 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.
ВСТУП Проблема екологічного виховання дітей дошкільного віку набуває великого значення в психолого-педагогічних дослідженнях, а в останні роки — і в роботі практиків. Творчим розвитком прогресивних ідей і поглядів на природу, що закладені О. Водовозовою, Л. Шлегер, Є. Тіхеєвою, є праці сучасних учених, у яких основна увага акцентується на глибокому ознайомленні дітей з рослинним і тваринним світом рідного краю (3. Плохій, Н. Яришева). При цьому автори при доборі об'єктів дотримуються краєзнавчого принципу дидактики. На їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибокому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує яскраві враження дітей від спостереження природи свого краю і загалом Батьківщини. Сьогодні наголошується на необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання природничого змісту необхідно вирішувати в єдності з вихованням у дітей почуття патріота і громадянина (С. Козлова, Н. Виноградова); активно розробляються системи дошкільних знань про захисні пристосування тварин (С. Ніколаєва, К. Фабрї); вивчаються можливості засвоєння дітьми знань про сезонні зміни в житті рослин (Е. Замкінд), виділяються основні напрями систематизації знань про живу природу (П. Саморукова) та ін. У багатьох працях вирішальне значення надається матеріальній базі дошкільного закладу — створенню кімнат-і кутків природи, теплиць, зимових садів (К. Золотова, М. Марковська), раціональному озеленню ділянки дитячого садка. Цікавий матеріал з даної про-блеми зібрано в посібниках «Екологічне виховання дошкільників» (Н. Лисенко — К, 1993), «Дошкільник і екологія: Методичні рекомендації» (упор. Н. Лисенко. - К., 1991), «Екологічне виховання дітей дошкільного віку» (0. Білан. — Львів, 1996), «Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника» (укладачі М. Бальон, О. Максимова. — Чернівці, 1996). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти і виховання у дошкільних закладах. Мета екологічної освіти і виховання — формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення до навколишнього природного середовища. Зміст навчально-виховної роботи в цьому напрямі полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи. У сучасній літературі наявні й інші формулювання мети екологічного виховання. Вона визначається так: «Формувати мотиваційні основи екологічної свідомості — в практичній, мотиваційній діяльності, в спільній діяльності, з дорослими, в орієнтації на культурні еталони, спираючись на біологічні та соціокультурні джерела розвитку мотиваційних основ образу світу» (Г. Філіппова «Екологічне виховання: психологічні основи» // Дошкільне виховання. — 1996 — № 10). При цьому знання розглядаються як засоби, що вводяться в діяльність і спрямовуються мотивацією певного змісту. Це визначення доцільніше, бо відповідає логіці розвитку структури і діяльності дитини і її бачення світу. Актуальність вибраної нами проблеми пояснюється не тільки вище сказаним, а також аналізом практичного досвіду вихователів дошкільних навчальних зкладів у цьому плані. Об’єкт:процес екологічного виховання дітей дошкільного віку. Предмет: цільова прогулянка як форма організації екологічного виховання дітей дошкільного віку. Мета:теоретично обґрунтувати та експериментально перевіритивплив цільових прогулянок в природу на екологічного виховання дітей дошкільного віку. Завдання дослідження: теоретично обгрунтувати необхідність і доцільність використання цільових прогулянок як засоб організації екологічного дошкільного віку. Відповідно виховання дітей дошкільного віку, експериментально перевірити ефективність впливу цільової прогулянки на екологічне виховання дітей
Відповідно до завдання дослідження
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ. 1.1. Сутність екологічного виховання, його зміст, структура, цілі та завдання. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення повітря, водоймищ, ерозія ґрунтів і вирубування лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня. Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і населення загалом. Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості. Екологічне виховання спрямоване на усвідомлення природної феноменальності людини, яка повною мірою відповідає за життя й умови життєдіяльності на Землі. Воно має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому рівні); безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні наслідки природо-перетворювальної діяльності людини [25, с.3]. Система екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств як надзвичайно важливого середовища існування людини. Основними завданнями екологічного виховання є нагромадження в людини екологічних знань, виховання любові до природи, прагнення берегти і примножувати її багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної діяльності. Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — вважав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи». Першооснови екологічного мислення закладаються в сім'ї, яка покликана прищепити дітям систему екологічних цінностей, норм поведінки у природному середо вищі. У тісному взаємозв'язку із сім'єю має працювати і дитячий садок. Його завдання — через казки, міфи, ігри розвивати пізнавальні здібності дітей, знайомити їх з елементарними зв'язками живої і неживої природи, впливом людини на природне середовище, завдяки чому в дитини формуватиметься потреба у спілкуванні з природою. Шляхами підвищення екологічної культури дітей й ефективності екологічного виховання є: — розроблення орієнтовного змісту неперервної екологічної освіти для всіх вікових категорій підростаючого покоління, збільшення ваги екологічних питань як у рамках певних предметів, так і за допомогою налагодження внутрі- та міжпредметних зв'язків; — створення в закладах освіти відповідної навчально-матеріальної бази: куточків охорони природи, живих куточків та ін.; — удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення вихованців до природоохоронної роботи; — формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.
Загальною задачею екологічної освіти є формування екологічної свідомості особистості. Відповідно до трьох підструктур екологічної свідомості ця загальна задача конкретизується на рівні трьох основних задач екологічної освіти: 1) Формування адекватних екологічних уявлень. Така система уявлень дозволяє особистості знати, що і як відбувається у світі природи між людиною і природою, і як варто діяти з погляду екологічної доцільності. З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру уявлень найбільшою мірою формується психологічне входження у світ природи, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості розуміння єдності людини і природи, що сприяє виникненню в неї психологічного входження у світ природи. 2) Формування відносин до природи. Сама по собі наявність екологічних знань не гарантує екологічно доцільного поводження особистості, для цього необхідно ще і відповідне відношення до природи. Воно визначає характер цілей взаємодії з природою, його мотивів, готовність вибирати ті або інші стратегії поводження. З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру відносин найбільшою мірою формується суб'єктивний характер сприйняття природних об'єктів, що властивий екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є формування в особистості суб'єктної модальності суб'єктивного відношення до природи. 3) Формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою. Для того, щоб екологічно доцільно поводитись, особистості необхідно вміти це робити: і розуміння, і прагнення виявиться недостатньо, якщо вона не зможе їх реалізувати в системі своїх дій. Освоєння відповідних технологій і вибір правильних стратегій і дозволяють поводитись з погляду екологічної доцільності. З позицій екологічної психопедагогіки саме через підструктуру стратегій і технологій взаємодії з природою найбільшою мірою формується прагнення до непрагматичної взаємодії з нею, що властиве екологічній особистості. Тому головним орієнтиром при рішенні даної задачі екологічної освіти є організація такої діяльності особистості, у процесі якої відбувається освоєння непрагматичних стратегій і відповідних технологій взаємодії з природою. Таке розуміння задач екологічної освіти випливає з аналізу тенденцій розвитку суспільно-екологічної свідомості, що показує, що антропоцентричний тип пануючої суспільної екологічної свідомості є психологічною “базою”, основою екологічної кризи. Альтернативою, що дозволяє знайти шляхи вирішення екологічних проблем, є екоцентричний тип екологічної свідомості, що саме і характеризується психологічним входженням людини у світ природи, суб'єктним характером сприйняття природних об'єктів і прагненням до непрагматичної взаємодії з ними. Постановка таких задач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним з дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”) або “світ природи”. Базою для такої дискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, з якими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, кожен природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняття собаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища за вікном). Розпочате в дошкільному віці екологічне виховання триває на всіх етапах навчання кожен із них має свою мету, завдання, відповідно віковим особливостям дітей методику. На першому етапі - забезпечує комплексне вивчення природи і розкриття дітям її багатогранних аспектів: естетичного, санітарно-гігієнічного, екологічного, економічного. Діти мають зрозуміти також залежність якості життя і здоров'я від стану довкілля, прагнути поліпшувати його. На другому і третьому етапах дошкільники накопичують знання про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналізують нескладні екологічні ситуації, закріплюють правила поведінки в навколишньому середовищі. Водночас поглиблюються і збагачуються відомості про явища і закони природи, та усвідомлюється необхідність збереження природних комплексів (екосистем).. Такий етап екологічного виховання є базою для подальшого поглиблення екологічної освіти та виховання. дошкільники повинні усвідомити цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв'язок людини з природою. Лише за таких умов у майбутніх громадян сформується почуття відповідальності за долю природного оточення. Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому рівні); безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні наслідки природо-перетворювальної діяльності людини.
