Д) «Я думаю, що ти не правий». В) французький соціолог, філософ, педагог Є. Дюркгейм. 3. Виховання — це соціально-педагогічний процес, який передбачає закономірне, послідовне, організоване, безперервне, систематичне керівництво розвитком і формуванням особистості. Головним елементом його є педагогічна взаємодія — передача знань, духовних цінностей, формування норм суспільної поведінки тощо. Структурними компонентами процесу виховання є: мета, зміст, форми і методи, суб’єкти взаємодії та їхня активність, соціально- психологічна ситуація, особистісно-розвивальний результат. Сутністю виховного процесу є створення відповідних умов для само- реалізації суб’єктів цього процесу. 4. Методологічними основами розробки соціологічних проблем виховання е: · теорія дзеркаїьного «Я» (Ч. Кулі, Дж. Мід); · рольова теорія (Р. Лінтон, Я. Морено, Т. Парсонс); · теорія особистості необіхевіоризму (Е. Торндайк, Дж. Б. Уотсон, Б. Скіннер); · теорія соціальної установки (У. Томас, Ф. Знанецький, Р. Ол- порт, М. Сміт, Н. Рокич, Р. Мертон); · концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, які формує суспільство; · теорія референтної групи (Г. Хаймен); · диспозиційна теорія особистості (В. Я. Ядов) [26]. 5. Основними завданнями соціології виховання є: а) розвиток особистості; б) вивчення актуальних проблем розвитку суспільства; В) дослідження умов, які забезпечує суспільство для виховання особистості. 6. Продовжіть перелік. Основні функції виховання у суспільстві: культурологічна, нормативна, соціалізаційна,адаптаційна, ціннісноутворююча, соціального контролю, інтегративна 7. Парадигмами сучасного виховання є: а) формування знань, умінь, навичок; б) гуманізація, особистісно орієнтований характер взаємодії з вихованцем; в) позитивне ставлення особистості до себе і світу. 8. Продовжіть перелік. Соціологічні методи вивчення процесу виховання: спостереження, бесіда, опитування,соціальний експеримент, аналіз документів, соціометрія та інші. 9. Актуальні наукові напрями соціології виховання: · дослідження зв’язків між умовами зайнятості батьків та методами виховання (Міллер, Суонсон (США)); · роль засобів виховання як спосіб передачі соціальної напруженості від старшого покоління (А. Ніколс (США)); · функції та інститути виховання, соціалізація вчителів (У. Гал- ло (Чехія)); · виховання та освіта як соціальні процеси (А. Майєр (Німеччина)); · філософсько-соціологічне осмислення виховання (Л. Аза (Україна)); * . · виховання як соціальний феномен, засіб соціалізації особистості (М. Лукашевич (Україна)); · залежність виховання від макро- та мікросередовиша (А. Хар- чев (Росія)). 10. Форми суспільної свідомості як духовне середовище виховання: · Духовне життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якого залежить його загальний прогрес. · Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомість і духовну культуру. Кожен з елементів духовного життя суспільства має свою структуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного життя суспільства лежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості. · Важливим елементом духовного життя суспільства є духовна культура, яка має складну структуру і функціонує як цілісне утворення і складний соціодуховний феномен. · Основним, безпосереднім суб'єктом духовного життя суспільства, зокрема духовної культури, є людина, особистість. Вся система цілеспрямованої діяльності соціальних суб'єктів має бути скерована на створення всебічних умов для самореалізації духовного потенціалу людини, творчого самовтілення її сутнісних сил, різноманітних життєпроявів, вироблення нових духовних орієнтирів. 11. Соціальні риси виховання: · спільність та інтеграційний зв’язок з властивостями суспільних відносин; · залежність від місця індивідів у суспільних структурах; · спільність діяльності, яка виявляє себе у спілкуванні та взаємодії; · визначення ставлення індивідів до свого положення у суспільстві, до фактів суспільного життя. 12. Визначте позитивний і негативний вплив глобалізації на процес виховання. Поява терміна «глобалізація» пов’язана з іменем О. Робертсона, який уперше використав його в 1983 році. Спочатку цей термін вживався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни. 13. Пригадайте один з відомих афоризмів, який підтверджує соціальний характер виховання. «зневага до виховання є загибель людей, сімей, держав і всього світу» Я.