. — Дніпровський металургійний зав. ім. Ф. Дзержинського, один з найбільших металургійних зав. СССР, закладений 1887 — 89) і Новомосковське. Запорізький металургійний вузол використовує, крім донецького вугілля і Криворізької залізної руди, електроенергію Дніпрогесу; найбільші зав.: «Запоріжсталь», електроплавильний «Дніпроспецсталь» та феросплавний.

Криворізький металургійний вузол постав у районі розробки залізної руди (див. Криворізький залізнорудний басейн), розпочатої 1881, яка посіла з кін. 19 ст. перше місце в Рос. Імперії. Територія експлуатації залізної руди постійно збільшувалася; з часом щораз більше переходили до експлуатації вбогих руд, а у зв'язку з цим творено рудозбагачувальні комбінати. Видобудок товарної залізної руди на Криворіжжі становив 1913 6,4 млн т, тобто 94 % всієї УССР і 70 % Рос. Імперії. Довший час залізорудна промисловість була єдиною галуззю промисловості на Криворіжжі, щойно 1930 постав металургійний комбінат на базі вбогих руд і донецького вугілля. Тепер Криворіжжя є після Донбасу і Дніпропетровського пром. району третім в Україні осередком Ч. м.; характеристичні великі комплекси підприємств. Найбільші заводи: Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», Криворізький коксохім. зав., зав. гірничого устаткування «Комуніст».

На півд. сх. від Криворіжжя простягається Никопільський марганцевий басейн з найбільшими запасами марганцевої руди в СССР. Експлуатація марганцевої руди зростала до сер. 1970-их pp., згодом не зазнавала змін; виробництво у тис. т: 1928 — 531, 1940 — 893, 1950 — 903, 1960 — 3 725, 1970 — 5 202, 1975 — 6 537, 1980 — 7 031. Гол. зав. (всі у Никополі): півд.-трубний, кранобудів. і феросплавів.

Продовженням Криворізького залізорудного басейну є Кременчуцький залізорудний басейн, руду якого розробляють щойно з 1970, зав.: Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат, зав. нафтопереробний, техн. вугілля тощо.

Донецький металургійний центр базується на привізній залізній руді з Кривого Рогу, марганцевій руді з Никополя, на власному паливі (коксівне вугілля) та на вапняках. Металургійна продукція Донбасу виробляє бл. пол. чавуну і бл. 1/3 всієї продукції металургії України (перше місце посідає Придніпров'я). Поч. Ч. м. на Донбасі датується 1870-ми рр.

Заводи виявляють велику концентрацію продукції (число заводів зменшилося, натомість значно зросла їх продукція). Виробництво Ч. м. на Донбасі з сер. 1970-их pp. не зростає. Центрами Ч. м. є Донецьке (найбільший зав. ім. Леніна), Макіївка (Макіївський металургійний зав.), Єнакієве (Єнакіївський металургійний зав. ім. С. Кірова), Алчевськ (Алчевський металургійний завод) і менші у Костянтинівці, Краматорську, Ворошиловграді, Харцизьку.

Третім, меншим районом Ч. м. є Приазовський, до складу якого входять Керчинський залізорудний басейн на Керчинському піво. та м. Жданов на півн. побережжі Азовського м. Базою Ч. м. є руди заліза (також довожені з Кривого Рогу) і коксівне вугілля з сусіднього Донбасу та високоякісні вапняки. Поч. експлуатації керчинських руд припадає на кін. 19 ст. 1913 видобуто 270 000 т (3,9 % продукції УССР), у 1956 — 4,3 млн т 8,8 %).

Керчинську руду збагачують на сусідньому Комиш-Буринському залізорудному комбінаті.

Осередками чорної металургії є Маріуполь (комбінат «Азовсталь», одне з найпотужніших металургійних підприємств в Україні; Ілліча та ін.) і Керч (Комиш-Бурунський залізорудний комбінат).

