 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Методика проведення українських народних свят і розваг
Народна педагогіка надає великого виховного значення українським національним святам. Вони належать до групових, фронтальних форм виховання підростаючого покоління. Діти з чотирьох - п’яти років виявляють природний потяг до громадського життя. Вони самі стихійно групуються, об'єднуються для проведення спільного дозвілля, розваг. Кожний народ має свої національні свята та розваги. Має їх і український народ. Отже, діти некорінної національності, які проживають на території України, мусять з дитинства прилучатися до національних українських свят відповідно до їх регіону.
- Всі свята можна поділити на дві групи: традиційні, та календарні, сезонні. Національні свята переважно пов’язані із сезонами, порами року. Восени святкують обжинки; взимку - Святого Миколая, різдвяні свята, колядки, щедрівки; веснянки, гаївки, Великдень; влітку - зелені свята Івана Купайла, Спаса.
Українці єдналися зі світом душею й оспівували його в неповторних пісенних образах.
З початку березня по кінець червня здійснювалися весняні свята та обряди. Головними тут були зустріч весни-красни, вітання пробудження природи, забезпечення родючості землі. Мали місце спалення зими - Мари, ритуальне обливання водою, розваги юнаків, дівчат.
На розлогій луці дівчата водили хороводи, співали пісень. Серед найцікавіших дійств були забавні сценки «Кривого танцю», «А ми просо сіяли», «Мак» і т. ін. Учасниці веснянок не тільки співали, а й відтворювали сценки, як треба розпутувати землю, засівати її, прополювати сходи, збирати врожай.
Веснянки та гаївки починалися й закінчувалися масовими хороводами. Дівчата бралися за руки і робили два великі кола. Посередині, заквітчана зеленню і першими весняними квітами, стояла Весняночка (у деяких місцевостях її називали Подоляночкою). Згадуючи весняні свята, неможливо обійти увагою «Великдень - свято всіх святих». Одна з легенд оповідає, що коли Христос народився, сонце світило дуже сильно, один день тривав тиждень. А коли Христа розіп'яли – день поменшав.
На Великдень Христос воскресає. День знову стає великим. Великдень відзначається в першу неділю після весняного рівнодення й випадає в різні дні в період з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.
У четвер печуть паску, святять її у церкві, їсти не свячену - гріх. Навіть господиня, витягуючи паску з печі. не куштує її, щоб не порушити народної традиції.
У великодню суботу фарбують крашанки і розмальовують писанки - яйце у слов'ян було символом перемоги життя над смертю. Парубки дарують писанки і крашанки дівчатам, батьки роздають їх дітям.
Писанка — це весняне свято доброзичливості.
Можна розіграти з дітьми старшої групи інсценівку із святковою їжею. Діти одягають відповідні шапочки чи костюми.
З прадавніх часів у нашому народі збереглося свято Тополі. Обирали найстрункішу дівчину, піднімали її на руки над головою, вішали на неї хустки, стрічки, намисто і водили її селом, полем, луками, співаючи.
У суботу перед зеленими святами - трійцею — гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу. В якій хаті дівчина народилася, то на видному місці біля обійстя маленьку тополю садили. Існувало й повір'я: якщо дитина горбата, треба стати під тополею, міцно обняти її, і вона «забере» горб.
Серед рослинного світу тополя - найвиразніший жіночий символ. Порівнюючи з деревом вроду і ставність дівчини, у народі кажуть: струнка, як тополя; тонка, як тополя.
Серед народних свят, які відзначаються влітку, найулюбленішими є купальські. Вони здавна були в Україні не релігійним, а народним святом Природи, коли люди купалися, тобто збиралися докупи, купались і запалювали вогнища, наче очищаючись вогнем і водою.
Із самого ранку селом ходять дівчата-підлітки з оберемками польових і лісових квітів, плетуть з них вінки.
Влітку влаштовують свято косовиці.
Діти виконують на музичних інструментах українські мелодії, сюжетні танці, пісні-ігри, водять хороводи, співають пісні тощо.
Восени завжди святкується закінчення збору врожаю. Традиційно жнива вінчає прекрасне свято - обжинки. Зібравшись великим гуртом, люди славлять працю хліборобів, щедрий урожай. Свято починається на полі. Здавна ведеться у кінці ниви залишати невеличкий невижатий клаптик пшениці або жита, який у народі називають «бородою» або «козою». Його старанно обкопують, перев'язують стрічкою, а зерно витрушують на землю, щоб нива добре родила й на майбутнє. Біля цієї «бороди» збираються женці, звивають останній сніп-обжинок - наряджають його. Роблять ще маленький снопик з парної кількості колосків (20-30), перев’язують червоним шовком, прикрашають кетягами калини («Спасова борода» або «коза»). Найкращій трудівниці дарують вінок із колосків - символ закінчення жнив, символ краси і величі праці.
У дошкільному закладі обжинкам можна присвятити цілий день. Зранку - обжинкове свято, що розпочинається колективною працею на маленькому полі; на прогулянці - народні ігри, хороводи та пісні відповідної тематики; у другій половині дня старші вихованці можуть показати молодшим інсценівку народної казки «Колосок». Варто на обід приготувати страви української національної кухні. Добре, якщо в цей день періодично звучатимуть фонограми українських народних пісень.
До зимових свят належать колядки та щедрівки, що були важливою складовою частиною колись розгорнутого обряду зустрічі Нового року. Виконувавсь обряд у період зимового сонцевороту (з 24 грудня по 6 січня).
Походження назви колядка остаточно не визначено, хоча вона відома більшості народів світу. Назва щедрівка. що збереглася тільки в Україні, точніше виявляє значення цього виду пісенності - викликати щедрість природи величальними піснями.
Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді в супроводі переодягнених Малайки, Кози, Ведмедя, Солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, в якій пророкували добробут у господарстві.
Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата: в перший день ходили по хатах із засівалками чи посипалками, посипали зерном навколо себе і виголошували коротенькі віршики-побажання.
Для кожного з цих персонажів і ритуалів є й відповідні пісні та примовки. Подякувавши господарям за гостинність, щедрівники йдуть від хати до хати. Добре, коли у складі ватаги є ще й музики - скрипка, баян, сопілка, бубон. Це допомагає створити веселий святковий настрій, озвучити вечірню тишу. Обійшовши таким чином усю околицю, щедрівники збираються десь у хаті чи клубі і зустрічають Новий рік у веселому товаристві. Вихователь розповідає дітям: Коли наставали Різдвяні свята в Україні.
Кожний педагог складає свої варіанти сценаріїв національних свят, прилучає дітей до українських народних звичаїв та обрядів.
Практичні завдання
1. Випишіть різні жанри малих фольклорних форм. 2. Складіть конспект заняття з використанням української казки. 3. Розробіть сценарій одного з народних українських свят. |
