ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ М.І. ПИРОГОВА

1. Життя й діяльність М.І. Пирогова.

2. Основні положення педагогічної системи М.І. Пирогова.

3. “Питання життя”.

4. Значення педагогічної спадщини М.І. Пирогова.

1. Ім’я Миколу Івановича Пирогова становить гордість і славу Вітчизняної педагогічної науки, народної освіти. Своєю видатною діяльністю як у галузі медицини, так і народної освіти М.І. Пирогов заслужив вдячність широких мас і педагогічної громадськості. Його педагогічні ідеї є джерелом наукової творчості і практичної діяльності. Вони близькі нам і сьогодні актуальністю поставлених проблем, таких, як єдність школи і життя, педагогічної науки й практики; навчання, що виховує, “гармонійний розвиток усіх уроджених сил народу”, виховання людини-громадянина, корисного своїй країні.

Микола Іванович Пирогов (1810-1881) народився в Москві, у родині казначейського чиновника. По завершенні Московського університету (медичний факультет) він готується в Дерпте (м. Тарту) до професури і після захисту дисертації на ступінь доктора медичних наук протягом двох років займався в Німеччині удосконаленням своїх знань. У віці 26 років він став професором хірургії спочатку в Дерптському університеті, а потім у Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

У 1854 році під час облоги Севастополя Пирогов за власним клопотанням був направлений на фронт на чолі організованої ним громадою “сестер милосердя”.

У 1856 році з’явилася стаття Пирогова “Питання життя”, що висвітлювала важливі питання виховання. Вона звернула на себе увагу громадськості передовими ідеями про загальнолюдське виховання, зробила ім’я автора широко відомим.

У 1856 році Пирогов був призначений попечителем Одеського навчального округу. Олександр II негативно ставився до Пирогова, вважаючи його “червоним” (хоча він був лише лібералом), але, призначаючи його на цю посаду, хотів створити видимість турботи царського уряду про народну освіту. Протягом дворічного керівництва Одеським навчальним округом Пирогов прагнув підвищити значення педагогічних рад гімназії, вселяв директорам і вчителям навчальних закладів думку про необхідність гуманного ставлення до дітей, підготував відкриття університету в Одесі. Ліберальна діяльність його як попечителя навчального округу викликала в одеського генерал-губернатора підозру у вільнодумстві й підриві авторитету влади. Пирогова було переведено у Київ на посаду попечителя Київського навчального округу. Тут він продовжував поліпшувати роботу шкіл, рекомендував учителям відвідувати уроки один одного, заохочував методичні пошуки учителів запровадив у практику гімназій позакласні літературні бесіди, сприяв відкриттю в Києві однієї з перших у Росії недільних шкіл для дорослих.

Коли в 1861 році Пирогова було звільнено з посади попечителя, прогресивна громадськість Києва влаштувала йому урочисті проводи.

Уряд зробив вигляд, що воно має намір використовувати досвід Пирогова як педагога, і призначило його керівником молодих людей, які готувалися за кордоном до професури, але в 1866 році його позбавили і цієї посади. Великий хірург, крупний учений, видний суспільний діяч і педагог, Пирогов, ще повний сил, повинен був піти у свій невеликий маєток на Україні, де помер у 1881 році./Константинов Н. А., Медынский Е. Н., Шабаева М. Ф. История педагогики. — М.: Просвещение, 1982. — C.200-201/.

2. Вивчення педагогічних творів, біографічних і автобіографічних даних, залишених нам Пироговим, показує, що протягом усього свого життя він непохитно здійснював одну основну ідею: боровся зі станово-кріпосницьким ладом у системі освіти і прагнув того, щоб поставити освіту й виховання підростаючих поколінь на службу потребам нашої країни, що назрівали, у всіх галузях культури в післяреформений час.

Пирогов вів боротьбу зі становими і національними привілеями насамперед у справі народної освіти й поширення культури й науки в нашій країні.