1.1. ЦІЛЬОВА ПРОГУЛЯНКА ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.
Посилення уваги до екологічного виховання дошкільників вимагає пошуку різноманітних форм ознайомлення їх з природою. Однією з таких форм, потенціал яких ще недостатньо використовуються вихователями, є цільові прогулянки на природу, що інтегруються з пішохідними переходами, є зручною й корисною формою організації дітей, що дає можливість знайомити їх з найближчим природним оточенням. Цільові прогулянки вносять різноманітність у життя дітей, збагачують їхню уяву, дають змогу краще пізнати природне середовище місцевості, де вони мешкають : парк, сквер, ліс, луки, поле, ставок, річку. Такі прогулянки можуть проводитися не тільки з пізнавальної, а й з пізнавально-практичною метою - збирання ягід, грибів, насіння дикоростучих трав для підгодовування птахів узимку. Відмінність їх від повсякденних прогулянок полягає у тому, що вони проводяться за межі ДНЗ. Обсяг програмових завдань, що намічається для реалізації на цільовій прогулянці, значно менший від того, що передбачається екскурсією. І все ж цінність таких прогулянок у тому, що завдяки регулярності їх проведення можна простежити зміни в об'єктах природи, виявивши їх причини. Особливо багато можливостей для спостережень під час цільових прогулянок надає літо. Рослини, що зацвітають, розмаїття видів комах, птахів, їхня пристосувальна поведінка створюють необмежений простір для надання дітям цікавої інформації, спрямованої на пізнання рідної природи, її краси. Часом можна почути запитання : для чого маленьким дітям потрібні знання про рослинний, тваринний світ? Достатньо, щоб, вони засвоїли знання про найбільш важливі залежності у природі між організмом і умовами існування. Але ж засвоєння знань ніколи не може розглядатися в дошкільному віці як самоціль . Це - аспект всебічного розвитку дитини. Знання, на думку дидактиків, виконують 3 функції у формуванні особистості : - інформативну - орієнтовну - оціночну. Можливості цільової прогулянки Інформуючи про найближче оточення в процесі цільових прогулянок, вихователі здійснюють важливе виховне завдання - формування реалістичних знань, без яких неможливе оволодіння систематизованими знаннями, тобто встановлення об’єктивних зв’язків між предметами і явищами природи, серед яких провідними є причинні. Саме встановлення таких зв’язків характеризує рівень дитячого мислення. Важливим є те, що в процесі ознайомлення з рослинами, тваринами під час цільових прогулянок розвивається мова дітей, поповнюються словник, бесіди це засіб розвитку діалогічної і монологічної мови. Цільові прогулянки створюють чудові можливості для розвитку сенсорної сфери дитини. Кожна зустріч з новими об»єктами природи - це можливість побачити, доторкнутися, понюхати, прислухатися до них, і вихователі повною мірою повинні використати ці можливості. Не можна переоцінити роль цільових прогулянок для розвитку у дошкільників пізнавальних інтересів і спостережливості - винятково важливих якостей у підготовці до школи. У наш час винятково важливого значення набули проблеми екологічного виховання - формування нового, свідомого, відповідального, бережного ставлення до природи, розвитку екологічної етики, що ґрунтується на ідеї співпереживання, самооцінки всього живого. Екологічне виховання тісно пов’язане з екологічною освітою. Лише на основі знань, діяльність у природі формується екологічна культура, яка полягає в тому, що людина усвідомлює загальні закономірності природи і суспільства, вважає природу рідною домівкою, яку треба берегти і про яку треба піклуватися. Цільові прогулянки цінні тим, що під час їх проведення діти отримують знання