 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Політологія як наука і навчальна дисципліна
Лекція №1
Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов'язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою. Закорінені в давніх часах спроби збагнути особливості політичного розвитку людської цивілізації постійно розвиваються і вдосконалюються, збагачуючи світову суспільно-політичну думку, синтезуючи й систематизуючи політичні знання. Предмет політології
Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо. Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення. Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійснення влади. Такий підхід звужує предметне поле політології. Адже політичні явища — це не лише система владних відносин та інститутів, а й динамічний, соціально-конфліктний процес, у якому беруть участь і різнорідні соціальні спільноти, і не завжди формалізовані соціальні угруповання, незалежно від того, чи є вони носіями легітимної влади. Політичні процеси охоплюють не лише діяльність політичних інститутів та органів влади, а й функціонування інших політичних сил та суб'єктів, що також впливають на характер політичного життя. На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, функціонування політичних інститутів, їх відносини з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності. Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади. Структура та функції політології
Структура політології як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід'ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування. Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень. До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін. Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку політичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури; роль людини в політичному житті сучасного світу; роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу. Політологія виконує різноманітні функції. Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов'язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалежно від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єктів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політичних умов, засобів і форм розв'язання соціальних питань. Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань. Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами. Розробляючи політичні технології, політологія повинна враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармонізації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забезпеченні еволюційного розвитку суспільства. Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології набуває поширення в сучасному західному суспільстві. Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політологія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологічних. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і займаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на інтелектуальне безсилля. На думку американських політологів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політологія перебуває в ситуації гострої неблагополучності саме внаслідок ідеологічної нейтральності. Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань. Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва. У процесі становлення і розвитку української політичної науки важливо не ізолювати її від світового політичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки. Лекція №2 Політична влада як явище суспільного життя План: 1) Поняття та структура влади.ресурси влади 2) Поняття легітимності влади. Тип легітимного планування за М.Вебером 3) Форми влади
1) Влада — це здатність підкоряти своїй волі когось, право і можливість управляти та розпоряджатися діями інших людей, впливати на їх долі та поведінку, домагатися від них виконання певних рішень. Структура влади
Державна влада Політична влада Соціальна влада — це завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони (індивідуального чи колективного суб'єкта влади ) давати розпорядження іншій стороні (індивідуальному чи колективному об'єкту влади) за умови, що той, хто дістав таке розпорядження, повинен його виконати. Політична влада — це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства; це організаційно-управлінський та регулятивно контрольний механізм здійснення політики. Джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу. Для завоювання влади необхідно спершу стати реальною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування. Державна влада-це влада яка поширюється на певну визначену кордонами територію , у межах якої вона володіє ознаками суверенності Відмінності державної влади від політичної Суб’єктом державної влади є суспільство взагалі. Специфіка державної влади полягає в тому ,що поперше: вона здійснюється спеціальними відокремленими від решти суспільства апаратом. По друге є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет. По трете володіє монополією на прийняття законів, а також вживання у разі необхідності засобів інституціалізованого примусу . Політична влада на відміну від державної поширюється на членів відповідної організації та особ що її підтримують ,вона може поширюватись і за межі компетенції державних органів. Ресурси влади-це всі ті засоби, за допомогою яких суб’єкти влади можуть впливати на об’єки влади. За загально прийнятою класифікацією ресурсивлади поділяють на утилітарні, примусові, нормативні. Утилітарні ресурси-це матеріальні, соціальні блага, пов’язані з повсякденними інтересами, потребами людей. Примусові ресурси-це заходи адміністративного впливу, які використовуються у випадках неефективності утилітарних. Нормативні ресурси влади включають засоби впливу на внутрішній світ людини,її ціннісні орієнтації і норми поведінки.
Лекція №3 Держава в політичній системі суспільства План: 1) Сутність структура та ознаки держави 2) Форми державного правління та форми державного устрою
1)Термін «держава» розуміється в двох значеннях: в широкому- країна, суспільство, народ, які розташовані на визначеній території і представницькими органами вищої влади. У вузькому-організація, яка володіє верховною владою на певній території. Країна-це територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати суверенітет або бути залежною, а держава-це обов’язково незалежне суверенне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій.
