 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Тема 1. Теоретичні основи демографії.
Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення. Демографія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично визначених соціальних відносин. Демографія вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії. Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу [Прибиткова]. Із важливості явищ, які вивчає демографія, випливає також її практичне значення. По суті, на досягнення демографічних цілей значною мірою спрямований сам прогрес суспільства, розвиток виробництва, науки і культури. Найкраще це видно на прикладі такої характеристики, як тривалість життя, здоров'я людини. Прагнення до оволодіння культурою, до активної участі у громадському житті, до щастя у сім'ї, знаходить вираз у демографічних характеристиках: освітньому рівні населення, його трудовій активності, сімейній структурі тощо. Всі аспекти практичної діяльності (виробництво, культура, право) впливають на демографічні явища. В той же час населення, його структура, трудові ресурси мають велике значення для практичної діяльності, особливо для економіки. Таким чином, практичне значення демографії визначається тим, що населення є в один і той же час основною продуктивною силою суспільства і споживачем вироблених благ [Корж]. Отже, у практичній площині до царини демографічних досліджень входить описання демографічної ситуації, аналіз тенденцій і чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих її територіях або в групах населення в різні періоди часу. На підставі вивчення особливостей народжуваності, смертності й міграційного руху в різних генераціях, різних соціальних групах і на різних територіях демографія оцінює їх найбільш ймовірні зміни в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози [Прибиткова]. Місце демографії в системі наук. Відтворення населення й зміни, що відбуваються в ньому, зазнають впливу найрізноманітніших відносин у житті людей, які є предметом інтересу низки суспільних наук: економічних, історичних, правознавства, соціології, соціальної психології, соціальної гігієни, а також природничо-наукових дисциплін: антропології, медичної генетики, популяційної генетики, екології людини, фізіології людини тощо. Проте демографія вивчає не самі ці відносини, які становлять предмет відповідних наук, а лише їх вплив на процес відтворення населення та його окремих груп. Для пояснення закономірностей відтворення населення демографія запозичує методи, залучає факти, встановлені цими науками. Розділи цих наук, пов'язані безпосередньо з вивченням народонаселення, також включаються до системи знань про народонаселення. Дедалі глибше проникнення в природу, закономірності й рушійні сили відтворення населення супроводжується посиленням взаємодії демографії з іншими науками. Особливо тісним є зв'язок демографії з історичною наукою. Саме розгляд відтворення населення як історичного процесу дає можливість повною мірою розкрити його соціальну зумовленість. Особливо тісно взаємодіє демографія з історичною наукою у вивченні демографічної історії, яка є водночас і об'єктом історичної науки, і одним з напрямків демографічних досліджень. Етнографія допомагає демографії розкрити вплив на демографічні процеси особливостей культури й побуту різних народів. Демографія пов'язана також і з археологією через палеодемографію, яка сприяє поясненню демографічних процесів у глибокій давнині. Зв'язок демографії з економічними науками визначений впливом на демографічні процеси характеру й рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, зокрема зайнятості, та відносин у царині розподілу. Залежність відтворення населення від соціальної структури, соціальних відносин і соціальних інституцій на кожному етапі розвитку суспільства зумовлює взаємодію демографії та соціології, зокрема в царині соціології шлюбу й сім'ї, соціології народжуваності та соціології міграції. Соціальна психологія дотикається демографії при вивченні демографічної поведінки, демографічних установок, демографічної мотивації. Значну частину демографічних подій і фактів можна й варто розглядати з точки зору індивідуальної, групової та масової поведінки. Крім того, демографічний аналіз має бути доповнений соціально-психологічним аналізом потреб, цільових установок, мотивів, інтересів. Соціально-психологічний аналіз демографічної поведінки спрямований на дослідження суб'єктивних аспектів поведінки особистості або сім'ї, з одного боку, та на вивчення типових соціальних ситуацій і їх відображення у свідомості особистості, сім'ї, групи — з іншого. Демографічна функція права полягає в юридичній регламентації різних аспектів демографічної поведінки. І демографи, і юристи одностайно визнають, що праву належить найважливіше місце серед чинників, що регулюють демографічні процеси. Право у цьому разі розуміють як сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, які забезпечують умови існування народонаселення й режим його відтворення. Роль права особливо важлива при розробці й здійсненні заходів демографічної політики, що використовує як інструменти правові й законодавчі акти. Демографія тісно пов'язана і з соціальною гігієною, яка досліджує стан і динаміку здоров'я населення, вплив соціальних умов на його здоров'я, а в теоретичній площині — співвідношення соціального та біологічного. Результати досліджень соціальною гігієною стану здоров'я людей, впливу умов праці й побуту на захворюваність і причини смерті з урахуванням ефективності функціонування служб охорони здоров'я допомагають демографії виявити соціальне зумовлені чинники смертності. А вивченню динаміки й чинників народжуваності сприяє аналіз впливу стану здоров'я жінки на плідність і частоту дітонародження. Висновки медико-біологічних досліджень сприяють глибшому проникненню в особливості та характер перебігу демографічних процесів у різних соціально-демографічних групах населення. Водночас медико-біологічні чинники демографічних процесів є важливим напрямком соціально-гігієнічних Досліджень. В царині вивчення смертності демографія межує також з геронтологією, яка розкриває закономірності старішання людини, хоча процес власне демографічного старішання — збільшення частки старих людей у населенні та його причини — ввіходить цілком до царини демографічних досліджень. Зв'язки демографії з природничо-науковими дисциплінами, які вивчаютьлюдину як продукт та об'єкт біологічної еволюції, опосередковані соціальним характером демографічних процесів [Прибиткова]. Предмет демографії. Демографія - наука, що вивчає властивими їй методами чисельність, територіальне розміщення і склад населення, їх зміни, причини і наслідки цих змін, взаємозв'язок соціально-економічних чинників і змін у населенні. Вона розкриває закономірності відтворення населення в широкому розумінні цього слова та одержані знання ставить на службу суспільного розвитку. Термін "демографія" утворений з двох слів: "демос" - народ і "графос" - писання. Отже, демографія - наука про народонаселення [Корж]. Учені, що займалися вивченням населення, довго шукали слово, що стало б назвою їхньої науки. Слово «демографія» з'явилося на світ приблизно на двісті років пізніше науки, яку воно називає. До нього пропонувалися інші терміни. Першим, хто спробував дати ім'я новій науці, був швейцарський математик Христофор Бернуллі (1782— 1863). Він запропонував назвати її «популяціоністикою». Термін «демографія» ввів у науковий обіг французький вчений Ахілл (Аший) Гійяр. У 1855 р. у Парижі вийшла його книга «Елементи статистики людини, чи Порівняльна демографія». У цій книзі А. Гійяр визначив демографію як природну і соціальну історію людини, чи математичне вивчення населення, його змін і його фізичних, цивільних, інтелектуальних і моральних умов. Гійяр (Guillard), Жан Клод Ашиль (1799—1876), французький