ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Психологічні дослідження проблеми обдарованості

Обдарованість визначають як :

1. Якісно своєрідне поєднання здібностей, яке забезпечує
2. успішність виконання діяльності. Інтегральне функціонування
3. здібностей, що являє визначену структуру, дозволяє компенсувати
4. недостатність окремих здібностей за рахунок переважного розвитку інших.

2. Загальні здібності чи загальні моменти здібностей, які обумовлюють широту

можливостей людини, рівень і своєрідність його діяльності.

3. Розумовий потенціал або інтелект; цілісна індивідуальна характеристика

пізнавальних можливостей і здібностей до научіння.

4. Сукупність задатків, природних даних, характеристика ступеня виразу

і своєрідності природних передумов здібностей.

5. Талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

Багатозначність терміну вказує на багатоаспектність проблеми цілісного підходу

до сфери здібностей.

Обдарованість як найзагальніша характеристика сфери здібностей потребує

комплексного вивчення –

психофізіологічного, диференційно-психологічного і соціально-психологічного.

Вивчаючи літературу, розробки теми обдарованості психологами, ми впевнились

в тому, що обдарованість має

соціально-біологічну природу. Задатки, матеріалізуючись у процесі діяльності,

розвиваються у здібності, а ті, в свою чергу,

забезпечують розвиток обдарованості

Б. М. Теплов визначав обдарованістьяк “якісно-своєрідне поєднання здібностей, від якого залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності”, а під здібностями він розумів індивідуальні особливості, які відрізняють одну людину від іншої. Теплов рішуче відкидав теорію вродженості здібностей. Він підкреслював: “Вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, а саме задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди є результатом розвитку...” .

С. Л. Рубінштейн визначає поняття “загальної обдарованості” і “спеціальних здібностей”, де загальна обдарованість – сукупність всіх даних людини, від яких залежить продуктивність її діяльності, а спеціальні здібності – відношення загальної обдарованості до конкретних областей діяльності. Таким чином, лише єдність загальних і спеціальних здібностей, які взаємопроникають одна в одну, окреслює дійсну сутність обдарованої людини. Загальна обдарованість людини, за С. Л. Рубінштейном, проявляється “всередині” спеціальних здібностей.

За Г. С. Костюком (1989): “Обдарованість – це індивідуальна своєрідність здібностей людини, значущість природних даних кожної особистості, які є вихідною внутрішньою умовою розвитку її здібностей”

Н. С. Лейтес (1960) з терміном “обдарованість” пов’язує особливе багатство здібностей, під обдарованістю дитини розуміють більш високе, ніж в його однолітків, за інших рівних умов, сприйняття навчання і більш виражені творчі вияви. Розглядаючи “обдарованість”, ми переважно маємо на увазі не дорослу особистість, а дитину. Н. С. Лейтес вважав, що з дванадцяти років інтелект вважається зрілим, однак це не означає, що після дванадцяти років особистість не розвивається, не розширює свої знання та можливості. Н. С. Лейтес поділяв обдарованість на три категорії:

Діти з надзвичайно високим загальнимрівнем розумового розвитку, за інших рівних умов. Такі діти найчастіше зустрічаються в дошкільному і молодшому шкільному віці.

Діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості, наприклад, до математики та інших областей науки. Вони вирізняються в підлітковому віці.

Діти, які хоча і не здобули з якихось причин успіхів у навчанні, але володіють яскравою пізнавальною активністю, оригінальністю психічного складу, неабиякими розумовими резервами. Ці можливості часто відкриваються у старшому шкільному віці.

О. Г. Ковальов і В. М. Мясіщев відмічали, що нема необхідності детально займатися розмежуванням понять здібностей і обдарованості, але “можливо умовно прийняти, що обдарованість представляє ту більш складну систему властивостей людини, які забезпечують йому вміння продуктивної праці в будь-якій діяльності” [53, с. 63]. Вивчаючи здібності, ці вчені виходять із поняття здібностей як “ансамблю якостей”, необхідних для здійснення певної діяльності, і включаючи систему відносин особистості, особливості її емоціонально-вольової сфери, а саме:

Активного позитивного ставлення до тієї чи іншої діяльності, прихильності до занять нею, яка переходить на високому рівні розвитку у пристрасне захоплення.

Ряду характерологічних рис, передусім любов до праці, організованість, самостійність, цілеспрямованість, наполегливість, а також стійких інтелектуальних почуттів (почуття задоволення від напруженої розумової роботи, радість творчості, відкриття і т. д.).