Отже, проаналізувавши всі вищезгадані факти, можна виділити такі основні етапи розвитку даної галузі :

· 1870—1913 рр. — початкове зародження і розвиток чорної металургії;

· 1914—1918 рр. — воєнні роки, застій промисловості;

· 1918—1940 рр. — відбудова та значний розвиток металургії, пов`язаний з періодом індустріалізації;

· 1940—1945 рр. — воєнний застій;

· 1945—1990 рр. — постійне зростання в галузі чорної металургії;

· 1990—1999 рр. — нестабільне становище, пов`язане з переходом до ринкової економіки .

Економічні умови розвитку та розміщення

Основними економічними умовами розвитку та розміщення чорної металургії є:

· потреби країни в металі, наявність його споживача;

· наявність кваліфікованих кадрів;

· наявність транспортних шляхів;

· науково-технічний прогрес.

В нашій країні чорна металургія має надзвичайно сприятливі економічні передумови для свого розвитку.

По-перше, в Україні досить добре розвинуті металомісткі галузі і зокрема машинобудування і металообробка, які дають 15,5 % загального обсягу промислового виробництва України. Ці галузі потребують велику кількість металу, тобто є споживачами продукції галузі, і таким чином стимулюють розвиток чорної металургії.

По-друге, Україна має достатню кількість трудових ресурсів та кваліфікованих кадрів, з яких 429 тис. зайнято на підприємствах даної галузі промисловості.

В Україні добре розвинута транспортна мережа, яка дає змогу забезпечити підприємства сировиною та транспортувати готову продукцію до споживача. Добре розвинута густа мережа шляхів з твердим покриттям та мережа залізниць, які є особливо густою у промисловому Придніпров'ї та Донбасі. Визначним фактом є те, що питома вага залізничних колій підприємств і організацій в Придніпров'ї та Донбасі значно більше, ніж колій загального користування. Це пояснюється тим, що тут значні обсяги обробки вантажів на металургійних підприємствах. Унікальним для України явищем є залізниця Донбас-Кривий Ріг, яка є трьохколійною. В одному напрямку везеться коксівне вугілля, в зворотному — залізорудний концентрат.

Науково-технічний прогрес також значно впливає на розвиток чорної металургії. За допомогою нових технічних досягнень можна підвищити якість вироблюваної продукції та продуктивність праці. Науково-технічний прогрес дозволяє також збільшити виробництво профілів (у світі їх виробляється більше 3000, а в Україні — лише біля 200—250). Так, наприклад, завдяки застосуванню мінерального палива замість деревного вугілля, Донбас з його кам'яним вугіллям став основним металургійним районом Російської імперії в кінці XIX століття. Зараз, після впровадження в чорній металургії новітніх технологій найбільш вигідно розміщувати підприємства в районах з достатньою кількістю палива і руди.

== Як вже було зазначено чорна металургія включає ряд виробництв, най­важливішими серед яких є видобуток (підзем­ний і відкритий) та збагачення рудної та нерудної сировини, виробництво чорних металів, труб, електросплавів, коксохімічне і вогнетривке вироб­ництво, вторинна обробка чорних металів, вироб­ництво металевих виробів. Все це, звичайно, здійснюється на певних підприємствах. І найпоширенішою формою організації виробництва чорної металургії є комбінати. Безпосередньо Україна має 13 металургійних комбінатів (за рівнем концентрації виробництва чорних металів Україна посідає одне з перших місць у світі: 98 % чавуну і 97 % сталі виробляється на підприємствах з щорічним виплавленням понад 1 млн т). Всі вони відносяться до числа найбільш крупних промислових підприємств, а за характером внутрішніх технологічних зв'язків сучасні металургійні комбінати відносять до підприємств металургійно-енерго-хімічного профілю.

У чорній металургії, крім підприємств повного циклу, є й такі, що спеціалізуються на виплавленні чавуну й сталі або тільки сталі й прокату. Підприємства, які не мають чавунного виробництва, належать до переробної металургії. Особливе місце займають підприємства, що виробляють феросплави. Окремо виділяється «мала металургія», яка організована на великих машинобудівних підприємствах і спеціалізується на виплавленні сталі й прокату.

