 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Форми та методи контролю знань учнів на уроках природознавства. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.
Характеристика етапів уроку. Кожний урок має власну макро- та мікроструктуру. Макроструктурою уроку є послідовність етапів даного уроку . Мікроструктурою є сукупність методів і методичних прийомів за допомогою яких проводиться кожний етап. Основними етапами уроку є організаційний етап, етап актуалізації опорних знань ,етап мотивації навчальної діяльності учнів, етап формування нових знань, етап узагальнення та систематизації знань, етап підведення підсумку уроку, етап визначення домашнього завдання. Організаційний етап. Зазначений етап є початком уроку будь-якого типу. Розрізняють три основні види організації: а) методична - під час якої учням пояснюється специфіка уроку, здійснюється психологічне налаштування на урок; б) технічна - проводиться на початку уроку з лабораторними та практичними роботами, полягає у перевірці готовності обладнання для виконання робіт; в) фізіологічна - виконання кількох фізичних вправ учнів з метою активізації діяльності або з метою заспокоєння. Актуалізація опорних знань учнів Проводиться на тих уроках, на яких відбувається вивчення нового матеріалу. Етап проводиться з метою визначення рівня обізнаності учнів у матеріалі, який буде вивчатись. Актуалізація проводиться методом фронтальної бесіди, методом гри, або за допомогою прийому створення проблемної ситуації. Мотивація навчальної діяльності учнів Даний етап проводиться з метою пояснення практичного значення вивчення певної теми. Етап мотивації може проводитись методом фронтальної проблемної бесіди, методом пояснення, прийомом створення проблемної ситуації, прийомом використання художнього твору. Повідомлення нового матеріалу (засвоєння нових знань) На даному етапі відбувається формування нових біологічних понять, вдосконалення вже сформованих і встановлення взаємозв'язків між ними. Умовно цей етап можна поділити на З частини: 1) сприйняття нових знань; 2) усвідомлення нових знань; 3) осмислення зв'язків і відносин між поняттями. Вчителю треба пам'ятати, що різні категорії спеціальних понять формуються такими методами: морфологічні поняття - методами спостереження, розпізнавання і визначення; анатомічні поняття - спостереження, мікроскопіювання; фізіологічні поняття - експеримент, спостереження; ■ екологічні поняття - словесними та наочними методами; систематичні поняття - методом опису, розпізнавання і визначення. На даному етапі' обов'язковим є використання наочності. Узагальнення і систематизація знань Етап проводиться з метою первинного закріплення набутих знань. Основним методом на цьому етапі є: метод бесіди, гри, поєднання практичних методів для виконання самостійної роботи. На цьому етапі використовується узагальнююча бесіда, для якої питання беруться з підручника Підведення підсумку уроку Етап проводиться з метою формування загального висновку уроку. Також на цьому етапі з'ясовується, що учні не зрозуміли і виставляються оцінки. Підсумок уроку підводиться вчителем або його підводять учні. Наприклад, що вивчали на цьому уроці, що не зрозуміло., тощо, Визначення домашнього завдання Учні ознайомлюються з обсягом домашнього завдання і отримують короткий інструктаж до його виконання. Допускається запис домашнього завдання на дошці, але з необхідним поясненням. Наприклад, домашнє завдання: опрацювати параграф 14, відповісти на питання ст. 100, заповнити таблицю в зошиті ст. 77. Домашнє завдання повинне складатись з трьох видів завдань: репродуктивних; репродуктивно-творчих; творчих.
Форми та методи контролю знань учнів на уроках природознавства. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послідовності; характеру й форм самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна); використання дидактичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, практична, тестова, програмована перевірка); фіксування й оформлення даних контролю процесу навчання. Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких. Індивідуальний характер контролю успішності: виявлення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знання рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, характеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потребує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запитань під час опитування слабших учнів та ін. Систематичність контролю: привчання учнів систематично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не знати — соромно»; систематичне опитування за допомогою самостійних міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнювали відповіді інших, були активними на уроці; приділення особливої уваги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяльності на всіх етапах уроку. Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і намагаються визначити наперед, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запобігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування. Достатня кількість даних для оцінки: при виставленні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на поставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках. Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті мотиви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів, схильних до переоцінки своїх знань. Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотримання єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подолання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливості або поблажливості. Оптимізація контролю успішності учнів: розробка методики контролю, яка б передбачала мінімальні затрати зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов'язкових відомостей, запобігала переобтяженню їх виконанням зайвих завдань. Гласність контролю: повідомлення учневі результатів перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йому оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді. Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоретичних знань, умінь та навичок, застосування їх на практиці, навичок самостійної роботи учня. Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опитування, проводячи контрольні роботи, вчитель повинен визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань, умінь та навичок оцінюються. Дотримання етичних норм: а) віра педагога в можливість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до навчальних успіхів і невдач учнів; б) педагогічний такт: доброзичливість і делікатність у ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої помилки. Оцінювання у цілому має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Оцінювання - це процес встановлення рівня навчальних досягнень учнів в оволодінні змістом предмета, уміннями та навичками відповідно до вимог навчальних програм. Основою для оцінювання є результати перевірки. Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є: - контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал; - навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли здійснення оцінювання сприяє повторенню, вивченню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдосконаленню навичок і вмінь; - діагностико-коригувальна, що передбачає з'ясування причин труднощів, які виникають в учнів в процесі навчання, виявлення прогалин у знаннях і вміннях та внесення коректив, спрямованих на усунення цих прогалин, у діяльність учнів і педагога; - стимулювально-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли здійснення оцінювання стимулює бажання поліпшити свої результати, розвиває відповідальність, сприяє змагальності учнів, формує позитивні мотиви навчання; - виховна, що полягає у формуванні вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, сприяє розвитку працелюбності, активності, та інших позитивних якостей особистості. Оцінка є результатом процесу оцінювання. Вона може мати різні способи вираження - усні судження вчителя, письмові якісні характеристики, умовні - в балах[ 6, 391]. Основою для оцінки навчальних досягнень учня є підсумки контролю. Функції оцінки не обмежуються тільки констатацією рівня досягнень. Оцінка є засобом стимулювання учня. Під впливом об'єктивного оцінювання в учнів формується адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх успіхів. При оцінюванні навчальних досягнень учнів мають ураховуватися: ♦ характеристики відповіді учня: цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність; ♦ якість знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість,міцність; ♦ ступінь сформованості загально-навчальних та предметних умінь і навичок; ♦ рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо; ♦ досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв'язувати їх, формулювати гіпотези); ♦ самостійність оцінних суджень. Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого. У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками: Перший рівень - початковий. Відповідь учня фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення. Другий рівень - середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності. Третій рівень - достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень. Четвертий рівень - високий. Знання учнів є глибокими, міцними, системними; учень вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію. Водночас, визначення високого рівня навчальних досягнень, зокрема оцінки 12 балів, передбачає знання та уміння в межах навчальної програми і не передбачає участі школярів у олімпіадах, творчих конкурсах тощо. Виявити рівень навчальних досягнень учнів покликане оцінювання, що передбачає аналіз відповіді учня, якість знань, ступінь сформованості загально навчальних і предметних умінь, рівень оволодіння розумовими операціями, самостійних оцінних суджень.
|
