ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Встановлення тайнописних текстів і шифрувальної переписки

Лекція

ЗМІСТ

1. Загальні положення криміналістичного дослідження документів………………

2. Різновиди та ознаки ідеальної та матеріальної підробки письмових документів……………………………………………………………………………………

3. Встановлення змісту знищених текстів і рельєфних позначень, підробки печаток і штампів……………………………………………………………………………………….

Лекція висвітлює такі питання:

Питання 1. Загальні положення криміналістичного дослідження документів.

Питання 2. Різновиди та ознаки ідеальної та матеріальної підробки письмових документів.

Питання 3. Встановлення змісту знищених текстів і рельєфних позначень, підробки печаток і штампів.

Питання 1. Загальні положення криміналістичного дослідження документів.

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і викорис­танням наявної в них інформації.

Частину документів, що містяться в матеріалах криміналь­ного судочинства, складають особи, у провадженні яких пере­бувають ці справи (слідчі, прокурори). Цими проце­суальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуаль­них дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них резуль­тати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжні або кінцеві рішення.

Однак, розглянемо не процесуальні документи, а докумен­ти, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об'єктом посягання тощо.

Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з'ясувати факт їх підроблення, визначити їх ав­тора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.

Розслідування у кримінальному судочинстві - це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполо­вину з документами.

Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з'ясо­вувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому про­цесу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеці­альних техніко-криміналістичних знань, яка саме займається вирішенням зазначених питань щодо дослідження документів і в деяких джерелах можна зустріти такі терміни, як криміналістична документологія (документалістика).

Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й до­слідження різноманітних документів, а також із процесом отри­мання, передання та використання тієї інформації, яка в них міститься.

Саме з потребою дослідження і пов'язані виникнення такої криміналістичної галузі криміна­лістичної техніки, яка й займається вирішенням зазначених питань.

До системи криміналістичної документології (документалістики) входять де­кілька підгалузей:

1. техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

2. письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Серед загальних завдань криміналістичної документології можна вирізнити три групи:

1. Установлення функції документа в можливій конкретній зло­чинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі доку­мента й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістов­ної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

2. Установлення виконавця документа (суть почеркознав­ства).

3. Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослі­дження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окре­мих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроб­лення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препарата­ми тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (від­тисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань.

Термін «документ» походить від лат. documentum — свідчення, доказ чого-небудь.

Документ- це носій матеріально-фіксованої інформації, який своїм змістом і властивостями відображає юридично значущі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання цих носіїв як джерел доказів.

За процесуальною природою письмові документи можуть виступати письмовими та речовими доказами. Документи — речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змісту, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи — письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об’єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень

зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

За способом і засобами фіксації інформації:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, рисунки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кіно- та відеодокументи;

5) фонодокументи;

6) електронні документи;

7) ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного зло­чинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);

За способом виготовлення документи поділяють на:

1) рукописні;

2) машинописні;

3) комп’ютерні;

4) поліграфічні;

5) або виготовлені іншим способом за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконані чорнилами, пастами, тушшю, олівцем,друкарською фарбою або іншою речовиною.

За видом матеріалу, на якому зафіксовано документологічні об'єкти:

- документи, виготовлені на стандартному матеріалі з використанням стандартних речовин і приладів на папері - газетному, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на картоні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

- документи, виконані нестандартним способом на нестандартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі тощо з використанням пишучої речовини, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

За метою виготовлення документа останні можна поділяти на ті, що:

- виготовлені у злочинних цілях;

- виготовлені у правомірних цілях.

За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:

- виготовлення до вчинення злочину;

- під час учинення злочину;

- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практиці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої експертизи.

Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:

- офіційні документи (публічні);

- неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити (паспорт, посвідчення особи, довідка).

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

За юридичним значенням документи поділяють на:

- справжні;

- несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установленою або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні реквізити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні документа, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформацію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною особою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо неправдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

Матеріально підроблені документи за обсягом підроблення поділяються на:

- такі, що містять ознаки часткової підробки;

- повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

За стосунком до джерела походження або складання документів:

- оригінали;

- копії.

Також вирізняють документи:

а) об'ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матеріальних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема кримінальні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у працівника ДАІ надає йому право здійснити огляд транспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з порушенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адміністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.

Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, поліграфія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини складають основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предмети, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується інформація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, компактдиск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитися з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин);

4) якщо припускається, що на документі повинні залишитися сліди пальців рук, то працювати необхідно в рукавичках;

5) якщо є випадки необережного пошкодження документу, то це необхідно обов’язково зазначати.