Металургійні підприємства України мають свої певні принципи розміщення. Першим з них є орієнтація на наявність власного коксівного вугілля і довізну сировину. Згідно з цим принципом металургійні підприємства розміщені в Донбасі (Донецьк, Макіївка, Костянтинівка, Краматорськ в Донецькій області і Стаханов, Алчевськ в Луганській області).

По-друге, металургійні підприємства розміщуються з орієнтацією на сировину і довізне вугілля. Це комбінати Кривого Рогу, де знаходиться найбільший в Україні металургійний комбінат Криворіжсталь потужністю 6,7 млн т.

З орієнтацією на наявність прісної води і споживача металу і розміщення між сировиною та паливом діють комбінати Запоріжжя, Дніпропетровська і Дніпродзержинська. Таке розміщення зумовлює кращу територіальну організацію виробництва чорних металів. Тут же в Придніпров'ї в Нікополі та Новомосковську є підприємства чорної металургії, які переплавляють металобрухт і металеву стружку, а з отриманого металу виробляють труби (трубопрокатне виробництво). У запоріжжі є завод спецсталей, де якісну сталь виробляють за допомогою електроенергії. Тут же, в Запоріжжі, є завод феросплавів. Феросплави також виробляються в Донбасі (Стаханов).

Дуже поширеною у розміщенні чорної металургії розвинутих країн світу є орієнтація на морські порти. В Україні таким чином розміщені комбінати Маріуполя (Азовсталь та металургійний комбінат ім. Ілліча), які отримують залізну руду з Керчі і Кривого Рога, а коксівне вугілля з Донбасу.

Всі вищезазначені чинники та принципи розміщення характерні в основному для підприємств повного циклу. Але металургія повного циклу, переробна металургія і «мала металургія» у розміщенні значно відрізняються між собою. Так, у переробній металургії використовують в основному ресурси металевого брухту. Наприклад, виробництво сталі перевищує виробництво чавуну. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, переробна металургія тяжіє до місць споживання готової продукції. «Мала металургія» орієнтується на винятково великі машинобудівні центри. Специфічні риси розміщення має виробництво феросплавів та електрометалів, які виплавляють як у доменних печах, так і електротермічним способом відповідно на металургійних комбінатах повного циклу або на переробних заводах. Феросплави електротермічним способом виплавляють на спеціалізованих заводах. Дешева енергія і наявність металів є основним фактором розміщення таких заводів. Виробництво електросталей є досить енергомістким і використовує металобрухт, тому воно зорієнтовано на райони з достатньою кількістю дешевої електроенергії і металевого брухту.

Таким чином зараз в Україні сформувалися 3 основних металургійних райони: Придніпров'я, Донецьк і Приазов'я.

У Придніпровському районі чорна металургія стала профільною комплексоутворюючою галуззю, на основі якої сформувалися великі промислові центри і вузли з металургійними підприємствами, які виробляють близько 50 % виробництва чорних металів і мають виразну спеціалізацію і стійкі зв'язки між собою та споживачами металу. Тут розташовано 14 металургійних заводів з 32 в Україні:

· до Дніпровського металургійного вузла належать металургійні заводи Дніпропетровська (чотири), Дніпродзержинська і Новомосковська, які виробляють чавун, сталь, прокат, колеса для залізничного транспорту, бляху, мостові конструкції, сплави, а також іншу продукцію;

· до Запорізького металургійного вузла належать металургійний заводи повного циклу «Запоріжсталь», електросталеплавильний завод «Дніпросталь» і феросплавний завод. «Запоріжсталь» випускає чушковий чавун, тонко гаряче- і холоднокатану листову сталь, стальні відливки, трансформаторну сталь, білу бляху, холоднокатаний сталевий лист для автомобільної промисловості тощо. «Дніпросталь» випускає сталі для машинобудівної промисловості;

· до Криворізького металургійного вузла належать найбільші в Україні кар'єри, шахти, пять гірничозбагачувальних комбінатів, металургійний завод, трубопрокатний і феросплавний заводи Нікополя та його марганцева промисловість;

· до Кременчуцького вузла чорної металургії, що формується, належить Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, який працює для потреб металургії Придніпров'я і Донбасу.