статистик, демограф і натураліст... Один із засновників Паризького статистичного і ботанічного суспільств. У 1853 на 1-й сесії Міжнародного статистичного конгресу в Брюсселі ... запропонував скласти порівняльну міжнародну номенклатуру хвороб і причин смерті. Розрахував таблиці смертності для Франції за 1840—1849... Вважається автором терміна «демографія», що з’явився вперше в назві його книги «Елементи статистики людини, чи Порівняльна демографія». Народонаселення. Енциклопедичний словник. М.,1994. С. 81. Визначення демографії, що сформульоване до середини XIX ст. відображає те розуміння предмета демографії, який носить в основному статистико-описовий характер і є надзвичайно широким, включаючи в себе буквально усі — від математичного вивчення населення до його «інтелектуальних і моральних умов». Воно, власне, цілком відповідає тому, що означає слово демографія давньогрецькою мовою (народоопис, опис народу). Важко вказати ту сферу соціального життя чи характеристик людей і всього населення, що не підпадала б під визначення А. Гійяра. Проте протягом досить тривалого часу це визначення демографії було поширено дуже широко, і його дотримувалась більшість учених, особливо тих, хто прийшов у демографію зі статистики. І, до речі, досить довго під демографією розумілася лише статистика населення, ці терміни розглядалися як синоніми. Як приклад можна привести хоча б саму назву книги А. Гійяра чи те визначення демографії, що дав інший великий учений XIX ст. Жак Бертійон (Бертільон) (1851—1922): «Демографія займається вивченням колективного життя. Ціль її полягає у вивченні причин, у силу яких суспільства розвиваються, відновлюються і, зрештою, занепадають і гинуть. Вона розглядає як фізичний, так і моральний склад кожного народу; розглядає, які заняття дають йому засоби до життя; вона досліджує, як і чому люди одружуються, у якій кількості вони розмножуються і як виховують дітей і ін. Вона вказує, нарешті, при яких обставинах, у якому віці й у силу яких причин люди вмирають». У вітчизняній літературі термін «демографія» уперше згадується в 1872 р. у роботі Е. Анучіна «Значення статистики як науки і Міжнародний статистичний конгрес». При цьому в середовищі російських учених він тривалий час був синонімом поняттю «статистика населення». Приклад, відомий російський статистик А.В. Фортунатов у 1907 р. говорив про «демографію (популяціоністику, чи статистику населення)». Широке трактування демографії як статистики населення довгий час визначало її розвиток і збереглося майже до наших днів, знайшовши своє відображення в численних підручниках з демографії і довідниках, як вітчизняних, так і закордонних. Однак таке «всеохоплення» і «всеїдність» демографії поступово стала усвідомлюватися як її істотний недолік. Росло розуміння того, що демографія — це особлива наука зі своїм власним предметом, що не збігається з предметами інших наук і виходить за рамки переважно статистичного і математичного опису населення. Оскільки ж останнє традиційно зводиться до класичної роботи Дж. Граунта «Природні і політичні спостереження...», то мали місце навіть спроби заперечувати історичний зв'язок сучасної демографії від Дж. Граунта через А. Гійяра з дослідницькою математико-статистичною традицією. Термін «демографія» з'явився у французькій літературі після того, як у Парижі в 1855 р. вийшла книга «Елементи статистики людини, чи Порівняльна демографія», написана французьким натуралістом і математиком А. Гийяром. Однак потрібен був час, щоб він ввійшов у науковий обіг. Перш ніж це сталося, німецький статистик Е. Енгель запропонував ще один термін — «демологія», але ця пропозиція не одержала підтримки. У 1877 р. у широко відомій французькій енциклопедії П. Ларусса (т. 16) уперше була опублікована стаття «Демографія», що свідчило про початок утвердження нової науки і поширення пов'язаного з нею терміна. Його офіційне визнання почалося після того, як він був введений у назву Міжнародних конгресів гігієни і демографії. Шелестів Д.К. Історична демографія. М., 1987. С. 58—5 9. У російських довідкових виданнях термін «демографія» уперше з'явився в 1893 р. у статті А.Е. Яновського «Демографія» в Енциклопедичному словнику Брокгауза й Єфрона. Граунт (Graunt) Джон (1620— 1674), англійський торговець, автор книги «Природні і політичні спостереження зроблені над бюлетенями смертності»... Дослідження, здійснене в книзі Граунта, було безпосередньо пов'язане з зародженням політичної економії у формі «політичної арифметики», що поклала початок кількісному вивченню масових явищ, що розвивались головним чином на матеріалах народонаселення. Народонаселення. Енциклопедичний словник. М., 1994. С. 92. Демографія — наукове вивчення людських населень, головним чином у відношенні їхньої величини, структури і розвитку; воно містить у собі кількісні аспекти їхніх головних характеристик. Multilingual Demographic Dictionary. English Section. Liege, 1982. P. 15. Зокрема, американський демограф Ф. Лорімер писав наприкінці 50-х рр. XX ст.: «Якщо й існує деяка «апостольська послідовність», починаючи від Дж. Граунта і закінчуючи демографами наших днів, то вона цілком вичерпується аналізом смертності і побудовою таблиць тривалості життя». Найбільший російський історик демографії Д.К. Шелестов (1927—2000) справедливо відзначав обмеженість як однолінійного розгляду історії цієї науки від Дж. Граунта до наших днів, так і заперечення якого-небудь зв'язку сучасної демографії з граунтівською традицією. Демографія виникла і стала розвиватися в зв'язку з дозрілою потребою капіталістичного суспільств краще зрозуміти самого себе і необхідністю вирішення практичних завдань, що вимагали не тільки абстрактно-спекулятивних міркувань про роль населення в історії (чому віддавала данину філософія, починаючи від Конфуція і Платона), а конкретних знань про число жителів, що населяють ту чи іншу країну, про їхній розподіл по різних групах, про закони, що керують зміною поколінь, і т.п. Становлення демографії було дуже тривалим процесом, у ході якого лише поступово сформувалося уявлення про демографію як про самостійну науку зі своїм власним предметом. При цьому вона ставала самостійною наукою лише в міру того, як вона звільнялася від зведення свого предмета до статистики, економіки, біології і т.п., подібно тому, як соціологія ставала самою собою, лише звільняючись від зведення соціального до несоціального, від фізичного редукціонізму О. Конта, біологічного — Г. Спенсера, психологічного — Г. Тарда й ін. Лише до середини XX ст. демографи прийшли до висновку, що вони вивчають не просто динаміку чисельності населення, не просто його структури і розміщення по території країни, а щось, чого не вивчає жодна інша наука. Практично лише в наші дні демографам удалося виробити загальний висновок, що предметом демографії є відтворення населення, тобто процес безупинного поновлення його чисельності і структур через зміну поколінь, через процеси народжуваності і смертності. Хоча питання про відтворення населення як предмет демографічної науки був поставлений ще в першій половині XVIII ст. великим швейцарським і російським математиком Леонардом Ейлером, треба було два сторіччя, щоб ця точка зору затвердилася в науці. Сьогодні практично всі демографи розглядають демографію як науку, предметом якої є саме відтворення населення. Сказане аж ніяк не означає, однак, що суперечки про предмет демографії належать винятково минулому. Насамперед до кінця не зжите статистико-описове розуміння демографії. Наприклад, автори одного з найбільш авторитетних підручників демографії Г. С. Шройк (H.S. Shryock) і Дж.