 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Етнологія та колективна психологія
Індивідуальне навчально-дослідне завдання З навчальної дисципліни « Етнографія слов’янських народів» «Етнологія в системі гуманітарних наук»
Підготував студент І курсу історичного факультету групи ІП-13 Марочканич Михайло Викладач: Вільховий Ю.В.
Полтава - 2013 План Назва науки «етнології». Предмет «етнології». Методи «етнології». 4. Зв’язок «етнології» з іншими науками: 4.1 Етнологія і антропологія; 4.2 Етнологія і соціологія; 4.3 Етнологія і культурологія; 4.4 Етнологія і етнографія; Етнологія та колективна психологія. Висновки Список використаної літератури
Назва науки «етнології». Етнологія – наука, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і взаємодії етнічних спільнот, а також концептуальні проблеми походження етносів, їх місце серед інших народів, найважливіші історичні етапи формування етносів. Якщо етнографію, за прямим значенням слова, вважають за науку описову, яка методом безпосереднього спостереження вивчає побут, матеріальну й духовну культуру народів, то етнологія є наука загальнотеоретична, яка, використовуючи порівняльно-історичний, типологічний методи, намагається дослідити концептуально-теоретичні проблеми етнічних спільнот в цивілізаційному просторі та часі. Вчений П.Одарченко вважає, що таке розмежування, однак, умовне, бо етнографія не виключає теоретичних узагальнень, як і етнологія не може обійтися без опису: «Етнографія в найширшому значенні вивчає проблеми походження народу, місце даного народу серед інших народів, історичні етапи формування етнографічного терену, фізичний і расовий тип людності». На його думку, етнографія, або етнологія, це одна й та сама наука про народознавство. Об’єкт вивчення спільний і для етнології, і для етнографії – це етнос. Предмет вивчення в етнографії – матеріальна і духовна культура, побут і звичаї, в етнології – походження, становлення і розвиток етнічних спільнот. Методи в етнографії – переважно практично-описового характеру; а в етнології – теоретико-світоглядного рівня. Отже, наявні кардинальні відмінності. Як вважає вчений М.Тиводар, термін «етнологія» походить від поєднання двох грецьких слів: «ethnos» – рій, зграя, група, плем’я, народ і «logos» – вчення, наука, судження, дослівно це словосполучення означає – вчення про народ. Уперше в науковий обіг поняття «етнологія» увів ще в 1784 р. А. Шаванн, вживаючи його у значенні «історія прогресу народів у цивілізації». Загального поширення він набув у 20 – 30-ті роки XIX ст. завдяки діяльності В. Едварда та А.М.Ампера, які, проводячи класифікацію наук, визначили місце етнології в системі гуманітарних поряд з історією та археологією. Уже в 30 – 40-ві роки XIX ст. в ряді країн Європи й Америки з’явилися перші етнологічні об’єднання: Паризьке товариство етнологів (1839), Американське етнологічне товариство (1842), Етнологічне товариство у Великобританії (1843), Товариство антропології , етнології і передісторії Німеччини (1869), Італійське товариство антропології і етнології (1871) тощо. В підсумку було створено Міжнародний союз антропологічних і етнологічних наук, що з 1934 р. регулярно почав проводити міжнародні конгреси. З кінця XIX ст. поняття «етнологія» почало вживатися і на українських землях. Так, наукове товариство імені Шевченка у Львові впродовж кінця XIX – перших десятиліть XX ст. видало серію праць під загальною назвою «Матеріали до української руської етнології», де використання терміна «етнологія» доводило, що праці про народ мають дослідницько-теоретичний характер. У 20-ті роки XX ст. в Радянській Україні при УАН працював Музей антропології і етнології ім. Ф. Вовка, з 1925 р. – Кабінет антропології та етнології. З 1929 р. почав видаватися щорічник «Матеріали до етнології». Предмет «етнології» Своєрідність кожної науки, як відомо, визначається її власним предметом вивчення і методами дослідження цього. З початку становлення етнології як науки темою її досліджень є генезис етнічних культур і міжетнічних відносин. Спочатку виходячи з вкрай обмеженої і розрізненої інформації про ранні періодах існування, вчені будували (і продовжують будувати зараз) узагальнюючі етнологічні теорії. Найчастіше ці теоретичні конструкції можна розцінювати як концептуальні моделі, які у кращому разі є спрощеними ідеалізованими схемами, точкою відліку для упорядкування емпіричного матеріалу. Зіставлення таких теоретичних моделей дозволяє зробити висновок, що першим предметом етнології як науки стали народи, рівень культурного розвитку яких був значно нижчий ніж в європейців. Такий методологічний підхід у визначенні предмета етнології пов'язаний з тим, що наприкінці ХІХ ст. внаслідок процесів модернізації майже всі європейських народів зуміли створити