Територія Населення Державна влада Нація-обов’язково одержавлений народ Основними ознаками держави є наявність державного апарату, права, власної території, населення та суверенітету. Державний апарат-це особлива система органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, регулювання, контролю). Сучасні держави як правило мають 5 основних елементів організації структури державного апарату: 1) Представницькі органи (парламент, органи місцевого самоврядування) 2) Виконавчо-розпорядні органи або державні адміністрації(президент, уряд, його регіональні органи) 3) Судові органи 4) Прокуратура 5) Органи державного контролю 2)Форма правління-організація верховної державної влади, порядок дії її органів та її взаємодія з населенням: монархія, республіка, країни співдружності. Республіка-це форма правління, за якою вища законодавча влада належить виборчому органу парламенту, а виконавча-уряду. У світі існує приблизно 147 республік. Розрізняють : президентську, парламентську та змішану. Президентська-зосередження в руках президента уповноважень голови держави та голови уряду. Парламентська республіка-характерним є приорітет влади вищого законодавчого органу, він створює закони держави, формує підконтрольний парламентський уряд, голова уряду-лідер партії що перемогла на виборах або президент. Парламент має право відправити голову уряду у відставку. Змішана республіка Монархія-це форма правління за якою верховна державна влада формально зосереджена в руках одноособового керівника держави—монарха. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Як правило влада монарха довічна і передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія-федеративно-конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів. ОАЄ- федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави обирає верховна рада емірів. У Ватикані Папу Римського довічно виберають на колегії кардиналів. Існують такі монархії: конституційна, абсолютна, теократична. Абсолютна монархія-форма правління, за якої глава держави-монарх, є головним джерелом законодавчої-виконавчої влади. Монарх здебільшого встановлює податки, розпоряджається фінансами парламенту, у деяких випадках взагалі відсутній. Абсолютних монархів у світі усього 5: Бруней, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ, Оман. Конституційна монархія-це форма правління за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавча уряду. Фактично повноваження монарха передані уряду. Теократична монархія-форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви: Ватикан, Саудівська Аравія, Бруней. Форма державного устрою---територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади: Унітарна держава, Федерація, Конфедерація. Унітарна держава-форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць, а поділяються на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони). В унітарній державі єдина для всієї країни конституція, єдина система органів влади. Цю форму правління мають 168 країн. Федеративна держава-форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність об’єднують в єдину союзну державу. У федеративній державі поряд з законами і органами влади існують закони і органи влади окремих територій. Конфедерація-тимчасовий юридичний союз сувернних держав створений для забезпечення їх спільних інтересів та спільної мети. Члени конфедерації зберігають свої суверенні права , як у внутрішніх так і в зовнішніх справах. У конфедерації немає єдиної території і громадянства, єдиної податкової системи. Конфедерації не довговічні, вони або розпадаються, або перетворюються на федерації.
Лекція №4 «Політичні партії та партійні системи» План: 1) Поняття партії 2) Партії, суспільно політичні організації та рухи: взаємозв’язок та відмінності. 3) Види партійних систем 1)Політична партія-це найпоширеніша форма організованої участі громадян у політиці, яка є відносно стабільною суспільною організацією, що : по-перше виражає інтереси, формулює політичні приорітети певних суспільних груп; по-друге змагається за здобуття влади або здійснення впливу на неї; по-третє сприяє встановленню каналів зв’язку між державою і громадянами; по-четверте виробляє власну ідеологію або заявляє про свою прихильність до однієї з уже існуючих ідеологій узгоджуючи з нею свої політичні вимоги. Структура будь-якої політичної партії містить ядро, тобто керівників та найактивніших членів партії, урядових членів партії та прихильників тобто тих хто неє членами партії але підтримує її у її діяльності. Найпоширенішою у світі і найчастіше використованою в Україні є класифікація за ідеологічним спрямуванням: 1) Партії лівого спрямування-це партії, що сповідають комуністичну та соціалістичну ідеологію. 2) Партії правого спрямування-це націоналістичні та іноді консервативні партії. 3) Центристські партії намагаються поєднати інтереси лівої і правої, задовольнити очікування ширших верств населення з різним рівнем освіти, культури тощо.
Класифікація за способом діяльності партії: 1) Радикальні в тому числі реляційні 2) Реформійські мають на меті поступове полегшення суспільного життя. 3) Консервативні-декларують бажано зберегти сучасний порядок без жодних перетворень. 4) Реакційні (контрреволюційні) заперечують будь-які зміни, виступають за повернення до попереднього стану суспільства.