С. Зігель (J.S. Siegel) показують відмінності між демографією у вузькому (формальна демографія) і в широкому розумінні. У вузькому розумінні демографія визначається ними як наука, що має справу з «величиною, розміщенням, структурою і змінами населення. Величина — це просто число одиниць (людина) у населенні. Розміщення — розподіл населення в просторі тепер... Структура — це, у вузькому розумінні слова, розподіл населення по статі і віку. Зміна — це ріст чи зменшення населення в цілому чи якихось окремих його структурних одиниць». Демографія в широкому розумінні, по Шройку і Зігелю, містить у собі також вивчення «додаткових характеристик, таких як етнічні, соціальні й економічні». Однак і в тому, і в іншому випадку статистико-описовий характер демографії проглядається цілком чітко. Аналогічна позиція виражена й у визначенні демографії, що дається в Багатомовному демографічному словнику, підготовленому фахівцями ООН. Ейлер (Euler) Леонард (1707— 1783), математик, механік, фізик, астроном. ...Займаючись розробкою математичних проблем, звернувся до кількісного вивчення масових процесів народжуваності, смертності і відтворення населення... Ейлер був першим ученим, що підвів цілком виразний математичний фундамент під цілий ряд основних понять демографічної статистики. Народонаселення. Енциклопедичний словник. М.,1994. С.561. Як самостійна наука демографія вивчає закономірності і соціальну обумовленість народжуваності, смертності, терміновості і припинення шлюбу, відтворення подружніх пар і родин, відтворення населення в цілому як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної і сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення і родиняк результату взаємодії цих явищ. ...Демографія... має своїм об'єктом певну сферу дійсності, що не вивчає жодна інша наука, — поновлення поколінь людей, тобто процеси взаємодії народжуваності, смертності, а також терміновості, припинення шлюбу і відтворення населення в цілому. Народонаселення. Енциклопедичний словник. М., 1994. С. З, 114. З іншого боку, існує тенденція до нескінченного розширення предмета демографії. Вона представлена вже у визначенні демографії, що цитувалося вище, у широкому розумінні по Ейгелю і Зігелю. Вони ж згадують і про широке розуміння цієї науки, що має справу вже з «великим числом складових частин, включаючи вивчення проблем, пов'язаних з демографічними процесами. Серед них — тиск населення на ресурси, депопуляція, обмеження розміру родини, євгеніка, асиміляція іммігрантів, проблеми міст, робоча сила, нерівність у розподілі доходів». Американські демографи П. Хаузер і О. Дункан, говорячи про розмежування вузького і широкого підходів у демографії, називають перший демографічним аналізом (demographic analysis), а другий— наукою про населення (population studies). «Демографічний аналіз, — пишуть вони, — має справу з вивченням компонентів варіативності населень і їхньої зміни. У центрі уваги науки про населення знаходяться не тільки самі по собі демографічні змінні, але і взаємозв'язок між змінами населення й іншими змінними — соціальними, економічними, політичними, біологічними, генетичними, географічними і т.п. Об'єкт науки про населення — це, принаймні, детермінанти і наслідки демографічних тенденцій»13. Демографія як наука не залишає без уваги ті аспекти, що пов'язані з поняттями «народ», «нація» чи «суспільство». Вона, наприклад, відрізняє поняття юридичне населення,.. від поняття наявне населення... і деякі інші категорії населення. Однак значна відмінність демографії, що користується поняттям «народонаселення», від інших суспільних наук, що оперують поняттями “народ”, «люди», полягає в тому, що демографія займається вивченням кількісних закономірностей і їхніх характеристик: яка чисельність народонаселення, скільки людей визначених професій, скільки нараховується людей того чи іншого рівня освіти. У той же час, наприклад, питання про соціальний статус населення, пов'язаний з даним заняттям, демографія до останнього часу не розглядала. Тепер вона приділяє значну увагу і якісні характеристики населення. Валентей Д.М., КвашаА.Я. Основи демографії. М., 1989. С. 7—8. У вітчизняній науці також склалося широке і вузьке розуміння демографії. Частина вчених широко (правда, у різному ступені) трактує предмет демографії, бачачи в ній науку про (народ) населення і включаючи в неї дуже широке коло питань. Це обумовлено історично статистико-описовими коренями демографії, як про це говорилося вище. Вітчизняні підручники демографії і наукові монографії, що особливо виходили у світ в 60—80-і рр. минулого століття, фактично розглядають її в традиційно-розширювальному змісті, включаючи в її предмет не тільки відтворення населення, але і багато інших питань. Типовий приклад такого розуміння демографії наведений у вставці. Разом з тим розуміння обмеженості статистико-описового підходу викликало до життя ідею про необхідність створення деякої комплексної супернауки про народонаселення, а потім системи знань про народонаселення, яка б поєднувала в єдине ціле розрізнені, як вважалося, знання про ті чи інші сторони населення і його змін, що входили в предмети різних наук, у т.ч. і демографії. Ця необхідність пов'язувалася з багатьма причинами, серед яких однією з найважливіших, є дозріла до серединиXX ст. потреба в переході від опису населення і його змін до їхнього пояснення. При цьому спочатку передбачалося, що пояснення можливе лише на основі розширеного тлумачення предмета демографії, коли в нього включаються і входять усе нові і нові процеси і «фактори». Безсумнівно, тут проявили себе, пережитки статистико-описового підходу.
Лише поступово, як уже говорилося, викристалізувалося загальне розуміння того, що предметом демографії є відтворення населення. Але питання про те, що варто розуміти під відтворенням населення, продовжує залишатися дискусійним. Саме різні трактування самого поняття відтворення населення обумовлюють і відповідне розуміння предмета демографії як науки, тлумачення його в більш широкому чи більш вузькому розумінні. Найбільш розповсюдженим розширенням відтворення населення є включення в нього міграції як процесу, що змінює чисельність і склад населення. Прихильники вузького трактування відтворення населення і предмета демографії думають, що до відтворення населення відносяться лише процеси т.зв. природного руху населення, тобто народжуваність і смертність, а також пов'язані з ними найбільш тісним і безпосереднім чином шлюбність і розлучуваність. Цю точку зору послідовно і наполегливо проводить, наприклад, В.А. Борисов. Вона знайшла своє відображення в авторитетному російському довіднику з проблем населення — в Енциклопедичному словнику «Народонаселення»17. Вважається, що вузька точка зору на відтворення населення і відповідно предмет демографії є методологічно більш строгою і правильною. І тут під відтворенням населення ми будемо розуміти те, що деякі демографи називають природним відтворенням, тобто тільки процеси народжуваності, смертності, шлюбності і розлучуваності. Сказане, однак, не означає заперечення важливості наукового дослідження міграції і її проблем. Міграцію як соціальне явище вивчає особлива наука — міграціологія. У рамках же демографії міграція виступає, по-перше, як соціальний процес, що змінює чисельність і склад населення, а по-друге, як фактор, що впливає на рівень народжуваності, смертності, шлюбності і розлучуваності на тій чи іншій території. Це анітрохи не применшує значення, ролі і важливості міграції як соціального явища. Предметом демографії є відтворення населення як процес безупинного поновлення його чисельності і структури в ході зміни одного покоління іншим і закони, що ним керують. Таке розуміння відтворення населення, що викладено вище, і відповідно предмета демографії як науки обумовлює і специфіку демографічного підходу до населення, специфіку визначення населення як загального дослідницького об'єкта, що прийнято в демографії [Медков]. Отож демографія як самостійна наука сформувалася в другій половині XIX — на початку XX сторіччя в результаті узагальнення й осмислення результатів