Таким чином, педагогічні позиції Пирогова найтіснішим образом перепліталися з політичними прагненнями демократичного лібералізму, що відрізняв його і від представників бюрократів-реакціонерів, і консерваторів, і від представників революційної демократії (у політичному сенсі Пирогов не був революціонером). /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949.-С. 92-93/.

У чому ж полягає цінність педагогічної системи Пирогова? Найбільший інтерес і цінність представляється система освіти висунута ним. Принцип цієї системи полягав у переході з однієї ступені в наступну, вищу й у той же час у закінченості освіти в кожній ступені.

Як першу ступінь освіти йде елементарна початкова дворічна школа. Програма занять у цій школі розрахована на розвиток у початкових основ мислення, що вчаться, і спостережливості шляхом навчання рідній мові, рахунку і, зокрема, розвиток спостережливості шляхом наочного навчання в дусі Песталоцці. До речі, Пирогов надавав величезного значення наочному навчанню і вважав, що найважливіше застосовувати принцип наочності в якомога ранньому віці. Наведемо з цього приводу цитату зі статті Пирогова “Про наочне навчання”. У цій статті Пирогов говорить про спосіб викладання природних наук. “Узагалі, головний обов’язок педагога полягає переважно в тому, що б науку викладати не стільки для самої науки, скільки для розвитку, за допомогою науки тієї чи іншої розумової чи щиросердної здатності. Природне і повинно саме слугувати розвитку спостережливої здатності в дитини, яка починає знайомитися з навколишньою природою. Потрібно привчити з ранніх років і його очі, і його дотик до виразного відшукування різних ознак, що характеризують природні тіла; дайте йому в руки мінерал, рослини, тварини і запитуйте його, що він бачить і що він знаходить особливого; заставте його знайти й описати відмінності тим і іншим тілом, і завдання ваше буде розв’язаним, мета буде цілком досягнута.” /Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1985. - C. 143-144/.

За традиціями того часу, у програму початкової школи, як і в програму наступних за нею вищих ступенів, Пирогов вносить і підґрунтя так званого Закону Божого, тобто вивчення священної історії старого і нового завіту.

Прогімназії складають у системі освіти, що захищається Пироговим, другу ступінь освіти, знов-таки призначену для всіх станів і класів. Прогімназії, за планом Пирогова, розділяються на два типи — реальна й класична, кожна з 4-річним курсом навчання.

Класична прогімназія в проекті Пирогова має в навчальному плані майже ті ж предмети, що і реальна. Але за рахунок кількості годин, що відводяться на предмети реальних знань, у класичній прогімназії приділяється увага ґрунтовному вивченню латинської й грецької мов і однієї, а не двох нових мов. Класична прогімназія доступна для всіх бажаючих, що мають освіту в обсязі елементарної початкової школи. Окрім того, ті, хто закінчив реальну прогімназію могли вступити без іспиту в III клас класичної прогімназії.

Над двома типами прогімназій організується гімназія знов-таки двох типів — реальна й класична.

Освіту в реальних гімназіях Пирогов призначає для задоволення практичних потреб виробничо-технічного життя. Ті, хто закінчували, реальні гімназії, за планом Пирогова, дістануть вихід або безпосередньо на поприще практичної діяльності, або у вищі, але спеціальні навчальні заклади, але не в університет. /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949. — С. 115-117/.

Даючи виняткове значення у вихованні учнів науці і науковій освіті, Пирогов враховував роль й інших спеціальних виховних впливів на учнів. І майже в кожній його статті ми знаходимо глибокі, оригінальні думки, поради і практичні вказівки в цьому напрямку.

Головне у виховній роботі, чому Пирогов надає вирішального значення, це наміри, життєві цілі й завдання, які ставлять собі вихователі в сім’ї й у школі, узгодженість сім’ї, школи, суспільства й держави в цих цілеустремліннях.