2)Головна відмінність громадських організацій від політичних партій полягає в тому, що вони не прагнуть брати безпосередньо участь в управлінні державою, тобто не є державотворчими елементами політичної системи. Громадські організації в суспільстві називають «ТРЕТІМ СЕКТОРОМ». Суспільно-політичні рухи відрізняються від громадських організацій, як правило відсутністю фіксованого членства, та рухи виступають як перехідні форми об’єднання громадян. Рухи об’єднуються на основі 1-2 ідей, і досягнувши цілі, вони розпадаються чи перетворюються на партії. Ентоні Гідденс запропонував таку типологію суспільно-політичних рухів: 1) Трансформативні рухи, спрямовані на радикальні зміни у суспільстві. 2) Реформаторські рухи, пов’язані з модифікацією. 3) Рухи порятунків (релігійні, які прагнуть спасіння людини від гріху) 4) Альтернативні рухи, які зосереджуються на усунення рис та звичок.
3)Партійна система-сукупність визначених партій, взаємо відносин між ними, а також державою і політичними інститутами, характерними для даного політичного режиму. Різновиди політичних систем: 1) Однопартійна система властива авторитарним особливостям тоталітарного режиму, коли управління здійснюється однією партією і неформально забороняється утворення інших партій. 2) Двопартійна система. Допускається декілька партій серед них 2 , які значно потужніші від інших. І тільки 2 із основних партій, конкуруючи довгий час змінюють одна одну у владі. 3) Багатопартійна система передбачає наявність в суспільному плюралізму партій.
Лекція №5 Вибори та виборчі системи План: 1) Поняття виборів та виборчої системи 2) Класифікація виборів 3) Основні типи виборчої системи
1)Вибори-це процедура без посереднього висунення і обрання осіб для виконання громадсько державних функцій та створення органів представницької влади шляхом голосування. Виборча система-це порядок організації та проведення виборів в державні органи влади закріплення в юридичних нормах. Виборча система підрозділяється на такі структурні компоненти: 1) Виборче право-це право громадянина брати участь у виборах чи на правах обираючого (активне виборче право), чи на правах обираємого (пасивне виборче право) 2) Виборча процедура-це практико-організаційний компонент, порядок утворення та організації виборів.
У світі існує кілька способів висування кандидатів: 1) самовисування-реєстрація через подання у відповідні органи заяви, підписаної самим кандидатом 2) висування групами виборців 3) висування політичними партіями та іншими суспільними об’єктами
2) Вибори бувають: 1) Залежно від предмета обрання: · президентські · парламентські · місцеві органи самоврядування: регіональні та муніципальні, та вибори суддів та деяких інших посадових осіб. 2) З огляду на причини їх проведення: · чергові · позачергові · додаткові 3) Існує класифікація виборів згідно принципів виборчого права, поділяють у вигляді парних протилежностей: · Всезагальні чи обмежені(цензові) · Рівні та нерівні · Прямі чи непрямі · З таємним чи відкритим голосуванням Всезагальність виборів означає, що кожен громадянин країни, який досяг віку політичної дієздатності незалежно від статі, класової та іншої належності, рівня доходу та освіти, ідеологічних переконань, має право обирати і бути обраним до органів влади. У багатьох країнах світу при здійсненні виборів існують виборчі цензи-це спеціальні умови надання або обмеження виборчого права Ценз буває: майновий, на прибуток визначеної цінності, віковий, осілості , освіденості, громадянства Рівність виборчих прав означає: 1) Кожний виборець, незалежно від свого соціального статусу та інших положень має під час голосування рівне число голосів та від однакової кількості виборців обирається однакова кількість депутатів 2) В країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці нерозділені на соціальні чи якісь інші групи. Непряме виборче право буває 2-х видів: 1) Виборці обирають виборчу колегію, яка потім робить вибір. Крім того президента може обирати змішана колегія виборців, в яку входять як так і депутати вибраних органів , областей чи суб’єктів Федерації. 2) Президента обирає парламент У світовій практиці відомі три типи виборчої системи: мажоритарна, пропорційна та змішана. Пропорційна система означає що мандати розподіляються строго пропорційно числу вибраних голосів. Розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як жорстка, тобто партія попередньо не формує список кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів самостійно визначає тих депутатів, які отримують мандати. Напівжорстка-визначені типи з визначеним місцем для кандидатів. М’яка-виборець сам має право позначити відповідними номерами у списку партії тих кандидатів, яким він надає перевагу. Мажоритарна система-це порядок визначення результатів голосування, за яким обраним вважається кандидат чи список кандидатів, які отримали більшість голосів у виборчому окрузі. Змішана система-поєднання : мажоритарної та пропорційної систем.
|
Суспільна влада
Структура держави