якісно новий тип цивілізації. Унаслідок бурхливого технічного розвитку та впевненості у безмежності людського прогресу європейці почали вважати, що історичне місце культурно відсталих народів має бути не поруч із цивілізованими європейськими народами. Ці народи для цивілізованих європейців певною мірою були «живими предками», які заслуговують вивчення і підпорядкування своїм інтересам. Європейці зафіксували цю різницю між народами та його культурами у самій назві «відсталих» народів, позначивши їх словом «primitive», що дослівно можна перекласти, як «перші». Нова одержана назва стала вельми поширеною етнології, яка швидко розвивалася, оскільки вдало вписувалася у нову систему класифікації культур, що грунтується на критерії досягнутого рівня розвитку. Виходячи з такої класифікації, примітивні народи та його культури стали головними об'єктами в етнології. Про це найпереконливішим чином свідчать роботи основоположників етнології в XIX ст. —Льюїса Генрі Моргана («Давнє суспільство»), Едуарда Тайлора («Первісна культура»). Ранні роботи основоположників німецької етнології Теодора Вайца і Адольфа Бастіана також присвячені описам минулого «первісних народів». До них зверхньо ставилися народи Європи, які творили історію шляхом інтенсивного підкорення природи, тоді як примітивні народи були безпорадними перед оточуючим їх світом через свою інертность, неприборканість. На межі століття етнологія стає університетської наукою, і її починають викладати як навчальну дисципліну. Завдяки цій обставині в етнологію прийшов нове покоління учених-теоретиків. У зв'язку з цим у етнології почали змінюватися уявлення про предмет науки. Насамперед, піддалися критиці ідеї про розмежування народів на примітивні (первісні) і цивілізовані. За уявленнями молодої генерації учених, первісні народи, як і європейські, мають історичні підвалини, є більш раннім щаблем розвитку людства і так само віддалені від первісності, як і ми. У визначенні їх як первісних вірним є лише те, що вони у своїй історії сформували інше ставлення до світу. Ця думка була досить переконливо виражена відомим німецьким этнологом Ріхардом Турнвальдом, який, аналізуючи поняття «первісний народ», писав: «Один чинник видається особливо важливим: це ступінь підкорення природи за допомогою інструментів, пристосувань, навичок і якості знань. «Первісними» краще назвати такі племена, що використовують лише прості знаряддя праці й володіють скупими знаннями про навколишній світ». Інша ж частина учених виступала проти збереження терміна «первісні народи», оскільки його вживання припускало використання терміна «культурні народи», а таке протиставлення надає першому поняттю зневажливий сенс. Справді, немає жодного людського суспільства, яке би не досягло хоч якогось прогресу у культурі, навіть коли казати про людей кам'яного віку, які створили перші кам'яні знаряддя праці. У світі загалом немає людини в первозданному стані, як це уявлялося ученим межі XVIII-ХІХ ст. Кожна мисляча людина постає як істота окультурнена, що дає культуру, і тому розмови про «безкультурних» і «культурних» народи безглуздий. Може йтися тільки про різні типи культур, вивчення яких і було, і має бути основним предметом етнології. У зв'язку з цим замість терміна «первісні народи» різними вченими було запропоновано інші терміни й поняття, які, на їх думку, більшою мірою відповідали новій предметній області етнології. У поняттєвий апарат етнології пропонувалися назви «архаїчні культури», «доіндустріальні суспільства», «традиційні суспільства», «безписемні культури», «племінні союз» тощо. Кожне з цих понять виражало відповідні особливості етнічних культур, тому всі вони збереглися у сучасній етнології. Історичні події та процеси XX ст. змусили учених схилитися до переконання, що кожен народ має право на самостійне життя, на самобутню культуру, право бути рівним в співтоваристві народів. Серед етнологів панівним стало переконання про відсутність «відсталих» і «передових» народів — всі народи рівноправні. Культури народів можуть бути оцінені лише функціонально — стосовно своїй єдності, тобто, з позицій того, наскільки ефективно вони упорядковують, направляють, наповнюють змістом існування того чи іншого народу. Цей принципово новий методологічний підхід за останні десятиліття знову змусив учених звернутися до питання предмету етнології. Численні діаспори мігрантів і біженців у Європі, Північній Америці, які утворилися внаслідок різноманітних конфліктів, істотно змінили етнічний склад багатьох розвинених держав, оскільки призвели до утворення стійких етнічних меншин серед корінних етносів. Інтеграційні процеси країн Західної Європи також породжують проблеми етнічного характеру. У тому числі найактуальніші сьогодні співставлення типів поведінки різних народів, взаємодія суспільства та співіснування різних типів культур, взаємна адаптація психологічних особливостей за умов стійких міжкультурних контактів, розвиток етнічної свідомості в нетрадиційних умовах, особливості економічної поведінки представників будь-якого етносу і т.