При огляді документу вивчення змісту документа розпочинається з уважного читан­ня його тексту, аналізу змісту і встановлення того, чи належить документ до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відмічають загальний стан документа.

Зовнішній стан документа досліджується із застосуванням джерел косо спрямованого світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки і світлофільтрів для ко­льороподілу.

Дослідження кінодокументів і кінострічок розпочинається з їх переліку, а матеріалів звукозапису - з прослуховування і розшифровування їх змісту.

Документ - джерело доказів до проведення експертизи має залишатись у первинному стані.

Слідчий огляд завершується процесуальним оформленням - складанням протоколу огляду документів, де дослідницька частина відрізняється від такої у звичайних протоколах огляду місця події.

Тут детально описують хід огляду і дослідження, способи огляду, застосовані при цьому технічні засоби та одержані результати.

Причому останні можуть бути зафіксовані фото-, кіно- та відеозаписом, складанням плану і схем, що потім додаються до протоколу.

Питання 2. Різновиди та ознаки ідеальної та матеріальної підробки письмових документів.

Відомі три види кримінального підроблення документів:

■ Повне підроблення.

■ Часткове підроблення.

■ Виготовлення документа довільної форми.

Повне підроблення документівполягає в цілісному виго­товленні у злочинних цілях усіх складових частин документа (бланка) і реквізитів (підпису, печатки, штампа тощо) тобто від початку і до кінця, з підробленням їх під справжній зразок, по-іншому - виготовлення фальшивого документа, який повністю імітує справжній.

Як бачимо, повне підроблення передбачає і виготовлення матеріального носія, і виконання на ньому змісту певного до­кумента.

Повному підробленню піддаються найчастіше документи, що виготовляються на чистих аркушах паперу (довідки, свідоц­тва, атестати, дипломи, посвідчення).

Повністю підробляючи документи, злочинці використову­ють зразки справжнього документа.

Однак, оскільки абсолютно точне підроблення не є можли­вим, підроблені документи так чи інакше набувають відмінних ознак, за якими розпізнають підроблення.

Ознаки повного підроблення встановлюють порівняльним дослідженням документів і справжнього зразка.

Часткова підробка- це внесення у справжній документ певних окремих змін шляхом:

- підчищення;

- хімічного витравлювання;

- змивання;

- дописування, вставляння, додруковування або виправлен­ня тексту, окремих букв, цифр, слів;

- заміни частин документа (фотографій, аркушів чи листів у багатосторінкових документах);

-підроблення підписів, відтисків печаток і штампів тощо.

Підчищення - механічне видалення штрихів, літер, знаків, слів тексту реквізитних позначень тощо способом відділення часток матеріального носія відображеної в документі інформації.

Засоби підчищення: загострені тверді предмети (бритва, ле­зо пожа, голка, мікроскальпсль), гумка, порошок пемзи тощо.

Способи виявлення підчищення:

- порушення структури поверхні носія - легко виявляється мікроскопом, лупою під нахиленим струменем світла;

- порушення мікроструктури речовини штрихів, деформа­цію ліній захисної сітки - за допомоги лупи, збільшувальних приладів;

- утоншення, прохудіння паперу - на просвіт, тобто огляну­ти документ у проникному світлі (у місці підчищення буде пля­ма світла);

- для виявлення і відновлення підчищених записів: контрасне знімання, фотографування в ультрафіолетовому або інфрачер­воному промінні, використання методу дифузор-копіювання, люмінесценції, фотографування документа з використанням світлофільтрів тощо.

Витравлення - вплив на графічні реквізити документа хіміч­ними реактивами, внаслідок чого між барвником і окислювачем відбувається хімічна реакція, результат - обезбарвлення або розчинення і змивання барвника.

Витравлюючи речовини, використовують кислоти, луги, окислювачі, які вступають у реакцію з речовиною, що формує знак.

Витравлювання, як і підчищення, здійснюють по площі, на­носячи травильний розчин на весь текст або тільки впливаю­чи на штрихи тексту, наприклад, пером (кваліфіковане витрав­лення).

Ознаки витравлювання:

- порушення проклейки паперу, що викликає її пористість, гігроскопічність, появу матової поверхні;

- має місце зміна кольору паперу в місцях витравлювання -пожовтіння;

- папір стає ламким, через що на ньому утворюються тріщини,

- спостерігається обезбарвлення записів, виконаних на су­сідніх із місцем витравлювання ділянках;

- наявні залишки слабковидимих штрихів первинних за­писів;

- з огляданням документа в ультрафіолетових променях спостерігається відмінність у люмінесценції підданого витрав­люванню місця тексту з іншою поверхнею.