конкретних демографо-статистичних спостережень. Розуміння предмета й змісту демографії змінювалося мірою поглиблення знань про народонаселення та їх диференціації. Існують дві точки зору на предмет демографії. Згідно з першою з них, предметом демографії є закономірності відновлення генерацій людей як результат взаємодії процесів народжуваності, смертності, а також шлюбності, припинення шлюбу й відтворення населення загалом. Процес перерозподілу населення по території (міграція) розглядається в рамках першої точки зору як об'єкт самостійної науки — географії населення, яка вивчає закономірності розселення людей та його змін. Проте у 80-ті роки сформувалася нова точка зору, яка відображає широке розуміння процесу відтворення населення як сукупності трьох форм руху населення — природного (народжуваність і смертність), просторового (міграції) й соціального (зміна соціальних структур, соціальна й професійна мобільність). Шерег дослідників розглядає як об'єкт демографії самовідтворення народонаселення як сукупності різноманітних соціальних спільнот, що є суб'єктами відповідних суспільних відносин [Прибиткова]. Тобто, об'єктом досліджень демографії є великі сукупності людей, хоча в окремих випадках об'єктом дослідження може бути населення районів, окремих невеликих міст чи навіть сільських поселень [Корж]. На відміну від поняття населення у буденному розумінні як сукупності людей, що замешкали на певній території, в демографії населення розглядають як людську популяцію, самовідновлювальну в процесі зміни генерацій. Специфіці відтворення населення як самовідновлювальної сукупності людей, що має статево-вікову й шлюбну структуру й залежні від віку й статі характеристики демографічних процесів, відповідають і власні демографічні методи його дослідження [Прибиткова]. Система демографічних наук та її структура.Маючи своїм предметом відтворення населення у його суспільно-історичній зумовленості, демографія становить складну систему знань. Вона сама по собі складається з ряду галузей, кожна з яких має свій предмет дослідження: теоретична демографія, історична демографія, економічна демографія, прикладна демографія; особливе місце займають методи (статистичні і математичні) демографічного аналізу. Приграничні демографічні дисципліни не випадають із системи наук, з якими вони мають дочірні зв'язки. Розвиток таких наук сприяє більш глибокому аналізу предмета, обміну досвідом в області методології, методики і техніки аналізу, уніфікації методології [Корж]. Якщо до середини XX сторіччя йшлося про демографію як про єдину науку, то сьогодні ми розглядаємо демографію як центральну частину системи знань про народонаселення, яка являє собою, в свою чергу, систему демографічних наук, що розвиваються на основі загальної теорії народонаселення. В системі демографічних наук можна виокремити кілька блоків або. розділів. Перший з них відкриває теоретична демографія. Слідом за нею треба назвати історію демографії, дескриптивну (описову) демографію, економічну демографію, соціологічну демографію, історичну демографію, військову демографію, етнічну демографію та інші галузеві демографічні науки. Другий блок включає в себе інформаційну базу й методичне забезпечення досліджень народонаселення. Окремий блок утворює регіональна демографія. За ним йде блок-прикладних демографічних досліджень. Два останні блоки — соціально-демографічне прогнозування та теоретичні засади демографічної політики — виходять за межі власне демографії й є радше не науками, а напрямками науково-практичної діяльності, в продукції якої зацікавлені передусім органи планування та управління. Теоретична демографія базується на загальній теорії народонаселення й покликана розробляти головні методологічні принципи аналізу демографічних процесів та явищ, головні закономірності відтворення населення. До завдань теоретичної демографії ввіходить створення засад для розвитку конкретних демографічних дисциплін, в її рамках об'єднується сукупність теоретичних тез, принципів, гіпотез та уявлень, на підставі яких пояснюють закономірності демографічних процесів і структур. Теоретична демографія визначає місце кожної з окремих демографічних наук в їх загальній системі, дозволяє окреслити предмети цих наук, установити роль, місце й значення тих чи тих методів, конкретних методик і техніки аналізу демографічних процесів. Теоретична демографія вивчає також характер впливу економічних і соціальних чинників на відтворення населення. При цьому, крім своїх власних концепцій, теоретична демографія широко використовує теорії, поняття й категорії із соціологічної та економічної наук. Отже, головною функцією теоретичної демографії є методологічна, в її рамках існують теоретичні концепції трьох рівнів: найзагальніші теоретичні уявлення, включені до загальної теорії народонаселення; інші складають ядро власне теоретичної демографії; треті ввіходять як складові до таких демографічних дисциплін, як історія демографії, описова демографія, економічна демографія, історична демографія, регіональна демографія та інші. Предметом історії демографії е вивчення розвитку поглядів на проблеми населення, становлення демографії як науки. На відміну від неї історичну демографія досліджує історичні передумови, закономірності й характер розвитку народонаселення на різних етапах людської цивілізації, об'єктом Ті вивчення є історична зумовленість розвитку демографічних процесів, механізм їх взаємозв'язку з соціально-політичними процесами та суспільним розвитком. Поряд з традиційними й укоріненими в історичній науці методами в історичній демографії широко використовують методи демографічного аналізу закономірностей, тенденцій відтворення й розвитку народонаселення. Описова демографія належить до найбільш широко застосовуваних у господарчій практиці окремих демографічних наук. Описова демографія є розгорнута інтерпретована система відомостей про населення, яка має форму статистичних показників, отримуваних з різних джерел інформації. Вона включає до себе загальну характеристику чисельності населення, його територіального розподілу, параметри віково-статевого, шлюбного й сімейного складу населення, рівня й тенденцій розвитку демографічних процесів у конкретних регіонах, країнах, територіях або частинах країни. Найважливішими категоріями описової демографії є "тип відтворення населення" й "демографічна ситуація". Економічна демографія спирається на методологічні принципи аналізу взаємозв'язків розвитку економіки й розвитку народонаселення. Вона вивчає економічні аспекти відтворення населення й передусім механізм взаємозв'язку економічних і демографічних процесів. Одним з теоретичних підходів, які дозволяють дослідити вплив темпів зростання населення на економічний розвиток, є обчислення так званих демографічних інвестицій. Під ними розуміються не просто засоби, необхідні для зростання населення й підвищення його життєвого рівня, а передусім частина коштів, яку необхідно виділити для того, щоб не знизився рівень життя зростаючого населення. Проте відокремити в житті демографічні інвестиції від економічних можна лише з великою часткою умовності. Останнім часом особливого значення набуває вивчення методів оцінки економічних наслідків міграції, визначення обсягів необхідних коштів для вживання тих чи тих заходів демографічної політики. Соціологічна демографія, або соціальна демографія, — наукова дисципліна, яка формується на стику соціології та демографії й вивчає взаємовплив соціальних та демографічних процесів. Від власне демографії соціологічна демографія відрізняється тим, що головну увагу вона приділяє вивченню соціальних норм, демографічних установок, демографічної поведінки (репродуктивної, шлюбної, сімейної, самоохоронної, міграційної) й чинників, що їх зумовлюють, таких, як рівень освіти, доходів, етнічні характеристики тощо. Власне ж демографія