д. Нові історичні обставини і громадські проблеми знову значно розширили предметну область етнології. До традиційних етнологічних знань додаються нові, що дозволяє ученим виділяти всередині етнології самостійні сфери і напрями. В західноєвропейської етнології чітко оформилися й успішно розвиваються господарська (економічна) етнологія, соціальна етнологія, правова етнологія, політична етнологія, релігійна етнологія. Процес диференціації етнологічних досліджень ще далекий від завершення, і вже в найближчі десятиліть можна очікувати появу нових напрямів в етнологічної науці. Отже, предмет етнології постійно розширюється. Тож у вітчизняній і зарубіжній етнології немає якогось узвичаєного визначення етнології, а існує досить багато визначень, заснованих на виключно різних методологічних підходах, які підкреслюють, на думку їхніх авторів, найважливіші риси етнологічної науки. Різні визначення предмета дослідження етнології є вираженням частково різних постановок питань, а частково і різних теорій і конструкцій. Спільно усі ці визначення предмета, постановки проблем, пояснення, й описи становлять етнологію як науку загалом, коли окремі дослідники або окремі вчені займаються тим чи іншим аспектом цієї науки. У цій ситуації динамічних змін предметного поля етнології можна надати ще одну постанову етнології. Етнологія - це наука, яка вивчає процеси формування та розвитку різних етнічних груп, їх ідентичність, форми їх культурної самоорганізації, закономірності їх колективного поведінки й взаємодії, взаємозв'язку особи і соціального середовища. Предметне поле сучасної етнології дуже широке, й різні його напрями у тих чи інших ступенях перетинаються з близькими, родинними науками. Це стосується етнографії, культурології, соціології, психології, антропології, політології.
Методи «етнології».
Будь-яке наукове дослідження передбачає вивчення конкретного об'єкта за допомогою мобілізації всього потрібного обсягу знань. Але специфіка об'єкта знання з будь-якій науці неминуче ставить перед дослідником питання про характер залучуваних матеріалів, з допомогою яких можна отримати найповніші знання про досліджуваний об’єкт. У сучасній етнології для наукового аналізу використовується найрізноманітніший матеріал: результати досліджень, описи учених-етнографів, записки мандрівників, фольклорні та художні тексти, етносоціологічні і етнопсихологічні дослідження, публіцистичні матеріали, офіційні документи, історична і суспільно-політична література тощо. Такі різнорідні матеріали припускають різні методи організації їхнього отримання. Сьогодні в етнології склався комплекс методів етнологічних досліджень, що включає в себе польові дослідження, вивчення писемних джерел, вивчення усних переказів, опис археологічних і антропологічних матеріалів, аналіз статистичних джерел (передусім матеріалів переписів населення). Вивчення писемних джерел — одне із найбільш важливих методів етнології, цінність якого пов'язана з можливістю отримати різноманітну та достовірну інформацію про досліджувані народи і культури. Як писемні джерела використовуються зазвичай написані багатьма народами їхні власні історії чи описи їх культур, що зберігає до цих джерел стійкий інтерес кількох поколінь учених-етнологів. Нині ще не досліджено дуже багато письмових матеріалів, які містять багато корисної й невідомої інформації про життя і культури народів різних епох: доповіді географів, записки авантюристів і матросів, звіти посланців, повідомлення капітанів морських судів, торговців тощо. Для етнології цінні і усні перекази, які також виражають історичну свідомість народу. Досвід етнологічних досліджень дає змогу стверджувати, що успішний розвиток історичної свідомості може бути цілком різним у сусідніх народів. Так, розповідачі билин у деяких африканських племенах в серединіXX ст. зберегли і передали своїм нащадкам імена, дати, описи вчинків своїх правителів і подій життя їх народів протягом останніх 400 років. . Усні перекази як джерело отримання етнологічних матеріалів зникають швидше, ніж інші. Цей процес дедалі більше пришвидшується, і неважко передбачити, що вже незабаром дане джерело вичерпається зовсім. Для відновлення етнічного минулого й історії культури у етнології застосовується метод вивчення археологічних матеріалів. На відміну від писемних джерел і усних переказів археологічні матеріали найнадійніші: вказують досить вдало на час якигось історичних подій чи вік предметів культури. Висока достовірність