А.Коменський – засновник класичної педагогіки. Практичний модуль 1. Прийом індивідуальної педагогічної взаємодії — це: а) засоби організації певної педагогічної ситуації; б) способи коригування поведінки учнів; в) допоміжні операції впливу на особистість. 2. Визначте ознаки виховання як соціальної взаємодії. · суспільні цінності,норми,соціальні ролі ,які необхідно засвоїти вихованцю є підґрунтям виховання; · унормований характер взаємодії між вихователем і вихованцем,що виявляється у вимогах до вихователя дотримуватися загальнокультурного і морального порядку, норм професійної етики; · не тільки безпосередній ,але і опосередкований характер виховної взаємодії; · усталеність виховної взаємодії ,повторюваність виховних впливів. 3. Зазначте основні помилки педагогічної поведінки, які провокують дитячу агресивність: · не моралізуй; · не порівнюй дитину з іншими дітьми; · не принижуй; · не загрожуй; · не вимагай обіцянок; · не нашкодь; · не використовуй фізичних покарань та ін. 4. Розробіть алгоритм ефективної реалізації педагогом прийомів індивідуальної взаємодії. 1) розуміння закономірностей розвитку, вікових особливостей дитини; 2) оцінка нагальних потреб і мотивів поведінки особистості; 3) виявлення індивідуальних особливостей дитини; 4) інтерпретація, реконструкція внутрішньої логіки тих чи інших дій дитини; 5) добір прийомів індивідуальної взаємодії, прогностична оцінка їх доцільності та ефективності у розв'язанні конкретної педагогічної ситуації; 6) проектування результатів виховної дії; 7) збалансованість педагогічного впливу, перевага прийомів творення і опосередкування над прийомами гальмування; 8) оцінка виховного впливу, результативності застосованих прийомів; 9) виявлення причин неефективного впливу, їх аналіз; 10) рефлексивна післядія. 5. Вкажіть основні етапи процесу перевиховання особистості. 1) діагностика причин негативної поведінки, аналіз факторів впливу на особистість (сім’я, ровесники, умови життя тощо), виявлення позитивних якостей, на які можна спиратися у процесі перевиховання, ступеня складності, глибини ситуації тощо; 2) використання відповідних методів та прийомів виховання і перевиховання високу результативність мають виховання у колективі і через колектив, взаємовиховання, самовиховання; 3) індивідуальна робота вихователя з вихованцем з метою про-(і ектування розвитку його ціннісних орієнтацій, особистіших якостей на основі наближення реального й ідеального рівнів вихованості особистості; 4) у процесі індивідуальної виховної роботи визначається система виховних впливів з урахуванням рівня розвитку конкретного учня, його можливостей, здібностей тощо. Використову-ються загальні методи виховання, прийоми індивідуальної: взаємодії: вимога, перспектива, суспільна думка, оцінка та самооцінка тощо; 5) у процесі корекційної роботи відбувається вплив на особистість, спрямований на виправлення її розвитку, формування позитивних і усунення негативних якостей. Це вже педагогізація певного результату, який отримано внаслідок здійснення попередніх етапів індивідуальної роботи. 1. Оберіть найбільш правильний, на вашу думку, варіант розв'язання педагогічних ситуацій та поясніть свій вибір, спрогнозуйте подальший варіант розвитку подій. Ситуація 1 Демонструючи своє погане ставлення до когось із однокласників, учень говорить: «Я не хочу працювати (учитися) разом з ним». Як на це повинен відреагувати учитель? а) «Ну то й що?» б) «Нікуди не подінешся, усе одно доведеться». в) «Це нерозумно з твого боку». г) «Але він теж не захоче після цього працювати (учитися) з тобою». ґ) «Чому?» д) «Я думаю, що ти не правий». Ситуація 2 Учень у розмові з учителем говорить йому: «Я хотів би, щоб Ви і ставилися до мене краще, ніж до інших учнів». Що повинен відповісти вчитель на таке прохання учня? а) «Чому я повинен(а) ставитися до тебе краще, ніж до усіх ін- і ших?» б) «Я зовсім не збираюся грати в улюбленців і фаворитів!» в) «Мені не подобаються люди, іцо заявляють так, як ти». г) «Я хотів(ла) би знати, чому я повинен(а) особливо виділяти! тебе серед інших учнів?» ґ) «Якби я тобі сказав(ла), що люблю тебе більше, ніж інших уч| нів, чи почував би ти себе від цього краще?» |