вивчає відтворення населення переважна макрорівні — для населення загалом або великих його груп. Військова демографія вивчає роль демографічних чинників у військовій яві й військовій економіці з кількісного та якісного боків. Як самостійні розділи у військовій демографії виокремлюють дослідження мобілізаційних можливостей держав, що воюють, зокрема мобілізаційних резервів для збройних сил та економіки; вивчення військових утрат населення та його міграцій у зв'язку з війнами; аналіз впливу війн на відтворення населення та його здоров'я; оцінку демографічних наслідків війн. Важливе значення у військовій демографії мають перспективні розрахунки чисельності та складу населення за статтю та віком для визначення ресурсів країн та їх коаліцій. Головними джерелами інформації для військової демографії є статистичні дані про чисельність і склад населення до війни, в період війни та по її закінченні, про людські втрати у війнах; офіційні звіти про війни (кампанії), архівні, літературні та інші джерела відомостей про населення, його відтворення та міграції. Етнічна демографія сформувалася на стику етнографії та демографії. Вона вивчає особливості відтворення й динаміку чисельності окремих народів або етносів. У своїх дослідженнях етнодемографія використовують здебільшого етнічну статистику, матеріали переписів населення, спеціальних демографічних та етнографічних культурно-побутових обстежень, здійснюваних з урахуванням етнічної приналежності, а також матеріали інших суспільних наук, у тім числі етносоціології, етногеографії, етнопсихології, етнічної екології, антропології, медицини тощо. Регіональна демографія вивчає закономірності відтворення населення в окремих регіонах і територіях країни, а також економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші чинники, що впливають на його характер і мають місце у цих регіонах, і Регіональна демографія тісно пов'язана з економікою трудових ресурсів і наукою про розміщення продуктивних сил, а також іншими окремими демографічними дисциплінами. Вивчення функціонування населення в системі регіональної економіки зумовило введення синтетичних понять "регіональна соціально-демографічна ситуація" та "регіональна економіко-демографічна ситуація". Конкретна соціально-демографічна ситуація зумовлює вибір і проведення доцільної для конкретного регіону демографічної політики як складової соціальної політики країни загалом [Прибиткова]. Політична демографіявивчає комплекс соціально-політичних наслідків демографічних процесів як в країні, так і в цілому світі. Глобальні економічні проблеми можуть вирішуватись в межах окремих країн, а також в світовому співтоваристві. Про такі проблеми згадується в матеріалах ООН, делійській декларації і інших міжнародних документах. Темпи росту населення і наслідки цього проявляються в країнах Азії, Африки, Латинської Америки, смертність і тривалість життя, міграційні процеси, здоров’я і голод мільйонів людей також вивчаються політичною демографією. В умовах докорінних змін, що відбуваються в Україні, великої ролі виборчих органів різного рівня велике значення має склад (національний, віково-статевий, освітній і ін.) електорату виборчого корпусу. Відомо, що молодь менш консервативна (в розумінні постійності своїх поглядів), ніж особи старшого віку. Особливості свого відношення до кандидатів мають чоловіки і жінки різного віку і освіти. Свої особливості сприйняття соціальної реальності в окремих національностей, пов'язані з побутовими й історичними традиціями. Усі ці фактори, звичайно, не головні в поведінці виборців на виборах, але сама тактика проведення виборчої кампанії, форми і методи агітації обов'язково повинні враховувати специфіку демографічного складу населення. Чим молодше (у демографічному плані) населення, тим за інших рівних умов воно швидше реагує на різного роду екстремістські заклики до крайніх по своїй суті дій. В умовах соціальних змін у країнах політичні погляди, як ми уже відзначили, можуть істотно розрізнятися і під впливом демографічних факторів. Покоління, що сформували свій світогляд, у тому числі в політичному плані, у другій половині 80-90-х років нашого століття, будуть мати іншу систему життєвих цінностей, ніж когорти народжені в 30-40-х і навіть 50-х роках. Це вікове розшарування політичних симпатій і антипатій досить істотне в соціальному плані, воно позначається і на підсумках виборів, і на популярності різних партій, і багато на чому іншому. За останні роки істотно змінилися пропорції чисельності різних груп населення. Ці зміни корпусу виборців особливо відчутні в країнах з різними режимами відтворення населення. На поведінку виборців впливає і рівень розуміння окремими групами населення існуючих політичних проблем, що багато в чому залежить від освітнього рівня населення, причому не просто від формалізованого його рівня, а від його якості, відносин до знань у цілому. В останні роки істотно зросла соціальна напруга у різних регіонах країни. Під соціальною напругою варто розуміти відхилення від оптимальної траєкторії соціального розвитку. Соціальна напруга не означає обов'язкового соціального вибуху, для цього необхідний соціальний поштовх, часом навіть мирний, якась причина, свого роду детонатор, просто плітки, непересічна подія. Але щоб соціальна напруга переросла у вибух, потрібний високий рівень напруженості. Показниками росту соціальної напруги можуть бути: зростаюча мітингова активність мас; погіршення постачання населення товарами, особливо продуктами першої необхідності; зростання рівня бідності, прискорений і значний ріст диференціації доходів; динаміка рівня популярності в населення (причому саме динаміка) різних політичних партій і окремих осіб; динаміка явного і прихованого безробіття, особливо серед молоді; рівень злочинності в регіоні; наявність законодавчих актів, що викликають гостре невдоволення людей; динаміка чисельності ультрарадикальних організацій і тираж їхніх видань, що виступають у тій чи іншій формі за насильницьке скинення існуючого ладу. Серед факторів росту соціальної напруги значне місце займають демографічні. Назвемо, наприклад, такі, як соціально й економічно нераціональні, в етнічному, професійному і навіть людському плані міграційні потоки. Як відомо, за останні десятиліття (у 60-70-х і першій половині 80-х років) у ряді колишніх республік СРСР, особливо в Прибалтиці і Середній Азії, у зв'язку з прискореним будівництвом великих промислових підприємств, у першу чергу машинобудівних, різко збільшилася частка некорінного, головним чином російськомовного, населення, приваблюваного роботою на ці підприємства з інших регіонів країни. Швидке збільшення чисельності некорінного населення в поєднанні з непродуманою культурною політикою стало однієї з основ різкого загострення міжнаціональних конфліктів, що підсилюють соціальну і політичну напруженість у цих державах. В результаті загострення міжнаціональних і політичних протиріч прискорюється зворотний відтік частини некорінного населення; у тому числі яке проживало десятиліттями в Прибалтиці, Середній Азії, у райони первісного виходу. Інакше кажучи, пішли потоки біженців у регіони їхнього колишнього проживання, у першу чергу потоки російського, українського, білоруського населення туди, де і без того росте безробіття. Прибуття великого числа біженців, у свою чергу, може істотно загострити політичну обстановку в регіонах прибуття. У той же час відтік російськомовного населення, наприклад із Середньої Азії, в основному кваліфікованих фахівців, негативно впливає на роботу ряду галузей економіки, особливо науки, медицини, цих країн. Усе це показує необхідність обліку комплексу політико-демографічних наслідків у реалізації політичних і господарських рішень. Тому комплексна демографічна експертиза прийнятих рішень, у тому числі і фундаментальних, надзвичайно актуальна. Різні