 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Способи, стратегії та тактики спілкування
Спосіб у широкому розумінні – це система дій, які використовуються в діяльності або взаємодії для досягнення мети. Способом спілкування, що призначений для передавання інформації, є повідомлення. Одна з його функцій полягає в координації дій окремого індивіда чи групи з діями інших людей. Серед способів впливу на людей підчас спілкування виділяють: Переконання– спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів, досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати у неї нові установки. Часто переконання впливає не лише на розум, а й на почуття, якщо звернення супроводжується емоціями. Отже, переконання – це такий вплив однієї людини на іншу або групу людей, який діє на раціональне та емоційне, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства. Навіювання – це психологічний вплив однієї людини на іншу або групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Його не можна недооцінювати, оскільки воно займає важливе місце у нашому житті. Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання може бути позитивним або негативним, етичним і неетичним, за засобами впливу – прямим і непрямим. При прямому навіюванні сугестор (тобто той, хто користується цим засобом) прямо дає вказівки, розпорядження чи заборони, напр.: «Завтра усім бути на роботі о 9.00». При непрямому навіюванні сугестор не говорить прямо про свою мету, проте виказує своє ставлення, використовує не наказові, а оповідні форми, натяки, схвалення чи засудження, напр.: «Наші сусіди вже закінчили оранку» чи «У нас механік ніколи не перевіряє техніку». Мета досягається завдяки впливу на емоції, що викликає певні сильні психологічні реакції. Психічне зараження – яке застосовують у взаємодії з великою групою людей (паніка, релігійний екстаз). У цьому випадку процес передавання емоційного стану відбувається на несвідомому рівні. Наслідування– особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших. Може мати як позитивну (наприклад, учень прагне бути схожим на свого вчителя), так і негативну дію. На практиці усі ці форми доповнюють одна одну, функціонують у системі [8, с. 91-97]. Стратегія спілкування, на думку дослідників, – це загальна схема дій, або загальний план досягнення мети. Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, називається тактикою. Види стратегій спілкування: 1. Гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети. 2. Гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети. 3. Гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети. 4. Гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети. 5. Маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети. 6. Маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети. 7. Маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети. 8. Маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети. До ефективних стратегій спілкування належать ті, в яких реалізовують гуманістичні комунікативні установки. Висока моральна культура працівників і керівників сприятиме вибору та реалізації ефективних стратегій спілкування відповідно до ситуації і психологічних особливостей співрозмовників [8, с. 104-105]. Функції спілкування Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їхньої класифікації. За однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний. Перший із них охоплює все, що є передаванням і отриманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб’єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов’язані способи впливу людей одне на одного(переконання, навіювання, наслідування та ін.) Це регулятивно-комунікативна функція. Ефектно-комунікативна ж належить до сфери людських емоцій, які яскраво проявляються під час спілкування. Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованої людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень – передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов’язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження – неузгодження, порівняння поглядів тощо). Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального. Існують інші класифікації функції спілкування (Див. [3, с. 47]). Зокрема, залежно від мети спілкування, визначають такі функції спілкування та їх мету: - контактну – встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієнтованості; - інформаційну – обмін інформацією, думками, рішеннями; - спонукальну – стимулювання партнера щодо спілкування; - координаційну – взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності; - розуміння – не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо); - амотивну – збудження у партнера необхідних емоційних станів («обмін емоціями») чи зміна своїх під впливом партнера; - встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв’язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду; - впливу – зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо). Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії. Визначають такі основні функції управлінського спілкування: - видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, рекомендації, поради тощо); - отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і результати реалізації розпорядчої інформації; - видача оцінної інформації про результати реалізації завдання [3, с. 47]. Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона є провідною. Друга і третя можуть бути відсутні в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків. Окрім того, науковці виділяють ще й інші функції спілкування, зокрема такі, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин [8, с. 69]. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що для культури спілкування, зокрема ділового, важливо враховувати всіх суб’єктів спільної діяльності. Вони повинні мати установку на пізнавання одне одного та бажання підтримувати доброзичливі взаємини. Отже, спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об’єднання зусиль з метою налагодження загального результату [8, с.16]. Комунікативні закони Важливою складовою мовленнєвої компетенції є знання та вміння використовувати закони, за якими здійснюється мовна комунікація (спілкування). Комунікативні закони (закони спілкування) – найзагальніші об’єктивні закономірності процесу комунікації, що виявляються в різних комунікативних ситуаціях і не залежать від того, хто спілкується, на яку тему, з якою метою, в якій ситуації тощо. Більшість комунікативних законів нежорсткі, імовірнісні. Залежно від обставин якогось із них можуть не дотримуватися. Комунікативні закони мають загальнолюдський характер, однак дещо різняться у різних народів, тобто національно забарвлені. Із плином часу вони можуть змінюватися. Комунікативні закони не передаються людині при народженні, їх засвоюють у процесі спілкування, з комунікативної практики. До основних комунікативних законів зараховують: Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність комунікації (спілкування) прямо пропорційна комунікативним зусиллям, тобто чим більше комунікативних зусиль витрачає адресант під час спілкування, тим вищою є ефективність його мовленнєвого впливу. Закон довіри до простих слів: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Більшість простих істин є вічними, тому апеляція до них гарантує інтерес і увагу співрозмовника. Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніше та нетерплячіше його слухають. Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її кількісного складу: чим більше людей слухає промовця, тим нижчий середній рівень інтелекту аудиторії. Спрацьовує ефект натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше мислити, хоча інтелект кожної окремої людини при цьому зберігається. Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння та мовчання в мовленні кожної людини – величина постійна. Кожній людині потрібен певний час для говоріння і мовчання. Ритм спілкування значною мірою залежить від соціальних і культурних чинників. Закон первинного заперечення нової ідеї: нова, незвична ідея, яку повідомляє співрозмовник, спершу заперечується. Якщо людина отримує інформацію, що суперечить її поглядам або уявленням, вона спочатку сприймає її як помилкову, шкідливу. Закон детального обговорення дрібниць: люди охоче зосереджуються на обговоренні незначних питань і готові приділяти їм більше часу, ніж важливим проблемам. Британський історик і письменник Сіріл Паркінсон (1909–1993) навів такий приклад: обговорення виділення багатомільйонного кредиту на будівництво атомного реактора займає в управлінні компанії дві хвилини, а дискусія щодо затвердження суми в розмірі 35 шилінгів на місяць на каву для засідань одного з комітетів – понад годину. Закон мовленнєвого самовпливу: словесне вираження ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію мовця. Якщо людина своїми словами пояснює щось співрозмовнику, вона сама починає краще розуміти суть того, про що говорить. Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту, що може призвести до змін у соціальному статусі людей, має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Люди більше цікавляться негативними фактами, а все позитивне швидко сприймають як норму і перестають обговорювати. Закон спотворення інформації під час її передавання («зіпсований телефон»): будь-яка інформація, яку передають, спотворюється під час передавання; ступінь спотворення інформації прямо пропорційний кількості осіб, які її передають. Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певному середовищі інформація самопороджується у вигляді чуток, що може зумовити появу інших чуток. Закон дзеркального розвитку спілкування: під час спілкування співрозмовники імітують стиль один одного. Вони роблять це автоматично, підсвідомо. Наприклад, якщо один із комунікантів розмовляє пошепки, інший мимоволі знижує гучність голосу і починає шепотіти. Закон комунікативних зауважень: якщо один із комунікантів у спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший зазвичай має бажання зробити йому зауваження, змусити змінити комунікативну поведінку. Галасливого співрозмовника просять говорити тихіше, сором’язливого – бути сміливішим. Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихословлять і критикують її вчинки. Неординарна людина завжди є об’єктом підвищеної уваги і критики з боку інших. Закон відторгнення публічної критики: людина не сприймає публічної критики на свою адресу (практично у 100% випадків). Кожна особистість має високу внутрішню самооцінку. Саме тому повчання, критику або непрохану пораду сприймають як мінімум насторожено – як демонстративний сумнів у компетентності і здатності приймати самостійне рішення. Закон відхилення публічної критики за аналогією: коли публічно критикують когось у присутності іншої людини, яка має подібні недоліки, вона практично ніколи не сприймає цю критику на свою адресу за аналогією, тобто відводить критику від себе. Закон емоційної афіліації («зараження»): люди, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди можуть створити навіть натовп. Людина в поганому настрої шукає подібних до себе, а весела людина — веселих партнерів. Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку вона переживає. Досліджено, що словесна констатація емоції посилює її приблизно в два рази. Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у складній розповіді про емоцію, яку переживають, вона поглинається мовленням і зникає. Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваючи в емоційному стані, людина погано говорить і погано розуміє тих, хто до неї звертається. Отже, людська комунікація здійснюється за законами, які розкривають певні закономірності її процесів з огляду на комунікативний контекст. Знання цих законів дає змогу орієнтуватися в процесі інформаційного обміну, здійснювати ефективний мовленнєвий вплив на адресата. Багато із цих комунікативних законів активно використовують у політиці, рекламі, психотерапії, судових і релігійних практиках [9, с. 141-144].
|
