ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Еволюція ролі грошей в економіці України

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворилась в загальний еквівалент, у “головну діючу особу" на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість внутрішніх суб’єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньо економічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Пороте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько дев’яти років перебувало у стані хронічної кризи. Це зумовило передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, надмірним адміністративним втручанням держави в економічне життя, а також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, високою інфляцією. Тому економічні суб’єкти не достатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин (бартеру), “тіньовим" методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації заощаджень в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стимулюють позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрямки успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на економічній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб’єктів сфери науки, освіти, охорони здоров’я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використовувати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб’єктів економічних відносин методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприяє зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього не можливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому порядку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме.

2. Споживчий кредит - це кредит, що надається позичальнику на придбання продукції для особистих потреб. В Україні споживчим кредитуванням займаються декілька банків серед яких: ПриватБанк, Дельта Банк і Platinum Банк, а з недавнього часу і УкрСиббанк. Кількома роками раніше цей список був значно більший, але в 2009 році під час кризи одні банки стали банкрутами, а деякі просто припинили програму споживчого кредитування.

Середня дохідність споживчого кредитування для фінустанов становить близько 56,41% річних у гривні. Тому не дивно, що незважаючи на високий ризик такого виду діяльності, банки продовжують кредитувати навіть у важких умовах світової фінансової кризи. Банк отримує дохід у формі відсотків які позичальник йому повертає. Клієнт отримує у користування потрібну йому річ, на придбання якої коштів недостатньо.

Взагалі для отримання такого кредиту позичальник має надати: оригінал ідентифікаційного коду, паспорт громадянина України, працювати офіційно не менше ніж півроку, не зайвою буде і довідка про доходи за останні 6 місяців (взяти її можна на місці роботи і дійсною вона вважається на протязі 10-ти днів). Важливою також буде кредитна історія раніше взятих кредитів у інших банках. Середня сума споживчої позики не перевищує 5–10 тис. грн., а розмір первинного внеску визначається індивідуально для кожного клієнта.

Отримання кредиту передбачає обов'язок позичальника повернути у встановлені кредитним договором строки: основну суму боргу (суму, яка була отримана від банку), а також сплатити проценти за користування кредитом. Підписавши кредитний договір клієнт погоджується з усіма його умовами і приймає на себе зобов'язання щодо їх виконання, зокрема щодо повернення у встановлені строки суми основного боргу і сплати всіх належних платежів. Тому підписання кредитного договору та інших документів банку слід здійснювати тільки у тому разі, якщо позичальник впевнений, що всі умови йому зрозумілі, чітко усвідомлює, які платежі, у якій сумі, у який термін необхідно буде сплачувати.

2. Споживчий кредит, його механізм реалізації в Україні.

Споживчий кредит - це кредит, що надається позичальнику на придбання продукції для особистих потреб. В Україні споживчим кредитуванням займаються декілька банків серед яких: ПриватБанк, Дельта Банк і Platinum Банк та інші. Кількома роками раніше цей список був значно більший, але в 2009 році під час кризи одні банки стали банкрутами, а деякі просто припинили програму споживчого кредитування.

Споживчі кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Споживче кредитування здійснюється на умовах, визначених принципами кредитування. Принципи банківського кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність і зміст кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема, стосовно сфери кредитних відносин.

До принципів кредитування відносяться: поворотність, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність.

Поворотність є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поворотність є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Терміновість кредитування — це необхідна форма досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит має бути не тільки повернений, а повернений у суворо визначений термін, тобто в ньому міститься конкретно виражений фактор часу.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки повинні формально (однозначно) підходити до проблем надання кредиту своїм клієнтам, які претендують на позику. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, здатності позичальника робити кошти для погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу, які адекватно відбивають спроможність і схильність позичальника до повернення кредиту в обумовлені контрактом (договорі) терміни.

Оцінка кредитоспроможності суб'єктів, що прагнуть отримати кредит, здійснюється банками до укладання кредитних угод, дає їм можливість, у певній мірі, підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (та пов'язаних із цим збитків, завданих банкові) і, отже, сприяє виконанню (в певній мірі) принципу терміновості кредиту. Диференційованість кредитування, виходячи з кредитоспроможності потенційних позичальників, є необхідною умовою нормального функціонування кредиту на засадах поворотності і платності.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань щодо позик, котрі гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання щодо застави; угоди-гарантії; угоди-поруки; угоди зі страхування відповідальності за непогашення кредиту. Наявність зобов'язань за банківськими позиками в одній чи одночасно кількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в тексті цієї угоди.

Принцип платності кредиту означає, що юридична чи фізична особа-позичальник зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток. Ставка банківського відсотка — це своєрідна «ціна» кредиту. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби ].

Механізм здійснення споживчого кредитування визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо. Згідно статті 29 Закону “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в межах своєї діяльності.

У банківській практиці механізм споживчого кредитування здійснюється на таких етапах:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на споживчого отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

· застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

· застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

· гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

· страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення споживчого кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання споживчого кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

· матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

· матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

· відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: суму кредиту, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб. Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами. Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування споживчого кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. Вона являє собою пластинку з ідентифікатором власника (володаря), виготовлену з матеріалу, який важко підробити. Картки емітуються банками і видаються клієнтам, як правило, безкоштовно, або за невелику щорічну плату. Умовою їх одержання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування.

Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Паралельно торговельна організація щомісячно передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентно, а пізніше — конвертуються в позичку. Отже, виникають зобов’язання власника кредитної карточки перед банком. Позичка повинна періодично погашатися клієнтом, тому що при непогашенні боргу вичерпується ліміт кредитування. Цей ліміт може бути збільшеним або скороченим залежно від регулярності погашення клієнтом заборгованості банку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування [19].

Отже, правильна організація механізму споживчого кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).