темпи природного приросту населення при етнічних розходженнях темпів міграції можуть змінювати склад населення регіонів, що також може вести до загострення міжетнічних і регіональних конфліктів, загостренню міжрегіональних політичних протиріч. Дуже важливі оцінки довгострокових наслідків сформованого і перспективного типу відтворення населення. В інтерпретації цих тенденцій є дві крайності. Одна з них відноситься до етносів, часто найбільших у країні, для яких багато років типова малодітна родина, відносно висока тривалість життя і висока міграція. У цьому випадку на основі спрощеного розуміння таких показників, як нетто-коефіцієнт відтворення населення, часто здіймають тривогу про погрозу депопуляції таких народів, тенденціях їхнього зникнення через 2—3 покоління, починаються пошуки «винуватих», що посилює соціальну напругу у суспільстві. Але при цьому потрібно мати на увазі, що оцінка сформованого типу відтворення окремих етносів повинна проводитися на базі детального і кваліфікованого демографічного аналізу на основі системи показників, тобто на основі роботи в галузі політичної демографії. У цьому зв'язку відзначимо, що показник, використовуваний у цих цілях, — нетто-коефіцієнт у його класичній формі, побудований на основі модельної (стабільної) вікової структури і не враховує впливу міграції і ряду інших явищ. Тому підкреслимо ще раз необхідність більш детального і розгорнутого аналізу демографічних явищ, на основі якого будуються політичні висновки. Інша крайність — це інтерпретація сучасної соціально-демографічної ситуації в державах Середньої Азії, особливо в сільській місцевості в силу специфіки історичного розвитку (також загострювалася через непродумані дії адміністративно-командної системи до того, що швидкий ріст населення тут сполучався з низькими темпами економічного розвитку, відносно невисоким рівнем життя). Наприклад, високими темпами росте чисельність сільської молоді, що не має занять і доходів, але вже має родини і дітей. Ці молоді люди найчастіше піддаються будь-якій націоналістичній пропаганді і можуть виступати базою загострення соціальної напруги, екстремістських виступів. У той же час однобічне негативне трактування відтворювальних процесів у цих регіонах начебто єдиної причини економічної відсталості може привести і до ускладнення міждержавних відносин між колишніми республіками Союзу. Крім того, потрібно враховувати, що в деяких колишніх республіках СРСР на соціально-політичне життя впливає, хоча часто в неявній формі, приналежність вищих посадових осіб, що обираються і виборців до того чи іншого роду, клану, етносу, навіть регіону походження, що традиційно займає визначене місце в соціально-політичній ієрархії. Тому знання динаміки різних демографічних характеристик дуже важливо не тільки для внутрішньополітичного, але і для зовнішньополітичного життя. Різні темпи приросту населення держав і етносів впливають і на проблеми комплектування Збройних Сил. В умовах проголошення суверенітету колишніх союзних і ряду автономних республік у сполученні з різними темпами відтворення їхнього населення і різних етносів збереження сучасних принципів (термінова обов'язкова служба) комплектування Збройних Сил веде до загострення в ряді випадків національних відносин у частинах і підрозділах. Недостатня з позицій комплектування армії чисельність молоді призивного віку також змушує керівництво, наприклад, нашої країни приймати непопулярні рішення для збільшення чисельності призовників за рахунок студентів, що веде до росту соціальної напруги в суспільстві. Саме недооцінка демографічної ситуації і демографічного прогнозу в цій галузі позначається на військово-політичних і соціально-політичних проблемах. Розглянемо також питання внутрішньої і зовнішньої міграції. Політична й економічна ситуація в країні стимулює потік мігрантів за кордон. Практично не досліджені політичні й економічні наслідки зовнішньої міграції, у тому числі «втеча розуму». Наслідки такого відтоку в соціальному, економічному і демографічному плані найчастіше негативні, особливо у відношенні якісних характеристик населення, що залишається. Соціально-демографічні проблеми можуть виступати одними з важливих факторів збройних зіткнень. Світовий досвід показує, що іноді те чи інше рішення-заборона в сфері демографічних відносин може стати причиною серйозних політичних суперечок, елементами передвиборних програм. Так, питання про заборону чи дозвіл абортів був в останні роки важливою частиною виборної президентської кампанії в США. У 1990 р. одна з палат Сейму Польщі прийняла рішення обмежити права жінок на аборт за власним бажанням, що викликало енергійний протест частини населення. Політичні наслідки прийнятих рішень різного рівня повинні стати важливим елементом соціальної і демографічної політики й експертизи. У той же час необхідно розвивати й удосконалювати методику аналізу в політичній демографії. Важливим елементом політико-демографічного аналізу може бути розробка варіантів демографічних прогнозів при альтернативних сценаріях політичного розвитку й оцінка комплексу наслідків відтворення населення. Генетична демографія. У генетиці людини, у тій її частині, що вивчає генетичні процеси у популяціях людей, починаючи з 60-х років XX ст. виник новий напрямок. Особливість цього напрямку полягає в тому, що в його межах аналізуються не гени людини, а демографічні характеристики, з яких витягається цінна генетична інформація про генетичні процеси, що відбуваються в популяціях і торкаються не окремих генів, а їхньої сукупності — генофонду. У поєднанні генетичного аналізу популяцій з демографічним і виникає генетична демографія, у якій популяції перестають бути тільки біологічним об'єктом, а знаходять своє ім'я, історію, соціальний склад, особливості господарства і культури і перетворюються в систему народонаселення, що підлягає генетичному вивченню. Процес відтворення населення має двоїсту (біологічну і суспільну) природу. Люди, родини, населення, розглянуті в плані генетики, виступають у ролі власників і носіїв генів, переданих по ланцюгу поколінь через відтворення населення. Те, як здійснюється ця передача, чи є і які перешкоди в ній, який їхній вплив на передану генетичну інформацію і подальше відтворення населення, на фізичний добробут нових поколінь, що в цьому процесі є нормальним, а що виходить за межі норми, — все це і є предметом генетичної демографії. Генетичний підхід відіграє важливу роль і в розвитку самої демографії, тому що дозволяє виявляти генетичні відмінності демографічно однорідних груп людей, що згодом можуть призвести і до демографічних відмінностей. Причина тут у тому, що плідність і народжуваність, захворюваність і виживання, фізичний розвиток і статеве дозрівання — все це має значний генетичний компонент. Якими ж генетичними процесами супроводжується відтворення населення? Хоча молекулярні механізми відтворення генів, будучи налагоджені еволюцією життя, надзвичайно точні, все-таки у відтворенні населення виникають генетично значимі відхилення (мутації генів, міграції з чужорідної популяції, поява нових генів, випадковий дрейф генів). Появою таких генетичних змін запускається механізм добору генів, що лежить в основі адаптації населення до навколишнього середовища. Головне, що всі ці генетичні події можуть відбуватися доти поки стабільні демографічні показники, поки вони не досягли деякої критичної точки, тоді вони проявляться, нарешті, у медико-біологічних властивостях і показниках здоров'я населення. Можна сказати, що генетична основа відтворення населення знаходиться під тиском, що не припиняється, і впливом сил ендогенної (мутації чи випадковий дрейф) і екзогенної (добір, міграції) природи. Якщо б не було цих впливів людство відтворювалося б не змінюючись у генетичному відношенні і відтворюючи в незмінному вигляді вихідний стан