ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття «етнос», «народ», «нація»

Лекція 3. Джерела та складники формування української культури

Поняття «етнос», «народ», «нація». Національна культура та її специфічні риси. Етапи етногенезу та націостановлення українців. Джерела і складники формування української культури.

Поняття «етнос», «народ», «нація»

Термін «етнос» у давньогрецькій мові має більш як десять значень: народ, плем’я, юрба, стадо, стан, соціальна група, клас тощо. Етнічна спільність – це спільнота, пов’язана певною загальною культурою в найширшому розумінні цього слова. Тому потрібен певний рівень розвитку культури, щоб у ній могли з’явитися визначні й усвідомлювані відмінності, яких досить для самопротиставлення колективів з різною культурою, тобто етнічні відмінності. Саме такий комплекс культурних відмінностей формується в умовах переходу від привласнювального до продуктивного господарювання.

Якщо детальніше й глибше сформулювати таке розуміння культури, то зміст її зводиться до сукупності засобів, якими інституалізуються різні види людської діяльності. Основні види діяльності за своїм змістом спільні для всього людства, деякою мірою є породженням його біологічної організації і загальнопланетарного середовища, в якому розвинулася людина. Повсюдно люди трудяться, поновлюють засоби свого існування, забезпечують себе харчами, помешканням і одягом, організовують середовище свого існування, відтворюють самих себе, тобто народжують і виховують дітей, їдять, сплять тощо. Різні види людської діяльності або поведінки ідентичні для всіх людей за своїм основним змістом. Але форми, яких набирає в різних людських колективах ця діяльність, інституціональні й варіабельні. Для різних етносів характерні різні, специфічні форми трудової діяльності: полювання чи рибальство, землеробство чи скотарство або ремесло, різні трудові прийоми й засоби в усіх цих галузях господарства, різні форми організації свого відпочинку, різні методи виховання дітей. Навіть здійснення, здавалося б, суто біологічних функцій – статевих відносин або пологів, – мають досить суттєві етнічні відмінності. Вони виявляються й у тому, як люди вдягаються, як вони їдять, у яких позах стоять або сидять.

Для прикладу, елементарна форма людської поведінки – «їсти». Це поняття висловлюється неоднаково різними мовами. Проте навіть зрозумівши зміст слова, людина іншої етнічної культури може не збагнути, що їсти, якими предметами користуватися, як це робити. Бо все це має різні форми в різних народів. Така інформація, закладена в матеріальних предметах і формах поведінки й засвоєна в загальному контексті даної культури, складає етнічну культуру.

Будь-яка форма, будь-який вияв культури так або інакше пов’язані з етносом, бо поширені серед одного, багатьох або всіх етносів. Але для етнокультурного аналізу (тобто вивчення етносу) має вагу не явище культури саме по собі, і навіть не те, яким чином воно позначається в процесі загального культурного, соціального або економічного розвитку даного суспільства, а те, яким чином воно позначається на усвідомленні суспільством своєї етнічної єдності, на його етнічній самооцінці; а також, як це культурне явище оцінюють і сприймають інші етноси. Етногенез тісно пов’язаний із формуванням самосвідомості етносу, який дає змогу йому самоідентифікуватися й самоназватися. За цими фактами стоїть можливість розрізняти «своїх» і «чужих», самоідентифікуватись особистості в належності до певної спільноти: «я – українець». Самосвідомість і самоназва є головною етнічного позначкою, що фіксує ситуацію, коли із взаємодії різних, не однозначних і не поширених соціальних факторів складається згусток інформаційної мережі, що веде до вичленування етносу. Завдяки цьому об’єктивні фактори існування етносу перетворюються на фактор самосвідомості, який у свою чергу знаходить вираження в самоназві як в об’єктивній реальності.

З моменту виникнення такої більш чи менш загальної в рамках окремої групи населення самосвідомості й самоназви етногенез, тобто становлення даної групи як етносу, може в цілому вважатися завершеним, і всі інші процеси складають дальшу етнічну історію певного етносу: введення до його складу окремих інородних груп або, навпаки, виокремлення з нього окремих груп і їхній перехід в інші етноси; подальша консолідація етносу, і навпаки, тимчасове послаблення внутрішньоетнічних зв’язків, яке не веде, проте, до розпаду етносу як цілісності; виникнення або стирання локальних особливостей малих етнографічних груп усередині етносу тощо. Незважаючи на всі ці явища, що істотно міняють конфігурацію, структуру й обличчя етносу на різних етапах його історії, етнос зберігає свою самоназву і самосвідомість, забезпечуючи тривкість свого існування, так само як індивід залишається однією й тією ж особистістю, незалежно від зміни віку чи будь-яких подій у його житті. Механізм існування етнічних спільнот усіх типів, їхня просторова стабільність, їхня часова спадкоємність спираються головним чином на зв’язки, які загалом можна назвати інформаційними. На відміну від генетичної інформації, яка передається в генній формі, культурні інформаційні зв’язки існують у вигляді різних форм комунікації.

Справді, будь-які відносини між окремими людьми та їхніми групами – економічні, суспільні, політичні, релігійні – обов’язково мають форму певної інформації. Біологічні групи людей (раси) підтримують свою відносну морфологічну стабільність насамперед переданням генетичної інформації всередині групи. Існування етнічних груп зумовлене схожим механізмом, але форма передавання інформації – культурна. Особливо важливими для людей є мовні комунікації у формі наслідування, які вимагають тісного контакту в просторі й часі.

Окрім цієї інформації в синхронному плані (або горизонтальному), існує ще інформація в діахронному (вертикальному) плані. Це вся культурна традиція народу, його спадщина, що передається з покоління в покоління в мовній (усній або письмово-літературній), а також матеріальній і поведінковій культурі. Наявність безперервних діахронних інформаційних зв’язків між поколіннями етносу зумовлює його спадкоємність і стабільність у часі, тяглість етнічної традиції.

Визначальні параметри етносу і нації лежать у різних планах, оскільки для існування етносу основною є діахронна (вертикальна) інформація, а для нації важливіша синхронна (горизонтальна). З її втратою національна єдність губиться досить швидко, тоді як етнічна може зберігатися тривалий час.

Для розуміння етносу важливе значення мають запропоновані Ю. В. Бромлєєм додаткові терміни «етнікос» та «етносоціальний організм»[1]. Коли йдеться про народ (етнос), мається на увазі етнікос. Саме етнікос, коріння свого існування мав у діахронній інформації, в наявності своєрідної етнічної пам’яті, комплексу етнічних традицій. Тобто етнос зберігає певний набір умовних знаків, і використання, навіть спорадичне, цих знаків служить засобом самоідентифікації, демонстрації своєї належності до певного етносу. Інша річ – етносоціальний організм, одним із видів якого є нація. Для її існування важливі не стільки діахронні, скільки синхронні зв’язки, не стільки пам’ять і традиція, скільки повсякденна діяльність і спілкування, розв’язання повсякденних загальних завдань, координація діяльності для їх вирішення. Таким чином, українці Канади безумовно є часткою українського народу (етнікосу), але не можуть бути складовою частиною української нації. І річ не в територіальній єдності чи відособленості, а в збереженні або у втраті інформаційного спілкування.