цього полягає в сучасних формах вивчення з оцінкою археологічних матеріалів. Наприклад, з допомогою термолюмінісцентного методу можна встановити вік керамічних виробів. Під час вивчення археологічних матеріалів сьогодні дедалі ширше використовуються статистичні методи. Застосування описової статистики дозволяє якнайповніше розкрити інформаційний потенціал археологічної інформації, а використання аналітичної статистики дає можливість виробити типологію археологічної інформації та перевірити наукові гіпотези. Застосування статистичних методів вимагає ретельної підготовки археологічного матеріалу, завдяки чому досягається висока достовірність інформації. Натомість аналіз, оцінка та інтерпретація цієї інформації служать основою створення етнологічних теорій, концепцій, моделей культури. Важливим методом етнологічних досліджень є порівняльне мовознавство, суть якого — порівняння певних слів із різних мов. У результаті різних темпів розвитку мов окремі з урахуванням ендогенних процесів швидко створюють багато нових значень слів чи переймають завдяки зовнішньому впливу слова з чужих мов, тоді як інші, навпаки, статичні, тобто, не змінюються уже багато століть. Практика порівняльного мовознавства показує, що особливо цікаві й стратегічно важливі для етнології результати дають систематизовані порівняння слів з кількох мов. Якщо з аксіоми, що «слова» і «справи» нерозривно пов'язані одне з одним у будь-якій культурі, то, на підставі цього методу можна простежити розвиток культури та культурних відносин різних народів. Зникнення певних слів чи його заміна на синоніми з деяких інших мов служать важливими показниками взаємодії культур. Звісно, метод порівняльного мовознавства жадає від учених хорошого знання відповідних мов, і законів їх словотворення. Із середини XX ст. в етнології стає більше статистичних джерел, серед них найбільш важливими є переписи населення, внаслідок чого можна отримати етнічну інформацію з найширшого кола питань. Цінність цієї інформації не лише у її розмаїтті, а й у її систематизованому, упорядкованому характері. Переписні бланки, як правило, розбиваються на блоки питань стосовно відповідних напрямків. У тому числі головною є блок соціально-демографічних питань: про стать, про вік, про стан, професію, про типи житла, про час проживання у даній місцевості тощо. Блок питань про національность і рідну мову відбиває не тільки об'єктивні характеристики індивіда, а й риси її свідомості, насамперед, його самоідентифікацію з тим чи іншим етносом або мовною групою. Це дозволяє визначити динаміку етнічних процесів шляхом порівняння матеріалів кількох переписів. Становлення етнології як самостійної науки значною мірою відбулося завдяки безпосередньому вивченню життя народів, чи як це заведено називати у етнологів, польовим дослідженням. Метод польового дослідження полягає в тривалому перебуванні дослідника на досліджуваному об’єкті . Закономірно, що плідність методу польового дослідження зростає зі збільшенням терміну перебування дослідника на досліджуваному етносі. У цьому плані історія етнології особливо підкреслює видатні заслуги американця Л. Моргана, який тривалий час прожив серед ірокезів, та російського етнографа М. Миклухо-Маклая, який жив кілька років серед папуасів Нової Гвінеї. Незаперечна перевага стаціонарного методу польових досліджень обумовлена тим, що етнолог стає співучасником повсякденності народу. Нині в етнології він існує у вигляді термінового, чи сезонного, виїзду для польових досліджень. Такий характер польових досліджень дає оперативний матеріал, але має суттєві вади. Так, «терміновий» («сезонний») виїзд зазвичай планують в найзручніший для дослідника період роботи у полі, отже, виключається спостереження життя етносу в міжсезонний період. Метод польових досліджень дозволяє етнологам отримати відомості і про матеріальну, і про духовну культуру. У кресленнях, схемах, фотографіях фіксуються об'єкти матеріальної культури: знаряддя праці, житла, посуд, одяг тощо. З допомогою сучасних засобів (кіно- і фотоапаратури, аудіо- і відеозасобів) і традиційних польових записах фіксуються об'єкти і явища народу (традиції, обряди, звичаї, ритуали, фольклор тощо.), причому матеріалізовані свідоцтва духовної культури, наприклад предмети культу, народного мистецтва, місця та типи поховань, фіксуються подібно об'єктів матеріальної культури. У процесі польової роботи предмети матеріальної й духовної культури найчастіше вилучаються з обігу і вони становлять експозиції музейних етнологічних зборів. Сучасний рівень розвитку наукового знання сприяє використанню етнологією наукових методів різних суміжних дисциплін. Особливо корисним і плідним тут виявляється застосування методів етнографії, семіотики, психології, конкретної соціології.