Засоби виявлення:

-огляд при боковому освітленні, спостереження крізь лупу чи мікроскоп;

- контрастність різних ділянок - світлофільтрами;

- у вигляді люмінесціюючих плям сліди витравлювання спо­стерігаються у променях ультрафіолетової лампи (ОЛД-41, УК1, «Таран», УФО-4А, «Фотон»);

- зніманням на кольоровому матеріалі, контрастним чи інфрачервоно-люмінісцентним зніманням.

Змивання - видалення тексту розчинниками (спиртом, водою, ацетоном, скипидаром тощо), а також речовинами ком­бінованої дії, приміром, СМЗ (синтетичними миючими засо­бами).

Ознаки:

-па поверхні паперу документа залишаються розливи барв­ника у вигляді плям з кольоровим відтінком по краях.

Додруковування - часткові зміни в документах у спосіб долучення нових слів, знаків або частин машинописного тексту, з метою зміни змісту або реквізитів документа.

Вони невеликі за обсягом, але здатні суттєво змінити викла­дені в документі відомості.

Частіше за все додруковуванням слів, букв, цифр, а подеко­ли окремих штрихів досягають злочинних змін суми у відомос­тях, накладних квитанціях, змінюють дати оформлення доку­ментів, прізвища його власника тощо.

Основні ознаки додруковування:

- незбіг горизонтальності розташування друкованих знаків у рядку;

- відмінності розміру та малюнка однойменних друкованих знаків, відмінність у кольорі барвника стрічки;

- відмінність у дефектах шрифту й механізму, якщо додру­ковування виконувалося на іншій друкарській машинці;

- відмінна (інша) люмінесценція знаків у додрукованих і справжніх реквізитах під час огляду в ультрафіолетовому про­мінні.

Під час перевірки того, чи мало місце додруковування на тій самій машинці, якою було надруковано первинний текст, визначають, чи збігаються лінії рядків основного і додрукова­ного текстів, чи однаковою є інтенсивність барвника у штрихах та деякі інші ознаки.

Виправлення тексту - часткові зміни в документах через безпосереднє внесення змін або заміну одних знаків іншими, тобто тут відсутнє попереднє підготування у вигляді підчи­щень, витравлювань або змивання старого тексту чи знаків.

Заміна частин документа (фотографій, листів у багато­сторінкових документах) є характерною для підроблення доку­ментів, що посвідчують особу.

Переклеювання фотографій - часткове підроблення, що вико­пується в паспортах, службових посвідченнях, посвідченнях во­діїв, тобто в документах, виконаних на спеціальних бланках, що мають друкарський текст, захисні сітки, розліновання, асюре то­що, з метою використання підробленого документа у своїх цілях.

Заміна частин (листів) у багатосторінкових документах (паспорт, трудова книжка тощо).

Заміна частин тексту - близька до заміни листів, але вико­ристовується в підробленні комп'ютерних документів, магнітних носіях запису звуковідеосигиалів.

Такі документи вивчає слідчий лише за участі фахівця (під час попереднього дослідження) або призначає відповідну екс­пертизу.

Підроблення підписів

Підпис є важливим реквізитом документа, оскільки надає йому юридичної сили.

Підроблювач підпису передовсім намагається передати зов­нішню схожість підроблюваного підпису з підписом-оригіналом.

Досягається це різними способами:

- Графічне підроблення - повторенням по нам'яті почерку і підпису особи, від імені якої виконується підпис, тобто змальо­вування з пам'яті.

- Технічне підроблення, тобто за допомоги певних техніч­них засобів, які передбачають попереднє підготовлення, вико­ристання спеціальних пристосувань тощо.

Розрізняють такі види технічного підроблення підписів:

-попереднє змальовування підпису з оригіналу, з подаль­шим обведенням заготовки;

- копіювання підпису через копіювальний папір;

- перемальовування на просвіт (через скло);

- передавлювання;

- за допомоги матеріалів, що мають копіювальні властивості (вологе копіювання);

- фотомеханічне копіювання;

- електрографічне;

- інші.

Питання 3. Встановлення змісту знищених текстів і рельєфних позначень, підробки печаток і штампів.

У слідчій і судовій практиці нерідко трапляються випадки, коли документи, що мають значення для встановленя істини у справі, пошкоджені, в яких записи виявляються слабовидимими чи невидимими внаслідок природного старіння, необережного зберігання, будь_яких випадкових причин та умисних дій зацікавлених осіб. До групи документів, зміст яких необхідно поновлювати, відносяться документи, записи в яких залиті, закреслені, складаються із безбарвних втиснених штрихів, а також спалені документи.