До Донецького металургійного району належать 13 металургійних заводів, потужних коксохімічних підприємств, які виробляють понад 50 % коксу України. По два металургійних заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку; по одному — в Єнакієвому, Краматорську, Костянтинівці, Луганську та Алмазному. Вони виробляють майже 50 % чавуну і майже 33 % продукції металевої промисловості України. У Донецькому металургійному районі сформувалися 3 металургійних вузли: Донецько-Макіївський, Єнакієвський та Алчевсько-Алмазнянський:

· Донецько-Макіївський вузол має 4 металургійні заводи, ряд коксохімічних та інших підприємств. У Макіївці і Донецьку створене трубопрокатне виробництво, коксохімія, налагоджено виробництво вогнетривів;

Єнакієвський вузол має металургійний завод, який неодноразово реконструювався.

До Алчевсько-Алмазнянського вузла (Луганська обл) належать два металургійних заводи — Алчевський і Алмазнянський, та феросплавний завод у місті Стаханові. Алчевський завод після реконструкції став одним з найбільших в Україні.

У Донецькій області виділяють також Харцизький, Краматорський, Костянтинівський металургійні заводи.

До складу Приазовського району чорної металургії належать заводи Маріуполя, а також залізорудні родовища Керченського басейну та металургійні заводи у Керчі, які випускають чавун, сталь і прокат і працюють на офлюсованому агломераті з керченських руд та частково на рудах Криворіжжя. Чорна металургія Приазов'я забезпечує металом місцеві машинобудівні підприємства і тісно повязана з коксохімією, виробництвом добрив і будівельних матеріалів.

Металургійний комплекс являє собою базову галузь економіки України, яка об'єднує більш ніж 300 підприємств, у тому числі: 14 металургійних комбінатів та заводів, 7 трубних, 10 метизних, 16 коксохімічних, 17 заводів з виробництва вогнетри­вів, 26 гірничорудних підприємств, 3 феросплав­них заводи, 20 заводів кольорової металургії, 35 підприємств вторинної чорної і кольорової мета­лургії. В галузі станом на 01.01.98 р. працює близько 500 тис. робітників. Питома вага металургійного комплексу в за­гальному обсязі виробництва промислової проду­кції в Україні постійно зростає і в 1996 р. вона складала 25,7 % проти 22,8 % у 1994 і 20 % у 1992 р. У 1998 р. цей показник становив 27,2 %, при цьому галузі металургійного комплексу забезпечили майже 40 % валютних над­ходжень до бюджету країни. Питома вага української металургії в об'ємі металургійного виробництва країн СНД складає: залізна руда — 56 %, кокс — 45 %, чавун — 43 %, сталь і прокат — 35 %.

Металургійний комплекс не завжди був лідером в економіці України. Ще у 1990 р., на початку переходу до ринкової економіки, обсяги виробництва товарної продукції машинобудування більш як у 2,5 рази перевищували обсяги товарної продукції галузей металургійного комплексу. Перерозподіл місць в економіці віддзеркалює нерівномірність спаду виробництва різних галузей. Спад виробництва у металоспоживаючих галузях у період 1990—1995 рр. спричинив звуження внутрі­шнього ринку споживання металопродукції відпо­відно з 13 млн. т на рік до 5,1 млн. т на рік. Внут­рішній ринок металопродукції в Україні у 1997 р., як і в попередні роки, продовжує звужуватись і становив 4,8 млн. т, оскільки спад виробництва металоспоживаючих галузей не припинено.

