ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні форми міжнародного економічного співробітництва.

Проголошення незалежності України (24.08.1991 р.) вимагає від неї вирішення ряду проблем, в тому числі здобуття економічного суверенітету.

Суверенітет (слово німецького і англійського походження) означає повну незалежність держави від інших держав.

Економічний суверенітет України можна визначити як власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності.

Але жодна країна не може розвиватися ізольовано. Необхідно визначити можливості вписатися в сучасну модель світового ринку, найти свою нішу в системі всесвітнього поділу праці, передусім загальноєвропейського.

Продуктивні сили України завжди характеризувалися досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан був значно підірваний кризою.

Напередодні проголошення самостійності економіка України забезпечувалася продукцією власного виробництва на 82 %. За межі України вивозилось понад 16 % суспільного продукту. Частка України в останні роки існування СРСР становила 20 % загальносоюзних експортних поставок. Продукція, вироблена в Україні, направлялася в 123 країни світу, а суб’єктами міжнародних господарських зв’язків були понад 1400 підприємств, обсяг експортних поставок яких становив 7 млрд. крб.

Формуючи свою зовнішньоекономічну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи з історичних та сучасних умов функціонування національної економіки. Інтеграційна політика відносно країн СНД, як і країн Балтії, повинна орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Для забезпечення реального суверенітету Україні необхідна розробка нової схеми промислового та інвестиційного кооперування з республіками колишнього Союзу. Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися у трьох формах: 1) на ґрунті існуючої спеціалізації; 2) створення трансдержавних структур; 3) створення спільних підприємств, щоправда частина яких не дали очікуваного результату.

Щодо інтеграційної політики зі східноєвропейськими країнами, то з ними можливо відновити ефективні традиційні форми співробітництва у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування. Зокрема, ефективними формами інтеграції з цими країнами стануть субрегіональні угрупування – єврорегіони Карпати та Буг. Значний вплив на розвиток такої інтеграції можуть справити спеціальні (вільні) економічні зони різних типів, які доцільно створити у відповідних регіонах України.

На перспективу має бути орієнтація України на інтеграційні міжнародні угрупування, передусім європейські. Так, Україна стала членом Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також має статус спостерігача в СОТ, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових наднаціональних організацій.

Якщо взяти кількісні показники щодо спеціалістів з вищою, середньою технічною освітою та тих, хто займається науково-технічною творчістю, то Україна знаходиться в перших лавах цивілізованих країн, але за іншими складовими науково-технічного потенціалу – передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їхня матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, нарешті, професійни й рівень кадрів, їхня кваліфікація – помітно відстають.

Ця розбіжність в показниках економічного та науково-технічного розвитку України та розвинутих країн не може бути нездоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв’язків, але все ж є стримуючим фактором.

Саме розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України є одним з напрямків міжнародного економічного співробітництва, формамиякого є:

1) запозичення досвіду та знань шляхом запрошення іноземних спеціалістів;

2) підготовка й підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

3) співпраця у створенні і діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультаційних центрів;

4) модернізація підприємств виробничого призначення;

5) обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими матеріалами;

6) співробітництво у використанні науково-технічної й економічної інформації.

Найтісніші зв’язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, але в останні роки вони ослабли, що підриває науково-технічний потенціал кожної з них, а тому розробка й прийняття перспективної програми співробітництва в галузі науки, освіти, нових технологій відповідатиме інтересам обох сторін. Тим більше, що в Україні є ряд авторитетних центрів: Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона, Інститут надтвердих матеріалів, Інститут кібернетики ім. В.Глушкова, Миронівський НДІ пшениці ім. П.Ремесла. Доцільно було б створити міжнародний фонд підтримки вчених, який би діяв не лише за рахунок меценатів типу Сороса, але й внесків кожної країни.

Новим напрямом міжнародного академічного співробітництва України стає кооперація з розвинутими країнами в сфері практичного використання наукових досягнень. Десятки вузів, навчальних центрів, бізнес-шкіл, коледжів, училищ налагодили співробітництво з університетами і коледжами США, Канади, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії, Австралії, Японії, Китаю. Практикуються і інші форми: проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, круглих столів, підготовка підручників, проектів.

Важлива роль у системі сучасних міжнародних економічних відносин належить технологічному обміну. Він охоплює продаж ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання інженерно-консультаційний послуг.

Зрозуміло, що для реалізації різних форм міжнародного економічного співробітництва України потрібно створити сприятливий інвестиційний клімат для іноземних інвесторів.

Прямі іноземні інвестиції спрямовуються, як правило, у галузі, де можна недорого виготовляти конкурентоспроможні у міжнародному масштабі товари на експорт. Тим самим вони стимулюють інтеграцію в систему міжнародного поділу праці, створюють трамплін для широких експортних постачань. Вони стають імпульсом для реконструкції і модернізації виробничого апарата, сприяють залученню сучасних технологій, “ноу-хау”, а отже, зростанню продуктивності праці і підвищенню ефективності виробництва.

Іноземні інвестиції сприяють також не тільки збереженню існуючих і створенню робочих місць, але й утвердженню ринкових відносин, через які впроваджуються норми нової трудової етики, етики взаємин продавця і покупця, зацікавленість у кінцевому результаті виробництва і підвищенні якості продукції, що випускається.

Привабливим для іноземних інвесторів є великий потенційний ринок (понад 45 млн. людей), високий рівень освіти і кваліфікації, сприятлива кваліфікаційна структура робочої сили (висока частина осіб з інженерно-технічною підготовкою), зручне географічне положення, низький рівень заробітної платні. І все ж, наприкінці 90-х років в Україні на душу населення припадало 15 доларів іноземних інвестицій (для порівняння: в Угорщині – 1000 доларів, Чехії – 400 доларів, Естонії – 320 доларів, Польщі – 140 доларів).

Зазначимо, які ж перешкоди стоять на шляху припливу іноземних інвестицій:

1) відсутність економічної і політичної стабільності;

2) нерозробленість і відсутність стабільності в законодавстві;

3) нерозвиненість інфраструктури, зокрема фінансової.

Усунення перешкод – необхідна умова припливу іноземних інвестицій, що у свою чергу могло б сприяти включенню України у світовий загально-цивілізаційний процес.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

· науково-технічне співробітництво;

· взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

· надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

· створення спільних підприємств;

· спеціалізація і кооперування виробництва;

· торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

· спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

· іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

· міжнародний туризм;

· культурні зв’язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

· запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

· взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

· співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

· обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

· співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Найтісніші зв’язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що, на жаль, в результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв’язків між колишніми союзними республіками помітно ослабло співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних економічних зв’язків, оскільки вона по суті відтворює всі види міжнародного поділу праці і об’єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Це є результатом значного зростання в умовах науково-технічної революції продуктивності суспільної праці в промислово розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього продукції при збільшенні її обсягів. Водночас широке представництво товаровиробників різних країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну боротьбу між ними за споживача, веде до поділу світових товарних ринків, ускладнює проблему проникнення на них нових агентів.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією. Її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність економіки.

Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для цього були вагомі об’єктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.