 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Стаття 91 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. 12
Закон - це, зазвичай, нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно до всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини переважно загального характеру. В юридичній літературі виділяють такі формальні ознаки закону: 1) рівень прийняття (загальнодержавний); 2) орган прийняття (приймається Верховною Радою України або народом України на референдумі); 3) особливий порядок прийняття (прийняття закону включає обов'язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України); 4) непідконтрольність із боку будь-якого органу державної влади (закони можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого він або його окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність, але це не означає скасування або зміни самого закону). Закон має певну структуру, основними елементами якої є: реквізити закону (його назва; найменування органу, який прийняв закон; дата прийняття; підпис особи, уповноваженої підписувати закони); преамбула; статті й рубрики (глави, розділи тощо) закону. №41 Місцеві ради в системі місцевого самоврядування в Україні – конституційно правовий статус, стуктура № 42 Основні організаційно-правові форми діяльності місцевих рад в Україні Кожному суб'єкту місцевого самоврядування властиві власні, передбачені чинним законодавством України організаційно-правові форми, які визначають оптимальний механізм для реалізації функцій місцевого самоврядування. Основними формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад, спрямованими на забезпечення безпосереднього здійснення ними самоврядування в межах Конституції і законів України, є місцеві вибори, референдуми, загальні збори громадян за місцем їх проживання, а також місцеві ініціативи, громадські слухання тощо. Зокрема, важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є прийняття нею рішень із питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування, тобто на місцевому референдумі. Місцевий референдум є формою безпосередньої демократії, зміст якої полягає у прийнятті або затвердженні членами територіальної громади найбільш важливих рішень місцевого значення шляхом прямого таємного голосування. Це форма здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Важливою формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади є загальні збори громадян (ст. 8 Закону). На відміну від місцевого референдуму, який є формою вирішення питань місцевого значення шляхом голосування всіма членами територіальної громади села, селища чи міста, загальні збори громадян проводяться за місцем їх проживання у межах окремих частин сіл, селищ, міст як адміністративно-територіальних одиниць (будинків, вулиць, кварталів, мікрорайонів тощо), а тому є формою участі окремих груп членів територіальної громади в обговоренні та вирішенні питань місцевого значення. Предметом загальних зборів громадян. по-перше, є створення з дозволу відповідної ради органів самоорганізації населення - будинкових, вуличних, квартальних комітетів, комітетів мікрорайонів та вирішення інших питань щодо керівництва цими органами і, по-друге, попереднє обговорення проектів рішень рад та їх виконавчих органів; заслуховування звітів та інформацій сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади; порушення перед відповідними органами місцевого самоврядування питань, що зачіпають колективні потреби жителів відповідного будинку, вулиці, кварталу, а також села, селища, міста загалом; обговорення питань, пов'язаних із залученням членів територіальної громади до виконання робіт з благоустрою населених пунктів тощо.
№43 Підстави і порядок достроково припинення повноважень Президента україни Президент України обирається строком на п'ять років. Його повноваження, як правило, припиняються після закінчення цього терміну. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Водночас можливе дострокове припинення повноважень Президента України за наявності підстав, передбачених Конституцією України і додержання конституційно визначеної процедури. Відповідно до ст. 108 Конституції України підстави дострокового припинення повноважень Президента України є: 1) відставка; 2) неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерть. Відставка Президента України - добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Ця конституційна процедура враховує світовий досвід дострокового припинення повноважень Президента. Юридичний факт неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я як підстава дострокового припинення його повноважень має встановлюватися на засіданні Верховної Ради України в умовах гласності й відкритості. Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу. Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою України є письмове подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України і медичний висновок. Тобто сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припинення повноважень Президента України. Необхідне ще й письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку. Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента України є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади, поста. Відповідно до ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертями від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом України й отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отриманням висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. У разі дострокового припинення повноважень Президента України виникає питання про легітимне виконання його обов'язків до обрання нового Президента України. Відповідно до статей 108. 