Проте, в металургійному комплексі динаміка змін темпів зменшення виробництва підприємств з 1992 р. по 1997 р. свідчить, що робота галузі стабілізувалась. Якщо у 1994 р. зменшення обсягів виробництва до попереднього року становило 28,3 %, в 1995 р. — 6,7 %, то в 1997 р. воно не перевищувало 0,1 %.

У 1998 р. чітко визначилась тенденція росту виробничих показників у основних галузях металургійного комплексу. Так, у 1998 р. виробництво залізної товарної руди склало 51,1 млн т або 100,8 % до 1995 р., підготовленої залізорудної сировини — 44,5 млн т або 115 %, коксу валового — 16,4 млн т або 103,7 %, чавуну — 20,9 млн т або 116 %, сталі — 24,4 млн т або 109,4 %, готового прокату — 17,8 млн т або 107,2 %, труб сталевих — 1,5 млн т або 93,8 %, металевих виробів — 360 тис. т або 98,4 %, вогнетривів 830 тис. т або 104 %. Результати роботи металургійного комплексу у I кварталі 1998 р. також свідчать про нарощування виробництва основних видів металопродукції.

В 1998 р. у порівнянні з 1996 р. дещо підвищився рівень використання виробничих потужностей, але все ж таки він залишається недостатнім, бо недовикористання потужностей суттєво погіпшує виробничі та фінансово-економічні показники роботи підприємств і галузі в цілому. На сьогодні з 50 діючих доменних печей в роботі знаходяться лише 34, з 54 мартенівських печей — −1, з 66 прокатних станів — 44. Окрім того, і працюючі агрегати завантажені не на повну потужність. В 1998 р. використання потужностей склало: доменних печей 60 %, сталеплавильних агрегатів — 62 %, прокатних станів −57 %, трубних цехів — 32,7 %, коксових цехів — 70 %, вогнетривкої підгалузі — 30,5 %. Постає питання про остаточний вивід цих потужностей з виробничого процесу. За попередніми розрахунками у 1998 р. обсяг товарної продукції у діючих цінах складав 17,560 млн. грн (у порівняних цінах 21,302 млн грн) або 103,66 % обсягів попереднього року, але рентабельність виготовленої продукції в цілому комплексі склала лише 1,37 % проти 3,7 % у 1997 р.

Серед металургійних підприємств найкраще працюють меткомбінати «Азовсталь» (рентабель­ність 8,07 %), ім. Ілліча (5,38 %), «Запоріжсталь» (12,96 %), «Криворіжсталь», «Дніпроспецсталь», Донецький метзавод, задовільно працюють біль­шість підприємств трубної, вогнетривкої та феро­сплавної підгалузей. В останній час спостерігаю­ться позитивні зрушення в рентабельності Алчевського меткомбінату.

Аналіз структури собівартості виробництва продукції свідчить про те, що собівартість форму­ється, головним чином, на базі цін на сировинні матеріали, обладнання та енергетичні витрати. Має місце збільшення собівартості металургійної продукції через значні витрати на утримання соці­альної сфери, нарахування амортизації на непра­цюючі основні фонди.

Для нормальної роботи металургійної галузі велике значення має платоспроможність вітчизня­ного споживача металургійної продукції — підпри­ємств машинобудування, будівельної індустрії, агропромислового комплексу. Але загальноплатіжна криза в народному господарстві негативно впливає на зростання обсягів виробництва, по­кращення фінансового стану металургійних під­приємств. Відсутність обігових коштів та «живих» грошей на підприємствах галузі призвела до зро­стання таких форм розрахунків як бартер, робота за давальницькою схемою, які часом є збиткови­ми для підприємств-виробників. На сьогодні част­ка внутрішніх бартерних операцій по гірничо-збагачувальних комбінатах складає в середньому 72 %, по металургійних підприємствах — 42 %, вог­нетривкій підгалузі — 78 %. Найбільша питома вага виробництва з давальницької сировини відзначає­ться в коксохімічній підгалузі, яка склала 99 %.