про взаємозв’язки в природі, про цінність для людини тих чи інших об'єктів природи, про правила природокористування. На цільових прогулянках діти можуть повправлятися у виконанні правил природокористування : на ставку, у лісі, в лузі ми гості, і поводитися треба чемно, не порушувати спокою тих, хто постійно там живе. Ознайомлення з різноманітними об’єктами природи під час цільових прогулянок є важливим засобом естетичного розвитку дітей. Сприймання яскравих пейзажів, гармонійних сполучень барв у квітів - все це пробуджує у дітей почуття краси, виховує любов до природи. Велику роль у цьому відіграє емоційна чутливість вихователя, уміння не лише побачити красу природи, а й доступно донести її до дітей з тим, щоб прищепити естетичні цінності, важливі не лише для естетичного розвитку особистості, а й для доброго, гуманного ставлення до навколишньої природи. Цільові прогулянки на природу є джерелом збагачення життя прекрасним. Навчаючи дітей після прогулянок відображувати на серветках, тарілках, чашечках, рукавичках природу - квіти, метеликів тощо, вихователі формують їх естетичні смаки, бажання створювати красу навколо себе. Перебування серед природи, вплив природних факторів, активні рухи дітей під час цільових прогулянок стимулюють обмін речовин, загартовують дітей. Обов’язковою умовою проведення цільових прогулянок є вибір сприятливого з екологічної точки зору маршруту. Дитячі садки знаходяться у різноманітних природних умовах, тому визначити тематику цільових прогулянок потрібно, виходячи з можливостей природного оточення ДНЗ, а також явищ, які характерні для певної пори року, спостереження за якими цікаві для дітей. Якщо недалеко протікає струмок, річка, озеро, водосховище, море, існує чудова можливість для проведення туди цільових прогулянок. Цільові прогулянки на луки, в ліс, у парк, сквер, де можна знайомити з лісовими, лучними рослинами, деякими тваринами. Надзвичайно сприятливі умови для цільових прогулянок мають ДНЗ, розташовані поблизу ботанічних садів, які є майже в кожному обласному центрі. Цільові прогулянки здійснюються у сад, на поле, на пустир. Характерна ознака цільових прогулянок на природу - неодномірна насиченість їх матеріалом у різні пори року в зв’язку з природними процесами, характерними для нашої флори і фауни. Під час прогулянок на ділянці дитячого саду або поза його здійснюється повсякденне ознайомлення з природою. Ознайомлення дошкільнят з природою є лише частиною багатопланового змісту, тому зміст прогулянки значно менше за обсягом, ніж на екскурсії. На прогулянках доцільніше знайомити дітей з тими явищами природи або з тими ознаками об'єктів, подання про які можуть скластися лише протягом тривалого часу - в процесі спостережень, ігор, праці. Наприклад, спостереження за змінами погоди в різні сезони доцільніше організувати на прогулянках. При цьому дітей знайомлять з повсякденними змінами природи, наприклад таненням снігу, набуханням бруньок і т.д. Більш повні уявлення про звички птахів діти також одержують під час спостережень й підгодівлі пернатих на прогулянках. У виховно-освітньої роботі з дітьми на прогулянках та екскурсіях існує тісний зв'язок: уявлення, які накопичуються у дітей у процесі повсякденного ознайомлення з природою на прогулянках, узагальнюються і уточнюються на екскурсіях, а знання, отримані на екскурсіях, закріплюються на прогулянках. Слід пам'ятати, що узагальнені знання дітей про сезони формуються поступово. Починаючи з першої молодшої групи на основі чуттєвого досвіду має йти накопичення конкретних уявлень про кожному сезоні, але тільки в середній групі можливо підвести дітей до первинного узагальнення їх знань про характерні ознаки сезону. У старшій групі діти вже можуть опанувати узагальненими знаннями про всіх сезонах, але ці знання ще далеко не повні, і їх слід уточнювати і закріплювати в підготовчій до школи групі