109, 110, 111 Конституції України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України обмежене коло обов'язків покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України, в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2.6-8.10-13.22,24,25.27,28 ст. 106 Конституції України. Обов'язки Президента України Голова Верховної Ради України має виконувати до 90 днів, оскільки за Конституцією України {ч. 5 ст. 103) протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового Президента України. № 44 Гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина в україні Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості. Отже, важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина. Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших. До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать, насамперед, такі основні політичні інститути, як інститут народного суверенітету, форм безпосередньої демократії, політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін. Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлені інститутами власності, економічного плюралізму, свободи підприємницької та господарської діяльності тощо. Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність розвиненого громадянського суспільства, соціальної держави, громадського контролю тощо. Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності розвиненої національної культури та культури національних меншин, повагою до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо. Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають значний, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони визначають готовність суспільства і держави реалізувати зазначені права і свободи. Будь-який, навіть найдосконаліший юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури. Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав І свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно-правовими механізмами реалізації цих прав і свобод. Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлені системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав 1 свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах. №45 Уповноважений Верховної Ради України в системі гарантій прав і свободи людини в Україні Конституції України в ст.101 передбачено створення нового конституційного органу – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людинидля здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституціїнашої країни проголошує право кожного звертатися до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав. Включення цієї норми до статті Конституції, яка передбачає основні правові механізми захисту прав і свобод людини, свідчить про конституційне значення діяльності Уповноваженого по контролю за дотриманням прав і свобод людини в Україні. Уповноважений з прав людини є невід’ємним елементом конституційної системи захисту прав і свобод людини і громадянина, яка включає в себе в першу чергу систему судів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна. При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини враховувались національні правові та культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, а також досвід функціонування інституції омбудсмана в інших країнах, зокрема скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ: Польщі, Угорщині, Росії. Конституція України, прийнятий на її основі 23 грудня 1997р. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” передбачають створення “сильної” моделі омбудсмана, яка характеризується такими особливостями: високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини, який закріплено в ст.55, 85, 101 Конституції України; незалежністю Уповноваженого від будь-якого органу державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб; запровадженням єдиної моделі омбудсмана на національному рівні; широкою юрисдикцією Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, включаючи суди, так і на органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб; значними повноваженнями щодо проведення проваджень та перевірок, у тому числі з власної ініціативи для виявлення випадків порушень прав людини та здійснення постійного моніторингу за станом дотримання прав і свобод людини; правом ініціювати обов’язкові для розгляду подання з викладенням рекомендацій щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини органами державної влади, місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами; можливістю безпосереднього звернення до Уповноваженого широких верств населення; гнучкістю та неформальністю процедури, свободою дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі та ін. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є класичним взірцем парламентського омбудсмана, оскільки обирається на посаду Верховною Радою України (ст.5 закону) шляхом таємного голосування, що забезпечує йому високий статус, легітимність, а також є гарантією незалежності від усіх гілок державної влади, включаючи законодавчу. У зв’язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповноваженого з прав людини не збігається зі строком повноважень парламенту України (ст.5 закону). №46 Судова влада в Україні: поняття, сутність, основні функції Судова влада - це реалізовані судом владні повноваження, якими він наділений для вирішення справ, віднесених до його компетенції, в суворій відповідності із установленими процесуальними формами шляхом застосування як процесуального, так і матеріального закону. основне призначення судової влади - охорона членів суспільства від будь-якої сваволі громадян і від неправильних дій самої держави, її органів, посадових осіб. Без здійснення подібної діяльності держава не може вважатися правовою. До функцій