Основу експорту підприємств металургійного комплексу складає прокат чорних металів. Його частка в загальній вартості експорту постійно підвищується з 59 % у 1993 р. до 73 %, в 1998 р. Найбільше зростання мало місце у 1997 р. Разом з тим, за цей період (1993—1998 рр.) у 6 разів скоротився експорт чавуну переробного. Це пози­тивні зрушення, оскільки вони свідчать про змен­шення частки експорту сировинної продукції та підвищення частки продукції високого ступеню готовності. Погано, що продовжується експорт квадратної заготовки, тим самим погіршуючи умо­ви на ринку готового прокату. Обсяги експорту труб в останні роки стабілізувались на рівні 870 тис. т, але спостерігається тенденція зменшення цін на них — з 400$ США у 1993 р. до 340$ США у 1998 р. Протягом останніх п'яти років спостеріга­ється слабка тенденція до зменшення експорту феросплавів та підвищення експорту залізорудної сировини при майже стабільних цінах на них. Взагалі більшість видів експортної продукції українських підприємств реалізується за цінами дещо нижчими (на 10-20%) за світові. Причин тут декілька, але основними є нижча за світову якість продукції, незадовільна упаковка, залучення до реалізації продукції зана­дто великої кількості грейдерів, використання давальницьких схем та значних обсягів бартерних операцій при внутрішніх розрахунках.

Теперішній стан металургійного комплексу України характеризуєть­ся технологічним відставанням у порівнянні з роз­винутими країнами Європи та світу. Структура металопродукції недосконала, низька частка металу, тонкого листа, жесті, прокату з покриттям, гнутих профілів. Чорна металургія України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою серед яких було рішення центральних органів Радянського Союзу двадцятирічної давності, за якими були переадресовані інвестиції на розвиток лише східних і центральних підприємств Росії, що призвело до технічного та соціального відставання металургії Донбасу, Придніпров'я та Приазов'я, тому галузь потребує про­ведення модернізації та технічної перебудови ви­робництва, поліпшення структури металопродукції. Знос основних виробничих фондів металургійних підприємств становить 56,4 %, коксохіміч­них — 57,6 %, гірничорудних — 58,2 %, трубних −57,2 %. На обладнанні з терміном служби вище нормативного виробляється 50 % усієї металопро­дукції. Різко зросли питомі витрати енергоресур­сів на виробництво металопродукції. Рівень енер­гетичних витрат на виробництво кінцевої продукції на підприємствах гірничо-металургійного комплексу у 1,5-1,8 рази вищій за відповідний світовий показник. Тому одним із го­ловних завдань є енергозбереження.

Беручи до уваги експортну спрямованість металургійного комплексу (у 1998 р. з 19,5 млн. т прокату експорт склав 14,2 млн. т) та вагомий внесок галузі до валютних надходжень в Україну (майже 40 %), передбачається здійснення першочергових заходів з технічного переозброєння та структурної пере­будови галузі. Це знайшло відображення в розро­бленій програмі розвитку металургійного комплексу України.

Приоритетними напрямками програми розви­тку металургійного комплексу визначено:

· припинення подальшого падіння виробництва та впровадження техніко-економічних та організаційних заходів, які дозволять стабілізувати опта­цію в галузі і сприяти підвищенню показників ви­робництва;

· реструктуризація галузі з метою приведення потужностей підгалузей, підприємств та агрегатів у відповідність з кон'юнктурою внутрішнього та зовнішнього ринків;

· вилучення з експлуатації морально та фізично застарілих агрегатів, нерентабельних виробництв;

· організація виробництва на діючих підприємствах високо ліквідної імпортозамінюючої продукції;

· завершення будівництва та реконструкції незакінчених об'єктів металургійного комплексу;

· прискорення вводу до експлуатації та досягнення проектних показників нових потужностей, які підвищують експортний потенціал галузі та призначені для виробництва високо ліквідної та імпортозамінюючої продукції;

· підвищення конкурентоспроможності продук­ції шляхом зменшення енерго- та матеріалоємнос­ті продукції, трудових витрат та удосконалення інфраструктури, впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

· розвиток киснево-конвертерного та електро­сталеплавильного виробництва з розши-ренням обсягів безперервного розливу сталі.