1.3 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЦІЛЬОВИХ ПРОГУЛЯНОК В ПРИРОДУ Перебування дітей на свіжому повітрі має велике значення для фізичного розвитку. Прогулянка є першим і найбільш доступним засобом загартовування дитячого організму. Вона сприяє підвищенню витривалості і стійкості до несприятливих впливів зовнішнього середовища, особливо до простудних захворювань. На прогулянці діти грають, багато рухаються. Рухи підсилюють обмін речовин, кровообіг, газообмін, покращують апетит. Діти вчаться долати різні перешкоди, стають більш рухливими, спритними, сміливими, витривалими. У них виробляються рухові вміння і навички, зміцнюється м'язова система, підвищується життєвий тонус. Прогулянка сприяє розумовому вихованню. Під час перебування на дільниці або на вулиці діти отримують багато нових вражень і знань про навколишній світ: про працю дорослих, про транспорт, про правила вуличного руху. Із спостережень вони дізнаються про особливості сезонних змін у природі, помічають зв'язок між різними явищами, встановлюють елементарну залежність. Спостереження викликають у них інтерес, ряд питань, на які вони прагнуть знайти відповідь. Все це розвиває спостережливість, розширює уявлення про навколишній, будить думку і уяву дітей. Прогулянки дають можливість вирішувати завдання морального виховання. Вихователь знайомить дітей з рідним містом, його визначними пам'ятками, з працею дорослих, які озеленяють його вулиці, будують гарні будинки, асфальтують дороги. При цьому підкреслюється колективний характер праці та його значення: все робиться для того, щоб нашим людям жилося зручно, красиво і радісно. Ознайомлення з навколишнім сприяє вихованню у дітей любові до рідного міста. Малюки трудяться в квітнику - садять квіти, поливають їх, розпушують землю. У них виховується працьовитість, любов і бережливе ставлення до природи. Вони вчаться помічати її красу. Велика кількість у природі фарб, форм, звуків, їх поєднання, повторюваність і змінність, ритм і динаміка - все це викликає навіть у найменших радісні переживання. Таким чином, правильно організовані і продумані прогулянки допомагають здійснювати завдання всебічного розвитку дітей. Для перебування дітей на свіжому повітрі відводиться приблизно до чотирьох годин у день. Влітку цей час значно збільшується. Режим дня дитячого садка передбачає проведення денної прогулянки після занять і вечірній - після полудня. Час, відведений на прогулянки, повинна строго дотримуватися. Для здійснення завдань всебічного розвитку і організації різноманітної діяльності дітей велике значення має озеленений, у відповідності з педагогічними та гігієнічними вимогами спланований і обладнаний ділянку. Бажано, щоб кожна вікова група мала окремою ділянкою, відгородженою від інших груп чагарником. На цій ділянці виділяються місця для проведення рухливих ігор та розвитку рухів дітей (рівний майданчик), для ігор з піском, водою, будівельним матеріалом, для творчих ігор і гри з різними іграшками. На ділянці має бути обладнання для розвитку рухів: парканчики для лазіння (тригранні, чотиригранні і шестигранні), колода для вправи в рівновазі, гірка, інвентар для вправ у стрибках, метанні. Все це повинно мати привабливий вигляд, бути міцним, добре обробленим, закріпленим і відповідати віку і силам дітей. Крім постійного обладнання, на майданчик виносяться іграшки, допомоги у відповідності з наміченим планом роботи. Ігрові майданчики закінчуються