Пирогов дав ряд найцінніших порад із методики виховної роботи. Обрані ним питання й характер їхнього розв’язання вводять учителів у найбільш важливі й вирішальні аспекти виховної роботи в школі.

На місце розрізнених, неорганізованих впливів на учнів із боку адміністрації шкіл (директора й інспекторів) і наглядачів Пирогов висунув у якості основної виховної сили колективну роботу вчителів, чи як він їх називає, наставників, об’єднаних у педагогічні ради середніх навчальних закладів. У такий спосіб одноособова, часто випадкова й довільна дія вчителів одержувала не тільки єдність, але і природно велику різнобічність і глибину впливів на учнів.

Постанови педагогічних рад набували в очах учнів більший авторитет, більшу силу. “Досвід доводить, — пише Пирогов, — що висновки й визначення педагогічної ради незрівнянно більше користуються довірою в учнів, ніж рішення однієї особи, чи буде вона другорядною у закладі, як учителі чи наглядачі, — чи провідною, як директор”.

Пирогов був занепокоєний розвитком у вчителів уважного, чуйного ставлення до учнів. Він жадав від учителів “під час обговорення кожного вчинку” не формально-юридичного ставлення до учня, а “добре вникнути в ті обставини”, якими викликається поведінка учня. З цією метою Пирогов пропонував вихователям завести у себе кишенькові журнали, у яких би вони відзначали, до дрібниць, і тільки для себе, усі помічені ними вчинки учнів, їхній напрям думок тощо.

Вимогами такого роду Пирогов ставив перед учителями найскладнішу й найважчу, але в той же час основне завдання в мистецтві виховання — вивчати своїх учнів і індивідуалізувати виховні впливи на них. /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949.-С. 124-131/.

3. Розгляд педагогічних поглядів М.І.Пирогова варто почати зі статті “Питання життя” опублікованої ним у 1856 році. Це була перша педагогічна робота Пирогова. Завдяки якій, ім’я Пирогова стало широко відомим і звернуло на себе увагу громадськості передовими ідеями про загальнолюдське виховання.

У статті “Питання життя” (утім, як і в інших своїх педагогічних творах) М.І.Пирогов різко виступив проти станової школи і ранньої утилітарно-професійної виучки, що прагнув запровадити царський уряд за рахунок зниження рівня загальної освіти молоді. Він протиставив офіційному курсу освіти ідею загальнолюдського виховання, що повинне підготувати до громадського життя високоморальної людини із широким розумовим кругозором. /Н. А. Константинов Е. Н. Медынский М. Ф. Шабаева История педагогики. -М.: Просвещение, 1982.-С. 201 /.

Свою статтю Пирогов починає з історичної довідки про пошуки видатними мислителями давньої Греції відповідей на питання: про призначення людини в суспільному житті, про сенс людського життя. З цієї довідки з’ясовується, що мова йде про питання громадського життя, про життя людини в суспільстві, про його взаємини з іншими людьми, про неминучість для кожного з нас розв’язання питання про наше особисте ставлення до суспільних потреб і обов’язків.

“У чому мета нашого життя? яке наше призначення? до чого ми покликані? чого повинні шукати ми?”. / Пирогов М.І. Питання життя. — Твори, т. I, Київ 1910. -C. 37-72/.

Такі перші питання життя, висунуті Пироговим у його статті. У самостійному розв’язанні цих питань зацікавлене і суспільство з його пануючим напрямком, і кожна окрема особистість. З цим важко не погодитися. Для свого часу, на передодні серйозної реформи феодально-кріпосницької держави, така постановка питання була більш ніж доречна. Більш того, вона актуальна і сьогодні, коли країну охопила стійка економічна криза.

Здавалося б, міркує далі Пирогов, що на поставлені питання про мету й призначення нашого життя члени християнського суспільства дістануть відповіді в процесі виховання в сім’ї й у школі, і в такий спосіб підготовлені до здійснення християнської моралі в суспільному й особистому житті. Але в дійсності такого панування християнської моралі не спостерігається. На противагу християнським основам виховання, отриманим у школі, у всіх проявах громадського життя панує “різко виражене матеріальне, майже торгове прагнення”. /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949. — C. 33-34/.