4.Зв’язок «етнології» з іншими науками: 4.1 Етнологія і антропологія Серед названих наук особливою близькістю до етнології відзначається антропологія, оскільки загальним предметом їхнього досліджень є питання походження рас, їх розподіл у регіонах та континентах нашої планети, зміна фізичного виду людей результаті культурно-історичного процесу, антропологічного складу етносів. У цьому кожна гілка наук зберігає свою самостійність за рахунок власних методологічних підстав і дослідних аспектів. Так, антропологія була й залишається наукою про біологічну, фізичну природу людини. На відміну від неї етнологія орієнтована на дослідження суспільних і соціальних змін етнічних спільностей. Нині у взаємозв'язку етнології і антропології існує певна невизначеність, викликана співіснуванням таких наукових напрямів, як соціальна антропологія та культурна антропологія. Виникнення цих двох напрямів було детерміновано різними точками зору предмет антропології у британській і американською науці. Не аналізуючи тривалої дискусії щодо предмета і специфіки кожного з цих напрямів, можна відзначити, що соціальну і культурну антропологію слід розглядати, як дві сторони однієї медалі, два наукових напрями, які вивчають один об'єкт у різних аспектах. Відмінною ознакою соціальної антропології є акцент на вивченні групових відносин соціальних процесів. Предметом цієї науки є соціальна організація життя людини і її життєвого світу у традиційних і сучасних суспільствах. В якості її конкретних об'єктів виступають людські спільноти, об'єднані подібними умовами життя: єдиним місцем проживання, політичною організацією, загальною культурою і мовою. Предметная область культурної антропології обмежується взаємовідносинами людини й культури. Культурна антропологія від початку зародження виступала як дисципліна, яка вивчає процеси формування людської культури, на відміну від фізичної антропології - як науки про мінливість фізичного типу людини. Її взаємозв'язок з етнологією у тому, що вона використовує описові польові матеріали етнології як доказ своїх концепцій. Зі свого боку етнологія використовує дані культурної антропології на свої теоретичні узагальнення. Відносини етнології із соціальної антропологією носять іншій характер. З часу виникнення соціальна антропологія була на вивчення особливостей соціальної організації народів світу. Сам термін «соціальна антропологія» був у науковий обіг основоположником англійської етнографії ДжорджемФрезером, який протиставляв цей напрям дослідження людини фізичну антропологію. Соціальна антропологія скоріш близька до соціології, а чи не до етнології, бо включає в предмет своїх досліджень етнічні спільності. Етнологія і соціологія Етноси як об'єкт вивчення етнології, результат розвитку не лише природних, а й соціокультурних процесів. Тому етнологія включає соціологічний і культурологічний аспекти дослідження етнічних процесів і тим самим перетинається з соціологією і культурологією. У цьому слід зазначити, що соціологія і етнологія мають спільну історію і єдині коріння. Спочатку соціологія складалася як наука про форми спільного життя, тому предметом її вивчення були форми людської організації: соціальні групи, соціальна структура, соціальні інститути та т.д. Центральною категорією соціології є суспільство. Соціологія орієнтується на дослідження форм людської соціальності, чи соціального взаємодії. Ці елементи соціальних відносин представляють науковий інтерес й в етнології, позаяк у її предметне поле входять питання стійких форм, зразків поведінки людей в суспільстві. Але вивчення цих питань етнологією здійснюється іншим чином, ніж у соціології. Отже, етнологія і соціологія не є лише самостійними науками, а й тими областями соціально-наукового знання, котрі зближуються і інтегруються у процесі пошуку необхідних знань. Етнологія і культурологія У співвідношенні цих наук і навчальних дисциплін слід виходити із їх предметного поля. Під культурологією найчастіше розуміють науку, яка вивчає пам'ятки історії, теорію культури, філософію культури, соціологію і психологію культури, екологію культури