генофонду. У цьому ідеальному випадку збереглося б поле діяльності для демографа, але не було б предмету досліджень для генетичної демографії. Реальним свідченням цих генетичних змін, що відбувалися в минулих і відбуваються в сучасних поколіннях, служить генетична розмаїтість людей у кожній популяції і генетичні відмінності між популяціями, що спостерігаються в кожній групі населення й у людстві в цілому. Такі відмінності між одночасно існуючими популяціями не з'явилися одномоментно й еквівалентні тим, що виникають у ланцюзі поколінь у ході відтворення кожного населення. Цей принцип еквівалентності особливо важливий, оскільки, не маючи можливості простежити ланцюг поколінь, можна одержати необхідну генетичну інформацію з вивчення історично сформованого ансамблю популяцій. Щоб переконатися в тому, що між генетикою і демографією існує органічний зв'язок, досліджуваний генетичною демографією, досить простежити за тим, якою мірою генетичні відмінності, що виникають між популяціями в ході відтворення і що створюють міжпопуляційну генетичну розмаїтість населення, погодяться з демографічними характеристиками. Медична демографія — це наука, що вивчає людські популяції у взаємозв'язку з біологічними, соціально-економічними, клімато-географічними, екологічними й іншими факторами, що впливають на формування і відтворення здоров'я населення. Термін «медична демографія» став широко застосовуватися наприкінці 60-х років, коли на сторінках журналу «Охорона здоров'я Російської Федерації» була проведена дискусія про місце, роль і завдання медичної демографії. Початком дискусії послужила стаття М.С. Бєдного «Медична демографія», у якій пояснювалася необхідність поглибленого аналізу в соціально-гігієнічних дослідженнях сучасних демографічних тенденцій. Для того щоб зосередити увагу дослідників саме на цій проблематиці, пропонувалося виділити спеціалізовану галузь знань, назвавши її медичною демографією. На користь цього було представлено безліч аргументів: наявність багатьох точок зіткнення медицини і демографії — зміна демографічних процесів під впливом складного комплексу факторів медичного характеру. У свою чергу, здоров'я населення, планування і проведення медичних заходів неможливо без знання демографічних характеристик. Таким чином, медична демографія — це нова галузь знань, що виникла на стику соціальної гігієни і демографії, що вивчає демографічні закономірності з боку якісної характеристики народонаселення, його здоров'я (працездатності, тривалості життя). Вона поєднує демографічні і медичні аспекти дослідження проблем відтворення населення. Характерною рисою медичної демографії є те, що ця наука по своїх методах і прийомах дослідження цілком не ототожнюється ні з теоретичною медициною, ні із соціальною гігієною, ні з демографією. Медична демографія вивчає закономірності і соціально-гігієнічну обумовленість народжуваності, фізичного розвитку, захворюваності, інвалідності, смертності, відтворення населення у взаємозв'язку з демографічними факторами, такими, як сімейний стан населення, його міграційна рухливість, регіональні особливості розселення, демографічна структура, умови і спосіб життя, демографічну поведінку й ін. В сферу медико-демографічних досліджень входить вивчення сформованої ситуації, як на державному, так і на популяційному рівнях, проведення аналізу сучасних тенденцій медико-демографічних процесів і факторів,їх визначення, а також розробка відповідних прогнозів. Найбільш актуальними напрямками в сфері медико-демографічних досліджень на сучасному етапі є: оцінка кількісних і якісних аспектів відтворення і стани здоров'я населення, розробка рекомендацій, спрямованих на поліпшення медико-демографічної ситуації в регіональному розрізі; вивчення динаміки стану здоров'я населення (фізичного розвитку, захворюваності, інвалідності, загальної і дитячої смертності), факторів, що визначають їхній рівень і характер; вивчення впливу окремих захворювань на стан здоров'я різних демографічних груп населення і величину очікуваної тривалості життя; вивчення тенденцій у медико-демографічних процесах на регіональному рівні, факторів, що їх зумовлюють; питання перспективного планування охорони здоров'я на основі поглибленого аналізу медико-демографічних процесів; визначення показників здоров'я населення, на які може впливати система заходів охорони здоров'я і тих показників, що залежать від впливу інших факторів; аналіз впливу стану здоров'я жінок на їхню репродуктивну функцію; вивчення внутрісімейних аспектів регулювання народжуваності, вплив методів такого регулювання на здоров'я населення і народжуваність; дослідження процесу старіння населення і проблем демографічної спеціалізації медичної допомоги. Предметом медичної демографії є здоров'я населення з погляду його взаємодії з демографічними факторами. З одного боку, вона відповідає на питання: яким чином і в якому ступені на здоров'я населення впливають такі демографічні фактори, як сімейний стан населення, його міграційна рухливість, регіональні особливості розселення, віково-статева структура, демографічна поведінка й ін. З іншої — з її допомогою виявляються медико-гігієнічні причини тенденцій народжуваності і смертності, змін у чисельності населення. Пізнавши взаємозв'язок здоров'я населення і демографічних процесів, медична демографія пропонує шляхи і методи практичного впливу на них. У медичній демографії виділяють кілька рівнів дослідження: 1) збір первинної статистичної інформації, 2) опис медико-демографічних процесів, 3) проведення медико-демографічного аналізу, 4) визначення існуючих взаємозв'язків між медико-демографічними процесами і їх факторами, 5) розробка на цій основі прогнозів майбутньої ситуації, 6) вироблення відповідних пропозицій по її зміні. Важливим, але найменш розвинутим напрямком є розробка теоретичних і методологічних основ медико-демографічних досліджень. Джерелами статистичної інформації для проведення медико-демографічних досліджень є: офіційна статистична інформація Держкомстату, різних міністерств і відомств, ЗАГСів, територіальних органів охорони здоров'я, соціального забезпечення і т.д. (наприклад, дані про чисельність і склад населення, про число народжених за віком матері і черговості народження, про число померлих по статі і віку і причинам смерті, про захворюваність населення по класах хвороб, про частоту абортів і ін.); дані спеціальних досліджень, у яких поєднується одночасний (на одну особу) збір даних медичного демографічного характеру (наприклад, дані про стан здоров'я дітей, їхніх батьків, число народжених жінкою дітей) і інформація, що характеризує соціально-економічні умови родини, її поведінкові характеристики; дані, що маються в медичних і інших документах і окремі аспекти здоров'я, що відображають, населення на індивідуальному рівні (наприклад, лікарське свідчення про смерть, медична карта амбулаторного хворого, історія хвороби й ін.) у поєднанні із соціально-демографічною характеристикою окремої людини; дані спеціально проведених соціологічних досліджень, що стосуються вивчення думок про різні аспекти життєдіяльності населення (наприклад, вивчення репродуктивної поведінки, думки населення про стан здоров'я і якість медичної допомоги і ін.). Основними методами медичної демографії є: медична, демографічна і математична статистика; математичне моделювання; соціологічні; графічні; картографічні й ін. Одне із найскладніших завдань — це пошук пояснення отриманих від застосування даних методів результатів, тобто пошук теорії. Теорія медичної демографії ще має бути розроблена. Це можна буде зробити тоді, коли буде накопичений великий і детальний статистичний матеріал, що відображає зв'язки між медичними характеристиками і демографічними факторами, і коли на практиці можна буде перевірити дієвість і обґрунтованість рекомендацій, що випливають з