 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Зачинателі ренесансного гуманізму в Україні 15-16 ст.:Павло Русин, Станіслав Оріховський Роксолан, Юрій Дрогобич.
Філософія Відродження розвивалася на основі ідеології гуманізму, яка відображала нові різноманітні запити людської особистості. У гуманізмі епохи Відродження розрізняють наступні етапи розвитку: а) ранній (етико-філологічний, цивільний) гуманізм, який виник в Італії в кінці XIV - в середині XV ст. в зв'язку з вивченням і викладанням риторики, граматики, поезії, історії, моральної філософії на основі класичної античної освіти; б) пізній гуманізм, який виник в останній третині XV ст. внаслідок зсуву гуманістичних інтересів в теологію, натурфілософію, природознавство.
Через специфічні соціально-економічні умови в Україні протягом XVIст. поширювалися і розвивалися переважно ідеї раннього гуманізму. З другої половини XVI ст. в зв'язку з посиленням національного, соціального і релігійного гніту з боку польської шляхти і католицької церкви українські мислителі, полемісти все частіше стали звертатися до проблем, які хвилювали представників пізнього Відродження, реформаторів. Якісно новий рівень розробки цих проблем почався з організації науково-культурного центру в Острозі, Києво-Печерській лаврі, а особливо з відкриттям Києво-Могилянської академії.
Розвиток ренесансного гуманізму в Україні також відбувався поетапно: 1) до середини XVI ст. За основними типологічними ознаками він подібний до раннього італійського. Його цікавили представників громадсько-політична проблематика, питання етики і естетики; 2) друга половина XVI - початок XVII ст. Відбувалося інтенсивне розробки ранньогуманістічніх ідей, поєднаних з реформаційнімі та ідеями візантійського Відродження, активно формувалася історична самосвідомість українського народу, розвивався ідеал гуманістичного патріотизму; 3) друга третина XVII - початок XVIII ст. Гуманістичні ідеї все більше відокремлювалися від реформаційних, навіть офіційно відкидали їх.
Поширення ідей гуманізму в Україні в першій половині XVI ст. було викликано соціально-економічним прогресом, який почався на українських землях в кінці XV ст. і був зумовлений переходом феодалізму в фазу розвитку простого товарного виробництва. Підйому культури і освіти в Україні сприяв розвиток міст, їх економічної незалежності в зв'язку з введенням магдебурзького права.
У цей час посилюється інтерес до рідної культури, історії, мови; пробуджується національна свідомість народу; більш активного розвитку набувають освіта і наука, перш за все мережа шкіл. Оскільки вищих і середніх навчальних закладів в Україні тоді не існувало, багато українських юнаків після закінчення місцевих шкіл їхало до польських і західноєвропейських університетів. Там вони не тільки здобували вищу освіту, а й переймалися передовими, перш за все гуманістичними, ідеями. Згодом ці ідеї вони переносили на рідний грунт, на якому вже сформувалися необхідні для їх сприйняття, функціонування і розвитку передумови.
Протягом XVI ст. розвиток суспільно-політичних і релігійних процесів зумовив, за спостереженнями українського вченого з Канади В. Зелінського, виділення трьох напрямків «орієнтацій»: традиціоналістичного (Іван Вишенський), уніоністичного (Іпатій Потій) і поступово-утраквістичного (львівська «Пересторога»). На основі новітніх досліджень, переважно латино-мовних першоджерел, вчені виділяють ще ренесансно-гуманістичний напрямок, представлене групою українських мислителів католицького віросповідання. Його представники: Григорій Саноцький (1406-1477), Юрій Дрогобич, Павло Кросненьскій (Русин) (прибл. 1470-1517), Лукаш з Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566), Йосип Верещинський (1532-1598), Севастян Кленович Фабіан (прибл. 1 545 - прибл. 1602 роках), Шимон Шимонович (1558-1629), Симон Пекалід, Іван Домбровський (кінець XVI - початок XVII ст.). Вони були зачинателями гуманістичної культури в Україні та найвизначнішими гуманістами XV-XVI ст. Майже всі після здобуття вищої освіти в західноєвропейських навчальних закладах діяли на українській території, в т. Зв. Російському воєводстві Польщі, куди, крім багатьох західноукраїнських міст, входили також Перемишль, Холм, Ярослав, Нове Місто, Кросно, Ряшів, Санок. До початку XVIII ст. навіть в офіційних документах ці міста польськими не зважали.
Українськими гуманістами XV-XVI ст. можна вважати лише тих мислителів, діячів, які усвідомлювали себе українцями ( «русинами»); конфесійні мовні ознаки при цьому не мають значення. Однак це не означає, що вони не можуть бути зараховані до діячів польської культури.
Політичне становище на західноукраїнських землях, незважаючи на соціальний і національний гніт, було набагато стабільніше, ніж на решті території України, обескровленной постійними набігами татарських і турецьких завойовників. Тому саме в західноукраїнських містах зосереджено науково-культурне життя. Розвиток ремесел, товарно-грошових відносин, міст зумовив появу в тодішньому суспільстві передбуржуазного прошарку. Серед населення третього стану з'являється контингент, що безпосередньо не прикріплений до землі (міщани, козацтво, частина селян), підвищується його роль в громадських рухах, визначенні політичної орієнтації, формуванні нових ідей. Виховані в цьому середовищі представники інтелігентних професій (вчителі, проповідники, друкарі, письменники, чиновники магістрату, військового козацького канцелярії) формулювали нові ідеї, концепції, вчення, які консолідувалися в ідеологію людей третього стану. Ці ідеї показали тенденції відходу від ведучого і пануючого церковно-теологічного світогляду, критику його положень, догматичних тверджень, але ще не були запереченням цього світогляду в цілому.
Ренесансну культуру в її західноєвропейському варіанті розвивали ранні українські гуманісти останніх десятиліть XV ст. в межах елітарної течії з характерною для неї витонченою інтелектуалізованістю. В кінці XVI - першій третині XVII ст. її розвиток був продовжений на значно ширшому соціальному грунті новим поколінням гуманістів, що, як і попередники, орієнтуючись на смаки і запити світської інтелігенції, конфесійно належачи до різних церков і конфесій, осмислювали актуальні проблеми українського суспільства. Їх надбання в рівній мірі відносяться як до української, так і до польської культури. Завдяки їм ренесансний гуманізм в Україні набув найзрілішої форми.
|
