 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| РОЗДІЛ ІІ. КЛАРНЕТИЗМ РАННЬОЇ ПОЕЗІЇ ПАВЛА ТИЧИНИ
Розглядаючи кларнетизм ранньої поезії Павла Тичини, Л. М. Новиченко говорив, що «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне в усій слов’янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван–Гог, – «художником світових ритмів»? …Але можна з певністю говорити про духовну сутність цієї поезії, що потребувала для себе таких світлих і ніж них тонів. «Сонячними кларнетами» промовляла душа добра й гуманна, чиста в своїй людяності, як кришталь, бентежно-чуйна до краси природного світу, сповнена ж адання гармонії між ним і людиною [2, с. 18]. Збірка «Сонячні Кларнети» вважається кульмінацією творчості Павла Тичини, хоч і належить до ранньої його творчості, однак пізніші твори автора номінують собою певне зниження вияву таланту митця. Зі збіркою «Сонячні кларнети» тісно пов’язане явище «кларнетизму» (кларнетизм – термін, запропонований Ю. А. Лавріненком та В. К. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П.Тичини і походить від назви його збірки «Сонячні кларнети» (1918). Кларнетизм вказує на «активно ренесансну одушевленість життя» (Ю. А. Лавріненко), перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філософській «ідеї всеєдності», витворюючи поетичний всесвіт достеменної «гармонії сфер» на рівні космогонічних концепцій та втаємничення в істину Вічно Сутнього, органічної єдності «мікрокосму» та «макрокосму», суголосному ментальному «кордо центризму» та антеїзму») [1, с. 345]. До явища «кларнетизму» звернувся в свій час і Л. М. Новиченко, який аналізував це явище як своєрідний міст, що перекидався від ідейно-естетичних, почасти в різнобіч спрямованих пошуків попередніх поколінь до синтетичного типу мислення, що не вкладалося в жодну стильову течію. Так, органічний для П. Тичини символізм щасливо переплітався з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, про що поет писав у щоденнику, а разом з тим – і неоромантизму, неореалізму та необароко. Вони проявлялися в його доробку, але не в чистому вигляді, а в мірі естетично пережитої сув’язі. При цьому відбувалося спостережене Л. М. Новиченком змагання між «артистичним лаконізмом», сильним своєю «образною сугестією», та формами «риторично-декламаційного вірша», які, на жаль, у пізнішій творчості поета переважили, стали панівними, позбавивши її енергії кларнетизму [2, с. 23]. З явищем «кларнетизму» тісно пов’язані любовні мотиви збірки «Сонячні кларнети». Еротичні мотиви й настрої з різною мірою автобіографічності існували на всіх етапах творчості поета. Однак, за винятком кількох віршів із «Сонячних кларнетів», наприклад «О, панно Інно», вони послідовно не друкувалися (за Л. М. Новиченком) з власної волі Тичини. Яким би не було джерело цензури – зовнішнє або внутрішнє, почуття пристойності чи роль офіційного поета, – його усунення вкрай бажане. Також дослідник зазначає, що якщо у найраніших віршах піднесений екстатичний тон, наприклад «Подивилась ясно» чи «З кохання плакав я, ридав», не згадуючи наслідувальний модерністський еротизм, – віддзеркалює домінування ліричного настрою, то подальші твори засвідчують розвиток витончених глибин, ось як, наприклад, у такій мініатюрі: Струнка та чорноброва, ще й ясна, як зоря, в очах глибінь криниці, в сміху – дзвін янтаря [11, с. 195]. Щодо явища «кларнетизму» Л. М. Новиченко писав: «В українській ліриці кларнетизм – явище одиничне і неповторне, водночас вузлове в еволюції естетичної та національної свідомості» [9, с. 337]. Перед естетичною програмою кларнетизму розкривалися реальні перспективи саморозгортання у сподіваний часопростір. Однак світлоритм першої збірки П. Тичини затьмарювався темними лиховісними символами («два чорних гроби і один світлий» та ін. у «Золотому Гомоні», «Одчиняйте двері...», «Скорбна Мати» і т.п.), навіяними реаліями нещасливих для України визвольних змагань 1917–1921років, зокрема громадянською війною. Аристократичний дух кларнетизму не переносив егалітарних консонансів, що загрожували гармонії «музики сфер», був виразом духотворчої ідеї всеєдності, що втілювала в собі рух від конкретно-чуттєвої та морально-етичної природи, розгортав перспективу оновлення людини, тому вплив тичининського кларнетизму на українську літературу ХХ століття виявився одним із визначальних. Основне, чим характеризуються ранні поезії збірки (за Л. М. Новиченком), – це юна, весняна свіжість, легкокрила радість у поєднанні з молодим завзяттям і бадьорістю [8]. І лише іноді в цей світлорайдужний мажорний тон вливаються журливі нотки. Наприклад, у вірші «Гаї шумлять» переважають життєрадісні, оптимістичні мотиви. Вчитуючись у поезію, ніби чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голос закоханого героя. Інтонація вірша м’яка, милозвучна, відповідає настроєві ліричного героя. Гаї шумлять – Я слухаю. Хмарки біжать – Милуюся. Милуюся – дивуюся… [11, c.119] У ранній поезії П.Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а відбиває лише переживання і настрої, навіяні природою, коханням, філософськими роздумами. Бадьорість, життєрадісність, окриленість, свіжість – найпривабливіші мотиви ранньої лірики Павла Тичини. Значимим для розуміння ранньої творчості Павла Тичини є образ рідного краю, який змальований у першій закінченій поемі Тичини «Золотий гомін». Цією поемою завершується його збірка «Сонячні кларнети». «Золотий гомін» написаний поетом влітку 1917 р. Це був той неповторний період українського національного відродження, коли всім вірилося у щасливу долю народу, що нарешті пробудився до боротьби за свою волю. Радість, що переповнювала душу Тичини, вихлюпнулась у рядки його поеми, і весь твір нагадує прекрасну натхненну пісню на славу рідної землі. Поруч з образом рідного краю одним з кращих у ранній творчості Тичини є образ Скорбної матері. Він став символічним образом самої матері–України, тяжко зраненої у боях громадянської війни, але все одно прекрасної – і у своїх стражданнях, і у своїх надіях на краще майбутнє. Поеми «Золотий гомін» і «Скорбна мати» посідають важливе місце у творчості поета. «Обидва визначні твори …об’єднує тема України, її національної долі і сподівань на майбутнє... В їхній основі лежить щирий і справжній патріотизм…» [6, с. 32] – пише літературознавець Леонід Новиченко. Поеми ввійшли до першої збірки Тичини «Сонячні кларнети», що стала вершинним досягненням філософських роздумів і відданості гуманістичним ідеалам. Романтична окриленість і особлива синтетичність художнього мислення, новаторська сміливість у використанні тем, образів, мовно-виражальних засобів і особлива музичність вірша – ці риси поетичного стилю Тичини повною мірою притаманні поемам «Золотий гомін» і «Скорбна мати». В ракурсі загальної манери ранньої творчості поета, Л. М. Новиченко вів мову про художнє новаторство Тичини, яке яскраво виявляється і в синтезі двох, здавалось би, далеких одне від одного начал: фольклорних джерел і витончених прийомів новітньої книжної поезії. Загалом це теж одна з тенденцій, що позначає художній розвиток поезії XX ст. У віршах українського поета це поєднання відбувається на питомому національному грунті і здійснюється дуже своєрідно, що було помічепо вже першими поцінювачами його поезії. Також Новиченко говорить про таку рису ранніх творів поета як музичність: «Дух музики», музичність – одна з головних особливостей і навіть основ поетики Тичини. Здається, ніхто, включаючи «самого» Верлена, не зблизив так поезію з музикою (при цьому, за малими винятками, не збіднюючи семантично своє поетичне слово), як це зробив український радянський поет. Музичність його поезії не зводиться до тих чи тих елементів зовніш ньої форми (звуконаслідування, алітерації, асонанси), – вона є одним з начал, які сформували його загальну концепцію світу» [2, с. 29]. Виразно й цікаво окреслена вже в «Сонячних кларнетах», ця концепція змінювалась, доповнювалася, збагачувалась, проходила всі ступені діалектичного розвитку на подальших етапах світоглядного поступування поета мірою насичення його творчості бурхливою соціальною поліфонією революції, боротьби за новий світ; при цьому естетично формуючий першоелемент завж ди був у ній дуже активним. Наприклад: Колихалася флейтами Там, де сонце зайшло… Моя пiсне, вогниста, шалена (Креше небо i котить свiй гнiв), Ах, розбийся на свiтлi акорди, Розридайсь – i затихни, як грiм… [11, с. 456] Використання своєрідних «музичних» метафор, порівнянь, символів, персоніфікацій, що сповнюють образну систему Тичини, в його поетичному світі творить свою музику: за частоколом – «зелений гімн», «метеликів дуети», літнім вечором – «колихалися флейтитами, де сонце зайшло», ріка – «горить-тремтить, як музика», великий поет уявляється «могучим органом» самої землі, після дощу «на дві октави нижче шуміло із гори», промені в космічному безмежжі співають, як віолончелі, в годину скорботи «реквієм душ а співала хором» тощо. Отже, самобутність явища «кларнетизму» спричинена особливою творчою манеру на непересічним світосприйняттям П.Тичини, що виразилось в ранніх творах поета. ВИСНОВКИ Рання творчість Павла Тичини являла собою самобутній творчий пласт поетичного доробку митця. Особлива увага багатьох дослідників зосереджена саме на ранній творчості, адже вона являє собою вираження повною мірою літературного характеру поета, на відміну від пізніших творів, на загальний характер яких значною мірою вплинули зовнішні чинники Літературознавець Л. М. Новиченко в своїх працях здійснив різноаспектний аналіз творчого доробку Павла Тичини. Аналізуючи ранню творчість поета, Новиченко вказував на тісний зв’язок творчості автора з його біографічністю. Почавши поетичну творчість уже за чернігівського періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву – «кларнетизм». Кларнетизм – це світоглядна естетична концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою поетичних засобів (асонанс, алітерація, епітети, метафори). Перебуваючи в центрі революційних подій, Тичина написав книгу. Тому, що він стояв тоді понад партійними ідеологіями, йому вдалося дати в «Сонячних кларнетах» автентичний естетичний відбиток відродження своєї країни. Л. М. Новиченко серед ключових рис ранньої творчості Павла Тичини відзначає її музичність, «яка у нього наче повсюдно переткана пасмами сонячного проміння» [2], світлоритм віршів, художній синтез двох далеких одне від одного начал: фольклорних джерел і витончених прийомів новітньої книжної поезії. В своїй сукупності всі ці риси створюють самобутній художній стиль автора, який не лише вирізняє його серед інших поетів, а й вирізняє ранню творчість Тичини від подальших його творів.
12 |