медико-демографічних досліджень (хоча окремі теоретичні гіпотези в цій галузі вже розробляються, наприклад концепція епідеміологічного переходу). Медична демографія, що стоїть на стику соціальної гігієни і демографії, має тісний зв'язок з такими науками, як епідеміологія, географія населення, медична географія, екологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Об'єкти дослідження і методи цих наук частково перетинаються, безпосередньо пов'язані і їхні предмети. Доцільність виділення медичної демографії як самостійної галузі знання визначається не тим, що штучно придумано нове словосполучення, а викликано це новими проблемами, вивчити які можна лише при зіставленні медичних фактів з демографічними закономірностями. Тісно пов'язана медична демографія з епідеміологією і медичною географією. Із сучасних позицій епідеміологію можна визначити як науку про частоту поширення негативних процесів, що характеризують здоров'я населення: захворюваність (інфекційні і неінфекційні хвороби) і смертність у цілому від певних причин і інших несприятливих факторів. Медична демографія й епідеміологія не просто вимірюють рівень здоров'я на основі непрямих показників, а прагнуть виявити взаємозв'язки між кількісними характеристиками «нездоров'я» і факторами, що його визначають. Однак вони розрізняються по різних методичних підходах до збору, обробки й аналізу статистичного матеріалу. У медичній демографії більше уваги приділяється демографічним факторам, що розглядаються як визначальні. Медична географія і медична демографія мають багато спільного, але для тієї й іншої науки характерні свої особливі риси. Медична демографія вивчає демографічні процеси з позицій медицини й охорони здоров'я, з одного боку, і впливу на них медико-організаційних заходів — з іншої. Коли мова йде про регіональні особливості здоров'я населення, тоді медична демографія звертається до медико-географічних досліджень. Якщо ж потрібно вивчення простору розміщення населення, його щільності, ефективного використання трудових ресурсів, створення раціональних форм міського і сільського розселення і планування на цій основі ефективних заходів по охороні здоров'я населення, то застосовуються наявні в арсеналі географії методи дослідження. Медична географія вивчає вплив природного середовища на здоров'я, географічне поширення окремих хвороб, а також проводить порівняльну гігієнічну оцінку умов життя в різних регіонах. Медична демографія ж основну увагу приділяє проблемам здоров'я населення, пов'язаним з регіональними і загальними особливостями демографічних процесів. В останні роки широко застосовується екологія, у якій виникло багато напрямків: соціальна, екологія людини, медична, фізіологічна й ін. Екологічний підхід у медицині — це розгляд здоров'я і хвороб людини на рівні цілого організму, у нерозривній єдності із середовищем його існування. Екологія людини займається дослідженням взаємин різних груп населення з навколишнім середовищем у регіональному розрізі. Медична демографія, що вивчає відтворення здорових поколінь, розробляє практичні заходи для його забезпечення, виступає сполучною ланкою в системі «людина—середовище», «характер відтворення населення—стан його здоров'я». Медична демографія використовує дані екології людини і загальної екології, оскільки не можна недооцінювати вплив навколишнього середовища на відтворення здорових поколінь. В останні роки виникла така наука про поведінку як етологія. Поведінка людини, у тому числі спрямована на відтворення і збереження здоров'я, визначається вродженими програмами. Дані етологічних досліджень допоможуть поглибити наші знання про демографічну поведінку людей. У поєднанні із соціологічними методами, що враховують соціальну природу населення, у медичній демографії науково вимальовуються програми управління медико-демографічними процесами: зусилля повинні бути спрямовані на виховання, навчання, формування найбільш прийнятної медико-демографічної поведінки (наприклад, виховання з моменту народження дитини позитивних гігієнічних навичок, виховання установок на здоровий спосіб життя й ін.). Визначений тип демографічних процесів, характер відтворення населення — це результат взаємодії біологічних і соціальних факторів. Існує визначений взаємозв'язок між різними показниками здоров'я населення і генетичних факторів. Очікувана тривалість життя, наприклад, сформувалася в результаті багатовікового еволюційного розвитку. Однак реалізація цієї програми відбувається у певних соціальних і екологічних умовах. Сприятливі умови дозволяють повніше реалізувати генетичну програму тривалості життя, що, у свою чергу, позначається на змінах у плідності. Доведено генетичну обумовленість захворювань, передачі їх з покоління в покоління. Проведені дослідження в генетичній демографії широко використовуються фахівцями в галузі медичної демографії, особливо в плані пояснення появи локальних аномалій, що стосуються специфічних регіональних аспектів патології людини. У той же час генетики довідаються про наявність цих аномалій з результатів медико-демографічних досліджень. Прикладом такого співробітництва можуть служити спільні дослідження з виявлення наслідків вибухів на ядерних полігонах, аварій на АЕС і ін. Таким чином, медична демографія, має міждисциплінарний характер, вона широко використовує дані пов'язаних з нею наук, поєднує розрізнені дослідження в єдиний комплекс із метою пояснення і прогнозування тенденцій здоров'я населення в тісному взаємозв'язку з демографічними процесами. На цій основі розробляються відповідні пропозиції в області організації охорони здоров'я [Валентей]. Прикладні демографічні дослідження обслуговують потреби господарської практики, їх результати використовують для обґрунтування розрахунків і практичних рішень в економіці, містобудуванні, охороні здоров'я, освіті, соціальному забезпеченні та інших галузях невиробничої сфери. Поряд з розвитком прикладних демографічних досліджень йшло формування й інших напрямків науково-практичної діяльності: соціально-демографічного прогнозування й розробки теоретичних засад демографічної політики. Соціально-демографічне прогнозування реалізується в системі демографічних прогнозів різної глибини й різного змісту. Залежно від глибині, прогнозування розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові та наддовгострокові прогнози населення. Демографічні прогнозі, широко використовують при розробці й здійсненні заходів демографічної політики. Демографічна політика є частиною політики народонаселення, яка, у свою чергу, є складовою соціально-економічної політики держави. Демографічна політика являє собою сукупність заходів, що впливають на демографічні процеси, й спрямована на зміну характеру процесів природного відновлення генерацій (народжуваності, шлюбності, розлучуваності, вікової структури, смертності) в їх тісному зв'язку, а також на регулювання міграційної рухливості населення та його розселення й густоти. До теоретичних проблем демографічної політики належать такі питання, як сутність, зміст і цілі політики в царині відтворення населення; суб'єкт та об'єкт цієї політики, засоби та ефективність її здійснення. До них також належить і проблема співвідношення демографічної політики та соціально-економічної політики в країні загалом [Прибиткова]. Народонаселення (населення) — центральна категорія системи знань про народонаселення. Народонаселення — одне з головних понять низки суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический энциклопедический словарь": "Народонаселення — природно-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний матеріальний компонент людського суспільства". Народонаселення й населення — синоніми. Цей термін був уведений до наукового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом журнале" (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була |