судової влади належать правосуддя і контроль. Функція правосуддя - визначальна, оскільки органи судової влади переважно розглядають по суті всі правові конфлікти. Правосуддя - одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціальним органом державної влади - судом - цивільних і кримінальних справ. №47 Моделі судових систем зарубіжних країн У зарубіжних країнах виділяють дві основні моделі судових систем: англо-американську (англосаксонську), романо-германсь- ку (європейську континентальну). Інколи називають також ще соціалістичну і мусульманську моделі. Для англосаксонської моделі характерною є наявність системи судів, які розглядають усі основні види загальних судових справ. Вони здійснюють кримінальне, цивільне, адміністративне судочинство, а в деяких країнах ще й судовий конституційний контроль (Японія, США, Нідерланди). Хоча ця модель має загальний, всеохоплюючий характер, вона не виключає створення у країні окремих спеціалізованих органів У більшості країн, де існує ромапо-гсрманська модель судової системи, найбільш значною із систем, що співіснують із системою загальних судів (які розглядають головним чином цивільні та кримінальні справи), і найбільш схожою на неї, є система адміністративної юстиції, основним завданням якої є вирішення скаргприватних осіб на рішення і дії органів державного управління та посадових осіб. Крім того, до кола повноважень адміністративних судів можуть належати й інші «управлінські» спори, наприклад між територіальними одиницями. Соціалістична модель судової системи, яку також інколи виділяють, має деякі свої особливості, зумовлені, передусім, специфікою формування суддівського корпусу - виборність усіх суддів а також народних засідателів; їх особливим правом статусом - рівність прав суддів, і народних засідателів. Обраний місцевою радою суд діє на одній з нею території, тобто межі адміністративно-територіальних одиниць та судових округів співпадають. Наприклад, статті 134-135 Соціалістичної конституції КНДР 1972 р. визначають, що судді й народні засідателі Центрального суду обираються Постійною радою Верховних народних зборів; судді й народні засідателі провініцйних (міст центрального підпорядкування) і народних судів - відповідними Народними зборами. Крім того, в межах території, на якій діє обраний місцевою радою суд, діє і відповідний орган правлячої (комуністичної) партії. Таким чином, критерієм відокремлення соціалістичної моделі судової системи виступають особливості політичного режиму, якому не притаманний принцип розподілу влади, де судова влада майже повністю підконтрольна партійній владі, а члени суддівського корпусу входять до складу партійної номенклатури. Мусульманська модель судової системи, яка існує у деяких мусульманських країнах, характеризується тим, що поряд із державними судами діють суди шаріату. Зазначена модель має персональний характер: мусульманському суду підлягають лише єдиновірці, або особи, що погодилися на такий суд; народні засідателі, асизи, присяжні тут відсутні, судочинство здійснюється за канонами шаріату із специфічними формами відповідальності і у цивільному, і у кримінальному праві. В деяких країнах відсутня процедура оскарження рішень суду, звертатися можна лише до імама - вищої духовної особи, яким за сумісництвом може бути монарх. У деяких країнах існують вищі мусульманські суди. №48 Правові форми відповідальності народного депутата україни №49 Конституційно- правовий статус Верховної ради України, її депутатський корпус Народний депутат України є обраним відповідно до Конституції і законів України повноважним представником українського народу у Верховній Раді України, який протягом строку дії депутатського мандата здійснює законодавчо визначені повноваження. Правовий статус народного депутата України - це його місце і роль у системі правовідносин як представника українського народу в парламенті, визначені і гарантовані Конституцією і законами України. Правовий статус зберігається на весь строк дії депутатського мандата. У своїй діяльності народний депутат України повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі, зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших громадян України, утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу. Народний депутат України не повинен використовувати мандат у корисливих цілях. Народним депутатом України може бути громадянин України (ч. 2 ст. 76 Конституції України), який: * на день виборів досяг двадцяти одного року; * має право голосу; * проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ч. З ст. 76 Конституції України). Принципи правового статусу народного депутата України - це основні засади та вихідні ідеї, які відображають найсуттєвіші характерні ознаки правового стану народного депутата України в суспільстві та державі. Основними принципами правового статусу народного депутата України є: * рівноправність депутатів, що означає їх однакову можливість обирати та бути обраними до органів парламенту (комісій, комітетів та ін.), займати посади у Верховній Раді України, реалізовувати своє право на депутатський запит та звернення, виступати на пленарних засіданнях парламенту, мати право законодавчої ініціативи, користуватися пільгами, що передбачені чинним законодавством тощо; * несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі (ч. 2 ст. 78 Конституції України). Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду (ч. 4 ст. 8 І Конституції У країни); * виконання народним депутатом України своїх повноважень на постійній основі (ч. 1 ст. 78 Конституції України). Це означає, що народний депутат України за виконання депутатських повноважень отримує заробітну плату у розмірах, встановлених Верховною Радою України, а в трудовій книжці має бути відповідний запис про працевлаштування такої особи; * депутатський індемнітет - має двояке трактування в науці права: 1) матеріальна винагорода за виконання народним депутатом України своїх депутатських повноважень; 2) народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (п. 2 ст. 80 Конституції України). №50 Правова, організаційна та матеріально-фінансова автономія місцевого самоврядування в україні Правова автономія означає, що органи місцевого самоврядування наділено своїми власними повноваженнями, передбаченими Конституцією та чинним законодавством України. В межах цих повноважень органи місцевого самоврядування мають повну свободу дій. Організаційна автономія органів місцевого самоврядування виявляється в їх можливості самостійно визначати та будувати свою внутрішню структуру для того, щоб вона відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління. Діючи в межах закону, органи місцевого самоврядування не підпорядковуються іншим органам. Контроль за органами місцевого самоврядування здійснюють лише для забезпечення законності їх дій. Матеріальна та фінансова автономія органів місцевого самоврядування виявляється в їх праві володіти й розпоряджатися коштами та майном для здійснення своїх функцій і повноважень. Місцеве самоврядування має свою систему, що складається з територіальної громади, сільської, селищної та міської ради, сільського, селищного і міського голови, виконавчих органів сільської, селищної, міської ради, районних і обласних рад.
№ 51 Порядок утворення та діяльності політичних партій в Україні,конституційно=правове регулювання Політичні партії є головними інститутами політичної системи громадянського суспільства, без яких демократія не є дієздатною. У правовому розвинутому суспільстві політичні партії є інструментом здійснення цивілізованого процесу формування як законодавчої, так і виконавчої влад. Тому право на створення політичних партій є однією з базових свобод сучасних демократій. Саме поняття існування свободи створення політичних партій є правовою основою багатопартійної політичної системи, навіть якщо про неї ніде в правових актах не йде мова. Статтею 36 Конституції України визначається і гарантується право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних та інших інтересів. З реалізацією права громадян на свободу об’єднання тісно пов’язано питання побудови громадянського суспільства в Україні. політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах Порядок створення політичної партії визначений статтею 10 Закону, згідно з якою рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з’їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах. Ці підписи повинні бути зібрані не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя, Автономної Республіки Крим.
№ 52 поняття та суть конституційного ладу.Визначальні засади конституційного ладу україни Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією України та законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Конституційний лад опосередковує насамперед суспільний та державний лад. За суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави, права. Нинішній конституційний лад України за своєю суттю є перехідним, змішаним. За змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, системи державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші важливі інститути конституційно-правових відносин України. За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, і є ліберально-демократичним. До спеціальних принципів конституційного ладу України, зокрема, підносять такі: 1) здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу, судову; 2) верховенства права; 3) прямої дії норм Конституції; 4) визнання і гарантування місцевого самоврядування; 5) судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо. № 53 Поняття і види форм державного устрою, державний устрій України Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами. За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія. Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані. Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія. Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР. Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприклад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія.
№ 54 Зміст структура Конституції україни Структура Конституції України від 28 червня 1996 року побудована з урахуванням як власного, так і сучасного зарубіжного досвіду. Вона складається з Преамбули, основної частини, яка охоплює 13 розділів і 161 статтю, „Прикінцевих положень” (розділ XIV) та „Перехідних положень” (розділ XV). Преамбула Конституції складається з дев’яти абзаців. Основним положенням її є те, що Верховна Рада України, приймаючи Конституцію, діє від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю. При цьому під Українським народом розуміється сукупність усіх громадян України незалежно від їх національної належності і місця проживання. Однак, визначаючи Український народ як такий, до складу якого входять громадяни всіх національностей, Конституція зазначає, що мова йде насамперед про громадянство, правовий зв’язок людини з державою. Крім того, преамбула констатує, що юридичною підставою виникнення України як незалежної держави, є невід’ємне природне право української нації на самовизначення. Преамбула визначає і загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди на землі України, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Конституція України є основним нормативно-правовим документом, який визначає правові засади державного і суспільного життя України. Це – Основний Закон держави і суспільства, який має найвищу юридичну силу, тобто всі закони та нормативні акти в Україні приймаються на її основі і повинні відповідати її положенням. А це означає, що Конституція є основним джерелом права України. №55 Функції і повноваження Кабінету Міністрів України Класифікація функцій Кабінету Міністрів України в юридичній літературі здійснюється за різними критеріями. Серед об'єктних функцій виокремлюють: виконавчу, економічну, соціальну, гуманітарну, екологічну, бюджетну, політичну, функцію забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України. Аналіз правового статусу Кабінету Міністрів України дає підстави вирізнити: нормотворчу, правозастосовчу кадрову, установчу, організаційну, контрольну функції. Обсяг повноважень, які здійснює Кабінет Міністрів України в межах кожної з функцій, досить значний, тому наведемо лише окремі приклади. Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, тому провідною є виконавча функція, яка проявляється в забезпеченні виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Відповідно до Конституції України, Кабінет Міністрів забезпечує суверенітет та економічну незалежність України, внутрішню та зовнішню політику держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента; розробляє і здійснює загальнонаціональні (загальнодержавні) програми економічного, науково-технічного розвитку держави; управляє об'єктами державної власності; розробляє проект Державного бюджету і забезпечує його виконання (після затвердження Державного бюджету України), подає Верховній Раді звіт про його виконання; здійснює заходи, спрямовані на забезпечення обороноздатності України, національної безпеки держави, безпеки громадського порядку, а також заходи боротьби зі злочинністю; організовує митну справу, забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, а також політики у сфері соціального захисту населення, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина. На Кабінет Міністрів України покладено також обов'язок спрямовувати і координувати роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (ст. 116 Конституції України). Кабінет Міністрів України виконує інші функції, визначені Конституцією та законом України. №56 Принципи територіальної організації України Територіальний устрій України– це внутрішній її поділ на певні територіальні частини, співвідношення держави в цілому з її складовими частинами. Відповідно до ст.132 Конституції України, територіальний устрій ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей і культурних традицій. Згідно зі ст.133 Конституції систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони у містах, селища та села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається відповідними законами України. № 57 Президент в системі органів державної влади в Україні: конституційно- правовий статус, порядок обрання Конституція України визначає Президента як главу держави, що виступає від її імені. Президент уособлює державу, має особливий правовий статус у політичному житті суспільства, завдяки своїм повноваженням врівноважує всі гілки влади, представляє державу в міжнародних відносинах. Пост Президента України був введений Законом від 5 липня 1991 р. з метою: - необхідності зміцнення системи центральних органів влади; - надання динамізму розвитку української державності. Згідно Конституції України на Президента України як главу держави покладено найважливіші функції: 1) обов'язок бути гарантом державного суверенітету; 2) виступати гарантом територіальної цілісності України; 3) бути гарантом Конституції України; 4) бути гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається на підставі основних виборчих принципів (загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні) на строк 5 років. Президентом може бути громадянин України не молодше 35 років, який не менше 10 останніх років перед днем виборів років проживає в Україні, має виборчі права і володіє українською мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Повноваження Президента України починаються з моменту складення ним присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. У зв'язку зі здійсненням в Україні Конституційної реформи повноваження Президента України дещо змінилися і вона перетворилася із президентсько-парламентської в парламентсько-президентську республіку. № 58 Поняття та предмет конституційного права України як галузі права Конституційне право - провідна галузь права України, яка являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні ознаки. Предметом конституційного права є відносини, які визначають належність до громадянства України, становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи й обов'язки. Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство, визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках. №59 Поняття глави держави в зарубіжних країнах. Місце і роль глави держави у системі вищих органів державної влади Глава держави -це віща посадова особа держави та водночас конституційний орган, який займає вище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво у внутрішній і зовнішній політиці, є символом державності та національної єдності. Роль, функції, повноваження, значення глави держави в конституціях різних країн, у порівнянні з іншими конституційними інститутами, найбільше відрізняються один від одного. У конституціях багатьох країн визначено, що: - по-перше, глава держави структурно не належить до жодної гілки державної влади - по-друге, глава держави структурно належить до органів законодавчої та виконавчої влади о-третє, глава держави структурно належить до органів виконавчої влади по-четверте, глава держави є символом влади та держави, і не наділений реальними повноваженнями У сучасних державах