Що ж залишається робити при таких обставинах? — ось природно виникаюче питання. Залишається глибше поглянути в сутність навколишнього життя. З винятковою майстерністю викладає Пирогов “філософію” восьми дрібних суспільних груп. “Поглядів, за яким ідуть ці юрби, набереться до десятка, а може навіть і більше. Ось, наприклад, перший погляд — дуже простий і привабливий. Не міркуйте, не тлумачте про те, що нез’ясовно. Це по меншій мірі лише втрата одного часу. Можна, думаючи, втратити й апетит, і сон. Час же потрібен для праці й насолод. Апетит — для насолод і праці. Сон — знову для праці й насолод. Праця й насолода — для щастя.

Ось другий погляд — високий. Учіться, читайте, міркуйте й витягайте з усього найкорисніше. Коли розум ваш просвітліє, ви довідаєтеся, хто ви і що ви. Ви зрозумієте усе, що здається незрозумілим для черні. Порозумнішавши, повірте, ви будете діяти якомога краще. Тоді дайте вибір лише вашому розуму, і ви ніколи не зробите промаху.

Ось третій погляд — старообрядницький. Дотримуйте найточнішим чином усі обряди й повір’я. Читайте лише благочестиві книги, але в смисл не вникайте. Це головне для спокою душі. Потім, не міркуючи, живіть так, як живеться.

Ось четвертий погляд — практичний. Працюючи, виконуйте ваші службові обов’язки, збираючи копійку на чорний день. У сумнівних випадках, якщо один обов’язок суперечить іншому, обирайте те, що вам вигідніше чи принаймні, що для вас менш шкідливе. Утім, надавайте кожному рятуватися на свій лад. Про переконання, як і про смаки, не сперечайтеся і не клопочіть. З повною кишенею можна жити і без переконань. Та інше, та інше, та інше. /Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. — М.: Педагогика, 1985. — C. 32-34/.

Своїм викладом “філософії” життя восьми дрібних суспільних груп Пирогов сформулював пануючі в російському, так званому освіченому суспільстві, виразки й пороки, що служили предметом зображення й у нашій могутній, винятковій по своїх моральних тенденціях художній літературі XIX ст.

Викриваючи вульгарність, що панує в привілейованому суспільстві, Пирогов разом з тим показав безсилля школи і виховання його часу в справі перетворення суспільства на яких би то не було розумних началах. А якщо так, то виникало наступне серйозне питання про зміст і призначення всієї системи виховання й освіти. Очевидно, школа й виховання жодною мірою не призводили до удосконалення громадського життя на моральних основах. “Існує, — пише Пирогов тільки три можливості вивести людство з помилкового й небезпечного становища: Чи погодити морально-релігійні основи виховання з існуючим напрямком суспільства. Чи змінити напрямок суспільства. Чи, нарешті, підготувати нас вихованням до внутрішньої боротьби, неминучої й фатальної, давши нам усі способи і всю енергію витримувати нерівний бій”.

Піти першим шляхом, міркує далі Пирогов, це означало б “спотворювати те, що нам залишилося на землі Святого, Чистого і Великого...” “Змінити напрямок суспільства є справа промислу й часу”. Залишається третій шлях, тобто “приготувати нас вихованням до внутрішньої боротьби..., давши нам усі способи і всю енергію витримувати нерівний бій”. Приготувати нас із юних років до цієї боротьби, значить саме “зробити нас людьми, тобто тим, чого не досягне жодна ваша реальна школа у світі, піклуючись зробити з нас, із самого нашого дитинства, негоціантів, солдатів, моряків, духовних пастирів чи юристів”. У цій думці з’ясовується основна суспільно-педагогічна позиція Пирогова. /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949. — С. 37-38/.

