 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Мовознавство середньовіччя 12
Місце мовознавства в системі наук
Мовознавство пов'язане як із суспільними, так і з природничими науками. Ці зв'язки є обопільними: результати мовознавчих досліджень використовуються іншими науками і навпаки.
Мова - явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими суспільними науками, як історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін.
Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні факти життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Археологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства із соціологією - наукою про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з психологією полягає в тому, що в мові відображається психічний склад, менталітет народу - носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою, яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєднує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із літературознавством - спільний об'єкт вивчення - слово (літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утворюють науку філологію (phileo "люблю" і logos "слово"). Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилістика й історія літературної мови.
Із природничих наук мовознавство пов'язане насамперед з фізіологією людини й антропологією. Перша з них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга - походження мови. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення - різного роду афазій); фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою, системою); математикою (в мовознавстві використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія тощо.
Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з філософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, суспільства і мислення. Філософія дає мовознавству методологію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій перевірки одержаних результатів на практиці - ось тільки деякі із засадничих передумов лінгвістичних студій. Доречно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філософії і лише згодом виокремилося як наука.
Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками, бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації. Функції мови
Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.
Комунікативна функція (від лат. communicatio"спілкування") - функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом - звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. У театрі пантоміми та балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам цілком зрозумілі "діалоги" дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мови не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.
Мислетворча функція мови - функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку".
Яка ж із названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші - функція мислення. Обидві ці функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.
Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функції: фатична (від гр. phatos "розказане"), тобто контактоустановлювальна; репрезентативна (від фр. representation "представництво") - функція позначення світу речей; емотивна - функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio "вираження") - функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна (від лат. voluntas "воля") - функція волевиявлення; прагматична (від гр. pragma "дія") -- функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетична (від гр. aistetikos "такий, що стосується чуттєвого сприйняття") - функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна (від гр. meta "після, за, між"; у сучасній термінології вживається для позначення таких систем, які використовують для дослідження чи опису інших систем) - функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо).
Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна (від лат. cognitus "знання, пізнання"), або гносеологічна (від гр. gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумулятивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифіковано і систематизовано весь навколишній світ. Мова навіть часто підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти - фразеологізми: Не знаючи броду, не лізь у воду; Сім раз відмір, один відріж тощо. Засвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих помилок.
Деякі часткові функції, наприклад, інформативна, або референтна (від лат. referens "такий, що повідомляє"), пов'язані з обидвома головними. Інформація спершу осмислюється (формується і формулюється), а відтак передається.
Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною.
Функції мови не можна сплутувати з функціями мовних одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які йтиметься у відповідних розділах.
Арабське мовознавство