та включає також цілий ряд вузькоспеціалізованих знань про мистецтво (театрознавство, музеєзнавство, бібліотечну справу тощо.) та інших. Етнологія ж тісно пов'язана з вивченням культурної специфіки етносів, яка відрізняє один народ від іншого. Адже культура кожного етносу щонайменше виникає й унаслідок пристосування саме цього народу до конкретних умов його життя. Вивчення ж специфіки етнічних культур, безперечно, завдання етнології. Можна сміливо сказати, що культурологія і етнологія чудово доповнюють одне одного. Це дозволяє деяким дослідникам говорити про можливість їх об'єднання в межах однієї науки - етнокультурології. Етнологія і етнографія З усіх суміжних з етнологією наук, мабуть, найближчою і найспорідненішою з нею є етнографія. Як самостійна галузь, етнографія виникла півтора століття тому. Спочатку її призначенням було збирання та систематизація соціокультурних матеріалів про різних народи. Через це предметна область етнографії нерідко трактується розширено. Термін «етнографія» за кордоном вживається у різних значеннях. Нерідко його використовують для позначення описового рівня досліджень, на відміну від етнології, аналізованої як теоретичної, узагальнюючої науки про етноси. Цей поділ полягає в традиціях зарубіжної етнографії виділяти у цій науці описову (власне етнографію) і теоретичну (етнологію) складові. З іншого боку в німецькій етнології прийнято розрізняти етнологію як науку про власний етнос і етнографію як науку про інші етноси. Те, що етнографія спочатку сприймалася як описова наука, яка фіксує культурно-побутові і соціальні розбіжності між народами, і відмінності неєвропейських народів від європейських, породило уявлення про неї як науку, що вивчає культурно відсталі народи. Сучасна історична практика свідчить про помилковість такої оцінки, оскільки інтерес етнології до традиційних основ життя народів посилюється з загостренням загальної етнічної ситуації у багатьох регіонах світу. І сьогодні, й у найближчому майбутньому всі етноси прагнуть зберегти свої особливі риси, які відрізняють один етнос від іншого. А постійні етнічні конфлікти стимулюють потреби у вивченні цих особливостей етнографією й у теоретичному узагальненні її даних етнологією. Етнологія та колективна психологія Дуже важливе значення для етнологічних досліджень має взаємозв'язок етнології з психологією. Психологія, як відомо, вивчає психічні стани особистості, стереотипи поведінки й сприйняття, психічні відхилення. Нині психологія є одним із провідних наукових дисциплін. Усередині психології проблемою взаємозв'язку індивіда з довкіллям займається соціальна психологія, знання якої найчастіше корисні й у етнології. Особливо це стосується питань поведінки людини, механізмів формування стереотипів свідомості людини та етнічної самосвідомості. Етнологічний підхід до психологічних і соціально-психологічних проблем полягає, з одного боку, у визначенні культурної та соціальної зумовленості психічних станів і внутрішньоособистісних процесів (сприйняття, мислення, емоцій, свідомості людини і т.д.), індивідуальних особливостей, бажань, цілей та інтересів особистості, з другого боку, у сенсі соціокультурної природи міжособистісних взаємин держави і групової динаміки. У цій сфері етнології склалося кілька дослідницьких напрямів, серед які слід виділити теорію соціалізації і інкультурації, етнологію дитинства, теорію акультурації, концепцію етнічного характеру та інших. Отже, етнологія - це нова і цікава область наукового пізнання. У нашій країні, вона, сутнісно, лише складається, і тому допитлива людина, яка прагне дізнатися щось нове про собе, походження народів та їхніх відмінності один від одного, знайде у цій науці чимало цікавого.
Висновки Отже, основним об'єктом дослідження етнології є етноси, які реалізують свою життєдіяльність у економічній, соціальній, культурній сфері. Оскільки ці сторони людської життєдіяльності вивчаються також відповідними науками, то етнологія безпосередньо взаємодіє зі іншими науками, які також вивчають людину, народи, культури, суспільство, а також займає своє місце серед них. |