Підводячи підсумок вищесказаному, можна зробити висновок, що найвища суспільно-історична заслуга Пирогова полягала вже в тому, що він розкрив і назвав своїм ім’ям “торговий” напрямок життя, показав його протиріччя з усім, що ще залишилося в житті “святого”. Він розкрив розкладницьке вплив “меркантильного напрямку” на підростаюче покоління і поставив на чергу дня питання про те, що ж можна зробити шляхом виховання, щоб перебороти розбещуючий вплив “торгового напрямку” у суспільному житті.

4. Щоб судити про історичні заслуги Пирогова, нам варто пам’ятати слова В.І.Леніна: “Історичні заслуги визначають не по тому, чого не дали історичні діячі порівняно із сучасними вимогами, а по тому, що вони дали нового порівняно зі своїми попередниками”. Ніхто не сумнівається у тому, що Пирогов залишив значний внесок у скарбницю нашої національної культури. Загальновизнаний геній Пирогова як ученого, новатора, працями якого, починаючи з його ранньої молодості, користалися не тільки його учні, але і його учителі у всіх культурних країнах світу.

Протягом усього свого життя, Пирогов безперестанно додавав усі зусилля для того, щоб створити для вищої й середньої школи такі умови, які б усіляко сприяли б розвитку науки й культури й усували б усе, що заважало розвитку самостійної російської науки.

Він щиро прагнув до здійснення в нашій країні загального навчання, він захищав право на повноцінну освіту не тільки російських людей, але і найпригнобленіших націй, що населяли Росію.

Поряд із великими принциповими педагогічними питаннями Пирогов у своїх літературних працях і в практичній діяльності на посаді попечителя навчального округу постійно ставив і розв’язував методичні питання, розвивав і підтримував діяльність вчителів і шкіл по розгортанню кабінетів, лабораторій і інших учбово-допоміжних засобів для удосконалення викладання й навчання. /Красновский А. А. Педагогические идеи Н.И. Пирогова. — М.: Учпедгиз, 1949.-С. 175-182/.

З усього вищесказаного можна зробити такі висновки:

1. Пирогов значно поліпшив роботу педагогічних рад гімназій, розширив зміст обговорюваних питань, ввів у систему доповідей й обмін думками з дидактичних питань, усіляко заохочував методичні пошуки вчителів, рекомендував взаємне відвідування уроків.

2. Основними дидактичними принципами Пирогов вважав свідомість навчання, активність і наочність.

3. Вимагаючи, щоб вчителі й керівники прогімназій і гімназій добре вивчали учнів і їхню успішність, Пирогов пропонував переведення із класу в клас робити за результатами річної успішності учнів. Він негативно ставився до перевідних іспитів, відзначаючи наявність у них значного елементу випадковості й формалізму.

4. До викладання у вищій школі Пирогов пропонував залучити великих учених, рекомендував підсилити бесіди професорів із студентами, проводити семінари, просемінари і практичні заняття, всіляко розвивати в студентів навички поглибленої самостійної роботи. /Константинов Н. А., Медынский Е. Н., Шабаева М. Ф. История педагогики. -М.: Просвещение, 1982. — C.202-203/.

Своєю живою, глибоко плідною адміністративно-педагогічною й науково-літературною діяльністю Пирогов привернув увагу всіх передових, прогресивних сил нашої країни і підняв педагогічні проблеми на рівень найважливіших питань нашого культурного життя.

За справедливим й одностайним визнанням Пирогов увійшов в історію російської культури не тільки як видатний геніальний учений анатом і талановитий лікар-хірург, але і як класик оригінальної передової російської педагогічної думки. І можна бути упевненим у тому, що справжні заслуги Пирогова перед культурою нашої країни і глибоко плідна значимість його педагогічних ідей і педагогічної діяльності будуть ще довго знаходити високу оцінку і викликати глибоку повагу з боку всіх людей.