Виявлення залитих і закреслених текстів залежить від фізичних і хімічних властивостей речовини штрихів і плями, що його закриває. Найбільш розповсюдженими методами виявлення залитих текстів є:

- фотографування з світлофільтром, тобто кольоророзрізнювана зйомка. Її ефективність знаходиться у прямій залежності від правильного подбору світлофільтра, джерела світла та фотоматеріалу;

- зйомка в інфрачервоних променях здійснюється під час виявлення запису, який виконано речовиною, що поглинає ці промені (графітний олівець, чорна туш, копіювальний папір, машинописна стрічка, друкарська фарба тощо);

- фотозйомка в рентгенівських променях застосовується у випадках, коли текст виконано фарбуючою речовиною, до складу якої входять елементи з великим атомним номером, а пляма, що закриває текст, утворена речовиною з елементами, що мають менший атомний номер;

- фотозйомка на просвіт результативна під час помітної відмінності в оптичній щільності ділянок з наявними під плямами штрихами та інших ділянок плями;

- зйомку в косопадаючих променях світла доцільно застосовувати у випадках, коли ділянки плями з прихованими під нею штрихами відбивають світло інакше, ніж решта поверхні плями;

- дифузно-копіювальний метод рекомендується для поновлення текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад чорнилом), і закритих нерозчинними (друкарською фарбою).

Виявлення слабовидимих і невидимих текстів(так званих «згаслих» текстів). Такими вони можуть стати внаслідок дії природних факторів (впливу підвищеної вологи повітря, прямої променевої енергії сонця, атмосферних газів тощо). Під час

дослідження невидимих текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний (із використанням світло­чутливого шару фотоплівки та фотопаперу (під час контакту документа з цими фотоматеріалами на емульсійному шарі мо­жуть відкопіюватися частинки барвника, що залишилися у ма­сі паперу (дерева) досліджуваного документа).

та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабовидимі штрихи можуть бути прочитані

за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Виявлення тексту на спалених документах.Можливість установлення текстів спалених документів визначається станом паперу і штрихів, що підпали під вплив високої температури. Згораючи, папір спершу висихає, потім обвуглюється і на за­вершення горіння відбувається його спопеління. Якщо папір розпався на дрібні частинки, поновити текст буде неможливо, але якщо горіння відбувалося при малому доступу кисню, то розпадаються лише краї листка. На решті ділянок папір лише висушується і починає обвуглюватися. У разі обережного поводження обвуглені документи можуть бути використані для встановлення наявного тексту. Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10–20 %) або водяною парою. Для поновлення текстів спалених документів застосовуються такі методи як огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

Встановлення тайнописних текстів і шифрувальної переписки

У кримінально-процесуальній діяльності під час розкриття, розслідування й попередження злочинів трапляються випадки, коли треба перевірити і вилучити документи з метою виявлен­ня в них напису або шифрувальної переписки. Інколи в таких випадках використовують термін «криптографія», тобто тайно­пис, система зміни письма з метою зробити текст незрозумілим для необізнаної людини.

Тайнопис- прихований текст, виконаний «симпатичними» чорнилами, який міститься па поверхні паперу або нанесений за допомоги тайнописних копійовок.

Найпростішими «симпатичними» чорнилами є розчини лі­карських речовин - аспірин, хінін, нашатирний спирт, розчин деяких кислот; продукти - молоко, солі овочів і фруктів; виді­лення людини - слина, сеча та інші хімічні реактиви.

Під час використання цих або схожих тайнописних засобів уже в ході візуального огляду можна виявити прихований текст, а саме: невиправдане збільшення інтервалів між рядками; у міс­цях впливу на папір «симпатичними» чорнилами може спостері­гатися матовість штрихів; пересилання чистих листів паперу або записів з беззмістовним або занадто «нейтральним» текстом.

Окрім цього тексти такого характеру можуть бути виявлені та проявлені за допомоги обкурювання парами йоду, нагріван­ням або прасуванням нагрітою праскою, оприскуванням розчи­нами або посиланими порошками. Після цього проявлений текст негайно фотографують.

Залежно від виду «симпатичних» чорнил можна використо­вувати ультрафіолетовий опромінювач (УФО) та інші технічні засоби.

Шифрувальна переписка - це письмо, що складається зі зна­ків (букв, цифр, рисунків, малюнків).

Якщо не бути підготовленим до читання такого об'єкта, письмо не матиме жодного змісту.

Одначе після перестановки букв і цифр або заміщення одних букв алфавіту іншими може мати місце прочитання такого до­кумента (розшифрування).