з монархічною формою правління главою держави є монарх, а в державах з республіканською формою правління - президент. І хоча конституційно-правова ґенеза президентства, своїм коріннями сягає інституту монарха, їх конституційно-правовий статус суттєво відрізняється. виходячи із зазначеного, можна констатувати, що у більшості сучасних країнах функціонує одноосібний глава держави, конституційний статус якого залежить від форми державного правління, прийнятій в тій чи іншій країни, характеру існуючого в країні політичного режиму, а також від інших обставин, у тому числі від звичаїв і традицій. Наприклад, в Україні Президент як Глава держави поєднує відразу три статуси: представника держави у внутрішньо - та зовнішньополітичних відносинах, Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України і керівника зовнішньополітичної діяльності. № 60 Місцеві органи державної виконавчої влади: порядок формування, компетенція, конституційно-правове регулювання Місцевими органами виконавчої влади є: 1) місцеві державні адміністрації- місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції; 2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції. Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 31 травня 2004 р. в Україні діяло 24 обласних, 490 районних, 2 міських (у містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій. Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статті 118-119), Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України . У здійсненні своїх повноважень голови місцевих державних адміністрацій відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Відповідні ради можуть впливати на вирішення питання щодо голови місцевої державної адміністрації. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; 2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їхнього національно-культурного розвитку; Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією та законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 4) охороною пам'яток історії та культури, збереженням житлового фонду; № 61 Виборча система та виборче право в Ук4раїні Виборче право розуміється в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному - це усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів. Основними його джерелами є Конституція України й Закони України; "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005р., "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" та деяких інших законодавчих актів України (щодо порядку проведення позачергових виборів до Верховної Ради України та заміщення народних депутатів України повноваження яких були достроково припиненні" від 1 червня 2007р. та деякі інші. В суб'єктивному це право обирати (активне) та право бути обраним (пасивне) виборче право. Право обирати (активне) виборче право є загальним і називається так тому, що належить усім громадянам України, які досягли 18 років і є дієздатними. Право бути обраним (пасивне) виборче право є умовним (цензованим) тому, що залежить від багатьох умов (цензів). Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років та є дієздатними. Це право, як у же зазначалось, називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені цими законами, забороняються. Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років та має право голосу. Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни України по окремому виду виборів мають тільки один голос і голос кожного голосуючого дорівнює голосу усякого іншого голосуючого. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. Принцип прямого виборчого права означає, що кандидати на виборні посади у представницькі органи усіх рівнів обираються безпосередньо виборцями. Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий. Виборче право запроваджує ту чи іншу виборчу систему. Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством загальний порядок формування представницьких органів держави. При цьому за порядком визначення результатів виборів розрізняють мажоритарну, пропорційну та змішану виборчу систему. №62 Види конституційно – правових відносин Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення. Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин. Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність. Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах. Елементами конституційно-правових відносин є: 1) суб'єкти; 2) об'єкти; 3) зміст; 4) юридичні факти. № 63 Способи прийняття конституції конституції приймаються і змінюються в особливому порядку, більш складному, ніж звичайна законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій, які можуть бути зведені до трьох основних: - прийняття конституції представницькою установою; - прийняття конституції виборчим корпусом; - уведення конституції виконавчою владою. Ці способи прийняття конституції можуть застосовуватися як у чистому вигляді, так і комбінуватися. Повноваження з прийняття першої або нової писаної конституції називається установчою владою. Повноваження з прийняття першої конституції називається першопочатковою установчою владою, а нової конституції - похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою зазвичай наділяються устаповчі збори - вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки і прийняття або зміни конституції. Такий орган може мати також назви «конституційна асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів зазвичай входять депутати (члени) парламенту, представники виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утворень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпливовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. 'Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект. Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої бульшості у 2-3 або більше голосів. У новітній політичній практиці зарубlЖНИX держав прийняття конституцій парламентом є досить поширеним. Парламентами були прийняті чинні конституції Австрії, Швеції (акти про форму правління, про свободу друку), Японії, а також основні закони переважної більшості держав Центральної І CXlДHOI Європи та тих, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Перші конституції більшості франкомовних держав Африки та деяких інших країн, що розвиваються, були приИНЯТІ параламентами, які прголосили себе установчими зборами. №64 Порядок прийняття та внесення змін до Кунституції Основними способами прийняття конституції є: 1) установчими зборами; 2) народом на референдумі; 3) представницьким органом (парламентом); 4) октроїруванням. Зазначені способи прийняття конституції можуть бути застосовані як у чистому, так і в змішаному вигляді. Установчі збори- це колегіальний орган, сформований шляхом загальних і прямих виборів з метою попереднього схвалення або прийняття конституції (іноді з метою внесення до неї змін). Як правило, після виконання цього завдання установчі збори розпускаються, поступаючись місцем парламенту, обраному на основі нової конституції Зазначений спосіб прийняття конституції характеризується як найбільш демократичний, він є досить поширеним у новітній політичній практиці багатьох країн світу. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону та виносять його на референдум. Наприклад, у такий спосіб була підготовлена і схвалена всенародним голосуванням (референдумом) Конституція Четвертої Французької Республіки 1946 р., Конституція Румунії 1991 р. У більшості латиноамериканських країнах установчі збори набули характеру традиційного способу конституційної нормотворчості. Найбільш розповсюдженим способом прийняття конституції є прийняття її парламентом Зміни до конституції здійснюються у формі нормативно-правового акту, який має силу конституції й зазвичай має назви: конституційний закон, поправка тощо. Як правило, зміни до конституції здійснюються за рішенням парламенту. Право ініціювати в парламенті розгляд проектів змін до конституції належить відповідній частині депутатського корпусу, главі держави, а в окремих країнах - уряду, конституційному суду (Гватемала, Еквадор, Україна) чи Верховному суду (Панама, Еквадор). У деяких федеративних державах (Бразилія, Росія, Ефіопія) це право надано суб'єктам федерації. Але існують і винятки. Наприклад, у США поправку до Конституції може внести один депутат або група виборців у порядку народної ініціативи (від 3 до 20 відсотків виборців, які брали участь в останніх виборах губернатора штату). № 65 Поняття референдуму: основні види референдумів в україні Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результаті голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя. За територіальною ознакою референдуми поділяються на: 1) всеукраїнський; 2) місцевий, причому останній має два підвиди: а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим; б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму. Теоретично предмет референдуму – це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми: 1) обов’язкові; 2) факультативні. Обов’язкові мають місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань. Факультативні референдуми – це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов’язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, що компетентні призначати референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством. №66 Органи прокуратури в системі органів державної влади в україні: конституційно-правовий статус, функції в україні Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. "Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції". Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури. № 67 Виборчий процес в Україні : поняття та стадії Виборчий процес - має здійснюватися в законодавчо визначеному процесуальному порядку. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій. Виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів депутатів. № 68 Народовладдя та народне волевиявлення Народне волевиявлення – це засіб реалізації політичного права громадян України вільно обирати і бути обраними до Верховної ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до рад місцевого самоврядування, обирати Президента України та голів сіл, селищ, міст та брати участь у всеукраїнських та місцевих референдумах, а також здійснювати інші форми безпосередньої демократії. До основних форм народного волевиявлення згідно з Конституцією України належить: · Вибори народних депутатів до Верховної Ради України; · Вибори Президента України; · Вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; · Вибори до сільських, селищних, міських рад; · Вибори сільських, селищних, міських голів. Формою волевиявлення народу України є референдуми, які поділяються на: · Всеукраїнський реф6ерендум; · Референдум Автономної Республіки Крим; · Місцевий референдум. До форм волевиявлення народу України також належить інші форми безпосередньої демократії: · Народні обговорення; · Дорадче опитування громадян України( консультативний референдум) – ст.. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцевий референдум» від 3 липня 1991 року; · Опитування громадської думки ст..47 згаданого Закону; · Загальні збори громадян – ст..8 Закону України « Про місцеве самоврядування в Україні «від 21 травня 1997 року; · Місцеві ініціативи – ст.. 9 цього Закону; · Громадські слухання – ст.. 13 згаданого Закону. народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять; референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням. 12 |
