 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Місце мовознавства в системі наук
Усі науки поділяють на природничі, предметом вивчення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія, біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні), предметом вивчення яких є людина в усіх її багатоманітних виявах (історія, літературознавство, мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманітарних. Оскільки мова — єдиний універсальний засіб спілкування, то зв’язки мовознавства з іншими науками є надзвичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов’язана з мовознавством. Мовознавство, особливо загальне, найбільш органічно пов’язане з філософією. Філософія— це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв’язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за допомогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. Такі кардинальні проблеми загального мовознавства, як зв’язок мови і мислення, взаємовідношення між мовою і суспільством, специфіка відображення людиною довкілля в мові, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною філософією), структурне членування і внутрішні зв’язки мовної структури, мовні універсали, методи і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв’язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство збагачує філософію новими фактами, що ілюструють філософські положення. Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв’язки з гуманітарними науками: історією, логікою, соціологією, етнографією, археологією, літературознавством. Зв’язок мовознавства з історією, як і з іншими науками, є обопільним. З одного боку, мовознавство допомагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого — використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, російська мова має два різко протиставлені діалекти — північний, для якого характерне окання, і південний з притаманним йому аканням. Однак серед північних окаючих говорів вузькою смугою від Москви аж до Архангельська поширене акання, що стало загадкою для діалектологів, які неспроможні були пояснити цей факт. Зв’язок мовознавства з логікою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умовиводів, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тільки через мову і, навпаки, змістом мови є думка, мисль людини. Логіки через мову прагнуть розкрити закони мислення, його форми, будову, рух. Мовознавці вивчають структуру, функціонування і закони розвитку мови, а закони мислення їх цікавлять тією мірою, якою вони впливають на структуру мови. Фактично мовознавець і логік вивчають те саме явище — мову людини, але концентрують свою увагу на різних її аспектах, бо в них різна мета. Зв’язок мовознавства з етнографієюзумовив виникнення окремої науки — етнолінгвістики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови (вплив на структуру мови вірувань, звичаїв, побуту, загалом культури народу). Суто практичний характер має зв’язок мовознавства з археологією — наукою, що вивчає історичне Прозорим є зв’язок мовознавства злітературознавством. Мова є першоелементом літератури, її Мовознавство є тією гуманітарною наукою, яка першою стала використовувати математичні методи 21. Комбінаторні зміни звуків, результат впливу навколишніх звуків в мовному потоці. Такі асиміляція, дисиміляція,акомодація — пристосування приголосних до голосних і голосних до приголосних («ігри — отигран»), випадання звуку («сонце» замість «сонце»), гаплологія — випадання одне з однакових або подібних складів («прапороносець» з «прапороносець»), стяжіння двох суміжних голосних в один (російське діалектне « биват» з «буває»), афереза — відпадання початкового явного слова після кінцевого голосного попереднього слова (англ. I''m замість I am — «я є»), елізія — відпадання кінцевого явного слова перед початковим голосним наступного слова (франц. I'' ami замість le ami — «друг»), епентеза — вставка звуків (просторічне «Ларівон», «старанно»), метатеза — перестановка («Фрол» з латів.(латинський) Florus). Акомода́ція (лат. accomodatioo — пристосування) в мові — пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. Розрізняють два види акомодації звуків: прогресивна та регресивна. Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) — до м'якого звука «д'». Явище акомодації досліджували мовознавці І. О. Бодуен-де-Куртене, В. О. Богородицький, а в галузі історії фонетики східно-слов'янських мов — Леонід Булаховський. Асиміля́ція (лат. assimilo — «уподібнення») — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні. Види Асиміляція буває: регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся), прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела). Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною. При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово боротьба вимовляється як бородьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті). Слов'янським мовам більш властива регресивна асиміляція, тюркським мовам — прогресивна. Дисиміляція (від лат. dissimilis - несхожий) - заміна у слові одного з двох однакових або схожих звуків іншим, менш подібним (наприклад «Рицар» - «Лицар»). Гаплоло́гія (грец. haplos — простий і англ. logos — слово, вчення) — спрощення звукового складу слова внаслідок дисимілятивного випадання одного з двох сусідніх близьких за звучанням складів, як-от «трагікомедія» — «трагікокомедія», «мінералогія» — «мінералологія», «воєначальник» — «воєноначальник» тощо. Випадки гаплології трапляються також у текстах художньої літератури, скажімо, слово «сагайдак» у поезії Миколи Бажана: «Ростуть роки. І в сайдаках сердець зотліли стріли згодом». Дієреза (грец. diairesis — рсзмежованість, роздільність) — в античному віршуванні заміна довгого складу в стопі двома короткими. В сучасній силабо-тоніці дієреза вживається за вимогами метроструктури ("Убогії ниви, убогії села" — Б.Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також — коли він пропускається (подеколи замість слова "Україна" вживається "Вкраїна" чи "Украйна"). Епентеза (від грец. epenthesis «вставка») — поява у словах додаткового звука; протилежне діерезі явище. Особливо поширене явище епентези в говірках та просторічному мовленні: радійо, окіян, константувати. Явище епентези спостерігається також при засвоєнні запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia → Італія, cavalleria → кавалерія. Метатеза (грец. μετάθέσις - перестановка) — перестановка звуків, рідше складів в слові. Обумовлене намаганням уникнути важковимовних або не властивих даній мові звукосполучень. Один з видів комбінаторних змін мови. Метатеза являє собою хоча й нерегулярне, але все ж таки досить поширене фонетичне явище та, як стверджують лінгвісти, найчастіше зустрічається в запозичених (!) словах. Це й зрозуміло. Запозичене слово втрачає підтримку з боку однокореневих слів рідної мови, що спричиняє меншу стійкість слова, перенесеного до чужого мовного середовища. Субституція (лат., від підставляю, замінюю) заміщення одного іншим, звичайно функціонально схожим (напр., заміна одного металу іншим, одною звука в мові іншим; у праві - призначення другого спадкоємця (якщо перший не зможе одержати спадщини). ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ. ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ — узагальнене граматичне поняття, яке об’єднує ряд співвідносних граматичних значень, виражених певною системою граматичних форм. Граматична категорія ґрунтується на двох і більше граматичних значеннях. Так, категорію числа, яке служить для вираження кількісних відношень, становлять співвідносні граматичні ознаки однини і множини. Необхідною умовою існування граматичної категорії виступає єдність значення і його вираження в системі граматичних форм. Категорія відмінка, наприклад, в українській мові об’єднує в собі ряд таких співвідносних граматичних значень іменних частин мови, як значення, що виражаються формами називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого і кличного відмінків. У кожному конкретному випадку вживання відмінюваного слова типу рукою, ногою, головою спостерігається наявність у ньому кількох граматичних значень, що належать до різних граматичних категорій (у наведених прикладах — із значень орудного відмінка (категорія відмінка), жіночого роду (категорія роду), однини (категорія числа). |