доріжками, по яких діти можуть кататися на велосипедах, автомобілях. Крім ігрових майданчиків на ділянці необхідно мати закриті альтанки для захисту від дощу і сонця. Щоб діти охоче збиралися на прогулянку, вихователь заздалегідь продумує її зміст, викликає у малят інтерес до неї з допомогою іграшок або розповіді про те, чим вони будуть займатися. Якщо прогулянки змістовні й цікаві, діти, як правило, йдуть гуляти з великою охотою. Одягання дітей потрібно організувати так, щоб не витрачати багато часу і щоб їм не доводилося довго чекати один одного. Для цього необхідно продумати і створити відповідні умови. Для кожної групи потрібна простора роздягальна кімната з індивідуальними шафками і достатнім числом банкеток і стільчиків, щоб дитині було зручно сісти, одягнути рейтузи або взуття і не заважати при цьому іншим дітям. Вихователь повинен навчити дітей одягатися і роздягатися самостійно і в певній послідовності. Спочатку всі вони одягають рейтузи, взуття, потім хустку, пальто, шапку, шарф і рукавиці. При поверненні з прогулянки роздягаються в зворотному порядку. Малюків допомагає одягати няня, даючи, проте, їм можливість самим зробити те, що вони можуть. Коли у дітей виробляться навички одягання і роздягання і вони будуть робити це швидко і акуратно, вихователь допомагає їм в окремих випадках (застебнути гудзик, зав'язати шарф тощо). Потрібно привчати малюків до того, щоб вони надавали допомогу один одному, не забували подякувати за надану послугу. Щоб навички одягання і роздягання формувалися швидше, батьки повинні будинку надавати дітям більше самостійності. Коли більшість дітей одягнеться, вихователь виходить з ними на ділянку. За іншими дітьми стежить няня, потім проводжає їх до вихователю. Виходячи на прогулянку, діти самі виносять іграшки і матеріал для ігор і занять на повітрі.[21,c.58] Планування змісту діяльності дітей на прогулянці залежить від пори року, погоди, попередніх занять, інтересів і віку. Провідне місце на прогулянці відводиться іграм, переважно рухливим. У них розвиваються основні рухи, знімається розумове напруження від занять, виховуються моральні якості. Рухлива гра може бути проведена на початку прогулянки, якщо заняття були пов'язані з довгим сидінням дітей. Якщо ж вони йдуть гуляти після музичного або фізкультурного заняття, то гру можна провести в середині прогулянки або за півгодини до її закінчення. Вибір гри залежить від часу року, погоди, температури повітря. У холодні дні доцільно починати прогулянку з ігор більшої рухливості, пов'язаних з бігом, метанням, стрибками. Веселі та захоплюючі ігри допомагають дітям краще переносити холодну погоду. У сиру, дощову погоду (особливо навесні і восени) слід організувати малорухомі ігри, які не вимагають великого простору. Ігри зі стрибками, бігом, метанням, вправи в рівновазі слід проводити також у теплі весняні, літні дні і ранньої осені. Під час прогулянок можуть бути широко використані безсюжетні народні ігри з предметами, такі, як бабки, серсо, кільцеброс, кеглі, а в старших групах - елементи спортивних ігор: волейбол, баскетбол, городки, бадмінтон, настільний теніс, футбол, хокей. У спекотну погоду проводяться ігри з водою. Корисні ігри, за допомогою яких розширюються знання та уявлення дітей про навколишній світ. Вихователь дає дітям кубики, лото, заохочує ігри в сім'ю, космонавтів, пароплав, лікарні та ін. Він допомагає розвинути сюжет гри, підібрати або створити необхідний для неї матеріал. Крім рухливих ігор і окремих вправ в основних рухах, на прогулянці організовуються та спортивні розваги (вправи). Влітку - це їзда на велосипеді, плавання (за наявності басейну або водойми), взимку - катання на санчатах, ковзанах, ковзання на ногах по крижаних доріжках, ходьба на лижах. Під час прогулянки необхідно приділяти увагу трудової діяльності дітей. Зміст і форми організації залежать від погоди та пори року. Так, восени діти збирають насіння квітів, врожай на городі, взимку можуть згрібати сніг, робити з нього різні споруди. Необхідно прагнути зробити дитячий працю радісним, допомагає малюкам оволодіти корисними навичками і вміннями. Трудові завдання повинні бути посильні дітям і водночас вимагати від них певних зусиль. Вихователь стежить, щоб вони виконували свою роботу добре, доводили розпочату справу до кінця.[1,c.116] Велике місце на прогулянках приділяється спостереженнями (заздалегідь запланованим) за природними явищами і суспільним життям. Спостереження можна проводити з цілою групою дітей, з підгрупами, а також з окремими дітьми. Одних вихователь привертає до спостережень, щоб розвинути увагу, у інших викликає інтерес до природи або суспільних явищ і т. д. Навколишнє життя і природа дають можливість для організації цікавих і різноманітних спостережень. Наприклад, можна звернути увагу на хмари, їх форму, колір, порівняти їх з відомими дітям образами. Слід організувати і спостереження за працею дорослих, які працюють поблизу дитячого садка, наприклад за будівельниками. Під час прогулянки, вихователь стежить за тим, щоб всі діти були зайняті, не нудьгували, щоб ніхто не встиг уже змерзнути чи не перегрівся. Тих дітей, хто багато бігає, він залучає до участі в більш спокійних іграх. Приблизно за півгодини до закінчення прогулянки вихователь організовує спокійні ігри. Потім діти збирають іграшки, обладнання. Перед входом у приміщення вони витирають ноги. Роздягаються діти тихо, без шуму, акуратно складають і забирають речі в шафки. Надягають тапочки, призводять костюм і зачіску в порядок і йдуть в групу. Вихователь організовує спостереження дітей за громадським життям і явищами природи і за межами ділянки. З цією метою організовуються цільові прогулянки.[10,c.200] У молодшій групі цільові прогулянки проводяться раз в тиждень на невелику відстань, на вулиці, де знаходиться дитячий садок. Зі старшими дітьми такі прогулянки проводяться два рази на тиждень і на більш далекі відстані. Дітям молодшої групи вихователь показує будинки, транспорт, пішоходів, середньої - будівлі громадського призначення (школа, Будинок культури, театр тощо). Зі старшими дітьми проводяться цільові прогулянки на інші вулиці, в найближчий парк або ліс. Діти ознайомлюються з правилами поведінки в громадських місцях та правил вуличного руху.[13,c.56] На цільових прогулянках діти отримують багато безпосередніх вражень про навколишній, розширюється їх кругозір, поглиблюються знання та уявлення, розвивається спостережливість і допитливість. Руху на повітрі роблять позитивний вплив на фізичний розвиток. Тривала ходьба під час прогулянки вимагає від дітей певної витримки, організованості і витривалості. Під час прогулянок вихователь проводить індивідуальну роботу з дітьми: для одних організовує гру з м'ячем, метання в ціль, для інших - вправу в рівновазі, для третіх - спригіванія з пеньків, перешагивание через дерева, сбегание з пагорбів.[24,c.15] На прогулянках здійснюється робота з розвитку мовлення дитини: розучування потішки або невеликого вірша, закріплення важкого для вимови звуку і т. п. Вихователь може пригадати з дітьми слова і мелодію пісні, яку вивчали на музичному занятті. У цілодобових дошкільних закладах з дітьми проводиться і вечірня прогулянка. Ділянка при цьому повинен бути добре освітлений. Основне місце під час прогулянки відводиться самостійних ігор дітей.[12, 71.] |