Програма розвитку металургійного комплексу вже практично вико­нується. За останні 3 роки за рахунок усіх джерел фінансування витрачено на будівництво нових та реконструкцію існуючих об'єктів виробничого призначення близько 2,5 млрд. грн. Це дозволило ввести в дію 15 великих об'єктів металургійного комплексу, найважливішими з яких є:

· комплекс з виробництва 3450 тис. т сирої за­лізної руди, на заміну вибулої по концерну «Укррудпром»;

· дротові стани «250-1», «250-6» на меткомбінаті «Криворіжсталь»;

· реконструкція блюмінга «950» на блюмінг «1050» на заводі «Дніпроспецсталь»;

· обладнання для позапічної обробки сталі на заводах «Дніпроспецсталь» та Нижньодніпровсь­кому трубопрокатному і т.ін.

Оцінюючи стан справ в металургій­ному комплексі, слід відзначити, що цього явно недостатньо. Галузь потребує динамічніших змін в техніці, в технології та взагалі — структурної перебудови.

Світовий досвід свідчить, що неможливо дося­гти успіху в структурній перебудові економіки, не залучаючи власні та іноземні інвестиції, без акти­вного використання кредитних ресурсів. Згідно з пропозицією підприємств можливий потрібний обсяг інвестицій у розвиток металургій­ного комплексу на термін до 2000 р. складає в металургійній галузі 3,1 млрд. $ США, залізорудній підгалузі — 2,5 млрд. $ США. Загаль­ний обсяг можливих інвестицій в металургій­ний комплекс до 2010 р. становить 13 млрд. $ США.

Джерелом інвестування перш за все може бу­ти свій потенційний національний інвестор. Сього­дні він проявляє ініціативу і є приклади інвесту­вання металургійної галузі. Це пов'язано, в першу чергу, з покращенням інвестиційного клі­мату в Україні.

Уряд України докладає значних зусиль, щоб законодавче забезпечити стабільні умови діяльно­сті як українських, так і іноземних інвесторів. Прийняття закону України «Про режим іноземного інвестування» забезпечило вільне входження іноземного інвестора в економіку України, інозе­мна інвестиція при перетині кордону України зві­льняється від сплати мита, іноземному інвестору надаються визначені міжнародним правом держа­вні гарантії захисту інвестиції від будь-яких при­мусових вилучень, втручання посадових осіб дер­жавних органів, гарантується вільне використання прибутків, доходів та інших коштів, отриманих у зв'язку зі здійсненням інвестиції. Напрямки інвес­тування практично не мають обмежень.

Окремим суб'єктам підприємницької діяльнос­ті, які реалізують інвестиційні проекти з залучен­ням іноземних інвестицій, що здійснюється згідно з державними програмами розвитку приоритетних галузей економіки, соціальної сфери і території, може встановлюватися пільговий режим інвести­ційної та іншої господарської діяльності. Як бачи­мо, є передумови для залучення іноземних інвес­тицій в промисловість України.

Стан сталеплавильних потужностей підприємств ВГО «Металургпром» та рівень їх використання в Україні у 2008 році:

Стан на 2007-2009 рр.

2007 рік став для українських металургійних підприємств найвдалішим за останні 12 років. Це стосується, перш за все, обсягів виробництва основних видів металургійної продукції. Видобуток залізняку склав 77,4 млн. т (106 % відносно 2006 р.), виробництво коксу — 20,1 млн. т (105 %), чавуну — 35,6 млн. т (103 %), сталі — 42,8 млн. т (105 %), прокату загального — 37,9 млн. т. (105 %), прокату готового — 36,2 млн. т (105 %).