Наявність під час виконання діяльності сприятливого для її виконання психічного стану, наприклад, стан зацікавленості, зосередженості, хорошого «психічного» самопочуття і т.д.

Певного фонду знань, умінь і навиків у визначеній області. Якщо, наприклад, людина не має мінімуму знань, навичок і умінь в тій чи іншій області знань, то вона не може бути придатною навіть до пересічної діяльності, хоча б вона і мала великі здібності у цій сфері.

Визначених індивідуально-психологічних особливостей у сенсорній і розумовій сферах, які відповідають вимогам даної діяльності.

Трейсі Кросс, психолог, яка присвятила себе вивченню життя обдарованих учнів і студентів, в своїх дослідженнях пише, що уявлення про те, що обдарованими народжуються і їх для розвитку не потрібно докладати ніяких зусиль, спростовуються багатьма дослідженнями, обдарованість необхідно розглядати не як даність, а як таку, що розвивається в діяльності, залежить від научіння і розвитку дитини і від того, наскільки вона буде наполегливо працювати

Питання про загальну і спеціальну обдарованість виявилось вкрай дискусійним. Одні, як Едуард Торндайк, схильний звести обдарованість до суми спеціальних здібностей, взагалі заперечуючи загальну обдарованість, інші, як Чарльз Спірмен, Вільям Штерн и Анрі П’єрон, визнають загальну обдарованість, але повсякчас протиставляють її спеціальним здібностям. Ч. Спірмен трактує її як спеціальну функцію центральної нервової системи, перетворюючи таким чином обдарованість в біологічно закріплену константну властивість

За В. А. Крутецьким від природи не дається ніяких здібностей, а є тільки задатки,

тобто анатомо-фізіологічні передумови , які можуть перетворитися (а можуть і не перетворитися)

у здібності. І не всяка діяльність може розвинути і розвиває здібності,

а та діяльність, в процесі якої виникають позитивні емоції

(В. Е. Чудновський, В. С. Юркевич).

Багато займаючись з дитиною, її можна багато чому навчити, можна отримати

хороші результати, але для того, щоб розвинути її обдарованість,

обов’язково треба, щоб дитині подобалось це робити (рис. 1.1).

Обдарованість в структурі здібностей

1.3. Структурні компоненти обдарованості.(презентація)

Концепція обдарованості американського вченого Дж. Рензуллі,

згідно з якою обдарованість є поєднанням трьох характеристик

інтелектуальних здібностей (що перевищують середній рівень);

креативності; наполегливості (мотивація, орієнтована на завдання),

полягає в тому, що особливого характеру

у обдарованих дітей набуває самооцінка, тобто уявлення дитини

про свої сили і можливості.

Цілком закономірний той факт, що самооцінка ,

особливо у емоційних дітей, відрізняється певною

суперечністю, нестабільністю – від дуже високої самооцінки

в одних випадках дитина кидається

в іншу крайність в інших, вважаючи, що вона нічого не може і не уміє.

Якщо діти із стабільно високою самооцінкою

потребують іноді деякого «протвереження», то діти з нестійкою самооцінкою,

навпаки, – психологічної підтримки .

Виділена Дж. Рензуллі тріада в дещо модифікованому варіанті

є присутньою в більшості сучасних зарубіжних концепцій обдарованості.

Так, наприклад, багато спільного з моделлю Дж. Рензуллі мають концепції

П. Торренса і концепція обдарованості, запропонована Д. Фельдхьюсеном:

що складається з трьох пересічних кіл ядра, на його думку,

має бути доповнена Я-концепцією та самоповагою .

Важливою особливістю сучасного розуміння обдарованості є те,

що вона розглядається не як статична,

а як динамічна характеристика (Ю. Бабаєва, А. Савенков та ін.).

Обдарованість реально існує лише в розвитку.

Таке розуміння привело до створення теоретичних моделей обдарованості,

які разом з чинниками, що характеризують потенціал особистості,

включають чинники середовища.

До таких, наприклад, можна віднести модель Ф. Монкса –

«мультифакторна модель інтелектуальної обдарованості».

Ф. Монкс доповнює вже три традиційні пересічні кола Дж. Рензуллі трикутником,

що означає основні чинники мікросередовища: «сім'я», «школа», «однолітки».

А. Таннебаум запропонував «п'ятифакторну модель»

основними складовими якої є: загальні здібності;

спеціальні здібності в конкретній діяльності;

спеціальні характеристики неінтелектуального характеру,

відповідні для конкретної сфери спеціальних здібностей

(особистісні, вольові);

стимулююче оточення, що відповідає розвитку цих здібностей

(сім'я, дошкільний навчальний заклад);

випадкові чинники.