Його формування і розвиток припадає на 7-12 ст. н.е - в епоху Халіфату - багатонаціональної держави, в якій проживали перси, сирійці, греки, євреї та інші народи. *Територія Халіфату охоплювала Аравію, Передню Азію, Північну Африку та Піренейський півострів.* Єдиною державною мовою була арабська, а державна політика була спрямована на арабізацію всіх народів, що населяли країну. Державною релігією було магометанство (іслам). *Арабськими вченими було зроблено значний внесок у розвиток таких наук як історія, математика, астрономія, мовознавство.* Серед причин виникнення арабського мовознавства були:
Мовознавство середньовіччя
В середні віка виникають дві особливі сфери дослідження канонічних текстів - герменевтика і екзегенетика. Герменевтика ( з грец. hermeneutike(techne) - мистецтво тлумаченя) і кзегетика ( з грец. exegetikos - пояснюючий, той , що дає тлумачення) з різних боків досліджували канонічні тексти. Герменевтика тлумачила зміст текстів, первісний смисл яких загублений через їх давність або недостатню збереженість давніх пам'ятників. В герменевтиці розуміння тексту досягається граматичним дослідженням мови, форми твору, розкриттям натяків, смисл яких з часом зробився незрозумілим. Екзегетику цікавила історія виникненя і життя канонічних текстів,справжність і умови їх сворення, історія подій, описаних в них, і це давало суттєвийматеріал для герменевтики. Обидві стали основою для текстології, палеографії, епіграфіки та інших наук про мовний текст. Латинська мова стає єдиною мовою, яку вивчають, до того ж її вивчають лише з прктичною метою- для отримання освіти.Верхом ученості вважається опанування граматики латинської мови у викладі Доната і Присціана. Сама же латинська граматика виступає взірцем премудрості, мистецтвом провильно говорити і писати. Граматики Доната і Присціана використовувались як основні поібники для вивчення латинської мови в школі, як засіб розуміння, інтерпритування і відтворення в суспільно-мовній практиці канонічної латинської мови.В додаток до них створюються глосари, або словники, призначені для кращого розуміння канонічних текстів. Глосари являли собою перефразування чи переклад слів і виразів з "правильної" мови канонічного тексту на "неправильну" мову. Виникнення логістичного напрямку - логістичної граматики - в мовознавсті середньовіччя датується XI - XII ст., коли в європейському суспільстві відбулося широке знайомство з працями Аристотеля і логіка глубоко проникла у всі сфери розумової діяльності. Таким чином мовознавство середньовічної Європи базується на античній греко-римській теорії мови, перш за все граматичному каноні двух мов - латинської та грецької, остання використовується менш інтенсивно, більш обмежено, лише в православному світі. Панування схоластики сприяло розвиткові того боку античної думки, яка характеризувалась скоріше мистецтвом спору, ніж об'єктивністю спостережень і суровим констатуванням фактів. Поділ мов на "правильні" і "неправильні", їх співіснування призводить до того, що "неправильні" мови починають брати на себе функції "правильних" мов. Звідси відбуваються осмислення великої кількості мов, спроби розкрити притаманну всім мовам едність. Так у загальних рисах відбуваться підготовка до формування в Європі мовознавста епохи Відродження.
Мовознавство нового часу
Новий час охоплює 17-18ст.У мовознавстві цього періоду відбулися корінні зміни,що дозволили закласти базу для нового типу граматик та словників.Відб.нагромадження мовного матеріалу,іде укладання багатомовних порівняльних словників.Першим таким словником став 4том.словник рос.мандрівника Петра Пав ласа під назвою «Порівн.словники всіх мов і наріч».Цей словник охоплює 272 мови,переважно мови Азії,Європи,Африки та Америки.Ісп.монарх Лоренцо Бандуро описав 300 мов Америки,Азії і Європи.Відомим словником подібного типу був словник нім.вченого Аделунга,у якій подав молитву «Отче Наш» на 500 мовах.Вплив росту нац.свідомості сприяв укладанню емпір.граматик нац.мов.Зразком є граматика Поліса, грам.словян-Лаврентія Зизанія,словян-Мелетія Смотрицького,литовська-Клягін.Великим здобутком 18ст є рос.граматика М.Ломоносова.Склад.із 6 розділів.1 розділ охоплює загал.проблеми граматики,2-фонетика,3-орфографія,4-словотвір,5-словозміна,6-синтаксис.У період,коли панівна роль лат.мови почин.зменшуватися,її функції переймають нац.мови.Виникає питання про створення такої мови,яка б могла служити джерелом спілкування різних народів і країн.Поч.формув.мрія про єдину,універсальну мову та граматику.Першим прихильником виступає фр.філософ Рене Декар.Він позначав,що існуючі на землі понад 2тис. різних мов є перешкодою для взаєморозуміння.Були винайдені такі штучні мови:ідо,есперанто(була винайдена у 1887 лікарем Людвігом Зашед).У всьому світі есперантистів нарахов. більше 8 млн.Виходить чимало книг.Грам. есперанто проста і зручна,склад.із 16 осн.правил.Вона дуже логічна.Декар вважав,що для того,щоб існув.уніперс.мова потрібна універс.граматика.Класичним зразком граматики стала «Граматика загал. і раціонал» видана в Парижі в 1660р, автори-Антуан Арно і Клод Лансло.Ця грам. здійснювалася на фр,лат,гр.,і частково давньоєврей.мов.Склад.з 2 частин:фонет.і грам.На даний час більшість лінгвістів схиляються до точки зору божественного походж.мови,аргументуючи це тим,оскільки Бог створив людину він дав їй і мову.
12 |