Серйозне випробування щодо дії поточної фінансової кризи пережив металургійний сектор України у 2008 році. Скорочення виробництва сталі в державі в 2009 році у вересні проти серпня склало 20 %, у той же час, як за-галом у світі виплавка сталі за цей період знизилася на 0,5 %. У жовтні по-рівняно з вереснем 2008 року середньодобова виплавка сталі в Україні зни-зилася ще на 33 %.

Рівень українського виробництва сталі в січні 2009 року склав до грудня 2008-го 106 %, але відносно січня 2008 року виробництво сталі скоротилося на 45,1 % (це також підтверджує велику, в порівнянні з іншими країнами, глибину кризи в українській металургійній галузі). В умовах триваючої кризи, за підсумками роботи в 1-ому кварталі 2009 р. проти відповідного періоду 2008 р., виробничий і фінансово-економічний стан металургійних підприємств значно погіршився. Виробництво чавуну знизилося на 35 %, сталі — на 38 %, прокату — на 34 % (за 4 місяці відповідно — на 36 %,39, 35). Прибуток від реалізації продукції в порівнянні з аналогічним періодом 2008 року знизився більш ніж на 32 %. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування знизився на 4,9 млрд. грн. і склав більше 2,5 млрд. грн. збитків проти 2,4 млрд. грн. прибутку в 1-му кварталі 2008 року.

До України в 2008 році було імпортовано 3,2 млн. тонн металопродукції в порівнянні з 2,8 млн. тонн у 2007-му (зростання на 10,6 %). В той же час експорт української металопродукції за 2008 рік зменшився на 7,4 % і склав 29,8 млн. тонн проти 32,2 млн. тонн в 2007 році.

Внутрішній ринок споживання металопрокату в Україні в січні-травні 2009 року скоротився на 50,9 % у порівнянні з аналогічним періодом 2008 року — до 2,041 млн. тонн. Постачання українських метпідприємств на внут-рішній ринок, без врахування труб, за вказаний період склали 1,831 млн. тонн (за п’ять місяців 2008 року — 3,412 млн. тонн), імпорт — 210 тис. тонн (746 тис. тонн). Продажі, зокрема, арматури в січні-травні 2009 впали на 67,2 % — до 193,8 тис. тонн, балки — на 79 %, до 14 тис. тонн, катанки — на 50,9 %, до 162,5 тис. тонн, гарячекатаного листового прокату — на 45,4 %, до 729,9 тис. тонн, холоднокатаного листового прокату — на 56,2 %, до 110,2 тис. тонн, кутника — на 64,9 %, до 54,1 тис. тонн, швелера — на 65,2 %, до 48,2 тис. тонн, інших видів прокату — на 43,5 %, до 727,8 тис. тонн. При цьому імпорт металопрокату в січні-травні 2009 р. скоротився на 71,9 % — до 210 тис. тонн. Зокрема, знизилося введення арматури на 8,6 % — до 39,5 тис. тонн, балки — на 74,8 %, до 3,3 тис. тонн, гарячекатаного листового прокату — на 93 %, до 26,5 тис. тонн, холоднокатаного листового прокату — на 72 %, до 26,4 тис. тонн, куточка — на 88,1 %, до 1,2 тис. тонн, швелера — на 78,4 %, до 1,6 тис. тонн, інших видів прокату — на 44,5 %, до 109,1 тис. тонн. Імпорт катанки зріс на 33,3 % — до 1,5 тис. тонн.

У 2007 році експорт чорних металів з України складав в абсолютному значенні 16 743 826,9 тисячі доларів США, що на 28 % вище за аналогічний показник за 2006 рік, і займав 34 % у загальному обсягу експорту. Частка виробів з чорних металів прирівнювалася до 5,9 % усього експорту з України і становила 2912509,1 тисячі доларів США. За 2008 рік Україна увійшла до першої десятки країн з виробництва сталі, протягом багатьох років країна входить до першої десятки країн-експортерів металургійної продукції.

За деякими експертними оцінками, металофонд України складає орієнтовно 6,5 тонни сталі на душу населення. Відомо, що при металофонді менше 5 тонн металу на душу населення зростання його виробництва в державі припиняється.